А: «П!» — а.

Я прощаюся з літом. І воно мені каже: «Прощай!» я — і хитає над шляхом порожнії гнізда грачині (Л. Костенко).

А: «П?» — а.

Коли мене питають: «Любиш ріки, річки, і річечки, і потічки?»

• відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу на віки... (В.Підпалий).

Пряма мова розривається словами автора

1. Пряма мова — одне речення:

УВАГА!

Якщо слова автора стоять у середині прямої мо­ви, то лапки ставляться тільки двічі — на почат­ку і в кінці прямої мови.

«П, — а, — п».

Якщо на місці розриву прямої мо­ви не повинно стояти жодного роз­ділового знака або повинна стояти кома, крапка з комою, двокрапка чи тире, то слова автора виділяються з обох боків комою й тире, а після них перше слово пишеться з малої букви: «Ходімо у весну, — нам річка ска­зала, — бо крига вже скресла і пле­со заграло» (А. Мойсієнко).

«Ні, не клич мене, весно, — казала я їй, — не чаруй і не ваб надаремне. Що мені по красі тій веселій, ясній? В мене серце і смутне, і темне» (Леся Українка).

2. Пряма мова — кіЛЬка речень:

Якщо на місці розриву повинен стояти знак питання, знак оклику три крапки, то ці знаки зберігаються а після них ставиться тире; після слів автора ставиться крапка й тире, а друга частина прямої мови почи­нається з великої літери.

«П.,. — а. — П».

«Яка ти розкішна, земле... — дума­ла Маланка. — Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом>| ( М. Коцюбинський ).

«Так буде краще. Прощайте... - якось терпко прошепотіла вона, підводячись. — Я буду носити вас в душі» (В. Винниченко).

«П! — а. — П».

«Синку, кріпися! — мені ти твер­дила. — Адже ж не паном родився ти чей! Праця, що в гріб мене вчас­но вложила, та лиш тебе доведе до людей» (І. Франко).

«П? — а. — П».

«Хіба ж, дівчино, можна так пізно ходити? — сказав з докором, з Щ гою і для чогось, як на свідка, ЯЦ* нув головою на місяць. — У^{же оН} скоро перші півні заспіваю (М. Стельмах ).

Якщо на місці розриву повийН стояти крапка, то перед словами ^аВ тора ставиться кома й тире, а пі°

434