2. Організації, діяльність яких спрямована на фізичне виховання дітей.

У відповідності до закону України „Про фізичну культуру і спорт” фізичне виховання населення здійснюється у виробничій, навчально-виховній та соціально-побутовій сферах.

Фізичне виховання дітей реалізується у навчально-виховних закладах, в державних та громадських установах соціально-побутової сфери та в установах виробничої сфери батьків.

Провідне місце у фізичному вихованні дітей займають дитячі дошкільні заклади і загально-освітні школи.

В них фізичне виховання здійснюється на підставі програмно-нормативних вимог, затверджених Міністерством освіти і викладених у навчальних програмах. Фахівцями цих закладів проводяться обов’язкові заняття фізичною культурою, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня та фізкультурно-масові заходи.

Крім того фізичне виховання дітей здійснюється у спортивних школах при різних громадських товариствах та відомчих. Вони проводять навчально-тренувальні заняття з виду спорту, органузовують проведення змагань. Організовують роботу в оздоровчо-спортивних літніх таборах.

На фізичне виховання дітей впливають і ЖЕКи. Вони організовують клуби (спортивні та фізкультурні) і займаються обладнанням спортивних майданчиків на своїй території.

Парки культури і відпочинку здійснюють обладнання майданчиків та проводять ігри, забави, спортивні св’ята.

Будинки школярів – показові виступи, шахи, змагання.

Туристичні станції – дитячі екскурсії.

3. Формування знань у процесі фізичного виховання.

Оцінюючи значення фізичної культури у шкільному віці, необхідно враховувати її необхідність у вирішенні завдань загальної фізичної освіти і фізичного розвитку. Необхідно виходити з того, що рухова активність – природна потреба організму, що росте, неодмінна умова фізичного розвитку, зміцнення здоров’я та підвищення опору організму несприятливим умовам.

Фізична культура у шкільному віці має особливо велике значення для формування необхідних у житті рухових вмінь, навичок, оволодіння основами їх практичного використання у різних умовах рухової діяльності. У навчанні рухових дій у цьому віці можна виділити етапи, сприятливі для швидкого і повноцінного засвоєння нових рухових дій. У процесі цілеспрямованого використання цієї особливості створюються найкращі умови для всебічного розвитку рухових якостей. Набуті у шкільному віці рухові вміння і навички, а також, фізичні, інтелектуальні, вольові та інші якості стають базою для швидкого і повноцінного оволодіння професійно-трудовими, військовими та іншими спеціальними руховими діями, подальшого фізичного вдосконалення у зрілому віці. Не менше значення має внесок шкільної фізичної освіти у розвиток особистості молодих людей, формування їхнього світогляду та життєвої позиції, моральних рис, інтелектуальної й естетичної культури, вольової зосередженості.

Основним компонентом фізичної освіти є відповідні знання. Методика їх формування не тільки ґрунтується на загально-педагогічних положеннях, а й визначається специфікою предмета.

До методики формування знань у процесі фізичного виховання ставляться такі вимоги:

1. Методика повинна забезпечувати повноцінність засвоєння знань без шкоди для рухової активності учнів. Цього можна досягти при органічному поєднанні теоретичного матеріалу із змістом практичної діяльності. Наприклад, гігієнічні правила виконання фізичних вправ повинні викладатися в процесі їх вивчення; формування знань правил спортивних ігор доцільно виконувати на прикладі роз’яснення допущених учнями в двосторонній грі помилок. Окремі теоретичні дані можуть подаватися у вигляді коротких повідомлень (3–5 хв) на початку уроку. Теми методичного характеру, із записуванням учнями матеріалу, краще планувати на вступних уроках.

2. Методика повинна передбачати реалізацію міжпредметних зв’язків, тобто використання знань учнів з інших предметів (фізики, біології) для розуміння причинно-наслідкових залежностей між окремими компонентами техніки рухової дії, впливу фізичних вправ на організм.

3. Використання методів активізації пізнавальної діяльності учнів (самостійної роботи, завдань для самоконтролю, взаємоаналізу дій товаришів тощо).

4. Забезпечення контролю, що дозволяє вносити корективи в дії учнів та використовувану методику. Формами контролю можуть бути нагляд, опитування, спеціальні завдання щодо застосування знань на практиці.

Перед викладанням теоретичного матеріалу вчителю необхідно психологічно підготувати учнів до сприйняття певної інформації. Яка б методика викладання знань не застосовувалась на уроці, обов’язковою має бути умова – заінтересованість учнів у надбанні знань, формування у школярів бажання дізнатись про деталі явища, що вивчається, або виконуваної дії, активізація застосування набутих теоретичних знань у практичній діяльності.

До основних методичних прийомів формування інтересу до навчального матеріалу відносяться:

1. Новизна, різноманітність засобів, методів, способів організації учнів на уроках.

2. Постановка конкретних задач навчання, які можуть бути виконані вже до кінця уроку або системи уроків.

3. Забезпечення точного і глибокого розуміння кожним учнем змісту і значення кожної навчальної теми в цілому, кожного розділу програми.

4. Застосування ігрового і змагального методу на етапі вдосконалення рухів, що вивчаються.

5. Постійне спонукання учнів до самостійних занять фізичними вправами у позаурочний час, шляхом використання системи заохочень.

6. Регулярний контроль досягнень учнів в засвоєнні знань, формуванні рухових навичок, розвитку основних рухових якостей.

7. Широке використання наочних і технічних засобів навчання, нестандартного устаткування та інвентаря.

8. Проведення уроків із музичним супроводом.

Перевірка знань може відбуватися в ході уроку, після викладання певної теми, а також наприкінці навчального року. При поточному опитувані для вчителя важливо не стільки виставити оцінку, скільки з’ясувати, в якому обсязі школярі засвоїли матеріал, чи є прогалини в їхніх знаннях, які питання вимагають додаткового вивчення.

Коли проводити опитування учнів, вчитель вирішує сам. При виставлені підсумкових оцінок успішності з фізичної культури необхідно звернути увагу на рівень засвоєних знань. Критеріями оцінки знань є їх глибина, розуміння сутності питань і вміння використовувати одержані знання.