5. Світова криза заборгованості

Практика міжнародного кредитування свідчить, наскільки реальний розвиток міжнародного кредиту не узгоджується з такими умовами нормальної роботи кредитної си­стеми, як стабільність та своєчасна виплата боргів.

Вагоме підтвердження цього — світова криза заборгованості.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнарод­ної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмо­ви від платежів по боргу суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники доходять висновку, що виконання всіх платіжних зо­бов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допома­гає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмо­ви платити в 30-х роках і події 1982 р., коли величина сум обслу­говування боргу збільшилася до розмірів нових надходжень капі­талу і багато боржників вимагали перегляду строків платежів.

Причина припинення платежів суверенними боржниками до­помагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредито­рів. Одна з них — наполегливість у встановленні вищої відсотко­вої ставки в кредитах зарубіжним урядам порівняно з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги вищої відсоткової ставки є способом отримання своєрід­ної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки немає кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи во­ни мають великі збитки.

Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Гада­ємо, що це не може бути традиційне продовження, але пов'язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги «затягування пасків», щоб відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покрива­ти суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загаль­ну суму боргу, через те, що боржник врешті решт може відмо­витись платити незалежно від того, як довго здійснюватиметь­ся нове кредитування.

Надійним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення заста­ви або забезпечення, тобто активів того чи іншого виду, які мо­жуть перейти у власність кредитора у випадку зупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках у середині країни юридично оформлені застава чи забезпечення відіграють важли­ву роль у підтриманні виплат по боргу і разом з тим у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за нижчою відсотковою ставкою і за зручнішою тимчасо­вою схемою. У минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат.

Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу в 2007 р. становив 54 260 млрд дол.

Основна частина заборгованості припадає на країни, що роз­виваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як за теорією, так і за практикою міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики.

Зростання заборгованості країн, що розвиваються, роз­почалося з середини 70-х років XX ст. Розглянемо причини вибу­хового зростання заборгованості.

З одного боку — зростання позичкового капіталу, який шукає прибуткового застосування, що розпочалося у зв'язку з нафтовою кризою кінця 1973 р. країни, що розвиваються, виявилися залу­ченими до інтенсивного процесу міжнародного переміщення ка­піталу. Необхідність реалізації програми індустріалізації, випла­ти відсотків за попередніми позиками, використання нових позик не на цілі розвитку, а на покриття поточного дефіциту платіжних балансів у зв'язку зі зростанням цін на паливо, нав'язування їм з різних боків політики мілітаризації, діяльність ТНК спонукала країни, що розвиваються, брати позики і кредити у зростаючих обсягах. Негативну роль відіграла і масова корупція чиновницт­ва, яке наживалось на угодах по отриманню кредитів.

З іншого боку, в цей же період відбувся ряд взаємопов'язаних подій, які негативно вплинули на економічний і фінансовий стан країн, що розвиваються, і призвели до боргової кризи; у 1982 — 1983 рр. багато економічно відсталих країн виявилися неспромож­ними здійснювати виплати за своєю зовнішньою заборгованістю.

Головні з цих подій — це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продук­цію з боку розвинутих країн і відповідно — зменшення експорт­них надходжень у країни, що розвиваються, підвищення відсот­кових ставок у розвинутих країнах, зростання курсу долара, скорочення приватних позик.

Дефолти урядів країн, що розвиваються, були звичайним яви­щем у 80—90 роках (дефолт — відмова боржника від виконання власних зобов'язань за борговими цінними паперами, несек'юритизованими позиками та кредитами). Однак, починаючи з 2000 р., ситуація кардинально змінилася. Продумана бюджетна політика, швидке зростання економіки і валютних резервів, висо­кі ціни на сировину — усе це дало змогу країнам, що розвива­ються, знизити обсяги позик.

Як відмічає Всесвітній банк, простежується тенденція змен­шення зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються. Так, Таїланд удвічі знизив показник зовнішньої заборгованості, який у розпал азіатської кризи становив 75 % ВВП. У 2006 р. Бразилія, Мексика, Венесуела оголосили про викуп облігацій на загальну суму 15,5 млрд дол., завдяки чому на відсоткових платежах зеко­номляться величезні суми. За даними Асоціації учасників ринків, що розвиваються обсяг боргових зобов'язань країн, що розвиваються, у 2005 р. становив 5,485 трлн дол. (на 18 % менше, ніж у 2004 р.)

Таким чином, міжнародна заборгованість є гострою пробле­мою світової економіки. Економічне становище країни внаслідок глобалізації фінансових ринків дедалі більше залежить від зовні­шніх джерел, необхідних для покриття дефіциту державного бю­джету, внутрішнього інвестування, соціально-економічних ре­форм у використання боргових зобов'язань. Мобільність і масштаби потоків капіталу залежать від рівня розвитку країн. Фінансові ресурси, отримувані країною на комерційних умовах у вигляді кредитів, призводять до виникнення зовнішнього боргу, оскільки вимагають відповідної оплати.

Зовнішній борг — це сума фінансових зобов'язань країни пе­ред іноземними кредиторами за непогашеними зовнішніми пози­ками і невиплаченими за ними відсотками.

Довгострокові боргові зобов'язання країни включають:

• державний (офіційний) зовнішній борг, під яким розуміють суму зобов'язань центральних і місцевих державних органів пе­ред зовнішніми кредиторами за невиплаченими позиками і відсо­тками по них. Зовнішніми кредиторами можуть виступати уряди іноземних держав, центральні банки, урядові структури, міжна­родні і регіональні валютно-фінансові організації;

• борг, гарантований державою, тобто борг приватних фірм, банків, компаній, гарантом оплати котрого є держава;

• приватний негарантований борг, тобто борг приватних по­зичальників, оплата якого не гарантується державою. Він вини­кає у випадку отримання позичальником банківських та інших кредитів, шляхом залучення боргових цінних паперів на міжна­родному фондовому ринку.

Платежі з обслуговування зовнішнього боргу зазвичай відбу­ваються в іноземній валюті.

Для аналізу зовнішнього боргу, здатності країни обслуговува­ти зовнішній борг Всесвітній банк використовує ряд відносних показників:

■ відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;

■ відношення загальної суми зовнішнього боргу до ВНД;

■ відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг;

■ відношення платежів відсотків до ВНД;

• відношення міжнародних (офіційних) резервів до загальної суми зовнішнього боргу;

• відношення міжнародних (офіційних) резервів до імпорту товарів і послуг;

• частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішньо­го боргу;

• частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зо­внішнього боргу;

• частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Сплата позик суверенними боржниками найвірогідніша за умови їх платоспроможності. Тому кредитори ідуть на реструк­туризацію боргу.

Реструктуризація боргу — це переоформлення боргових зо­бов'язань, за якими настав або прострочено строк платежу. У це поняття входять:

1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького і Лондонського клубів. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбува­ється за загальною угодою країн-кредиторів.

2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. Згідно з цим планом, банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу краї­ни, що розвивається (як правило, це — зниження відсоткових ви­плат), лише в тому випадку, якщо її уряд здійснюватиме більш радикальну програму макроекономічних і структурних перетво­рень. Кожний банк-кредитор має право вибрати свої методи рес­труктуризації, котрі були передбачені в умовах договору. Однак, на практиці, що склалась, банки вибирають дорадчий комітет, що представляє інтереси усіх банків-кредиторів, і веде переговори з урядом-боржником.

До реструктуризації боргу також включаються:

1. Конверсія боргу в активи.

2. Зворотний викуп боргових зобов'язань.

3. Конверсія боргу в облігації.

4. Списання всього боргу або його частини.

Аналізуючи результати багатосторонніх програм подолання кризи міжнародної заборгованості країн, що розвиваються, Все­світній Банк дійшов певних висновків:

1. Основну роль в економічному розвитку країни відіграє не зовнішнє фінансування (кредити і допомога), а внутрішні ресур­си і виважена економічна політика.

2. Широка опора на зовнішні капітали приводить у довгостроко­вому плані до посилення забезпечення соціально-економічного роз­витку країни від несприятливих зовнішніх подій. Зовнішнє фінансу­вання може відігравати корисну роль лише тоді, коли воно доповнює і підкріплює здорову внутрішню економічну політику.

Реструктуризація боргу вимагає від країни-боржника прове­дення економічної політики, схваленої МВФ. Однак практика ви­конання рекомендацій МВФ, без урахування специфіки країни, в багатьох випадках призводить до погіршення стану її економіки, призводить до соціальних конфліктів, що змушує відмовлятися від деяких вимог МВФ і тим самим утруднює подолання кризи заборгованості.

ЗОВНІШНЯ ЗАБОРГОВАНІСТЬ УКРАЇНИ

У формуванні та розвитку державного зовнішнього боргу України виділяють п'ять етапів.

2-й етап: 1994—1995 рр.	Високі темпи зростання зовнішнього державного бор­гу, що зумовлено значною мірою початком освоєння позик міжнародних фінансових організацій (Всесвіт­нього банку, Міжнародного валютного фонду, Євро­пейського банку реконструкції та розвитку). Негативний фактор у політиці зовнішніх позик — не­раціональне використання одержаних коштів, які спря­мовувались переважно на споживання.
3-й етап: 1997 р. — вере­сень 1998 р.	Початок залучення зовнішніх комерційних позик. Із цього борг складається з трьох основних елементів: — позик міжнародних фінансових організацій; — комерційних кредитів іноземних банків, фінансо­во-кредитних та інших установ; — позик та кредитних ліній іноземних держав. На 67 % від запланованих зменшуються надходження від міжнародних фінансових організацій. Основна при­чина — гальмування виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки. Починаючи з 1998 р., не здійснюються грошові пла­тежі на користь Росії в рамках обслуговування по пога­шенню державного боргу, що поліпшує показники від­ношення обсягу обслуговування боргу до експорту
4 етап: вересень 1998 р. — початок 2000 р.	Початок після серпневої фінансової кризи 1998 р. Суттєві обмеження доступу України до іноземних ри­нків капіталів. Перманентна загроза настання випадку неплатоспро­можності країни та проблема збереження вітчизняної фінансової системи як такої. Основне завдання системи управління державним бо­ргом — забезпечити тимчасовий «перепочинок» у здій­сненні платежів з обслуговування та погашення держа­вних боргів (необхідно було мати час для проведення перетворень в економіці). Отримані необхідні відстрочки платежів за своїми зо­бов'язаннями в результаті успішної реструктуризації державного боргу. Механізм вирішення боргової проблеми був переваж­но короткостроковим, тактичним
5-й етап: із початку 2000 р. по теперешній час	Україна прагне реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми. Проблеми боргового навантаження здійснюються за напрямами: — реструктуризація боргу перед комерційними кре­диторами; — створення умов для надання Україні кредиту від МВФ у рамках програми розширення фінансування, що є необхідною передумовою реструктуризації боргу пе­ред Паризьким клубом; — залагодження проблеми боргу перед Паризьким клубом і Туркменистаном; — проведення політики щодо зниження ризиків позик шляхом збільшення строків та зниження вартості об­слуговування, застосування жорсткого контролю за об­сягом боргу та витрат на його обслуговування.

Динаміку державного зовнішнього боргу України за останні 5 років характеризують дані, наведені Департаментом державного боргу: у 2001 р. він становив 10 118 млн дол., у 2002 p. — 10190,9 млн дол., у 2003 р. —- 10 692,8 млн дол., у 2004 р. — 12 147,4 млн дол., у 2005 р. — 11 674,6 млн дол. Таким чином, протягом 2005 р. сума державного зовнішнього боргу зменшилась на 3,9 %. Таке зменшення відбулося вперше за останні чотири роки, що є наслідком поміркованої політики управління державним боргом (вирішена проблема пікового навантаження платежів щодо обслуговування та погашення боргу, створено передумови для відновлення програми співробітництва з МВФ та іншими міжна­родними організаціями економічного розвитку), а також знижен­ня курсів евро та долара США по відношенню до гривні.

Зовнішній борг України складається з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організація­ми, — 43 % від його загальної суми; за позиками, наданими іно­земними державами, — 35,6 %; за комерційними позиками — 21,4%.

Поліпшення ситуації з обслуговуванням зовнішнього боргу, зростання обсягу валютних резервів НБУ спонукали до перегля­ду кредитного рейтингу України на міжнародних фінансових ри­нках. Так, рейтингове агентство «Moody's» поліпшило прогноз суверенного рейтингу України з «негативного» до «позитивно­го», підвищило рейтинги за банківськими депозитами в іноземній валюті та державними облігаціями в національній валюті.

Підвищення кредитного рейтингу України є позитивним мо­ментом, оскільки наша країна знову зможе виходити на зовнішні ринки, розмістити свої зовнішні облігації і продовжити співробі­тництво з МВФ.

Загальне уявлення про сучасний рівень співпраці України з між­народними та регіональними економічними організаціями можна от­римати, проаналізувавши структуру державного та гарантованого дер­жавою зовнішнього боргу України. За даними Міністерства фінансів України, станом на 30.04.2010 р. державний та гарантований державою зовнішній борг України склав 25,6 млрд дол. США, з них: МВФ — 12,4 млрд дол. США, Світовому банку - 3,2 млрд дол. США; ЄБРР -0,5 млрд дол. США; урядам інших держав — 1,4 млрд дол. США.

24