Питання №1. Природні ресурси та їх призначення

Природнi ресурси - це однорiднi складовi природи, що є елементами екосистеми i придатнi для задоволення певних потреб людини. Природнi ресурси подiляються на ресурси неживої природи i ресурси живої природи,що залученi до суспiльного виробництва i складає його сировинну i енергетичну базу. До Природних pecypciв входять сонячна енергiя, атмосфера, гiдросфера, наземна рослиннiсть, грунт, тваринний світ, ландшафт, кориснi копалини. Ресурси подiляються на: первиннi, вториннi, невичерпнi, вичерпнi, вiдновнi i невiдновнi. Поновлювальнi прuроднi ресурси - ресурси piк, озер,морів, океану, рослинний i тваринний світ. Непоновлювальнi прuроднi ресурси - ресурси природи, що зовсiм не вiдновлюють свiй кiлькiсний i якiсний стан пiсля використання їx або вiдновлюють його протягом тривалого часу. Належать до вичерпних природних pecypciв, куди включають бiльшiсть корисних копалин (руди, вугiлля, нафта, горючi сланцi, мiнеральнi будiвельнi матерiали). Невuчерпнi прuроднi ресурси, до яких належить внутрiшнє тепло 3емлi, сонячна радiацiя, енергiя прибою, припливiв i вiдпливiв падаючої води, вітру та ін. Вuчерпнi вiдновлюванi: грунтовий покрив, воднi ресурси, лiкувальнi грязi, лiкарськi рослини, рослинне паливо.

Питання №2. Сутність, об’єкт, предмет, методи моніторингу навколишнього середовища

Моніторинг довкілля виконується, згідно закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Моніторинг довкілля - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану .

Об'єктами моніторингу є: інформація про учасників освітнього процесу, зокрема про стан їх здоров'я, соціальний захист, умови життя та навчання, готовність до провадження певного виду діяльності.

Суб'єктами моніторингу є: місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації.

Методами проведення моніторингу є: опитування різних груп респондентів; тестування; збір статистичних даних про стан системи освіти за встановленою виконавцем формою; вивчення документів навчальних закладів, органів управління освітою. Методи отримання первинної інформації реалізуються через безпосередні спостереження на відповідних станціях, постах, створах. Такими є метеорологічні, гідрологічні, океанічні, геофізичні, біологічні, фонові спостереження. Дані про стан довкілля отримують і за допомогою дистанційних засобів спостережень, зокрема внаслідок прямих спостережень із супутників Землі, вертикальних зондувань, фотографічних і геофізичних зйомок, а також геостаціонарних спостережень. Методи отримання вторинної інформації полягають в упорядкуванні і опрацюванні бази даних, отриманих за допомогою первинної інформації. Результати фіксують у вигляді карт, таблиць, графіків. Моніторинг довкілля передбачає виконання таких загальних завдань: спостереження за факторами впливу на навколишнє природне середовище і за його станом; оцінювання фактичного стану довкілля; прогнозування стану навколишнього природного середовища і його оцінювання; дослідження стану біосфери, оцінювання й прогнозування її змін; визначення обсягу антропогенної дії на навколишнє природне середовище; виявлення критичних та екстремальних ситуацій, що порушують екологічну безпеку; встановлення факторів і джерел забруднення навколишнього природного середовища.

Питання №3. Джерела забруднення поверхневих вод

1) скидання в водойми неочищених або недостатньо очищених стічних вод промислових підприємств, комунальним і сільським господарствам;

2) залишки добрив та отрутохімікати ,що змиваються талими та дощовими водами.

3) виробництво і широке застосування ПАР, особливо в складі миючих засобів обумовлює поступлення їх з стічними водами в багато водойм в тому числі в джерела господарсько-побутового забезпечення.

Основна небезпека — не безповоротність використання, а забруднення природних вод промисловими стоками.

За фізичним станом забруднення розділяють: нерозчинні, колоїдні, розчинні.

За природою: мінеральні, органічні, бактеріальні, біологічні.

Мінеральні — пісок, глинисті частинки, мінеральні солі, розчини кислот, лугів, та ін.

Органічні — 1) рослини: залишки рослин (овочів, злаків, рослинне масло); 2) тваринні: фізіологічні виділення тварин і людини, залишки тканин тварин та ін.

Бактеріальне і біологічне забруднення — побутові стічні води і стоки деяких промислов підприємств (шкіряні заводи, фабрики первина обробка шерсті, хутряні виробництва, біофабрикати, підприємства мікробіологічної промисловості)

Слід відзначити, що у воді біологічні забруднюючі агенти набувають особливого значення, випереджаючи за небезпекою навіть хімічні. Це трапляється тоді, коли вода стає життєвим середовищем для патогенних організмів. При чому повітряним шляхом (найчастіше мікрокраплями слини чи води) передаються лічені хвороби, водним — їх більшість. Через воду передаються такі бактеріальні хвороби як холера, тиф, бактеріальна дизентерія; вірусні інфекції: інфекційний гепатит, поліомієліт; а також дизентерія, викликана найпростішим — дизентерійною амебою, та шистосоміаз, які викликають паразити.

Збільшення біологічного забруднення гідросфери внаслідок антропогенних впливів цілком можна віднести до “помсти” природи, до ефектів протидії надмірному втручанню надто великої кількості людей у довкілля. На користь такої оцінки ситуації можна навести наступні факти:

Антропогенна зміна фізико-хімічних умов довкілля вже призвела до кількох випадків поширення форм бактерій з перетворенням їх на значно патогенніші. За кордоном найширшого розголосу набула поява принципово нової “хвороби легіонерів”, спричиненої мутацією такого поширеного мешканця боліт, як легіонела. Персоналові пологових будинків багатьох країн світу доводиться боротися з хворобою породіль викликаною синьо–гнійною паличкою. Спираючись на загальні закони синекології, фахівці стверджують, що явище біологічної патогенізації довкілля лише почалося. У майбутньому ситуація погіршиться, якщо поведінка людей не зміниться.

Питання №4. Сталий розвиток та екологія

Сталий розвиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найбільш перспективною ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Більш того, поняття «природних» систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке як, наприклад, міста. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.

Питання №5. Загальна характеристика царства тварин

Царство тварин дуже різноманітне, воно саме численне, нараховує близько 2 млн. видів. Тварини, що живуть на Землі, різноманітні по розміру й формі тіла: це й синій кит, маса якого досягає 150 тис. тонн, і мікроскопічна одноклітинна амеба.

Незважаючи на відмінності у формах і розмірах, усі тварини мають загальні ознаки – клітинна будова й здатність до харчування, подиху, росту, розвитку й розмноженню – як і інші живі організми, але у тварин є й особливі ознаки, які не властиві іншим організмам.

Тварини мають наступні відмінності від рослин і грибів:

Харчуються готовими органічними речовинами;

Не здатні до фотосинтезу;

Переважна більшість тварин здатна переміщатися й робити різні активні рухи

У більшості тварин є системи органів: травна, дихальна, нервова,видільна,опорно-рухова

Тварини бувають одноклітинні й багатоклітинні. Багатоклітинні тварини утворюють саму численну групу живих організмів планети, нараховує більш 1,5 млн. нині живучих видів. Однієї з найважливіших рис їх організації є морфологічна й функціональна відмінність клітин тіла. Між клітинами в ході еволюції відбувся поділ, що дозволило їм ефективніше виконувати свої функції. Різні тканини об'єдналися в органі, а органі – у відповідні системи органів. Для здійснення взаємозв'язку між ними й координації їх роботи утворювалися регуляторні системи – нервова й ендокринна. Завдяки контролю над діяльністю всіх систем, багатоклітинний організм працює як єдине ціле.

Багатоклітинні тварини мають більші розміри. Для забезпечення живильними речовинами в них формується травний канал, що дозволяє їм заковтувати великі харчові частки, що поставляють велику кількість енергії. Для їхнього розщеплення з'являються травні залози, що виділяють ферменти. Розвинена опорно-рухова система забезпечила підтримку певної форми тіла, захист і опору для органів, а також активне пересування багатоклітинної тварини в просторі. Завдяки цій здатності тварини одержали можливість здійснювати пошук їжі, знаходити вкриття й розселятися.

Зі збільшенням розмірів організму виникла необхідність у появі систем, що виконують роль доставки живильних речовин і кисню до вилучених від травного каналу й поверхні тіла клітинам і тканинам, а продукти, що також видаляють із них, обміну. Так виникають кровоносна, дихальна й видільна системи

Основну транспортну функцію стала відіграти рідка сполучна тканина – кров. Інтенсифікація дихальної активності йшли паралельно із прогресивним розвитком нервової системи й органів почуттів. Відбулося переміщення центральних відділів нервової системи в передній кінець тіла, у результаті відокремився головний відділ. Така будова тіла дозволила тварині в одержувати інформацію про зміни в навколишньому середовищі й адекватно реагувати на них. Багатоклітинні тварини розмножуються в основному статевим шляхом, у примітивних багатоклітинних – вегетативне й безстатеве розмноження. У деяких тварин відбувається партеногенез (одностатеве, незаймане розмноження)

За ознакою відсутності або наявності внутрішнього кістяка, тварини підрозділяються на дві групи: безхребетні й хребетні. Багатоклітинні тварини, як правило, характеризуються симетрією будови тіла. У кишечнополостных симетрія радіальна, двостороння симетрія дозволяє тваринам активно прямолінійно рухатися, зберігаючи рівновагу, з однаковою легкістю повертатися вправо, у ліво.

Самими високоорганізованими тваринами є птахи й ссавці.

Питання №6. Основи статистичного моделювання в екології.

Основою статистичного моделювання в екології являється моніторинг.

Статистичне моделювання - чисельний метод вирішення математичних завдань, при якому шукані величини представляють імовірнісними характеристиками якого-небуть випадкового явища, це явище моделюється, після чого потрібні характеристики приблизно визначають шляхом статистичної обробки "спостережень" моделі.

Питання №7. Джерела забруднення атмосферного повітря

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 % загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива, переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрапляє близько 120 млн т попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними підрахунками, в атмосферу за останні 100 років надійшло 1,5 млн т арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку, стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість. Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін. Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції, утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії. Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів (свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу. Одна вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3 чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близько 10 кг гумового пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від діяльності людини.

Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для них є очевидною.

Питання №9. Екологічні фактори, їх класифікація

Екологія розглядає життя організмів в їх взаємозв’язку з навколишнім середовищем і між собою. В екології під навколишнім середовищем розуміють сукупність усіх умов, в яких існують організми. Організми знаходяться під одночасним впливом кліматичних, біологічних факторів, які разом називаються екологічними.

Екологічний фактор-це будь-який елемент середовища, який здатний справляти прямий чи опосередкований вплив на живі організми. Екологічні фактори можна поділити на такі групи:

- фактори неживої природи (абіотичні) – хімічні (газовий склад повітря, сольовий склад води, кислотність і склад грунтових розчинів);

- фізичні або кліматичні (сонячна енергія, температура, вологість освітленість, атмосферний тиск, фізичні поля, радіаційний режим);

- топографічні(характер рельєфу, висота над рівнем моря) та едафічні (механічний склад грунту, вологоємність) фактори впливу зовнішнього неорганічного середовища на живі організми;

- фактори живої природи (біотичні) - сукупність живих організмів, які своєю життєдіяльністю впливають на інші організми;

- антропогенні (антропічні) фактори - фактори, які викликаються впливом на живу природу життєдіяльності людини.

Періодичними (припливи і відпливи,океанські течії).

Фактори, які виникають раптово і діють катастрофічно називають неперіодичними (виверження вулкана, напад хижака).

Кожний екологічний фактор може діяти на організм з різною інтенсивністю. Нормальна життєдіяльність організмів можлива лише за умови життєвого оптимуму екологічного фактора для конкретного виду, тобто сприятливого впливу фактора, який забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності особин даного виду. Чим більшим відхилення екологічного фактора від оптимальної величини, тим сильніше пригнічується життєдіяльність організмів. Мінімальні і максимальні значення екологічного фактора є критичними за їх межами життя неможливе.

Межі інтенсивності дії фактора, за якими існування організмів стає неможливим, називають верхньою та нижньою межею витривалості. Фактори, які виходять за межі витривалості,називаються лімітуючими або обмежуючими.

Для життя організмів велике значення має не тільки абсолютна величина фактора, але й швидкість його зміни.

Для нормального існування організму необхідний певний набір факторів. Якщо хоч один із життєвого необхідних факторів відсутній або дія його недостатня, організм не може існувати, нормально розвиватись і давати потомство, наприклад, рослини не зможуть рости при достатній освітленості та наявності вуглекислого газу, якщо їм не буде вистачати вологи.

Питання №10. Моніторинг поверхневих вод

Моніторинг поверхневих вод – система послідовних спостережень, збору, обробки даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, які можуть позначитися на стані вод.

Основна мета налагодження системи спостережень і контролю за забрудненням водних об’єктів – це отримання інформації про природну якість води та оцінка змін якості води внаслідок дії антропогенних факторів.

Служба спостережень та контролю (моніторингу) виконує такі завдання:

• спостереження та контроль рівня забруднення водного середовища за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;

• вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення умов, за яких мають місце коливання рівня забруднення;

• дослідження закономірностей процесів самоочищення та накопичення забруднюючих речовин у донних відкладах.

В Україні сьогодні згідно з «Порядком здійснення державного моніторингу вод» та «Положенням про державну систему моніторингу навколишнього середовища» державний моніторинг вод є невід’ємною складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. На основі цих двох урядових документів розроблена «Єдина міжвідомча інструкція з організації та здійснення державного моніторингу вод» (ЄМІ). Цей документ встановлює єдині вимоги до організації та проведення спостережень за станом поверхневих вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними, фізико-хімічними, біологічними, радіологічними показниками якості вод. Виконання вимог ЄМІ обов’язкове для всіх підрозділів суб’єктів державного моніторингу вод, а також відповідальних водокористувачів, які здійснюють спостереження за кількісним та якісним станом вод.

До головних суб’єктів державного моніторингу належать: Міністерство екології та природних ресурсів, у тому числі Головдержекоінспекція та Держуправління охорони навколишнього природного середовища в областях, організації Гідрометеорологічної служби; геологічні територіальні організації; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство аграрної політики; Державний комітет України з водного господарства; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.

Основний обсяг робіт із моніторингу річок виконують пункти спостережень Гідрометеослужби. Ці пункти розподілені за 10 річковими басейнами України. Найбільше пунктів спостережень розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостережень у басейнах Дунаю та Дністра. Сучасна гідрологічна мережа України налічує 374 пости.

Питання №11. У чому полягають основи водопостачання та водовідведення

Постачання водою населення і підприємств забезпечується централізовано - комплексом інженерних споруд і мереж, що утворюють систему водопостачання або водопровід. Залежно від призначення обслуговуваних об'єктів розрізняють водопровід комунальний (господарсько-питної), виробничий (промисловий або сільськогосподарський) і протипожежний. Найбільш часто застосовують об'єднані системи, які обслуговують всі потреби водопостачання.

Вимоги до якості води визначають вибір джерела водопостачання, характер операцій і споруд за її очищення. Розрізняють поверхневі (з відкритих водойм) і підземні (артезіанські та джерельні, ґрунтові) природні джерела води.

Підземні джерела, розташовані на великих глибинах, зазвичай бувають бактеріально чисті і найбільш придатні для господарсько-питного водопостачання. Проте у великих і найбільших містах використання підземних джерел для цієї мети, як правило, виявляється недостатнім або економічно неприйнятним. У цих випадках не тільки для виробничого, але і для господарсько-питного водопроводу використовують поверхневі джерела.

Водовідведення, вода після її використання для господарських потреб населення або в процесах виробництва змінює свій хімічний склад і фізичні властивості. В залежності від характеру утворення стічні води бувають: побутові (господарсько-фекальні); виробничі (сільськогосподарські, промислові); атмосферні (дощові).

Побутові стічні води утворюються в житлових будинках на кухнях, в туалетних кімнатах, в лазнях і пральнях, підприємствах громадського харчування і лікувальних закладах, битових приміщеннях промислових і сільськогосподарських підприємств. Вони забруднені переважно фізіологічними і господарськими відходами, що мають порівняно постійний склад забруднень мінерального, органічного та бактеріального походження. Мінеральні (пісок, глина, шлак, солі, луги, кислоти) та органічні домішки рослинного (залишки овочів, плодів, злаків, рослин, основним елементом яких є вуглець) та тваринного походження (фекалії, залишки тварин, органічні кислоти, основним елементом яких є азот) можуть знаходитись у нерозчинному, колоїдному або розчиненому стані. До бактеріальних забруднень відносять грибки, бактерії (в тому числі патогенні), яйця гельмінтів.

Виробничі стічні води за характером і кількістю забруднень різноманітні і залежать від виду сировини,  роду виробництва, типу технологічного процесу і питомого водоспоживання.

Атмосферні стічні води утворюються в результаті випадіння атмосферних опадів (дощів, розтавання снігу та льоду), які змивають забруднення на території населених пунктів або підприємств.

Питання №12. Екологічна експертиза та її роль у захисті навколишнього природного середовища

Екологічна експертиза – вид науковопрактичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності вимогам і нормам законодавства про охорону навколишнього природного середовища , раціональне використання і відтворення природніх ресурсів , забезпечення екологічної безпеки. Мета екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природніх ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього середовища і здоров’я людей; 6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.

Об’єктами екологічної експертизи є: проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей. Військові, оборонні та інші об’єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до закону та інших спеціальних законодавчих актів України. До документації на об’єкти екологічної експертизи додаються обґрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан навколишнього природного середовища, оцінкою екологічного ризику і небезпеки для здоров’я людей та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цих впливів.

Питання №13. Біосфера та її складові

Біосфера – це природна оболонка існування і життєдіяльності організмів. Вона включає заселені частини атмосфери, літосфери, гідросфери. У порівнянні з іншими оболонками, загальна маса живої речовини незначна. Так, вона менша за масу атмосфери в 10 тис. разів, гідросфери – в 1 млн. разів, а літосфери – понад 10 млн. разів. Не зважаючи на це, роль живих істот для процесів, що відбуваються на поверхні нашої планети, величезна.

Основоположником вчення про біосферу та її значення для розвитку планети є видатний український учений, мислитель та громадський діяч Володимир Іванович Вернадський. Він вважав живі організми наймогутнішою силою природи.

Біосфера охоплює нижні шари атмосфери до висоти близько 11 км, всю гідросферу і верхній шар літосфери до глибини 3-11 км на суші й 0,5-1,0 км під дном океану. Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на екваторі — 28 км.

Атмосфера Землі — найбільш легка оболонка Землі, що граничить з космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовини й енергії з космосом. Переважні елементи хімічного складу атмосфери: азот — N2 (78%), кисень — O2 (21%), аргон — Ar (1%), вуглекислий газ — CO2 (0,03%).

Гідросфера — водяна оболонка Землі. У наслідок високої рухливості вода проникає повсюдно в різні природні утворення, навіть найбільш чисті атмосферні води містять від 10 до 50 мг/л розчинних речовин. Переважні елементи хімічного складу гідросфери окрім власне води: йони натрію — Na+, магнію — Mg2+, кальцію Ca2+, хлору — Cl-, сірка — S, вуглець — C. Найважливіша роль в житті живих організмів належить таким елементам, як азот — N, фосфор — P, калій — K, магній — Mg та сірка — S, що засвоюються їми. Головною особливістю океанічної води є те, що основні іони характеризуються постійним співвідношенням у всьому обсязі світового океану.

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що складає з осадових і магматичних порід. Поверхневий шар літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії з мінеральною (неорганічною), являє собою ґрунт. Залишки організмів після розкладання переходять у гумус (родючу частину ґрунту). Складовими частинами ґрунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази. Педосфера — ґрунтова оболонка планети, повністю просякнута живими організмами та складається з продуктів їх життєдіяльності. Переважні елементи хімічного складу літосфери: кисень — O, кремній — Si, алюміній — Al, залізо — Fe, кальцій — Ca, магній — Mg, натрій — Na, калій — K.

Питання №14. Класифікація системи моніторингу навколишнього середовища

Принципи класифікації	Наявні або розроблювані системи (підсистеми) моніторингу
Універсальні системи (територіально-просторово організовані)	Глобальний моніторинг (базовий, регіональний, імпактний рівні), у т.ч. фоновий і палеомоніторинг, державний, міждержавний, міжнародний моніторинги (моніторинг трнскордонного переносу забруднюючих речовин)
Реакція основних складових біосфери	Геофізичний, біологічний (у т.ч. генетичний), екологічний, медико-біологічний, кліматичний, біоекологічний, геоекологічний, біосферний моніторинги
Ступінь антропогенного порушення середовища	Моніторинг антропогенних змін в атмосфері, гідросфері, ґрунті, кріосфері, біоті. Моніторинг джерел забруднення, інгредієнтний моніторинг (окремих забруднюючих речовин, радіоактивних випромінювань)
Просторово-часовий підхід	Дистанційний, авіаційний, космічний, історичний моніторинги

Питання №15. Методи очищення стічних вод

Очищення вод проводять механічними, фізико-хімічними і біологічними методами. До механічних методів відносять видалення крупнозернистих забруднень на решітках, відстоювання та фільтрування. Ці методи застосовують у гірничій промисловості у зв'язку з тим, що води підприємств звичайно забруднені продуктами дезінтеграції руди і вмісних порід, а нафтовидобувних підприємств — нафтопродуктами. При проясненні вод, що містять дрібнодисперсні домішки, їх попередньо агрегують з допомогою реагентів — коагулянтів і флокулянтів. Найчастіше використовуються фізико-хімічні методи. Вибір конкретних способів О.в. залежить від складу розчинених речовин і застосовуваної технології переробки мінеральної сировини. У гірничій промисловості використовуються реагентні, сорбційні, електрохімічні та інші фізико-хімічні методи очищення.

До реагентних методів відносять: нейтралізацію кислот і лугів, переведення йонів у мало-розчинний стан тощо.

Сорбційні методи полягають у виділенні органічних і неорганічних забруднень на природних або синтетичних сорбентах, а також у використанні йон-селективних матеріалів. Електрохімічні методи: електродіаліз, електрохімічне окиснення і гідроліз, тобто методи, що пов'язані з дією електричного струму на водні розчини. Як правило, електрохімічне оброблення стічних вод, так само як і окиснення домішок (озонуванням, хлоруванням), належить до деструктивних методів очищення, тобто до таких, за яких домішки руйнуються. Ці методи застосовують у випадку неможливості або економічної недоцільності вилучення домішок із стічної води.

За даними промислових випробовувань, застосування озонування дозволяє на Зирянівській збагачувальній фабриці отримати додатково за рік 350 т продукту із вмістом міді 40 %, золота 400 г/т, срібла 1500 г/т. Цей метод економічно вигідний не тільки через повернення корисних металів, впровадження його дозволить знизити вміст ціанідних сполук у 2 рази в порівнянні з нормами рибоохорони.

Використання інших, так званих регенераційних методів О.в., дає змогу не тільки знешкодити стічні води, але і вилучати з них цінні домішки. Повернення у виробництво вилучених домішок зменшує втрати цінних компонентів мінеральної сировини, реагентів і допоміжних матеріалів і часто робить процес О.в. рентабельним. Перспектива створення на гірничих під-приємствах маловідходних виробництв підвищує важливість використання регенераційних методів очищення. До названих методів відносять ряд фізико-хімічних методів: екстракційне очищення, що основане на вилученні забруднювальної речови-ни спеціальним розчинником, перегонку, ректифікацію, адсорбцію на твердих сорбентах, пінну флотацію тощо, всі методи механічного очищення.

Методи біологічного очищення застосовуються для оброблення комунально-побутових стоків підприємств і в ряді інших випадків. Вони основані на здатності мікроорганізмів використовувати в процесі життєдіяльності багато органічних і неор-ганічних сполук і видаляти їх із стічних вод. Зокрема, біологічний метод використовується для очищення стоків флотаційних фабрик від поверхнево-активних речовин. У процесі біологічного очищення токсичні речовини перетворюються в нешкідливі продукти окиснення: воду, діоксид вуглецю і інші. Як правило, біологічне очищення — завершальна стадія оброблення стічних вод, звичайно перед нею здійснюється комплекс інших методів очищення води. Очищені води використовують для зро-шування сільськогосподарських земель, у системах виробничого водопостачання тощо. Перед скиданням у водойму очищені води знезаражують.

Сукупність інженерних споруд, в яких стічні води очищаються від забруднювальних речовин, називаються очисними спорудами. Такі споруди і схеми О.в. визначаються об'ємом і складом очищуваної води, вимогами до повноти очищення й економічними міркуваннями.

Питання №16. Система державного управління природоохоронною діяльністю

Протягом останніх трьох десятиріч в Україні була сформована система управління природоохоронною діяльністю.

Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності:

- механізм зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів;

- механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;

- державний та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюджетів.

За рахунок збору за забруднення в області створено і діє система фондів охорони навколишнього природного середовища. Фонди охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів є базовим механізмом державного фінансування природоохоронних заходів. Фонди створено з метою концентрації коштів і цільового фінансування заходів, пов'язаних з охороною довкілля.

Міністерство екології та природних ресурсів (МЕПР) є центральним органом державного управління в галузі охорони природи і використання природних ресурсів і відповідає за охорону природи, організацію раціонального використання і відтворення природних ресурсів у країні. Як головні завдання па МЕПР покладаються комплексне управління природоохоронною діяльністю в країні, розробка і проведення єдиної науково-технічної політики по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів, координація діяльності міністерств і відомств у цій галузі. З цією метою провадиться державний контроль за використанням і охороною земель, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, рослинного (в тому числі лісів) і тваринного (в тому числі рибних запасів) світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод України.

МЕПР готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів для включення їх у проекти державних планів економічного та соціального розвитку, здійснює контроль за виконанням відповідних завдань, передбачених державними планами. МЕПР розробляє пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму природокористування, затверджує екологічні нормативи, правила і стандарти з регулювання використання природних ресурсів і охорони природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів. Здійснюється державна екологічна експертиза генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і галузей народного господарства, контроль за дотриманням екологічних норм при розробці нових технологій, матеріалів і речовин, а також проектів на будівництво (реконструкцію) підприємств та інших об'єктів, що впливають на стан навколишнього середовища і природних ресурсів. При цьому органи управління природокористуванням повинні орієнтуватися на такий визначальний фактор поліпшення діяльності з охорони природи, як широке застосування в усіх галузях народного господарства маловідходних і безвідходних технологій.

МЕПР відає у встановленому порядку дозволом на захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, на викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище, на спеціальне водокористування, на користування тваринним світом і споживання атмосферного повітря для виробничих потреб, користування кадрами для проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує розрахункові лісосіки і здійснює контроль за відводом земель під усі види господарської діяльності.

Питання №17. Розвиток біологічної науки, вчені якої заклали основні поняття. Зв’язок біології та екології

Біологія — комплекс знань про життя, а також сукупність наукових дисциплін, які вивчають живе: хімічний склад, тонку і грубу структуру , поширення, функціонування, його минуле, теперішнє і майбутнє, а також практичне значення та застосування.

Екологія — наука про взаємодію в живій природі, а детальніше – це наука про взаємодію живих істот між собою і з навколишньою неорганічною природою, зв’язки в надорганізмових системах, структуру і функціонування цих систем.

Оточуюча нас природа являє собою не безладне поєднання різних живих істот, а досить стійку і організовану систему. Кожен вид рослин і тварин займає в цій системі певне місце. Вивченням рослину і тварин, як окремих особин, так і членів популяцій і співтовариств, в їх взаємодії з навколишнім середовищем, її фізичними, хімічними та біологічними чинниками займається екологія.

Вона вивчає взаємодії і взаємини організму і популяції з навколишнім середовищем, досліджує дію середовища на будову, життєдіяльність і поведінку організму, вивчає простору розміщення популяцій, вікову, статеву і поведінкову структури, встановлює залежність між середовищем і чисельністю популяцій.

Екологія досліджує видовий склад співтовариства, відносини між популяціями різних видів: конкуренцію і жізнічество. Багато уваги приділяється вивченню структури та функціонування співтовариств (біоценозів); встановлення закономірних співвідношень чисельності видів у співтоваристві. Екологія вивчає відношення між популяціями і факторами межовий природи, їх вплив на розселення видів, на розвиток і зміну співтовариств.

Також екологія вивчає вплив людини і людського суспільства на навколишнє середовище. Як позитивний так і негативний.

Питання №18. Організація роботи системи державного моніторингу навколишнього природного середовища

Державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють Мінекології (Міністерство екології та природних ресурсів) (Конституція, Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України), НКАУ (Національне космічне агентство України), МОЗ (Міністерство охорони здоров’я), Мінагропром (Міністерство аграрної політики), Мінлісгосп (Міністерство лісового господарства), Держкомгідромет (Державний комітет України по гідрометерології), Держкомводгосп (Державний комітет водного господарства), Держкомгеології (Державний комітет по геології і використанню природних ресурсів), Держкомзем (Державний комітет із земельних ресурсів), Держжитлокомунгосп (Державний комітет з питань житлово-комунального господарства) та їхні органи на місцях.

Підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, зобов’язані вести спостереження за викидами і скидами та розміщенням відходів.

Мінекології разом з іншими органами державної виконавчої влади забезпечує вдосконалення мереж спостережень за станом навколишнього природного середовища, раціоналізацію та оптимізацію роботи служб спостережень, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, удосконалення бази приладів і систем контролю, створення міжвідомчого розподіленого банку даних про стан навколишнього природного середовища, створення локальних, регіональних та національного центрів моніторингу навколишнього природного середовища, а також координує роботу, що проводиться в Україні за міжнародними природоохоронними програмами, в яких використовуються результати моніторингу.

Взаємодія зазначених органів, підприємств, установ, організацій та забезпечення функціонування системи державного моніторингу навко-лишнього природного середовища на всіх рівнях здійснюється відповідно до міжвідомчих положень і технологічних інструкцій.

Питання №19. Озоновий шар та його руйнування

Озоновий шар – шар атмосфери (стратосфери), в межах якого концентрація молекул озону в 10 разів вища ніж біля поверхні Землі. Він захищає біосферу від дії коротко хвильового ультрафіолетового випромінювання Сонця. Динамічна рівновага атмосфери в системі взаємопов'язаних і взаємообумовлених складових Землі порушується господарською діяльністю людей. І для атмосфери сьогодні характерний ряд проблем, вирішення яких потребує планетарних цілеспрямованих програм і рішень. Проблема стратосферного озону полягає в тому, що починаючи з 70-х років наукова громадськість почала розуміти реальність загрози руйнування озонового шару, найбільша концентрація якого зосереджена на висоті 20-24 км. Основну руйнівну силу для молекул озону складають сполуки хлору, найбільш поширені з яких хлор фтор вуглеводи (фреони). Хлороводневі вже більше за 60 років використовуються як хладогенти в холодильниках і кондиціонерах, прпілленти для аерозольних сумішей, пінообразуючі агенти у вогнегасниках, очищувачі для електронних приладів, при хімічному чищенні одягу, при виробництві пінопластиків. Колись вони розглядалися, як ідеальні для практичного застосування хімічні речовини, оскільки вони дуже стабільні і неактивні, а значить не токсичні. Як це не диво, але саме інертність цих з’єднань робить їх небезпечною для атмосферного озону. Ці сполуки є дуже стійкими і в формі аерозолів можуть перебувати у завислому стані декілька десятків років. Так як озоновий шар поглинає ультрафіолетове випромінювання, то його руйнування призведе до більш високих рівнів ультрафіолетового випромінювання на поверхні землі. Це, у свою чергу, викличе збільшення випадків раку шкіри. Іншим наслідком підвищення рівня ультрафіолетового випромінювання стане розігрів поверхні землі, і в наслідок цього, зміна температурного режиму, режиму вітрів, дощів і підвищення рівня моря. Антропогенне навантаження представляє серйозну загрозу для озонового шару. Викиди оксидов азоту з поверхні землі внаслідок спалення викопного палива і масового виробництва і застосування азотних добрив також представляє певну небезпеку для озонного шару, але оксиди азоту нестійки і легко руйнуються в нижніх шарах атмосфери. Запуски ракет також відбуваються не дуже часто, проте, тверде паливо, що використовується в сучасних космічних системах, наприклад в твердопаливних прискорювачах "Спейс-Шаттл" або "Аріан", може наносити серйозний збиток озонному шару в районі запуску.

Питання №20. Законодавчі основи регулювання використання та охорони земель

Охорона земель – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Новий Земельний кодекс України не дає визначення землі як об’єкта законодавчого регулювання. Водночас він визначає, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Забезпечення раціонального використання та охорони земель — один з основоположних принципів Земельного кодексу України. Він досить тісно та нерозривно пов’язаний з такими основними принципами, як цільовий характер використання земель та стабільність, сталість прав на землю.

Закон України “Про охорону навколишнього середовища”, вказує що державній і регулюванню використання на території України підлягає навколишне природне середовище, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період, зокрема земля, ландшафти та інші природні комплекси. Земля, з однієї сторони, виступає як самостійний об'єкт господарського використання, а з іншої — є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біологічний вплив на створення ландшафтів та інших природних комплексів — заповідників, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, штучно створених систем — дендропарків, ботанічних садів, зоопарків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, рекреаційних, лікувальних, оздоровчих зон тощо.

Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.

Питання №21. Основні харчові ланцюги та трофічні рівні

Харчовий або трофічний ланцюжок — набір взаємовідношень між різними групами організмів, які визначають послідовність перетворення біомаси і енергії в екосистемі. Так, наприклад, енергія сонця служить джерелом енергії для трави, яка служить їжею худобі, яка, у свою чергу, служать їжею людині.

Структура харчового ланцюжка

Харчовий ланцюжок є зв'язною лінійною структурою з ланок, кожна з яких пов'язана з сусідніми ланками відносинами «їжа — споживач». Як ланки ланцюга виступають групи організмів, наприклад, конкретні біологічні види. Зв'язок між двома ланками встановлюється, якщо одна група організмів виступає в ролі їжі для іншої групи. Перша ланка ланцюга не має попередника, тобто організми з цієї групи як їжа не використовує інші організми, будучи продуцентами. Найчастіше на цьому місці знаходяться фотосинтетичні і сапротрофні бактерії, рослини, водорості і гриби. Організми останньої ланки в ланцюзі не виступають в ролі їжі для інших організмів.

Кожен організм володіє деяким запасом енергії, тобто можна говорити про те, що у кожної ланки ланцюга є своя потенційна енергія. В процесі живлення потенційна енергія їжі переходить до її споживача. При перенесенні потенційної енергії від ланки до ланки до 80-90 % втрачається у вигляді теплоти. Даний факт обмежує довжину харчового ланцюжка, який в природі зазвичай не перевищує 4-5 ланок. Чим довше цей ланцюг, тим менше продукція її останньої ланки по відношенню до продукції початкової.

Харчова / трофічна мережа

Зазвичай для кожної ланки ланцюжка можна вказати не одне, а декілька інших ланок, пов'язаних з нею відношенням «їжа — споживач». Так траву їсть не тільки худоба, але й інші тварини, а худоба є їжею не тільки для людини. Встановлення таких зв'язків перетворює харчовий ланцюжок на складнішу структуру — харчову або трофічну мережу.

В деяких найпростіших випадках в трофічній мережі можна згрупувати окремі ланки по рівнях таким чином, що ланки одного рівня виступають для наступного рівня тільки як їжа. Таке угрупування називається трофічними рівнями. В даному випадку можна визначити кількість біомаси на кожному рівні, складаючи так звану екологічну піраміду.Приклади: рослини - попелиці - дрібні комахоїдні птахи - хижі птахи

Типи харчових ланцюгів

Існує 3 основних типи трофічних ланцюгів — пасовищні, детритні і "паразитарні".

У пасовищному трофічному ланцюжку (ланцюжку виїдання) основу складають автотрофні організми, потім йдуть споживаючі їх мікроорганізми і рослиноїдні тварини (наприклад, зоопланктон, що харчується фітопланктоном), потім хижаки (консументи) 1-го порядку (наприклад, риби, споживаючі зоопланктон), хижаки 2-го порядку (наприклад, хижі риби, такі як щука, що харчується іншими рибами). Особливо довгі харчові ланцюжкі в океані, де багато видів (наприклад, тунці) займають місце консументів 4-го порядку.

У детритних трофічних ланцюгах (ланцюги розкладання), найбільш поширених в лісах, велика частина продукції рослин не споживається безпосередньо рослиноїдними тваринами, а відмирає, піддаючись потім розкладанню сапротрофними організмами і мінералізації. Таким чином, детритні трофичні ланцюжки починаються від детриту, йдуть до мікроорганізмів, які їм харчуються, а потім до детрітофагів і до їх споживачів — хижаків. У водних екосистемах (особливо в евтрофних водоймищах і на великих глибинах океану) означає, частина продукції рослин і тварин також поступає в детритні харчові ланцюги.

Трофічний рівень - сукупність організмів, що займають певне положення в загальному ланцюжку харчування. Відстань організмів від продуцентів однакова. Вони характеризуються певною формою організації та утилізації енергії. Організми різних трофічних ланцюгів, які отримують їжу через рівне число ланок у трофічному ланцюзі, знаходяться на одному трофічні рівні. На кожному трофічному рівні спожита їжа асимілюється не повністю, тому що значна її частина втрачається, витрачається на обмін. Тому продукція організмів кожного наступного трофічного рівня завжди менше (в середньому в 10 разів) попереднього. Співвідношення різних трофічних рівнів можна графічно зобразити у вигляді екологічної піраміди.

Питання №22. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні

Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами.

Структура та рівні державної системи моніторингу довкілля передбачають розбудову таких видів моніторингу навколишнього природного середовища (НПС) в Україні:

— загальний (стандартний) моніторинг НПС — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, що дають змогу розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

— оперативний (кризовий), сутність якого полягає у спостереженнях за спеціальними показниками на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами та джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, котрі визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності;

— фоновий (науковий) моніторинг НПС — спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами природного довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакціями організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, геосистем і біосфери в цілому. Так моніторинг здійснюється у природних та біосферних заповідниках і на інших територіях, що охороняються.

Система державного моніторингу довкілля контролює об'єкти трьох масштабних рівнів:

1) локального — територію окремих об'єктів (підприємств, міст, ландшафтів та їх складових);

2) регіонального — територію економічних і природних регіонів та адміністративно-територіальних одиниць;

3) національного — територію країни загалом.

Створення і функціонування ДСМД мають на меті інтеграцію екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтуються на принципах узгодженості нормативно-правового й організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного та програмного забезпечення її складових.

Моніторинг здійснюють суб'єкти моніторингу за загальнодержавною та регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів. Фінансуються роботи зі створення і функціонування ДСМД та її частин за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно з чинним законодавством. Суб'єкти моніторингу забезпечують:

— удосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля;

— уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів та систем контролю;,

— створення банків даних для наступного їх багатоцільового колективного використання за допомогою єдиної комп'ютерної мережі, що забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та її зв'язок з іншими інформаційними системами, котрі діють в Україні та за кордоном.

Питання №23. Методи підготовки питної води.

Перед подачею води до централізованої системи водопостачання її попередньо доводять до кондиції, передбаченої нормативними документами. Під час водопідготовки до води додають спеціальні хімічні реагенти:

1. Освітлення полягає в видаленні крупнодисперсних і колоїдних домішок, які зумовлюють колір і мутність води. Для цього в воду додають коагулянти (сульфати алюмінію або заліза, хлорид заліза) і флокулянти (поліакриламід, дрібнодисперсна кремнієва кислота та ін.) і відокремлюють пластівці, що випадають.

2. Знезараження води необхідне для знищення мікроорганізмів і вірусів, що викликають захворювання, а також деяких видів мікроорганізмів (наприклад, нитчастих, зооглейних, сульфатовідновлюючих бактерій, залізобактерій), які викликають біологічне обростання й корозію трубопроводів. Найбільш поширене хлорування води. Інші способи полягають у використанні озону або ультрафіолетового опромінення.

3. Стабілізація. Стабільною називають воду, що не виділяє й не розчиняє накип, який складається в основному з карбонату кальцію. Вода, яка розчиняє накип, викликає корозію сталі й інших металів. Для стабілізації такої води її обробляють вуглекислим газом.

4. Пом'якшення води полягає в видаленні солей твердості, утворених катіонами кальцію та магнію. Для реагентного пом'якшення використовують гашене вапно та кальциновану соду. Інший спосіб пом'якшення пов'язаний із пропусканням води крізь шар зернистого катіоніту, при цьому катіони кальцію та магнію поглинаються катіонітом, обмінюючись на іони натрію, водоводу або амонію.

Питання №24. Інструментальні засоби геоінформаційних систем

Інструментальні пакети дозволяють налаштовувати систему в залежності від завдань. Ці системи забезпечують вирішення таких завдань як - цифрование карт, обмін даними в різних форматах, робота з реляційної базою даних, накладення карт, візуалізація карт на дисплеї, відповіді на широкий набір запитів, інтерактивне графічне редагування, пошук об'єктів по їх адресами та аналіз лінійних мереж з їх оптимізацією.

Класичні ГІС можуть бути поділені на два типи: ГІС професійного рівня та ГІС настільного типу. Крім цього існують ряд систем не віднесених безпосередньо до дійсних ГІС. До них можна віднести картографічні системи, такі як ER Mapper та системи обробки даних ДДЗ (ERDAS Imaging та ін.) До професійних ГІС можна віднести широко відомі ГІС фірм INTERGRAPH, SYSSCAN, GDS, ESRI. Це потужні системи, спочатку створені для станцій мережевого використання. Лише останнім часом з'явилися версії для ПК, не поступаються тим, які функціонують на Sun, HP workstation та ін.

ГІС настільного типу орієнтовані на ПК. До них відносяться ATLAS GIS, MapInfo, Geograph, GeoDraw. У них більш слабка (або зовсім відсутній) мережева підтримка, обмежені засоби введення і виведення інформації. Слабкий у порівнянні з професійними ГІС аналіз даних. Це тип ГІС вибирають для навчальних та довідково-інформаційних цілей.

Повні системи ГІС забезпечують весь «джентльменський» набір інструментів: від збору даних до її зберігання, оновлення та подання. Дамо короткий аналіз деяких систем.

Питання №25. Неклітинні форми життя

Неклітинні форми життя — живі організми, що не мають клітинної будови. Найчастіше до цієї групи відносять віруси, проте деякі вчені вважають живими і простіші структури, такі як віроїди, вірусоїди, плазміди, транспозони, та пріони.

У різних системах класифікації для них виділялись різні таксони, наприклад Ultrabionta (Бірджес, Александер, 1928), Aphanobionta (Новак, 1930), Acytota (Джеффрі, 1971), проте такі пропозиції не отримали визнання. Останніми роками було запропоновано поділити всі живі організми на на дві групи: ті, що кодують рибосоми (англ. ribosome encoding-organisms, REO, бактерії, археї та еукаріоти) та ті, що кодують капсид (англ. capsid encoding-organisms, CEO, віруси), ця пропозиція також зазнала критики.

Існування неклітинних форм життя є предметом наукової суперечки, у зв'язку з тим, що чіткого та однозначного визначення поняття «життя» досі немає. Багато вчених вважають, що тільки клітинні організми можна вважати живими.

Такої ж думки дотримуються автори багатьох сучасних підручників із загальної біології та мікробіології. Тоді як в інших зазначається, що вважати віруси живим, чи ні — це справа смаку, їх можна розглядати як винятково складні комплекси хімічних речовин, або як винятково прості мікроорганізми. Також існує думка, що віруси живі всередині клітини але неживі поза нею.

Питання №27. Кислотні дощі та їх вплив на навколишнє природне середовище.

В атмосфері діоксид сірки SO2 під впливом незначних кількостей металів у вигляді пилу і їх солей (головним чином Fe і Mn), окислюється до триоксиду сірки SO3: який взаємодіє з краплинами вологи, утворюючи сторонню для повітря речовину - сірчану кислоту.

У вищезгаданому прикладі було порушено з'єднання триоксида сірки-безбарвна рідина, яка при температурі нижче 17 ° С кристалізується, перетворюючись на довгі шовкові кристали. Дуже летюча речовина, сильний окислювач. Токсичний, вражає слизові оболонки і дихальні шляхи, викликає тяжкі опіки шкіри, активно руйнує органічні речовини.

Кислотні дощі, викликані викидом діоксиду і триоксид сірки в атмосферу, сприяють підвищенню кислотності грунтів і зниженню врожаїв, підвищення кислотності водойм і загибелі їхніх мешканців. Вони викликають корозію металів, руйнування лакофарбових покриттів.

Аналогічним чином вносять свою «лепту» в поява кислотних дощів і оксиди азоту:

Відомо, що всі оксиди азоту дуже отруйні, за винятком N2O. З них розглянемо оксид азоту (II) NO і оксид азоту (IV) NO2.

Оксид азоту (II) NO - безбарвний газ, без запаху, у вигляді не розчиняється. Відноситься до несолеобразующіе оксидами. На повітрі легко окислюється, перетворюючись в бурий газ (Що і відбувається під час грози).

Оксид азоту (IV) NO2 - бурий газ з характерним запахом. Відноситься до солеобразующіе (кислотним) оксидам. Добре розчиняється у воді, тому що взаємодіє з нею, утворюючи суміш двох кислот - азотної і азотистої:

2NO2 + H2O = HNO3 + HNO2.

У присутності надлишку кисню у воді утворюється лише азотна кислота:

Бурий газ NO2 отруйний, подразнює слизові оболонки очей і дихальних шляхів. Він є шкідливим відходом хімічного виробництва. У вигляді «лисячого хвоста» бурий газ викидається заводами, що виробляють азотну кислоту, в атмосферу. Він шкідливий для всього живого.

В даний час знайде ряд хімічних способів боротьби з «лісьімі хвостами» і захисту навколишнього середовища. Наприклад, оксид азоту (IV), що міститься в газах, розкладається за допомогою каталізатора (палладірованний оксид алюмінію) на азот і кисень:

Цей спосіб боротьби із забрудненням атмосфери застосовується на сучасних підприємствах.

Також небезпечні для здоров'я одноосновні кислоти - азотна HNO3 і азотистая HNO2, солі яких отруйні. Азотна кислота, випадаючи у вигляді кислотних дощів, потрапляє у грунт і там при взаємодію з мінералами переходить в нітрати, отже, азотистая - в нітрити.

У домашніх умовах застосування нітратів і нітритів неприпустиме, тому що навіть невелике перевищення норми цих солей може призвести до порушення функції крові як переносника кисню й створити загрозу для життя. Нітрати викликають набряк легенів, кашель, блювоту і серцеву недостатність.

Нітрати, наприклад NaNO2, в шлунково-кишковому тракті утворюють високотоксичні речовини, які вражають печінку і спричинюють розвиток злоякісних пухлин.

Питання №28 Законодавчі основи регулювання використання та охорони вод

В Україні, в рамках природоохоронного законодавства, діє Водне законодавство, яке складають Водний кодекс України, закони «Про питну воду та питне водопостачання», «Про питну воду». Важливими з екологічної, економічної, соціальної точок зору є лікувальні води. Від техногенного навантаження на певну територію залежить стійкість поверхневих вод.

Закон забороняє: змінювати рельєф басейну ріки; руйнувати русла пересихаючих річок, струмків; випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків, акведуків. Не можна зменшувати природний рослинний покрив та лісистість басейну ріки та розорювати заплавні землі, застосовувати на них засоби хімізації. Заборонено проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок і надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва; здійснювати інші роботи, які можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Важливими для охорони вод є прибережні захисні смуги. Їх встановлюють по обидва береги ріки та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, ставків, площа яких менше 3 га - 25 м; для рік середніх розмірів, водосховищ на них, водойм та ставків площею більше як 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина прибережної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток, лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізу води.

Прибережну смугу можна використовувати для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням та каналізацією. Одним з методів покращання стану водойм є штрафні санкції за забруднення, які нараховують з використанням такс (лат. - плата).

Як бачимо, існують людські закони, які регулюють відносини суспільства з природою, але, на жаль, від цього кількість проблем, пов'язаних з порушенням природоохоронного законодавства, не меншає. Це результат незнання законів, як людських так і природних, що є результатом екологічного та правового невігластва.

Питання №29. Фактори навколишнього природного середовища

Вплив середовища на організми зазвичай оцінюють через окремі фактори"! Поняття умов екологія замінила поняттям фактора.

Екологічний фактор -- це будь-який нерозчленований далі елемент середовища, здат­ний прямо чи опосередковано впливати на живі організми хоча б упро­довж однієї з фаз їх індивідуального розвитку. Фактори поділяють на три групи: абіотичні (або фізико-хімічні), біотичні та антропогенні.

До абіо­тичних належать кліматичні, атмосферні, ґрунтові (едафічні), геоморфо­логічні (орографічні), гідрологічні та ін. До біотичних належать фактори живої природи — вплив одних організмів або їх співтовариств на інші. Ці впливи можуть бути з боку рослин (фітогенні), тварин (зоогенні), мікро­організмів, грибів тощо.

Антропогенні — це фактори людської діяльнос­ті. Серед них розрізняють фактори прямого впливу на організми (напри­клад, промисел) і опосередкованого — вплив на місце проживання (на­приклад, забруднення середовища, знищення рослинного покриву, будів­ництво гребель на ріках тощо).

Біотичні фактори поділяють на дві групи: внутрішньовидові та міжви­дові взаємодії. Під внутрішньовидовими, або гомотипічними, реакціями розуміють взаємодію між особинами одного виду. Ефект групи — це вплив групи як такої і числа індивідів у групі на поведінку, фізіологію, розвиток і розмноження особин, зумовлений сприйняттям присутності особин сво­го виду за допомогою органів чуття. Ефект маси, на відміну від ефекту групи, не пов'язаний зі сприйняттям особинами одного виду присутності одна одної.

До антропогенних факторів належать усі види створюваних технікою і безпосередньо людиною впливів, які пригнічують природу: забруднен­ня; технічні перетворення й руйнування природних систем ландшафтів (у процесі добування природних ресурсів, будівництва тощо); вичерпання природних ресурсів (корисні копалини, вода, повітря та ін.); глобальні кліматичні впливи (зміна клімату в зв'язку з діяльністю людини); естетичні впливи (зміна природних форм, неспри­ятливих для візуального та іншого сприймання).

Основними урбогенними негативними факторами є теплові, хімічні, радіаційні, електромагнітні, світлові, звукові, вібраційні тощо. Часто в містах вони діють одночасно, особливо це стосується транспортних магіст­ралей із високою інтенсивністю руху. Однак не лише у великих містах діє цей комплекс антропогенних факторів. Якщо звернути увагу на лісові Карпати, то побачимо, що і в цьому віддаленому регіоні транспортні, електро- і нафтогазові магістралі, потужні трактори й автомобілі на трелюванні лісу і лісовивезенні завдають непоправної шкоди лісовим екосистемам. Зникають окремі види рослин і тварин, руйнується грунт, порушується екологічна рівновага.

Питання №30. Моніторинг навколишнього середовища як галузь екологічної науки

Моніторинг довкілля здійснюється: Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Міністерство екології та природних ресурсів України, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами й організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів. Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляду поточних питань, пов'язаних з проведенням моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад і положення про яку затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Екологічний моніторинг (моніторинг довкілля) - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини та суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля та запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, грунтується на принципах: узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин; систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що пливають на нього; своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу; об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства.

Система моніторингу спрямована на: півищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є: довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля; аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін; інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки; інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Питання №31. Розподіл водних ресурсів у світі та Україні

Водні ресурси - складова частина невичерпних природних ресурсів. Це - прісні води суходолу: поверхневі (річки, озера, льодовики, штучні водойми, болота) та підземні.

Загальний об'єм гідросфери Землі - 1,4 млрд. куб. км, причому 96% припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 млн. куб. км, у льодовиках міститься 24 млн., в озерах - 176 тис., у болотах - 12 тис., у річках - більш як 2 тис. куб. км. Але прісної води - тільки 2,5% від усієї маси води (47 тис. куб. км), до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках і сніжниках.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах земної кулі пов'язана також із значним забрудненням вод річок і озер унаслідок господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для побутових, господарських, рекреаційних потреб. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з забрудненням вод, мали локальний характер. Нині проблема водозабезпечення стала однією з найбільших проблем людства.

Основними споживачами прісної води є сільське господарство (63%), промисловість (27%), комунальне господарство (7%) і транспорт. Для раціонального використання водних ресурсів у світі збудовано понад 16000 водосховищ, потужні іригаційні системи. Поки що слабо використовується енергетичний потенціал річок (на 15-20%).

В Україні територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Стримуючим фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60-70 відсотків на півночі і північному сході і до 80-90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. м3 на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція - 2,5 тис. м3, Великобританія - 5, Франція - 3,5, Німеччина - 2,5, Європейська частина колишнього СРСР - 5,9 тис. м3).

Питання №32. Природний радіаційний фон

Природний радіаційний фон створюється космічним випромінюванням, природними і штучними радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання.

Космічне випромінювання за своїм походженням поділяють на первинне і вторинне. Первинні космічні частинки складаються з ядер легких елементів - водню (протонів 79%), гелію (а-частинок 20%), літію, берилію, бору та інших елементів дуже високих енергій 109 -1018 еВ, що утворюються в надрах Галактики і Сонця.

В результаті взаємодії первинних космічних частинок з атмосферою Землі утворюється вторинне космічне випромінювання, що складається із мезонів (70%), електронів і позитронів (26%), протонів, нейтронів, фотонів та інших елементарних частинок.

За своїм енергетичним складом на рівні поверхні моря в космічному випромінюванні виділяють м'який і жорсткий компоненти. М'який компонент поглинається шаром свинцю завтовшки 8-10 см, жорсткий компонент проходить шар свинцю завтовшки понад метр. Ефективна еквівалентна доза від космічного випромінювання для середніх широт на рівні моря становить приблизно 300 мкЗв/рік.

Питання №33. Методи біологічних досліджень

Біологія вивчає живі системи за допомогою різних методів. Головними є описовий, порівняльний, експериментальний, історичний, статистичний методи та метод моделювання. Описовий метод заснований на спостереженні, що дає можливість аналізувати і описувати особливості біологічних систем. Щоб з'ясувати сутність того чи іншого біологічного явища, необхідно зібрати фактичний матеріал і описати його. Збір та опис фактів були основним методом дослідження в ранній період розвитку біології, проте він не втратив свого значення до сих пір, отримавши розповсюдження в зоології, ботаніки, екології, етології та інших біологічних науках.

Порівняльний метод дозволяє шляхом зіставлення вивчати подібність і відмінність організмів та їх частин. Завдяки порівняльному методу виникла систематика, клітинна теорія, розвивалися еволюційні погляди. Існує порівняльна анатомія, порівняльна ембріологія, порівняльна фізіологія і багато інших напрямків біології, що використовують цей метод вивчення живого.

Експериментальний метод дослідження явищ природи пов'язаний з активним впливом на них шляхом проведення дослідів (експериментів) в контрольованих умовах. Цей метод дозволяє вивчати явища ізольовано і досягати повторюваності результатів при відтворенні тих же умовах. Експеримент забезпечує більш глибоке, ніж інші методи дослідження, розкриття сутності біологічних явищ. Саме завдяки експериментам природознавство в цілому і біологія зокрема дійшли до відкриття основних законів природи.

Експериментальний метод служить не тільки для проведення дослідів, отримання відповідей на поставлені питання, а й для доведення правильності прийнятої на початку гіпотези або дозволяє скорегувати її.

Історичний метод дослідження явищ природи з'ясовує закономірності появи і розвитку біологічних систем, становлення їх структури і функцій.

Статистичний метод дослідження явищ природи грунтується на зборі, вимірюванні та аналізі інформації.

Метод моделювання являє собою вивчення певного процесу чи явища через відтворення його (або його властивостей) у вигляді моделі.

Зазначені методи не вичерпують всього арсеналу методів, використовуваних біологією. Кожна біологічна наука має власні методи для вивчення свого предмета. Наприклад, цитологія застосовує метод світлової мікроскопії та інші цитологічне методи.

Питання №35. Морфологія грунту

Грунт - багатофазне полідисперсне природне тіло. Дисперсна природа ґрунтів зумовлює наявність між “каркасними” частинками пустот або пор, що заповненні водою чи повітрям, чи одночасно тим і іншим. У ґрунтознавстві ці компоненти прийнято називати фазами.

Тверда фаза ґрунту - це його основа (матриця), яка формується в процесі ґрунтоутворення з материнської гірської породи, у значній мірі зберігає її склад та властивості. Це полідисперсна й полі-компонентна система, що утворює твердий каркас ґрунту. Вона складається з первинних і вторинних мінералів, органічних залишків, частково розкладених і перетворених у гумус. Показниками, які ха­рактеризують тверду фазу, а як наслідок, і ґрунт, є гранулометричний (механічний), хімічний і мінералогічний склад, складення, структура й пористість.

Газова фаза грунту - це ґрунтове повітря, яке заповнює вільні від води пори. У зв’язку з біологічними процесами склад ґрунтового повітря відрізняється від атмосферного. Рідка й газова фази ґрунту є антагоністами, тому перебувають у динамічній рівновазі. Чим вологіший ґрунт, тим він менш аерований, і навпаки.

Жива фаза ґрунту - це сукупність організмів, які населяють ґрунт і беруть безпосередню участь у ґрунтоутворенні. До складу ґрунтової біоти входять бактерії, актиноміцети, гриби, водорості, тварини геобіонти (найпростіші, комахи, черви та інші представники фауни, що постійно живуть у ґрунті), а також кореневі системи живих рослин. Проте об’єднання всіх цих організмів у “живу” фазу умовне, оскільки всі ці організми теж складаються з твердої, рідкої та газової фази.

Рідка фаза грунту (ґрунтовий розчин) - це вода в ґрунті з розчиненими мінеральними й органічними сполуками. Це динамічна фаза, яка має дуже важливе значення для ґрунтоутворення. Під її впливом відбуваються майже всі елементарні ґрунтові процеси. Г.М.Висоцький на-•звав ґрунтовий розчин “кров’ю землі”. Вона заповнює весь поровий простір. Уміст і властивості ґрунтового розчину залежать від воднофізичних властивостей ґрунту та його стану в даний момент згідно з умовами ґрунтового та атмосферного зволоження при даній погоді. Рідка фаза є основним фактором диференціації ґрунтового профілю, оскільки саме з вертикальними та горизонтальними водними потоками відбувається пересування по ґрунтовій товщі продуктів локального педогенезу (у вигляді суспензій та істинних чи колоїдних розчинів).

Питання №36. Міграція радіонуклідів в довкіллі

Під терміном «міграція» розуміють рух елементів в компонентах навколишнього середовища. Справа в тому, що в природі всі елементи, особливо якщо це елементи, які утворюють поверхневий шар ґрунтового покриву Землі, перебувають у русі. Щоправда інтенсивність руху в кожного з цих елементів різна. Наприклад, елементи, які забезпечують розвиток рослин інтенсивно вилучаються на певний час з ґрунту, а з відмиранням рослини знову надходять до нього. Так утворюється мале коло обігу («круговорот» – російською) елементів в природі.

Існує ще міграція елементів (їх хімічних сполук), яка відбувається в межах ґрунтового горизонту, профілю або в межах цілого ландшафту.

За сутністю механізмів, які спричинюють міграцію елементів в навколишньому середовищі, міграція радіонуклідів нічим не відрізняється від міграції інших елементів. В більшості відмінності обумовлені фізико-хімічними властивостями кожного радіонукліду.

За походженням міграцію радіонуклідів поділяють на декілька типів: природну та техногенну (іноді її називають антропогенною). Під природною міграцією радіонуклідів розуміють міграцію елементів, яка викликана (спричинена) природними чинниками – повені та розливи рік, приливи та відливи морів, озер та океанів, сезонна міграція птахів, риб та тварин, пожежі, дощі, буревії та ін. Під техногенною міграцією розуміють рух елементів спричинений діяльністю людини – ядерні вибухи, аварії на ядерних енергетичних установках, підприємствах по добуванню та переробці урану, кам’яного вугілля, руди, та ін).

Міграція радіонуклідів розрізняється ще й за напрямком руху. Так виділяють вертикальну міграцію радіонуклідів (виверження вулканів, дощі, снігопади, переорювання ґрунту, вирощування лісу та ін.), горизонтальну міграцію (розливи річок, перенесення вітром, міграція птахів та ін.). Також існує змішаний тип міграції радіонуклідів (ядерні вибухи, великі пожежі, видобування та переробка нафти, виробництво та внесення мінеральних добрив та ін.).

Забруднення радіонуклідами наземних та водних екосистем обумовлює залучення цих елементів до трофічних (харчових) ланцюгів. Харчові ланцюги це ряд послідовних етапів по яким відбувається трансформація речовини та енергії в екосистемі. Всі живі організми пов’язані між собою, оскільки вони є об’єктами харчування один одного. При забрудненні радіоактивними речовинами одного з ланцюгів відбувається міграція та послідовне накопичення нуклідів в інших елементах трофічного ланцюга. На малюнку, що поданий праворуч, представлена узагальнена схема трофічних ланцюгів міграції радіонуклідів в водних екосистемах.

Питання №37. Пріоритети та завдання екології

До основних пріоритетів та завдань екології належать: гарантування екологічної безпеки довкілля; поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа. Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань: захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах; захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання; збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях; підвищення стійкості та екологічних функцій лісів; знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів; запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення; збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу; завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища; створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження; забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу; здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України; розробка механізмів реалізації схем природокористування; впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування; створення системи екологічної освіти, виховання та інформування. Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

Питання №38. Моніторинг атмосферного повітря

Моніторинг атмосферного повітря - це система спостережень за станом атмосфери, його забрудненням і природними явищами, які відбуваються в ньому, а також оцінка і прогноз стану атмосферного повітря (контроль, аналіз, висновки). Моніторинг виконується згідно закону України “Про охорону атмосферного повітря”.

Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Він є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля України.

До об'єктів моніторингу атмосферного повітря належить: атмосферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Суб'єктами, які здійснюють моніторинг атмосферного повітря, є: Мінприроди України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях, підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря.

Проведення моніторингу атмосферного повітря має на меті отримання: первинних даних контролю за викидами та спостережень за станом забруднення; узагальнених даних про рівень забруднення на певній території за певний проміжок часу; узагальнених даних про склад та обсяги викидів забруднюючих речовин; оцінки рівня та ступеня небезпечності забруднення для довкілля та життєдіяльності населення; оцінки складу та обсягів викидів забруднюючих речовин.

Виділяють такі види моніторингу атмосферного повітря: глобальний, регіональний, локальний.

Питання №39. Предмет і завдання гідроекології. Рівні організації живої матерії в гідросфері

Гідроекологія — це біологічна наука, яка вивчає водні еко­системи або їх частини як цілісну систему взаємодіючих живих (біотичних) і неживих (абіотичних) компонентів.

У сучасній біологічній науці розрізняють дев'ять рівнів організації живого: молекулярний, генний, клітинний, тканинний (суборганізмені рівні), організмений та надорганізмені рівні — популяційний, біоценотичний, екосистемний та біосферний. Найвищим рівнем організації життя на нашій планеті є біосферний. Кожний з цих рівнів вивчається різними науками (молекулярна біологія, генетика, цитологія, гістологія, фізіологія, популяційна екологія, біоценологія, біосферологія та біогеохімія).

Гідроекологія вивчає закономірності життя переважно на надорганізмених рівнях — популяційному, біоценотичному та екосистемному — в нерозривному зв'язку з умовами водного середовища та прилеглих територій. Вона спирається на зако­номірності, встановлені в науках про нижчі рівні організації, але має свої підходи і методи вивчення біологічних та інших природних процесів, що протікають у водному середовищі.

Гідроекологія поєднує вивчення біологічних процесів та абіотичних компонентів та їх ролі у функціонуванні водних екосистем. Розглядаючи водну екосистему як цілісну функціональну одиницю біосфери, гідроекологія спирається на такі базові дисципліни, як ботаніка, зоологія, мікробіологія, гідробіологія. Найширше гідроекологія використовує дані гідрологічних і гідрохімічних досліджень, зокрема таких напрямів цих наук, як екологічна гідрологія (екогідрологія) та екологічна гідрохімія. Останнім часом важливе значення як складові частини гідроекології набули водна радіоекологія та водна токсикологія.

Проте в гідроекології сформувались свої інтегральні підходи до вивчення і оцінки структури і функціонування водних екосистем як складних систем надорганізменого рівня.

Питання №40. Радіаційний мутагенез

Індуковані мутації, викликані опроміненням, вперше були отримані радянськими вченими Г. А. Іадсоном і Г. С. Філіпповим, які у 1925 р. спостерігали мутаційний ефект на дріжджах після дії на них радієвий променями. У 1927 р. американський генетик Г. Меллер показав, що рентгенових промені можуть викликати безліч мутацій у дрозофіли, а пізніше мутагенну дію рентгенових променів підтвердилося на багатьох об'єктах. Надалі було встановлено, що спадкові зміни викликаються також всіма іншими видами проникаючої радіації. Для отримання штучних мутацій часто використовуються гамма-промені, джерелом яких у лабораторіях звичайно є радіоактивний кобальт Соео. Останнім часом для індукування мутацій все ширше застосовуються нейтрони, які мають великий пронікающрй здатністю. При цьому виникають як розриви хромосом, так і точки-ші мутації. Вивчення мутацій, пов'язаних з дією нейтронів і гамма-променів, представляє особливий інтерес з двох причин. По-перше, встановлено, що генетичні наслідки атомних вибухів пов'язані перш за все з мутагенним впливом іонізуючої радіації. По-друге, фізичні методи мутагенезу використовуються для одержання цінних у господарському відношенні сортів культурних рослин. Так, радянські дослідники, використовуючи методи впливу фізичними факторами, отримали стійкі до ряду грибкових захворювань і більш врожайні сорти пшениці та ячменю.

Опромінення індукує як генні мутації, так і структурні хромосомні перебудови усіх описаних вище типів: нестачі, інверсії, подвоєння і транслокації, тобто всі структурні зміни, пов'язані з розривом хромосом. Причиною цього є деякі особливості процесів, що відбуваються в тканинах при дії випромінювань. Випромінювання викликають в тканинах іонізацію, у результаті якої одні атоми втрачають електрони, а інші приєднують їх: утворюються позитивно чи негативно заряджені іони. Подібний процес внутрішньомолекулярної перебудови, якщо він відбувався в хромосомах, може викликати їхню фрагментацію.

Останнім часом доведено, що зв'язок між опроміненням і мутаційні змінами може носити і не прямий характер. Мабуть, енергія випромінювання може викликати у середовищі, що оточує хромосому, хімічні зміни, які ведуть до індукування генних мутацій і структурних перебудов в хромосомах. Так, у бактерій і грибів можна отримати збільшення частоти мутацій, навіть не опромінюючи їх, а лише виховуючи на опроміненої середовищі. Отже, мутації можуть індукувати і пострадіаційних хімічними змінами, що відбулися в середовищі.

Одним з найнебезпечніших наслідків опромінення є утворення вільних радикалів ОН або ніг з розташованої в тканинах води. Ці радикали мають високу реакційною здатністю і здатні розщеплювати багато органічних речовин, в тому числі і нуклеїнові кислоти.

Дослідження з радіаційної генетики, проведені радянським ученим Н. П. Дубініним та ін, показали, що для людини дозою рентгенових променів або гамма-променів, подвоює кількість природних мутацій, є 10 р.

При всіх недоліках сучасної оцінки радіогенетіческого ефекту не залишається жодних сумнівів у серйозності очікуваних людством генетичних наслідків у разі безконтрольного підвищення радіоактивного фону в навколишньому середовищі. Небезпека подальших випробувань атомних і водневих бомб очевидна. Звідси зрозуміло, як важливо заборону випробувань атомної зброї.

У той же час застосування атомної енергії у генетиці і селекції поезоліт створити нові методи управління спадковістю рослин, тварин і мікроорганізмів, глибше зрозуміти процеси генетичної адаптації організмів.

У зв'язку з польотами людини в космічний простір виникає необхідність дослідити вплив космічної радіації на живі організми.

Інші мутагенні фактори

Перші дослідники мутаційного процесу недооцінювали роль факторів зовнішнього середовища у явищах мінливості. Деякі дослідники на початку XX століття навіть вважали, що зовнішні впливи не мають ніякого значення для процесу мутування. Але в подальшому ці уявлення були спростовані завдяки штучному отриманню мутацій за допомогою різних фактороп пнешн ^ ї середовища. В даний пребагато можна припускати, що, по-підімому, немає таких фактороп Даси-ній середовища, які в якійсь мірі не позначилися б на зміну спадкових властивостей. З фізичних факторів на ряді об'єктів встановлено мутагенну дію ультрафіолетових променів, фотонів світла і температури. Підвищення температури збільшує число мутацій. Але температура належить до тих агентів, проти яких у організмів існують захисні механізми. Тому порушення Гомі-стазу виявляється незначним. Внаслідок цього температурні впливи дають незначний мутагенний ефект у порівнянні з іншими агентами.

Питання №41. Загальна характеристика царства рослин

Рослини - царство організмів, представники якого здатні до фотосинтезу. Використовуючи енергію світла, вони створюють органічні сполуки з неорганічних. Тому рослини - це автотрофні організми. Серед рослин є як одноклітинні, так і багатоклітинні види. У багатоклітинних рослин із клітин формуються тканини та органи.Рослини переважно зелені. Таке забарвлення рослин зумовлене особливим барвником - пігментом хлорофілом.Саме хлорофіл забезпечує процес фотосинтезу, під час якого рослини вловлюють сонячні промені та засвоюють їхню енергію. Тим самим рослини реалізують свою унікальну властивість: перетворюють сонячну енергію на хімічну енергію створених ними органічних речовин. Інші організми використовують готову органічну речовину, створену рослинами. Під час фотосинтезу рослини не тільки засвоюють вуглекислий газ, а й виділяють кисень, яким дихаємо ми, а також інші організми. Важлива роль рослин полягає також в очищенні повітря від забруднення шкідливими речовинами.До вищих рослин належать мохи, папороті, хвощі, плауни, голонасінні та квіткові (покритонасінні).Залежно від особливостей будови надземної частини серед вищих рослин виділяють певні життєві форми: дерева, кущі, трави.Будова рослини - корінь, пагін, стебло.

Питання №42 Етапи побудови математичної моделі в екології

Будуючи математичну модель, насамперед потрібно пам’ятати, що це можливо тільки за допомогою певних, кількісно строго визначених величин, які в процесі дослідження можуть змінюватись або залишатись незмінними (константами). Тому перш ніж будувати математичну модель або застосовувати вже відомі математичні методи і моделі, необхідно розчленити об’єкт дослідження на ті елементи (компоненти), які характеризують найістотніші властивості даного об’єкта (процесу, явища). Потім кожному еле ментові утвореної таким чином системи ставиться у відповідність певна кількісна величина. Унаслідок одержуємо деяку абстрактну систему взаємо пов’язаних елементів (компонентів), яка представляє (моделює) ту реальну систему або об’єкт, що ми досліджуємо. Процес (процедура) побудови такої абстрактної спрощеної системи називається математичною форма лізацією реального об’єкта, явища або системи. Нагадаємо, що під моделлю розуміють зображення (уявлення, поняття) об’єкта, процесу або системи в деякій формі, відмінній від форми їх реального існування. Тому побудо вана абстрактна система і є певною моделлю реальної системи. Але це ще не математична модель в повному розумінні цього поняття. Необхідно встановити зв’язки між окремими елементами системи та між елементами системи і середовищем, в якому функціонує дана система. На етапі встановлення кількісних зв’язків і співвідношень між елементами побудованої системи (моделі) застосування математичних методів можна вважати тради ційним. Тут широко використовуються методи математичної статистики, методи побудови емпіричних формул, менше — комбінаторний і логічний аналіз. Статистичний аналіз давно застосовується майже в усіх описових науках і тим паче — в біологічних та екологічних дослідженнях.

Питання №45. Біоценоз як природна система

Період існування життя на Землі сягає близько 3 млрд. років, тобто становить майже 2/3 її історії. Протягом цього часу планета огорнулася за образним висловлюванням В.І.Вернадського, плівкою життя, званою біосферою. На кожному клаптику Землі, де існує життя, на суші й у воді, трапляються різні види рослин, тварин і мікроорганізмів, які в межах однієї ландшафтної зони об`єднуються в подібні угрупування лісів, лук, боліт, озер. Вони утворюють природні системи, в межах яких певним умовам місцезростання відповідають специфічний склад флори і фауни, а також мікроорганізмів, які взаємодіють між собою.

Іншими словами, біоценоз –це своєрідна комунальна квартира популяцій. Одні популяції в цій оселі домінують, інші відіграють якусь другорядну роль. Популяція адаптується не лише до абіотичного, але й до біотичного середовища, в якому вона має як друзів, так і ворогів.

Біоценоз – це сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, які заселяють дану ділянку суші або водоймища і характеризуються певними стосунками між собою і пристосованість до оточуючого середовища.

Отже біоценоз – це конкретна спільність живих організмів на певному просторі суші або акваторії. Цей простір з конкретними умовами місцезростання і є біотопом.

Види, які утворюють біоценоз, пов`язані один з одним взаємозалежністю. Це відрізняє біоценоз від скупчення і від згуртування. Взаємозалежність компонентів біоценозу є такою, що зміни, які стосуються тільки одного виду, можуть відбитися на усьому біоценозі і навіть зумовити його розпад. Це не тільки паразитизм, коменсалізм, симбіоз і навіть хижацтво, але й більш складні взаємовідносини, що зачіпають значно більше форм і відбуваються на віддалі.

Біоценоз перебуває в безпосередній залежності від комплексу факторів зовнішнього середовища, тоді як згуртування являє собою закриту систему, відносно незалежну від оточуючого середовища. Існування ж скупчення залежить лише від одного фактора середовища, яким є його центр.

Питання №46. Глобальний моніторинг навколишнього середовища

Моніторинг навколишнього середовища виконується згідно закону.

Глобальному, Регіональному, Фоновому. Особливо складні проблеми екологічного моніторингу на глобальному рівні. До цього часу цілі такого моніторингу недостатньо чітко сформульовані. Крім того, моніторинг на локальному і регіональному рівнях, як правило є внутрішньодержавною справою, тоді як глобальний моніторинг - задача світового співтовариства, тому що він відповідає інтересам усього людства.

На практиці цілі глобального моніторингу визначаються в процесі міжнародного співробітництва у рамках різних міжнародних організацій, угод(конвенцій) декларація.

Ідея створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища була висловлена на Стокгольмській конференцій ООН по навколишньому середовищу в1972р., реальні основи Глобальної системи моніторингу навколишнього середовищу були закладені на спеціальній зустрічі в Найробі (Кенія) у 1974р., де була уточнена роль агентів і держав-членів ООН.

Добре відомо, що за будь-який період відбуваються природні, тобто природні зміни клімату, погоди температури, тиск,сезонні зміни біомаси рослин тварин. Ця інформація давно використовується людиною. Природні зміни відбуваються порівняно повільно,за великі відрізки часу. Їх реєструють різні геофізичні, метеорологічні, гідрологічні, сейсмічні й інші служби. Антропогенні зміни розвиваються набагато швидше,наслідки їх дуже небезпечні, тому що можуть стати необоротними. Для їх визначення необхідно мати інформацію про первісний стан об’єкта навколишнього середовища, тобто стану до початку антропогенного впливу, а також за даними, отриманим у місцях, вилучених від джерела забруднення. Ці особливості визначають правомочність іншої назви глобального моніторингу - фоновий моніторинг,чи моніторинг фонового забруднення навколишнього природного середовища. В даний час створена світова мережа станцій фонового моніторингу, на яких здійснюється спостереження охоплюють усі типи екосистем: водні (морські і прісноводні) і наземні (лісова, степова, пустельні, високогірні).

Станцій комплексного фонового моніторингу України розташовані в біосферних заповідниках (Чорноморський, Асканія-Нова) і є частиною глобальних міжнародних спостережливих мереж.

Таким чином, задачі моніторингу стану навколишнього середовища в глобальному масштабі є багатокритерійними. Однієї з задач є визначення величини припустимого впливу на Землю, зокрема на біосферу Землі. Припустимими варто вважати такі впливи, що не приводять до погіршення стану біосфери по жодному з розглянутих параметрів.

Питання №47. Класифікація та основні характеристики забруднення атмосферного повітря

Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внас­лідок зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером впливу на атмосферу штучні дже­рела забруднення умовно поділяють на технічні (пил цементних за­водів, дим і сажа від згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газо­подібні речовини, які можуть вступати в хімічні реакції). За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 % загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених районах воно може бути в тисячу разів більшим за середньопланетарні значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива, переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрап­ляє близько 120 млн т попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними підрахунками, в атмосферу за останні 100 ро­ків надійшло 1,5 млн т арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку, стільки ж міді. Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна про­мисловість. Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін. Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції, утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з ту­маном це явище дістало назву фотохімічного смогу.

Основні антропогенні джерела забруднення атмосфери: теплове та енергетичне устаткування, промислові підпри-ємства; сільське господарство, транспорт.

До наслідків антропогенного впливу на атмосферу належать: підвищення концентрації СО та СО2; надходження до атмосфери сполук сірки; надходження фреонів, сполук азоту, хлору і фтору; надходження додаткового тепла в атмосферу.

Атмосфера має здатність до са­моочищення. Концентрація забруднювальних речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під впливом сили граві­тації, випадання різних домішок. Проте від величезної кількості забруднювальних речовин, що надхо­дять в атмосферу сьогодні, вона не встигає самоочищуватись. За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в ат­мосфері становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме кон­центруються забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого повітря.

Питання №48. Актуальність проблеми безпеки життєдіяльності в сучасний період

Проблема безпеки життєдіяльності людини і всього суспільства в сучасних умовах набула особливої гостроти й актуальності. Безпеки життєдіяльності обговорюється на сторінках газет і журналів, ученими, представниками громадськості, політичними діячами, тобто є об’єктом уваги всіх прошарків суспільства та держави. Учені давно почали турбуватися про небажані та негативні наслідки антропогенного впливу на природу й навколишнє середовище. Футурологи різних країн світу розробляли різноманітні моделі майбутнього збалансування розвитку людського суспільства з навколишнім середовищем в умовах величезних техногенних навантажень на біосферу. В останні десятиліття ХХ століття різко зросла чисельність аварій, катастроф, дорожньо-транспортних пригод, у яких гине або втрачає здоров’я і працездатність велика кількість людей.

Причинами соціальної напруженості в суспільстві є незадовільні умови життя, праці, незадовільний матеріальний та культурний стан, зіткнення інтересів релігійного, ідеологічного характеру, система розподілу матеріальних благ, низький рівень освіти.

Завдання безпеки життєдіяльності є: розробка методів прогнозування, вивчення та ідентифікації шкідливих факторів, їх впливу на людину і довкілля.

Безпека життєдіяльності базується на досягненнях таких дисциплін, як інженерна психологія, фізіологія людини, охорона праці, екологія, ергономіка, економіка тощо. Вона була і є в центрі уваги людей. З древніх часів до наших днів людина прагнула забезпечити свою безпеку. З розвитком промисловості це потребує спеціальних знань. Безпека життєдіяльності особливо актуальна зараз, в добу науково-технічного прогресу. Вона покликана відіграти важливу роль в стабілізації людського суспільства.

Виконує роботу з забезпечення безпеки життєдіяльності Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, актуальність проблем безпеки життєдіяльності в теперішній час визначається рядом причин.

Виділимо три основні:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

Питання №49. Поняття про вид. Таксономія і номенклатура

Вид - основна структурна одиниця біологічної систематики живих організмів (тварин, рослин і мікроорганізмів) - таксономічна, систематична одиниця, група особин із загальними морфофізіологічні, біохімічними та поведінковими ознаками, здатна до взаємного схрещування, що дає в ряду поколінь плідне потомство, закономірно поширена в межах певного ареалу і схоже змінюється під впливом факторів зовнішнього середовища.

Термін «таксономія» вперше був запропонований в 1813 році Огюстеном Декандоля, що займався класифікацією рослин, і спочатку застосовувався тільки в біології. Пізніше цей термін став використовуватися для позначення загальної теорії класифікації та систематизації складних систем як в біології, так і в інших областях знань, в лінгвістиці, географії, геології. Таксономі́чна категорія — поняття, що застосовується в систематиці для позначення підпорядкування різних груп живих організмів, що відрізняються одна від одної ступенем спорідненості. Таксономічні категорії різного рівня, або рангу (вид, рід, родина і т. д.), присвоюють реальним відокремленим групам організмів — таксонам, тобто категорії є сукупностями таксонів одного рангу. На відміну від таксонів, таксономічні категорії позначають не реальні організми, а визначений ранг чи рівень класифікації, тобто ступінь ієрархії.

Номенклатура — система наукових назв видів та інших таксонів біоти: рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, яка використовується у біологічної класифікації та сприяє уніфікації назв організмів.

Питання №50. Деградація грунтів. Альтернативне землеробство

Деградація ґрунті́в — погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Деградація земель — природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів.

Деградація земель означає зниження чи втрату біологічної і економічної продуктивності і складної структури орних земель, що зволожуються дощем, зрошуваних орних земель чи пасовищ, лісів і лісистих ділянок у посушливих, напівзасушливих і сухих субгумідних районах у результаті землекористування чи дії одного чи кількох процесів, у тому числі пов'язаних з діяльністю людини і структурами розселення, таких, як:

1. вітрова чи водна ерозія ґрунтів;

2. погіршення фізичних, хімічних і біологічних чи економічних властивостей ґрунтів; та

3. довготермінова втрата природного рослинного покриву.

До деградованих земель відносяться:

• земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;

• земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші

Негативні наслідки інтенсифікації землеробства сприяли розвитку за кордоном на початку 60-х років так званого альтернативного землеробства, яке називають також біологічним, біодинамічним або органічним. На думку зарубіжних вчених, альтернативне землеробство — це не система, а концепція, новий підхід до землеробства, група методів, етика ставлення до землі. Його суть полягає у повному або частковому відмовленні від синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів росту і кормових добавок: Комплекс агротехнічних заходів ґрунтується на суворому дотриманні сівозмін, введенні до їх складу бобових культур, збереженні рослинних решток, застосуванні гною, компостів і сидератів, проведенні механічних культивацій, захисту рослин біологічними методами. Метою альтернативного землеробства є одержання продукції, що не містить залишків хімікатів, збереження ґрунтової родючості — і, в кінцевому рахунку, охорона навколишнього середовища. Рух за альтернативне землеробство розвивається в промислово розвинених країнах, де з найбільшою силою проявилися негативні наслідки інтенсифікації землеробства.

Питання №51. Хімічний склад мінеральної частини грунту

Оскільки грунт є верхньою частиною кори вивітрювання літосфери, то саме він майже повністю успадковує її хімічний склад. Проте саме майже повністю, а не на 100 відсотків, оскільки внаслідок впливу живої речовини вміст деяких елементів зазнає кардинальних змін у порівнянні з літосферою.

Отже, як у літосфері, так і в грунті близько половини займає кисень. Друге місце (майже четверта частина) – кремній. Приблизно десяту частину – алюміній та залізо. Всього лише декілька відсотків займають кальцій, магній, натрій, калій. На всі інші елементи, за винятком вуглецю, припадає менше одного відсотка.

Окрім елементів, у грунті наявна вода, гази та органічні речовини.

Проте необхідно зауважити, що суттєві зміни у вмісті біогенних елементів пов'язані з живою фазою. Зокрема, вуглецю у грунтах в понад 20 разів більше, ніж у літосфері, а азоту – у 10. Оскільки водень є елементом води, то і його вміст у педосфері вищий.

У більшості випадків грунти майже на 90% представлені мінеральними ЕГЧ, а тому їх валовий хімічний склад буде визначатись в основному складом і кількісним співвідношенням мінералів. Серед основних мінералів крупну фракцію складають кварц і польові шпати, а тонкодисперсну – глинисті алюмосилікати. Відповідно до цього, у валовому хімічному складі грунтів переважають кисень і кремній, менше алюмінію, дуже мало заліза, титану, кальцію та натрію, інші елементи – у мікрокількостях.

Хімічний склад варіює з глибиною. Різниця у валовому хімічному складі окремих горизонтів грунтового профілю використовується для визначення хімічного перетворення породи. Елювіально-ілювіальний профіль характеризується тим, що в елювіальному горизонті спостерігається збіднення півтораоксидами й збагачення кремнеземом; в ілювіальному спостерігається зворотна картина. Разом з цим, однаковий профіль за хімічним складом може формуватись під впливом таких елементарних грунтотворних процесів (ЕГП): опідзолення, знемулення, лесиваж, відбілювання (зняття залізних плівок з крупних частинок у верхній частині профілю та їх перенесення у нижню, ілювіальну), осолодіння (руйнування мінералів у лужному середовищі у верхній частині та виніс продуктів руйнування до ілювіальної частини), глеє-елювіальний процес (руйнування мінералів у відновних умовах у верхній частині профілю та винесення продуктів руйнування в ілювіальну).

Отже, напрямок та інтенсивність прояву грунтотворного процесу безпосередньо впливає на перерозподіл хімічного складу по профілю. Тому за характером профільних змін валового хімічного складу можна проводити діагностику грунтоутворення.

Питання №52. Структура державних органів природоохоронного інспектування

Органи природоохоронного інспектування (Державні інспекції займають особливе місце в системі державного екологічного контролю. Основна їх частина є структурними підрозділами Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди). Державні екологічні інспекції в областях, містах Києві та Севастополі входять до складу Державних управлінь екології та природних ресурсів в областях і м. Києві та м. Севастополі, а Державна автомобільна інспекція ДАІ є складовою Міністерства внутрішніх справ (МВС). Серед екологічних інспекцій є регіональні, наприклад, три Черноморсько-Азовські інспекції. На відміну від інших інспекцій, в роботі ДАІ екологічний контроль займає невелику частину; це орган обмежених повноважень.

Підкреслимо, що основним завданням Державних екологічних інспекцій (Держекоінспекцій) є здійснення державного контролю вимог законодавства про охорону довкілля, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з виходами (крім радіаційних відходів) та небезпечними хімічними речовинами.

Інші органи державного екологічного контролю мають суттєво більші повноваження і завдання або певну специфіку.

Питання №53. Поняття інформатики у природі

Інформація в природокористуванні - сукупність даних про кількісний, якісний і динамічний (минуле, сьогодення і майбутнє) стан природних ресурсів та систем, їх взаємозв'язки, про потреби для існуючої (а також прогнозованої) форми господарства, розвитку культури і життя людства.

Інформація генетична - код спадковості, зашифрований в нуклеїнових кислотах. Потенційне різноманіття спадкового коду в межах виду дуже висока: сто пар алелів забезпечують не менше ніж 10⁵⁰ біт інформації. Потенційна генетична інформація виду може досягати неймовірно великих чисел - 10¹⁰⁰⁰ біт. Це - одне з основних і, ймовірно, нездоланних в осяжному майбутньому перешкод для штучного створення видів живого. Для того щоб прорахувати систему зі складністю 10⁵⁰ потенційних елементів, необхідно (при швидкості дії ЕОМ 10¹⁰ біт/с) більш 10³⁰ років (час існування Землі як твердого тіла не більше 5,5 · 10⁹ років).

Інформація звукова - отримання організмом відомостей про навколишнє його середовище через сприйняття звукових хвиль. Людина отримує 7% всієї інформації про навколишнє його середовище через слух. Шумове забруднення «збиває з пантелику» живі істоти і тому є не тільки фактором прямого, «грубого» фізичного впливу, а й інформаційного дискомфорту, а також веде до погіршення здоров'я.

Інформація масова (в природокористуванні, охороні природи) - сукупність загальнодоступних відомостей про новини в галузі раціоналізації природокористування (в тому числі охорони природи і навколишнього середовища людини), поширюваних засобами масової комунікації та інформації (газетами, журналами, радіо, телебаченням, в публічних лекціях і т.п.). Інформація масова в природокористуванні орієнтує людей на дбайливе ставлення до природних благ.

Питання №54. Моніторинг стану грунтів

Моніторинг ґрунтів — система спостереження за станом Ґрунтового покриву земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, оцінки цих змін, відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів. Об'єктом моніторингу (Закон України «Про охорону земель») є всі ґрунти земельного фонду незалежно від форм власності на землю. За територіальною ознакою М. г. може бути глобальним, національним, регіональним та локальним. Він складається із систематичних спостережень за станом ґрунтів (зйомки, обстеження, вишукування), виявлення змін та оцінки стану використання угідь, поліп, ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості ґрунтів, заростання сільськогосподарських угідь, за бруднення їх пестицидами, важкими металами, радіо нуклідами, іншими токсичними речовинами; стану берегових ліній водойм, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, селів, землетрусів та інших стихійних явищ; стану ґрунтового покриву земель населених пунктів, розміщення об'єктів паливно-мастильних матеріалів, природоохоронних об'єктів, розташування місць знешкодження та поховання токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, інших комунальних об'єктів. Здійснення моніторингу ґрунтів забезпечує Держкомзем за участю Мінекології, Мінсільгосппроду, УААН, Національного космічного агентства, інших заінтересованих міністерств і відомств України.

Питання №55. Гідроекологічна оцінка стану водних ресурсів

Періодичність обстеження систем водопостачання встановлюється органами санітарного нагляду в залежності від санітарної надійності водопроводу та епідеміологічної обстановки. Регулярно проводиться добір проб на лабораторний аналіз: із джерел водопостачання. Оцінка якості води проводиться за ознаками, що вибираються і нормуються в залежності від виду використання води. Комплексна оцінка якості води проводиться з індексом, що є сукупністю основних показників по видах використання води. Якість, склад і властивості води у водоймах регламентуються гігієнічними вимогами (температура, мінеральний склад, наявність забруднювачів, кількість хімічних речовин та ін.) і санітарними нормами (гранично припустимі концентрації речовин у воді, орієнтовно-припустимий рівень речовин у воді, що лімітують ознаки шкідливості, клас небезпеки речовини). При проведенні контролю за станом вод і стоків, використовують фізичні, хімічні, біологічні та органолептичні методи.

Питання №56. Основи екологічної безпеки територій та акваторій

При геохімічних пошуках приділяється велика увага ландшафтно-геохімічному районуванню і впливу техногенезу на екосистеми. У природних умовах родовища, геохімічні і геофизичні аномалії впливають на розвиток рослин, тварин, птиць і людини. На родовищах спостерігається підвищений вміст рудних елементів в грунтах, корінних породах, рослинах, водах і повітрі. Живі організми, що знаходяться довгий час в умовах підвищеного вмісту рудних елементів в різних середовищах, починають хворіти. Ракові захворювання дуже добре виражені на рослинах у вигляді патологічних (тератологічних) новоутворень. Головним завданням геохімії до недавнього часу були пошуки родовищ корисних копалини. Тому вся увага зверталася на рішення цієї задачі і на основі методів її рішення створювалася класифікація геохімічних аномалій. Так, в інструкції по геохімічних методах пошуків рудних родовищ приводяться основні типи вторинних літохимічеських ореолів розсіяння рудних родовищ. У всіх класифікаціях не враховуються екологічні умови. Екологічна обстановка на даному етапі розвитку людства багато в чому бажає бути краще. Не малу роль в її оздоровленні грають дослідження в цій області, у тому числі і еколого геохімічні. Еколого-геохімічне картіроеаніє повинне здійснюватися не лише в промислово-міській агломерації і сільськогосподарських угодіях, але і перед і після попередньої ідетальной розвідки родовищ, а також в передпроектний період на всіх будівельних майданчиках і так далі При цьому, повинне здійснюватися економічне обгрунтування для постановки розвідки або будівництва систем і споруд. У проекти повинні закладатися не лише вартості відторгнення земель, лісів, вод, але і економічна ефективність здійснення природоохоронних заходів і оцінка економічного збитку, що заподіюється народному господарству забрудненням довкілля (по комплексних критеріях). Захворюваність (патогенність) живих організмів відбувається в регіонах, де є природні аномалії (родовища, рудовиявлення, ореоли, аномалії, магматична діяльність вулканів, грязьова діяльність вулканів і т. д.). У природних і техногенних умовах проходят складні процеси і реакції (хімічні, окисленим, фотохімічні, радіаційно-хімічні, гравітаційні, гравітаційно-хімічні та інші) Вони приводять до утворення різних форм знаходження токсичних елементів забруднюючих речовин. Токсичність похідних забруднюючих речовин може бути сильніше основних. Крім того, відбувається змішення основних і похідних речовин і їх комплексна (сумарна) дія на живі організми посилюється. Дія може бути гострою і хронічною. Дія на живі організми високими концентраціями забруднюючих речовин в перебігу короткого проміжку часу, а хронічне - низькими концентраціями забруднюючих речовин при тривалому терміні дії.

Питання №57. Екологія людини та її основні завдання

Екологія людини — це комплексна наука, яка вивчає взаємовідносини людини як індивіду, і навколишнього середовища. Вона сприяє збереженню і зміцненню здоров’я, розвитку фізичних та психічних можливостей людини.

Основні завдання екології людини були визначені у 1983 р. на першій всесоюзній нараді у м. Архангельську та в 1984 р. на першій всесоюзній школі–семінарі з даної проблеми у м. Суздалі. До них зокрема належать:

1. Вивчення стану здоров’я людей.

2. Дослідження динаміки здоров’я в аспектах природно–історичного та соціально–економічного розвитку.

3. Прогноз стану здоров’я майбутніх поколінь людей.

4. Вивчення впливу окремих факторів середовища та їхніх компонентів на здоров’я і життєдіяльність популяцій людей (міської, сільської і т.п.).

5. Дослідження процесів збереження та відновлення здоров’я і соціально–трудового потенціалу популяцій.

6. Аналіз глобальних та регіональних проблем екології людини.

7. Розробка нових методів екології людини (космічних, біохімічних тощо).

8. Розробка шляхів підвищення рівня здоров’я та соціально–трудового потенціалу в населення.

На сучасному етапі до названих завдань додаються наступні, більш конкретні:

1. Створення антропоекологічного моніторингу — системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів навколишнього середовища, а також спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров’я населення, зумовлюють поширення захворювань.

2. Складання медико–географічних карт, що відображають територіальну диференціацію захворювань населення, пов’язаних з погіршенням якості навколишнього середовища.

3. Зіставлення медико–географічних карт з картами забруднення навколишнього середовища і встановлення кореляційної залежності між характером і ступенем забруднення різних природних компонентів соціоекосистем та відповідними захворюваннями населення.

4. Визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на людський організм.

Питання №59. Поняття про грунт. Місце та роль грунту у природі й діяльності людини

Ґрунт - багатокомпонентна, динамічна система, що включає гірські породи, верхній природний шар земної кори, техногенні утворення і складається з твердих (тверді мінерали, лід і органомінеральні структури), рідких (водні розчини), газоподібних (повітря, гази) і біологічних або живих (макро- і мікроорганізми) компонентів. Він забезпечує потреби вищих рослин у живленні, створює таким чином ту біомасу, яка використовується тваринами, мікроорганізмами, людиною; Основною властивістю грунту є родючість. Широко використовується у с/г виробництві для вирощування с/г культур. Грунт є основним фільтром поверхневих вод.

Роль грунту в природі і житті людини

Грунтовий покрив знаходиться на межі взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери та біосфери. Внаслідок цього виділяється 5 основних функцій грунту:

- забезпечує життя на Землі

- регулює хімічний склад атмосфери і гідросфери

- являється сферою взаємодії геологічного та біологічного кругообігу речовин на Землі

- здійснює регулювання біосферних процесів на Землі

- здійснює накопичення органічної речовини, хімічної та теплової енергії.

Питання №60. Основні завдання Міністерства екології та природних ресурсів України

Міністерство здійснює свою роботу дотримуючись конституції України, закону "Про охорону навколишнього природного середовища", положення "Про міністерство екології та природних ресурсів України та інших законодавчих актів.Основними завданнями міністерства є:

- розробка нових та вдосконалення існуючих законодавчо-нармативних актів у сфері охорони довкілля та економічного механізму управління природокористуванням;

- вдосконалення державної системи моніторингу довкілля та управління розвитком природно-ресурсного потенціалу;

- вдосконалення системи поводження з відходами;

- забезпечення подальшої гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;

- бере участь у здійсненні заходів щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

- забезпечує міжнародне співробітництво у межах своїх повноважень, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду, організацію виконання зобов’язань України відповідно до міжнародних угод з питань, що належать до його компетенції;

- забезпечує інформацію про стан навколишнього природного середовища.

- веде моніторинг навколишнього природного середовища

Питання №61. Біохімічні колообіги у біогео ценозі