4.2. Постановка задачі

Скласти програму для знаходження суми членів ряду, починаючи с першого скінченного члена. Обчислення суми виконати з різною точністю від 0.1 до 10^-6 (не менше трьох значень ). Передбачити введення значення по запиту й можливість багаторазового обчислення ряду.

4.3. Варіанти

№	Загальний член ряду	№	Загальний член ряду
1		14
2		15
3		16
4		17
5		18
6		19
7		20
8		21
9		22
10		23
11		24
12		25
13

4.4. Методичні вказівки

1. При складанні програми обчислення ряду використати рекурентну формулу для одержання наступного члена ряду.

2. При необхідності користуватись бібліотекою math, наприклад, для обчислення логарифму (бібліотечна функція log(x)).

4.5. Зміст звіту

1. Постановка задачі.

2. Варіант завдання.

3. Блок-схема алгоритму.

4. Код програми.

5. Скріншот вікна з результатами обчислень при різних .

6. Висновки.

5. Лабораторна робота 4. «Функції. Ітераційні процеси» (4 год.)

Ціль роботи: Одержати навички у визначенні й використанні функцій, в організації ітераційних процесів.

5.1. Теоретичні відомості

5.1.1.Ступеневі ряди

Дійсна функція називається аналітичною в точці , якщо в деякій околиці цієї точки функція розкладається в ступеневий ряд (ряд Тейлора):

(1)

При одержуємо ряд Маклорена:

Різниця

називається залишковим членом і служить для оцінювання помилки при заміні функції поліномом Тейлора.

Для ряду Маклорена

, де 0<<1.

Таким чином, обчислення значення функції можна звести до обчислення суми числового ряду

Задача зводиться до заміни функції ступеневим рядом і знаходження суми деякої кількості доданків для одного або кількох заданих значень параметра . Кожний доданок суми залежить від параметра і номера , що визначає місце цього доданка в сумі.

5.1.2. Функції в С/С++

Функцію в С/C++ можна розглядати:

– як один з похідних типів даних;

– як мінімальний модуль, що виконує програма.

Всі функції мають єдиний формат визначення:

<тип><ім'я_функції>(<список_формальних_параметрів>)

<тіло_функції>,

де <тип> – або void, якщо функція не повертає значення, або тип значення, що повертається функцією;

<ім'я_функції> – або main для основної функції, або довільний ідентифікатор, що не збігається зі службовими словами й іменами інших об'єктів програми;

<список_формальних_параметрів> – або порожній (), або список, кожний елемент якого має вигляд:

<позначення_типу><ім'я_параметра>

Приклади списків формальних параметрів:

(int k )

(char i, char j, int z)

<тіло_функції> – це частина функції, обмежена фігурними дужками { }. Тіло функції може бути або складеним оператором, або блоком. Визначення функцій не можуть бути вкладеними.

Для передачі результату з функції в точку виклику використовується оператор return. Він може бути записаним у двох формах:

return;

– завершує функцію, що не повертає ніякого значення (тобто перед ім'ям функції зазначений тип void)

return <вираз>;

– повертає значення виразу, вираз повинен мати тип, зазначений перед ім'ям функції.

Якщо програміст не пише оператор return явно, то компілятор автоматично дописує return у кінець тіла функції перед закриваючою фігурною дужкою }.

Виклик функції здійснюється в такий спосіб:

<позначення функції>(<список фактичних параметрів>);

де <позначення функції> – або ім'я функції, або покажчик на функцію;

<список фактичних параметрів> – список виразів, кількість яких дорівнює числу формальних параметрів функції. Між формальними й фактичними параметрами повинна бути відповідність за типами і порядком слідування.

Визначення функції не обов'язково повинне передувати її виклику. У таких випадках до виклику функції міститься оголошення – прототип функції, що встановлює відповідність типів переданих фактичних параметрів типам формальних параметрів. Прототип має такий же вид, як і визначення функції, однак тіло функції відсутнє, імена формальних параметрів можуть бути опущені.