Теорія арбітражного ціноутворення (арт)

АРТ є більш конкретизованим варіантом САРМ. АРТ досліджує вплив окремих макро- і мікроекономічних компонентів систематичного ризику на процес ціноутворення. (це можуть бути фактори: інфляція, процентні ставки, зміна кон’юнктури тощо).

Замість показника  в САРМ-модель підставляються показники чутливості окремих цінних паперів до впливу окремих факторів ризику: b₁, b₂, b₃.

Очікувана середня прибутковість портфеля інвестицій, яка залежить від впливу окремих факторів ризику позначається за допомогою r₁, r₂, r₃.

Отже премія за ризик згідно АРТ визначається:

r_а-1=(r₁-і)b₁+( r₂-і)b₂+( r₃-і)b₃+…+( r_x-і)b_x.

АРТ і САРМ можуть використовуватись в таких випадках

1. при прийнятті рішень про вкладення коштів в альтернативні проекти;

2. при визначенні показника вартості капіталу підприємства та оцінки підприємства в цілому;

3. при аналізі придбання основних засобів чи використання їх на основі лізингу;

4. при аналізі доцільності злиття чи поглинання підприємств;

5. при визначенні впливу дивідендної політики на курс акцій;

6. при визначенні ставки капіталізації чи дисконтування в процесі оцінки вартості підприємств.

В цілому ці концепції мають переважно теоретичне значення. Це пояснюється тим, що їхні концепції побудовані на досить рестриктивних припущеннях:

1. наявності досконалого ринку капіталів;

2. відсутності асиметричної інформації та абстрагування від впливу податків;

3. однаковий доступ всіх учасників ринку до всієї інформації, щодо об’єктів інвестування (фінансування).

Дотримання цих умов є проблематичним не тільки для країн що розвиваються, а й для розвинених.

Але за певних обставин висновки теорії можуть бути використані при впровадженні системи раннього попередження та реагування як елемента антикризового фінансового управління.

Неоінституційна теорія фінансування

Неоінституційна теорія фінансування досліджує діяльність окремих інституцій та фінансові відносини, які виникають між ними, у комплексі та взаємозв’язку.

Вона відстоює необхідність функціонування фінансових посередників, використання різноманітних форм організації бізнесу та різних видів фінансування.

Теорія пояснює наслідки нерівномірного доступу до інформації учасників фінансових відносин та використовування у власних інтересах переваг в інформаційному забезпеченні сторін, що мають доступ до інформації.

Серед концепцій неоінституційної теорії виділяють 2 основні:

1. теорія агентських відносин;

2. теорія фінансового посередництва.

Теорія агентських відносин

Предметом дослідження є форми коопераційних зв’язків між окремими економічними суб’єктами, які прагнуть реалізувати свої інтереси.

Проблема полягає в тому, що досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають в протиріччя з іншими групами.

Діючі економічні суб’єкти вважаються агентами, а суб’єкти, досягнення цілей яких безпосередньо залежать від указаної діяльності – принципалами.

Головна мета теорії – узгодити фінансові відносини та умови відповідних договорів таким чином, щоб забезпечити баланс інтересів принципала і агента, тобто оптимізувати розподіл результатів діяльності між принципалом і агентом.

Теорія досліджує конфлікт між капіталодавцем (інвестором, кредитором) та капіталоодержувачем (об’єктом інвестицій, боржником, менеджером), який може виникнути в результаті асиметрії в інформаційному забезпеченні.

З метою зменшення ризиків, що виникають під час означених конфліктів, теорія передбачає використання таких інструментів:

• оцінка кредитоспроможності і санаційний аудит;

• призначення представників кредиторів у виконавчі органи підприємства;

• постійний моніторинг діяльності об’єкта інвестування;

• надійне кредитне забезпечення;

• спеціальні фінансові застереження у кредитних договорах.