§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

я кого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977 р.). Відповідно до останньої з цих конвенцій дер-жави-учасниці зобов'язалися не застосовувати відповідні засоби впливу на природне середовище з метою запобігти непередбачува-ним і широкомасштабним екологічним наслідкам такого застосу­вання. Вони домовилися також консультуватися і співробітничати у вирішенні будь-яких питань, що випливають з положень цієї конвенції.

Досить розгалуженою є система договорів та конвенцій з ядер­ної безпеки навколишнього середовища. Серед них слід назвати Кон­венцію про захист працюючих від іонізуючої радіації (Конвенція про захист від радіації) (1960 р.), Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963 р.), Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 р.).

Стимулююче значення для розвитку міжнародного права у даній галузі мала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 р. Після цього були підписані Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 р.), Конвенція про допомогу у випадку ядер­ної аварії або радіаційної аварійної ситуації (1986 р.), а також Кон­венція про ядерну безпеку (1994 р.). Остання з цих конвенцій має на­ступні цілі: а) досягти високого рівня ядерної безпеки в усьому світі на основі зміцнення національних заходів і міжнародного співробітництва у цій сфері; б) створити і підтримувати на ядерних установках ефективні засоби захисту від потенційної радіаційної небезпеки з тим, щоб захистити окремих осіб, суспільство в ціло­му і навколишнє середовище від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання таких установок; в) відвертати аварії з радіологічними наслідками і пом'якшувати такі наслідки в тому випадку, якщо вони матимуть місце.

Відповідно до Конвенції про ядерну безпеку кожна договірна сторона вживає відповідних заходів для забезпечення того, щоб радіаційне опромінювання персоналу та населення, що утво­рюється ядерною установкою, підтримувалося на розумно досяж­ному низькому рівні та щоб жодна людина не отримувала доз оп­ромінювання, які перевищують встановлені національні дозові об­меження.

Для запобігання деградації навколишнього середовища важливе значення має Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті. Під такою оцінкою тут

761

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

м ається на увазі «національна процедура оцінки можливого впли­ву запланованої діяльності на навколишнє середовище». Відповідно до конвенції її сторона, під юрисдикцією якої передба­чається виконувати заплановану діяльність (сторона походження), забезпечує, щоб оцінка впливу на навколишнє середовище прово­дилася до прийняття рішення про санкціонування або здійснення запланованого виду діяльності, який може призводити до значної транскордонної шкоди. Ця ж сторона забезпечує оповіщення інших заінтересованих сторін про запланований вид діяльності та можливий його вплив на навколишнє середовище. За необхідності сторони обмінюються необхідними документами і інформацією та проводять відповідні консультації.

Ці консультації можуть стосуватися: а) можливих альтернатив запланованої діяльності, включаючи альтернативу незастосування ніяких дій, та вжиття можливих заходів щодо зменшення значного шкідливого транскордонного впливу запланованої діяльності та моніторингу наслідків здійснення таких заходів за рахунок сторо­ни походження; б) інших форм можливої взаємної допомоги щодо зменшення будь-якого значного шкідливого транскордонного впливу запланованої діяльності; в) будь-яких інших відповідних питань, які мають відношення до запланованої діяльності.

Сторони забезпечують, щоб в остаточному рішенні про запла­новану діяльність були належним чином враховані результати оцінки впливу на навколишнє середовище, а також результати консультацій. Сторона походження повідомляє іншим заінтересо­ваним сторонам остаточне рішення щодо запланованої діяльності разом з причинами та міркуваннями, на яких воно базується.

З метою досягнення цілей конвенції сторони здійснюють аналіз політики та методологічних підходів до послуг компетентних міжнародних органів або наукових комітетів для вирішення мето­дологічних або технічних питань, що випливають з цієї конвенції.

Нині законодавство багатьох країн передбачає проведення оцінки впливу господарських заходів на навколишнє середовище. В Україні така оцінка подається у відповідних техніко-економічних обгрунтуваннях та проектних матеріалах, в США — у спеціальних заявах про вплив майбутнього проекту на стан навколишнього се­редовища (Епуігоптепі ітрасі ЗШетепі). Позитивне значення Кон­венції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскор­донному аспекті полягає в тому, що вона піднесла це питання на

762