2. Принципи організації і розміщення гідрологічної мережі станцій й постів

Для вивчення гідрологічного режиму водних об'єктів організовуються спостереження (вимірювання) на постійній та тимчасовій державній мережі станцій і постів, а також проводяться експедиційні дослідження.

Державна гідрологічна мережа складається з основних та спеціальних станцій і постів.

Основні (опорні) станції і пости систематично та всебічно вивчають гідрологічні процеси і явища, а також гідрологічний режим річок, озер, водосховищ, льодовиків і боліт. Опорні пункти спостережень відкриваються на тривалий період, а в необхідних випадках — на необмежений. Це так звані реперні, або вікові, станції і пости.

Опорні пункти поділяють на режимні і оперативні (інформаційні). Перші створюються з метою вивчення місцевих особливостей гідрологічного режиму: рівнів, стоку води і наносів, розчинених речовин, похилів водної поверхні та інших характеристик річок і водойм. Оперативні гідрологічні пости створюються для інформування різних народногосподарських організацій про поточний гідрологічний режим, про паводки, повені тощо, а також для складання гідрологічних прогнозів.

Спеціальні гідрологічні станції і пости вивчають місцеві особливості гідрологічних явищ, умов їх утворення та режиму для спеціальних цілей. Наприклад стокові або водно-балансові станції вивчають процеси формування стоку та всі складові рівняння водного балансу в конкретних ландшафтних умовах.

Поряд з державною мережею станцій і постів організовуються і пункти спостережень різних відомств для задоволення специфічних запитів (наукових, проектних таке інш.). Так, Комітетом водного господарства України створено мережу станцій і постів на іригаційних і осушувальних каналах. Усі відомчі пости і станції організовуються за погодженням з місцевими підрозділами Комітету України з питань гідрометеорології.

В основу розміщення пунктів гідрологічних спостережень на річках, озерах і водосховищах покладений принцип отримання із 112 пунктів заданою точністю основної гідрологічної характеристики — річного стоку. При цьому пункти спостережень опорної мережі розміщують так, щоб точність інтерполяції стоку була близькою до точності гідрометричних вимірювань. Ця вимога стосується обжитих районів із звичайно напруженим водогосподарським балансом, де похибки визначення характеристик стоку повинні не перевищувати 3 … 5 %. У необжитих і малообжитих районах на півночі і сході СНД, де води достатньо, похибки можуть бути 15 … 20 %.

Поряд з цим опорна мережа повинна бути створена на всій території держави незалежно від освоєння тих або інших районів. Дуже важливо організувати стаціонарну і доповнюючу експедиційними дослідженнями гідрологічну мережу до початку господарського освоєння території. У зв'язку з цим передбачено кілька схем розміщення пунктів спостережень. На великих річках прийнята лінійна схема, за якою пости розміщуються вздовж річки. Для інших річок прийнято розміщувати пости за принципом охоплення спостереженнями репрезентативних річок з площею водозбору 1 … 10 тис. км² або за кущовою схемою для малих, азональних річок.

Гідрологічна мережа є багатоцільовою: вона призначена для вивчення режиму і обліку водних ресурсів, для забезпечення служби прогнозів і попереджень, а також для забезпечення експлуатації народногосподарських об'єктів. Територіальне розміщення пунктів спостережень та їх кількість визначається мінливістю гідрологічного режиму, тобто природно-кліматичними факторами, а також запитами народного господарства.