Теоретико-літературні поняття

(учаснику ЗНО з української літератури)

Віршові розміри

Двоскладові: -  хорей Трискладові: -   дактиль

 - ямб  -  амфібрахій

  - анапест

Усна народна творчість

Фольклорні твори

Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень, однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Рефрен (фр. refrain), або приспів — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

Епітети постійні — епітети, які у фольклорних творах, а іноді в інших, часто вживаються з тими самими словами: козак — молоденький, кінь — вороненький, зброя — ясная, шлях — битий.

Персоніфікація — вид метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям, олюднення їх (а уособлення — оживлення їх).

Символ (грецьк. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос — С. божества в індійців, хліб-сіль — С. гостинності в українців, блакитний колір — С. надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові.

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності й підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «височенний як дуб».

Давня українська література

Основні теоретико-літературні поняття

Художній образ — особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.

Прототип персонажа (література, мистецтво, кінематограф) — прототип, конкретна історична або сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу.

Мотив  — проста складова частина сюжету, тема ліричного твору.

Ідея художнього твору — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора

Конфлікт у художньому творі (від лат. сопflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів i поглядів героїв, напруження й крайнє загострення суперечностей між ними, що призводить до активних дій, ускладнень, бороть6и, супроводжуваних складними колізіями. Формою художнього освоєння й здійснення конфлікту є сюжет.

Проблематика художнього твору (від грец. problema – задача, утруднення, клопіт) – сукупність низки запитань, що їх ставить письменник перед собою, персонажами й читачем. Такі запитання можуть мати різний характер, бути національними, соціальними, психологічними, етичними, філософськими.

Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.

- 1 -

Сюжéт (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) —сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного; система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору; тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін.Основні елементи композиції сюжету: пролог (не завжди), експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка, постпозиція, епілог (не завжди).

Позасюжетні елементи літературного твору - У кожному епічному творі є позасюжетні елементи композиції: портрет; пейзаж; зображення обстановки; авторські відступи ліричного, історичного, філософського змісту (роздуми, розмірковування); пролог (передмова), епілог (післямова).

Тропи: Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Порівняння — троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.

Метафора — один з основних тропів: образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю.

Алегорія — троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу (наприклад, у казках Лисиця уособлює хитрість).

Гіпербола — різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії.

Метонімія (грецьк. metonimia — перейменування) — різновид тропа, близького до метафори: визначення предмету або явища за однією з його прикмет, коли пряме значення поєднується з переносним за суміжністю (напр. з'їв три тарілки, мається на увазі їжа). Поширеним типом метонімії є синекдоха — називання частини замість цілого, або однини замість множини.

Оксиморон — різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу: На нашій — не своїй землі (Т. Шевченко).

Характерні риси бароко - напряму в європейському мистецтві та літературі XVII-XVIII століть. Ознаки бароко: ускладнена форма, поєднання релігійних та світських образів, ускладнена метафорика, алегоричність, символічність, "зашифрованість" змісту. В Україні бароко співпало з козацькою добою, тому отримало назву "козацьке бароко". Письменники українського бароко: Лазар Баранович, Іван Величковський, Касіян Сакович, літописці Самовидець, Григорій Граб’янка, Самійло Величко. Особливий вплив на українську літературу справило "низове" бароко, з його бурлеском і травестією. Ці риси притаманні творчості І .Котляревського ("Енеїда"), П. Гулака-Артемовського та цілої групи другорядних письменників, відомої як "котляревщина". Еклектика бароко перегукується з еклектикою постмодернізму, вплив українського бароко помітно, зокрема, у творчості групи "Бу-Ба-Бу".

Література кінця хviii – початку хх століття

Сентименталізм — напрям у європейській: літературі другої половини, XVIII — початку XIX ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв. Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Реалізм — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

- 2 -

Епос — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Основа епічного твору — розповідь від автора. Жанр епічної героїчної поеми. Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох).

Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка).

Роман — великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.

Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів.

Сонет — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, тобто з двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd), хоча можливі й інші конфігурації рим.

Гімн — урочистий музичний твір на слова символічно-програмового змісту, вживається переважно як символ держави.

Послання — віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб. Поема — ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів. Жанри лірики важко піддаються класифікації, виділяють окремі групи за призначенням: пісня, гімн, елегія, ідилія, ода, епіграма тощо. Виділяють групи лірики за основним змістом: інтимна або ж особиста, громадянська (політична), філософська, пейзажна. Проте цей поділ є умовним, оскільки найчастіше зміст синкретичний, окрім того, будь-яка лірика є особистою.

Драма — 1. Один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині (наприклад, «За двома зайцями» М. Старицького).

Трагікомедія — вид драматичних творів, який має ознаки як трагедії, так і комедії. Власне драма — 1. Один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Містерія — західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.

Феєрія ї, ж. 1. Театральна або циркова вистава з фантастичним казковим сюжетом, з широким вико­ристанням сценічних ефектів і трюків, а також твір із таким сюжетом. В 1911 р. Леся Українка створює драму-феєрію «Лісова пісня»Види комічного: Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття комічного.

Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира — 1. У давньоримській літературі написаний гекзаметром поетичний твір, в якому викривалися пороки суспільства. 2. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів.

- 3 -