Дерегулювання та регуляторна реформа 1980-1990 p.P.

Надмірне державне втручання в економічне життя призвело до того, що наприкінці 1970-х p.p. уряд був присутній на кожному заводі, кожному робочому місці, у кожній домівці. Величезні кошти, які могли б бути інвестовані в економіку для розвитку нових технологій, створення нових робочих місць, збільшення суспільного добробуту, витрачалися на додержання та виконання численних регулювань і процедур, часом зайвих і неефективних. Економіка зазнавала через це великих втрат, що впливало на темпи економічного зростання. У суспільстві визрівало усвідомлення необхідності проведення реформ з метою оптимізації державного регулювання. Ці ідеї почали активно втілюватися в життя з приходом до влади у Великобританії у 1979 р. уряду Маргарет Тетчер, а у США - адміністрації Президента Рональда Рейгана у 1981 p.

США становлять найяскравіший приклад зосереджених зусиль з проведення реформи підходів до державного втручання в економіку. Ця реформа міцно асоціюється з іменем Рональда Рейгана, який вважав,

державний апарат має занадто широку сферу впливу на суспільство. Політика Рейгана ґрунтувалася на припущенні, що нація буде розцвітати, якщо звільнити енергію приватного сектора, придушену надмірним державним регулюванням. З метою стимулювання приватної ініціативи адміністрація Рейгана домоглася значного зниження податків та активно взялася усувати ті державні важелі управління економікою, які виявилися неефективними, потребували значних коштів і гальмували економічний розвиток.

22 січня 1981 р., через два дні після складання присяги, Президент Рональд Рейган оголосив про створення спеціальної комісії з питань регуляторного послаблення, яку очолив тодішній віце-президент Джордж Буш-старший. Основними завданнями комісії були перегляд проектів нових регулювань, оцінка існуючих регулювань, що виявилися дорогими для економіки та обтяжливими для окремих видів бізнесу, а також нагляд за розробкою нових пропозицій щодо законодавства. Діяльність комісії базувалась на трьох принципах:

• федеральні регулювання повинні ініціюватися лише за умови крайньої необхідності;

• для кожного регулювання повинні розглядатися альтернативні підходи (включаючи як альтернативу відсутність регулювання), а вибраний підхід повинен становити якомога менший тягар для суспільства, співмірний з досягненням задекларованих цілей;

• пріоритети регуляторної політики повинні визначатися у відповідності з оціненими вигодами та витратами, що можуть принести пропоновані регулювання.

Всередині Офісу з питань управління та бюджету було створено Офіс з питань інформації та регуляторних справ, якому також були надані значні повноваження щодо нових регулювань, а згідно із Законом про зменшення документообігу - ще й над формами звітності, що заповнювалися суб'єктами господарювання для федеральних міністерств і відомств. Спеціальна комісія з питань регуляторного послаблення та Офіс з питань інформації та регуляторних справ повинні були щільно співпрацювати.

17 лютого 1981 р. було видано Виконавчий наказ № 12291, який зобов'язував міністерства і відомства готувати регуляторні аналізи. Згідно з розділом 2 цього наказу „при запровадженні нових регулювань, перегляді існуючих регулювань та при розробці пропозицій щодо законодавства, яке стосується регулювання господарської діяльності, всі відомства у межах, передбачених законом, повинні додержуватися таких вимог:

а) адміністративні рішення повинні базуватися на достовірній інформації про необхідність та наслідки пропонованого урядового втручання;

б) регуляторне втручання не повинне мати місце, якщо потенційні вигоди для суспільства не перевищують потенційних витрат для суспільства;

в) цілі регулювання повинні визначатися так, щоб максимізувати чисті вигоди для суспільства;

г) серед альтернативних підходів до регулювання повинен обиратися підхід, який передбачає найменші чисті витрати для суспільства;

д) відомства повинні визначати регуляторні пріоритети так, щоб максимізувати загальні чисті вигоди для суспільства, враховуючи стан окремих секторів економіки, що регулюються, стан національної економіки в цілому, а також інші заходи регуляторного характеру, які передбачаються у майбутньому."

Від аналізу звільнялися проекти регуляторних актів, що зачіпатимуть лише кілька осіб або матимуть незначні економічні наслідки. Однак акти, які суттєво впливатимуть на економіку та стосуватимуться багатьох людей, підлягали ретельному аналізові регуляторного впливу. До таких актів належали такі, що матимуть вплив на економіку у розмірі 100 мільйонів доларів і більше, суттєво збільшуватимуть витрати для споживачів, підприємств або уряду та негативно впливатимуть на конкуренцію, інвестування або зайнятість населення. Незважаючи на те, що подібні аналізи вимагалися ще за часів попередніх президентів Ніксона і Картера, лише адміністрація Рейгана почала активно відстежувати додержання цієї вимоги.

11 серпня 1983 р. спеціальна комісія з питань регуляторного послаблення оприлюднила свій кінцевий звіт і передала свої завдання іншим відомствам. Згідно із звітом з 1981 р. діяльність комісії з внесення змін до адміністративних актів та актів законодавства дозволила зекономити для суспільства протягом наступних 10 років 150 мільярдів (!) доларів. З цієї суми 110 мільярдів зекономлено через перегляд або скасування неефективних існуючих регулювань, а 40 мільярдів становитиме зростання доходів споживачів, які виграли внаслідок дерегулювання сектора фінансових послуг.

Крім виграшу, що виражався у грошовій формі, американське суспільство виграло й у психологічному плані, оскільки поступово почало змінюватися ставлення керівництва міністерств і відомств до бізнесу. Один з керівників Комісії з нагляду за безпекою праці та здоров'ям працівників заявив: „Протягом 1981 р. Комісія з нагляду за безпекою праці та здоров'ям працівників проводила потужну кампанію, спрямовану на зміну ставлення нашого відомства до бізнесу з позицій ворожого контролю на позиції дружньої допомоги... Наше відомство наполегливо працює над перетворенням ворожих стосунків, що раніше існували між роботодавцями і найманими працівниками, на коаліцію, в якій всі працюють разом для досягнення спільної мети - безпечного та здорового робочого місця."

У Великобританії уряд Маргарет Тетчер також досяг значних успіхів у зменшенні регуляторного тягаря, що призвело до пожвавлення економічного життя в країні та до зміцнення конкурентоспроможності британської економіки. Незважаючи на деякі помилки та труднощі у проведенні регуляторної реформи, уряди США та Великобританії спромоглися закласти надійне підґрунтя для нового економічного зростання.

Успіхи дерегулювання та регуляторної реформи в США та Великобританії дали протягом 1980-1990-х p.p. поштовх аналогічним реформам у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Мексиці, Аргентині, а також у багатьох країнах Західної Європи. З падінням комуністичних режимів у державах Центральної та Східної Європи деякі з цих держав, зокрема, Угорщина, також розпочали в себе систематичну регуляторну реформу з метою звільнення своєї економіки від наслідків зарегульованого комуністичного господарювання.

Свідченням актуальності та дієвості регуляторної реформи став той факт, що в 1995-1997 p.p. Організація економічного співробітництва та розвитку, авторитетне об'єднання найрозвиненіших держав світу із штаб-квартирою у Парижі, видала низку рекомендацій щодо покращання якості державного регулювання у сфері економіки та щодо проведення ефективної регуляторної реформи.

На сьогодні регуляторна реформа та регуляторна політика є надійними та ефективними інструментами забезпечення економічного зростання, створення

нових робочих місць, сприяння оптимальному розміщенню ресурсів на ринку та встановлення рівноправних партнерських стосунків між державою, бізнесом і суспільством, які об'єднані однією метою - сприянням збільшенню суспільного добробуту.