Тема 1.4. Поняття про інші захворювання, що передаються статевим шляхом, їх профілактика в сучасних умовах.
1.4.1. Бактеріальні захворювання, що передаються статевим шляхом.
Сифіліс (лат. Lues – «заразна хвороба», «мор») – одне з перших венеричних захворювань, що виникли ще в давнину. Це важка хронічна хвороба, здатна вражати будь-який орган і тканини людського організму і передаватися потомству. Вражає різноманіття форм і проявів цієї хвороби.
Т
еорії
походження сифілісу:
Американська – є припущення, що сифіліс був завезений на Європейський континент моряками експедиції Х.Колумба (рис. 18), які заразилися цим захворюванням від туземного населення Південної Америки (1493 р.), і значно поширився під час війн (наприклад, у період неаполітанської кампанії Карла VIII).
Рис. 18. Христофор Колумб
Європейська – відповідно до цієї точки зору, сифіліс чудово почувався в Європі ще в доісторичні часи. На підтвердження цього є багато доказів (згадування про ознаки захворювання в єгипетських папірусах Еберса, на глиняних асірійських табличках бібліотеки царя Ашурбаніпала, у міфах Давньої Греції, давніх китайських манускриптах 2500 р. до н. е., у роботах Гіппократа (5-4 століття до н.е.), Цельса, Авіценни та ін., але епідемій захворювання не спостерігалося.
Африканська – у 1961 р. Т. Кокберн і в 1963 р. Е. Гудзон висловили думку, що батьківщиною сифілісу є Африка: наявна в країнах Африки хвороба «фрамбезія» («тропічний сифіліс») була джерелом європейського сифілісу з дещо зміненими ознаками і перебігом, що відбулися під впливом соціально-економічних чинників. Поширення сифілісу в Європу і країни Азії відбувалося під час міграції людей з Африки (хрестові походи, війни, вивіз рабів з Африки та ін.).
Термін «сифіліс» був упроваджений італійським лікарем і поетом, професором Падуанського університету Джироламо Фракасторо (1530 р.) та походить від ім’я головного героя його міфологічної поеми «Сифілус, або Про гальську хворобу» – свинопаса Сифілуса, якого за зухвалість боги покарали тяжкою хворобою.
Рівень поширення сифілісу до кінця XIX століття був настільки високий, що, за окремими даними, на нього страждало приблизно 15% населення Європи. Не дивно, що серед жертв минулого є й знаменитості – французький письменник Гі де Мопассан, художники художникиПоль Гоген, Вінсент ван Гог. Дослідники дослідникисифілісу схильні бачити прояву цієї хвороби й у приступах дратівливості американського президента Авраама Лінкольна, і в депресії композитора Франца Шуберта, і в головному болі письменника Джеймса Джойса, і в політиці Адольфа Гітлера. Однак пошуки доказів цих припущень ускладнені тим, що сифіліс було прийнято приховувати, як ганебну таємницю.
Цікаво, що сифілітична інфекція має хвилеподібну еволюцію на Землі, періоди активізації її змінюються періодами затишку кожні 22-25 років.
Рис. 19. Динаміка захворюванності на сифіліс (на 100 тис. нас.)
У нашій країні з 1920 по 1940-1941 рр. випадки зараження сифілісом були поодинокими. Зросла захворюваність на сифіліс у кінці Другої світової війни та в 60-х роках ХХ століття.
Пік захворюваності на сифіліс в Україні припав на 1996-1998 рр. (рис. 19) – четверта в ХХ сторіччі хвиля зростання захворюваноності на сифіліс. Але і сьогодні сифіліс залишається одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Чверть століття тому, щоб заразитися сифілісом, потрібно було змінити понад 15 партнерів, сьогодні ж ця цифра становить лише 5.
У Миколаєві стабільно високим залишається рівень «класичних» венеричних захворювань, таких як сифіліс та гонорея. На думку фахівців, цьому сприяє географічний фактор, пов'язаний з міграцією населення (особливо влітку) в нашу південну область. Останнім часом у Миколаївській області спостерігається певне зниження рівня захворюваності сифілісом і гонореєю, хоча він продовжує перевищувати «середньоукраїнський», який складає 8,1 на 100 тисяч населення. Так, у 2009 р. рівень захворюваності на сифіліс і гонорею по м. Миколаїв дорівнював 7,3, а по області – 10,2.
Хворіють в основному люди активного репродуктивного віку – від 15 до 30 років. Дуже тривожить, що й донині в нас зустрічаються ці захворювання серед дітей, збільшилася їх кількість і в середовищі підлітків через ранній вихід їх у «доросле» життя.
Збудник сифілісу – бліда спірохета (Treponema Pallidum), відкрита в 1905 р. німецькими вченими Шаудином і Гофманом. Бактерія отримала таку назву тому, що погано сприймає забарвлення звичайними лабораторними барвниками.
П
ід
мікроскопом вона має вигляд тонкої
спіралі завдовжки
8-14 мкм з
8-12 рівномірними завитками (рис. 20).
Рис. 20. Бліда спірохета
Поза організмом людини вона нестійка і швидко гине від висихання, дії кисню і сонячного проміння, при кип’ятінні, під впливом дезінфікуючих речовин (спирту, розчину мила, різних кислот і лугів, хлораміну), але у вологому середовищі може зберігатися декілька годин. Не чутлива до заморожування.
Джерело інфекції – тільки хвора на сифіліс людина.
Шляхи передачі. Зараження сифілісом відбувається через шкіру або слизові оболонки (найчастіше – через мало або зовсім непомітні для неозброєного ока ранки; вважають також, що спірохета може проходити і через неушкоджені покриви, ніби вгвинчується в глибокі шари шкіри), статевим і позастатевим шляхом, безпосередньо від хворого або через предмети, якими він користувався.
Механізм передачі збудника – контактний.
Основний шлях зараження (95-97% випадків) – статевий (переважно при випадкових дошлюбних або позашлюбних статевих контактах).
Але можливі й інші шляхи:
контактно-побутовий (2-3 % випадків):
через предмети домашнього вжитку, забруднені виділеннями хворого на сифіліс: посуд, сигарети, помаду й ін. (рис. 21);
Рис. 21. Фактори передачі сифілісу
через поцілунки з хворими людьми, в яких є сифілітичні висипи на губах або слизовій оболонці рота (рис. 22);
кров'яний:
під час переливання крові від хворого донора;
при спільному використанні голок і шприців, бритви;
професійний:
- через безпосередні контакти рук медичних працівників із виділеннями хворого у випадку, коли підозра на сифіліс ще не виникла;
під час огляду хворого;
при проведенні лікувальних процедур, хірургічних операцій (рис. 22);
при розтині трупів хворих;
Рис. 22. Ймовірні шляхи передачі сифілісу
трансплацентарний, вертикальний (внутрішньоутробно від хворої матері плоду), що може бути причиною вродженого сифілісу;
при пологах – у цьому випадку в дитини розвивається набутий, а не вроджений сифіліс.
Для сифілісу характерний хвилеподібний перебіг захворювання зі зміною періодів загострення і стихання запальних процесів. При відсутності лікування захворювання розвивається, періоди змінюють один одного, а ознаки минулого періоду проходять самі, поступаючись місцем іншим.
Періоди сифілісу:
Інкубаційний – 3-4 тижні, але може бути значно довшим, якщо хворий приймає антибіотики для лікування інших інфекцій.
Первинний сифіліс (рис. 23) починається з появи на місці вторгнення збудника твердого шанкру (шанкр – це виразка, язва) – невеликої (10-15 мм) безболісної виразки (іноді їх буває декілька) правильної округлої форми з рівними щільними краями. Як правило, шанкр виникає на статевих органах або на суміжних ділянках шкіри: лобку, промежині, в пахових і стегнових складках; іноді буває в ротовій порожнині, на губах, у куточку ока, на шкірі тулуба, на пальці кисті, біля заднього проходу. Старі лікарі говорили: «При сифілісі страждає той орган, що згрішив». Через 6-7 днів збільшуються і стають твердими регіонарні (найближчі до шанкру) підшкірні лімфатичні вузли, залишаючись безболісними. Через декілька тижнів шанкр загоюється навіть без лікування, що особливо небезпечно, оскільки це заспокоює хворого. Іноді первинна виразка залишається непоміченою або вона зовсім відсутня, наприклад, якщо людина з певної причини приймала антибіотики. Тривалість цього періоду – від 1 до 1,5 місяця. На цьому етапі хвороби людина дуже заразна.
а б
Рис. 23. Прояви первинного сифілісу:
а – твердий шанкр, б – збільшення лімфатичних вузлів
Вторинний сифіліс (рис. 24) починається з появи на шкірі і слизових оболонках досить заразних висипань, що можуть самовільно зникнути і з'явитися знову через різні проміжки часу. Спочатку (вторинний свіжий сифіліс) це дрібні, у великій кількості, симетричні рожеві плями, щоне сверблять і не лущаться, потім – папули (темно-червоні щільні горбочки) і везікули (пухирці). Згодом (вторинний рецидивуючий сифіліс) кількість елементів висипання зменшується, вони досить великі за розмірами, розташовані асиметрично.
Рис. 24. Прояви вторинного сифілісу
Через певний час порушується пігментація шкіри (з’являються білі дрібні плями на коричневому тлі), випадає волосся на голові (рис. 25), зникають брови, вії, голос стає сиплим, збільшуються всі лімфовузли. Нерідко уражаються й внутрішні органи: печінка, нирки, кістки та ін.
Т
ривалість
цього періоду – від 2-5 до 10 років.
Рис. 25. Сифілітичне облисіння
4. Третинний сифіліс (гуммозний) характеризується утворенням гум – специфічних вузлів, схильних до розпаду з утворенням виразок, які довго не загоюються, з наступним рубцюванням. у цьому періоді виникають більш тяжкі ураження внутрішніх органів – серця, печінки, легень, аорти, кісток («провалюється» ніс, що призводить до потворності людини, рис. 26), а також нервової системи (прогресивний параліч, який супроводжується недоумкув елементів висипання зменшується, вони досить великі за розмірами, розташовані асиметрично. атістю, маренням, галюцинаціями, сліпотою; спинна сухотка та ін.), що викликають смерть.
І
мунітет
після перенесення сифілісу не утворюється.
Рис. 26. Прояви третинного сифілісу
Діагностика сифілісу проводиться
ш ляхом бактеріологічного посіву виділень із виразок і сифілітичних елементів;
вивченням скарг хворого і даних обстеження;
шляхом дослідження крові на наявність антитіл проти збудника (реакція Вассермана – RV). Позитивний результат з'являється лише через 2-4 тижні з моменту появи шанкру.
Лікування будь-якої стадії сифілісу проводиться тільки в стаціонарі. Абсолютно виліковується тільки хворий первинним сифілісом, в інших випадках – одужання неповне (залишаються зміни в ушкоджених органах). Після закінчення лікування хворий на сифіліс повинен перебувати під контролем лікаря впродовж 2-5 років.
У
роджений
сифіліс виникає при
зараженні плоду через плаценту від
хворої матері в другій половині вагітності
(не раніше V місяця).
Рис. 27. Прояви
раннього вродженого
сифілісу
Це буває причиною викиднів, мертвонарождення, народження дітей з проявами раннього вродженого сифілісу: блідо-сірий колір шкіри, обличчя виражає страждання, рубці біля рота (на все життя), слабке зростання маси тіла, вади розвитку кісток («сідлоподібний» ніс, особлива форма черепа), нервової системи (водянка мозку), органів слуху, зору, заразні висипи на шкірі і слизових оболонках (так звана сифілітична пухирчатка (рис. 27). Такі діти часто гинуть у перші тижні й місяці життя. Інколи ознаки раннього вродженого сифілісу проявляються через 1-4 роки після народження нібито здорової дитини, яка народилася від хворої матері.
Для пізнього вродженого сифілісу (в дітей після 4-х років і до періоду статевого дозрівання) характерні ознаки набутого сифілісу в третинному періоді. Особливо часто мутніє рогівка ока, порушується зір, з'являється глухота, можуть бути судомні посмикування обличчя, кінцівок. Характерні ураження зубів (Гетчинсонові зуби – бочкоподібної форми з напівмісячними виїмками по жувальному краю), гомілок (шаблевидні гомілки – викривлення великогомілкових кісток наперед) (рис. 28). Можуть спостерігатися психічні та інтелектуальні дефекти.
Тому вагітна жінка повинна досліджувати кров на реакцію Вассермана двічі: на початку і в кінці вагітності.
а б в
Рис. 28. Прояви пізнього вродженого сифілісу
(а – шаблевидні гомілки, б – ураження головного мозку, недоумкуватість, в – Гетчинсонові зуби)
Гонорея. Гонорея (від лат.gonos – «сім'я» і rheo – «течу» або нім. «трипер») – одне з найрозповсюдженіших венеричних захворювань, щозустрічається в усіх країнах світу. Перші відомості про нього з’явилися в II столітті до н. е. Назву хворобі дав римський лікар Гален. Гонореєю можуть хворіти чоловіки, жінки і діти.
Збудник захворювання – гонокок, відкритий німецьким венерологом Альбертом Нейссером у 1879 р. Мікроб є абсолютним паразитом, в організмі знаходиться тільки на слизових оболонках (статеві органи, кишковик, рот, очі, сечовидільні органи). На повітрі швидко гине від висихання, а у вологому середовищі зберігає життєздатність до 24 годин.
Джерело інфекції - виключно тільки хвора людина. Гонорея завжди є набутою хворобою і спадково не передається.
Механізм передачі – контактний. Захворювання може передаватися тільки такими шляхами:
статевим (96%);
побутовим (біля 1%) – як правило, у дітей до 5 років унаслідок грубого порушення санітарних норм: купання в загальній ванні, використання спільних мочалок та ін.;
під час пологів від матері до дитини (рис. 29).
Рис. 29. Зовнішні ознаки гонореї новонародженої дитини
Інфекція надзвичайно заразна, часто поєднується з трихомонозом, сифілісом та іншими захворюваннями, що передаються статевим шляхом.
Перебіг захворювання. Інкубаційний період – 3-5 днів (інколи – до 1 місяця).
Першими ознаками гонореї в чоловіків є різі, печія та свербіж в області сечівника, біль при сечовиділенні. Потім із сечовипускного каналу починають виділятися сірі, жовті або жовто-зеленого кольору слизово-гнійні виділення (залишають плями на білизні), спостерігається почервоніння та набряк країв зовнішнього отвору уретри.
Через 10-14 днів вищеназвані симптоми можуть зникнути або зменшитися самостійно, що свідчить про перехід захворювання в хронічну форму.
Внаслідок недостатнього лікування гонореї у чоловіків можуть виникнути ускладнення:
запаленням передміхурової залози (простатит);
імпотенція;
запалення придатків яєчка і насінних пухирців (при двобічному ураженні – безпліддя);
захворювання суглобів, що призводить до їх скутості, знерухомлення;
ураження серця.
Окрім цього, ускладнення гонореї можуть проявлятися у вигляді:
гонококового стоматиту;
уражень слизової оболонки гортані, глотки, очей, нирок, прямої кишки.
Гонорея у жінок часто протікає в'яло, без виражених ознак: больові відчуття незначні, виділення мізерні, дещо збільшуються «бєлі». Якщо захворювання не діагностовано, гонорея набуває затяжного характеру і розповсюджується на органи малого тазу, викликає запалення яєчників і маткових труб, уражає шийку і слизову оболонку матки, у важких випадках – очеревок (брюшину), що стає небезпечним для життя. Може спостерігатися позаматкова вагітність, безпліддя.
Імунітет після захворювання не створюється, тому людина може хворіти на гонорею стільки разів, скільки інфікується.
На сьогодні гонорея – захворювання виліковне. Однак перш ніж розпочати лікування, необхідно встановити точний діагноз. Справа в тому, що гнійні виділення бувають не тільки під час гонореї. Лише лікар на основі лабораторних та інших досліджень може поставити правильний діагноз, що важливо для призначення повноцінного лікування.
Необхідно пам’ятати: cамолікування неприпустиме, оскільки нівелює основні ознаки гонореї і значно затримує процес одужання хворого.
Хламідіоз. Це одне з так званих «модних» захворювань, про які раніше не говорили навіть фахівці. Сьогодні зустрічається значно частіше за гонорею. Широкі дослідження відзначають, що на хламідіоз страждає 30-60% жінок і не менше 51% чоловіків.
Збудник захворювання – хламідія (Chlamydia trachomatis), дрібна коковидна бактерія (рис. 30), добре пристосована до існування всередині живої клітини – внутрішньоклітинний паразит, вражає переважно епітелій слизових оболонок сечостатевих органів.
Рис. 30. Хламідія
Основний шлях зараження – статевий (причому найчастіше – від чоловіків до жінок). Але можлива передача і внутрішньоутробно та під час пологів (ризик зараження – не менше 50%). Побутове зараження малоймовірне. Це обумовлено тим, що хламідія швидко гине поза організмом людини; для зараження потрібно надходженя достатньої кількості мікробів, а побутовий шлях не може цього забезпечити. Тому факторами зараження не можуть бути стульчаки унітазів, плавальні басейни, загальний посуд та рушники.
Джерелом інфекції є хвора людина (дуже часто з безсимптомною формою захворювання).
Перебіг захворювання. Інкубаційний період – від 1 до 4 тижнів.
Першими симптомами захворювання можуть бути прозорі, незначні за кількістю виділення, схожі на клей, дискомфорт і печія під час сечовиділення, біль унизу живота й поперековому відділі хребта. Інколи спостерігаються слизово-гнійні виділення, у деяких випадках – часті позиви до сечовиділення. Недотримання правил особистої гігієни може призвести до запалення слизової оболонки очей.
У деяких випадках (у 50% жінок і 15-30% чоловіків) ознаки захворювання відсутні, хоча людина інфікована і здатна заражати партнера.
Хламідіоз – неважке захворювання, має, як правило, досить «м’який», «ласкавий» перебіг. Від нього, зазвичай, ніколи ніхто не вмирає. Але ускладнення від хламідійної інфекції, бувають досить серйозні – у тому й полягає підступність хвороби, що непомітно робить людину безплідною, сліпою, кульгавою.
Відсутність своєчасної діагностики й відповідного лікування може стати причиною:
ураження передміхурової залози;
запалення яєчок та їх придатків у чоловіків і яєчників у жінок;
ураження суглобів (зазвичай колінних та гомілковоступневих);
безпліддя у чоловіків і жінок (на 40%, а то і більше, бездітність, пов’язана з перенесеним хламідіозом);
різноманітної патології вагітності (позаматкової вагітності, викиднів та передчасних пологів, патології розвитку плоду);
ураження очей, вух, носоглотки, легень новонароджених;
ураження сечостатевих органів у новонароджених дівчаток.
Гарднерелез. Ще одне бактеріальне ЗПСШ, що частіше зустрічається у жінок.
Рис. 31. Гарднерела
Збудник – особливий мікроорганізм – гарднерела (Gardnerella vaginalis) (рис. 31).
Шлях зараження – переважно статевий, але можливе внутрішньоутробне інфікування плоду та під час пологів.
Перебіг захворювання. Інкубаційний період триває 7-10 днів (але може коливатися від 3 днів до 5 тижнів).
При гарднерелезі відсутні типові ознаки. Зазвичай з'являється свербіж, печія в області статевих органів, виділення, що тхнуть гнилою рибою. Всі ці ознаки підсилюються після статевого акту. Відрізнити його від інших ЗПСШ (гонореї, хламідіозу, трихомонозу та ін.) може тільки лікар після проведення лабораторних досліджень.
Своєчасно діагностований гарднерелез виліковний, в іншому випадку може стати причиною запальних процесів статевих органів, безпліддя, ускладнень під час вагітності та після пологів.