Вогненного нам треба слова! (П. Тичина).

Інфінітивні речення

Інфінітивними називають такі од­носкладні речення, головний член яких виражений інфінітивом (неоз­наченою формою дієслова):

Піти, піти без цілі і мети... Вбира­ти в себе вітер, і простори, і ліс, і лан, і небо прозоре (Ю. Клен). Світе мій, розлита сонця повінь, як тебе збагнути і як пізнати? (Л. Забашта ).

Серед інфінітивних речень виділяють:

1. Розповідні із значенням стверджен­ня чи заперечення дії, її неминучос­ті, можливості чи неможливості: Словами серденька не обдурити (Леся Українка).

Любов відкрити важче, ніж Аме­рику (Л. Костенко).

2. Спонукальні речення, що виража­ють поради, побажання, пропо­зицію, прохання, наказ, заклик: Писати тільки правду. Не зрад­жувати її ні за яких обставин ( О. Довженко ).

3. Питальні речення:

Як же його у неволі жити без надії? ( Т. Шевченко).

Але що ж робити живій душі у цій державі смерті? (В. Мисик).

4. Речення, які виражають бажаність чи небажаність дії. У таких речен­

нях до складу головного члена вхо­дить частка б (би):

Назавжди б викреслити війну з життя людини! (І. Ле). Запросити б друзів до хліба-солі і живих, і мертвих у далекім полі (А. Малишко).

РОЗРІЗНЯЙТЕ!

Безособові речення:

/ мені заспівати хотілось лебединую пісню собі (Леся Українка).

І все на світі треба пережити (Л. Костенко). Інфінітивні речення:

Час, моя пісне, по волі буяти (Леся Українка). Жити. Творити. Світ берегти. Світити /то- дині на цілі світи (!. Драч).

На відміну від безособових речень, до складу головного члена яких теж може входити інфінітив, але залеж­ний, підпорядкований предикатив­ним словам (важко, жаль, добре, мож­на, слід), в інфінітивних реченнях дієслово в неозначеній формі є неза лежним і самостійно виступає в Р^оЛ1 головного члена — присудка.

§134. Повні і неповні речення Повними є речення, у яких ная0і) всі необхідні для цього структур0 типу члени речення. Наприклад- Бо нива це — моя! Тут я почН

^за

Бо кращий урожай не жде м*не

Бо тисяча доріг, мільйон

вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде.

В. Симоненко. У дій строфі 4 простих повних двоскладних поширених речення.

Можна все на світі вибирати,

сину,

Вибрати не можна тільки

Батьківщину. В. Симоненко. Це також повні, але односкладні речення. У них наявний лише один головний член речення — присудок, підмета ж немає і не повинно бути в такому структурному типі — безосо­бовому реченні.

Неповними називають речення, у яких пропущено головний або друго­рядний член речення чи кілька членів одночасно, потрібних для його структури.

Пташка красна своїм пір’ям, а людина — працею (Нар. те.). Друге речення неповне, бо в ньому пропущений присудок красна. Воно без контексту (попереднього речен­ня) незрозуміле й тому самостійно не Може існувати.

Неповні речення треба розглядати ^Як певне стилістичне явище. Вони Широко використовуються в розмов- По-Побутовому й художньому стилях: У Діалогах:

• Спадковість?

• Совість.

• Мрія?

• Інститут.

• Любов?

• Життя.

• Зненависть?

• Трутні.

• Минуле?

~ Труд.

• Позаминуле?

• Труд.

З таким минулим можна і в

майбутнє. Л. Костенко.

2. У складних реченнях для:

• виділення головного в реченні: Мудрість іде без блиску, бездум­ність — у позолоті (А. Малишко). Каменярам підкорюється камінь, а хліборобам — просторінь землі (М. Сингаївський).

• уникнення повторів:

Квітку метелик цілує, обрії — сонце ясне, вітер — берізку німую (В. Сосюра ).

Хай тобі кожен метелик буде привітом, а кожний подих вітру

• поцілунком (О. Гаврилюк). Цілую усмішку твою, як сон тра­ву, як вітер —- листя (Г. Чубач).

Класифікація неповних речень Неповні речення поділяються на контекстуальні і ситуативні.

Контекстуальні неповні речення. Речення, пропущені члени яких лег­ко встановлюються з попередніх або наступних речень, тобто з контексту:

325