1.4 Особливості я-концепції старшокласників

Психологічні дослідження становлення Я-концепції людини в процесі його життєдіяльності йдуть у кількох напрямків. Передусім, вивчаються зруйнування в змісті Я-концепції і її компонентів - які якості зізнаються краще, як міняється з віком рівень і критерії самооцінок, яке значення додається зовнішності, а яке розумовим і моральним якостям. Далі досліджується міра його достовірності і об'єктивності, простежується зміна структури образ Я загалом - міра його діференцованості (когнітивної складності), внутрішньої послідовності (цілісність), стійкості (стабільності у часі), суб'єктивної значущості, контрастності, а також рівень самоповаги. По всіх цих показниках перехідний вік помітно відрізняється як від дитинства, так і від дорослості, є грань в цьому відношенні і між підлітком і юнаком.

У ранній юності відбувається поступова зміна “предметних" компонентів Я-концепції, зокрема, співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів свого “я". Юнак звикає до своєї зовнішності, формує відносно стійкий образ свого тіла, приймає свою зовнішність і відповідно стабілізує пов'язаний з нею рівень домагань. Поступово на перший план виступають тепер інші властивості “я" - розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежить успішність діяльності і відносин з навколишніми.

Судячи за даними, когнітивна складність і диференцованість елементів образу Я послідовно зростають від молодшого віку до старших, без помітних перерв і криз [43]. Дорослі розрізнюють в собі більше якостей, ніж юнак, юнак - більше, ніж підлітки, підлітки - більше, ніж діти. За даними досліджень Бернштейна (1980) здатність старших підлітків реконструювати особистісні якості засновується на розвитку в цьому віці більш фундаментальної когнітивної здатності - абстрагування [10].

Інтегративна тенденція, від якої залежить внутрішня послідовність, цілісність образу Я, посилюється з віком, але трохи пізніше, ніж здібність до абстрагування. Підліткові і юнацькі самоописування краще організовані і структуровані, чим дитячі, вони групуються навколо декількох центральних якостей. Однак невизначеність рівня домагань і труднощі переорієнтації із зовнішньої оцінки на самооцінку породжують ряд внутрішніх змістовних протиріч самосвідомості, які служать джерелом подальшого розвитку. Дописуючи фразу “я в своєму уявленні..., "багато які юнаки підкреслюють саме свою суперечність: “ я в своєму уявленні - геній + нікчемність".

Дані про стійкість образу Я не зовсім однозначні. У принципі вона, як і стійкість інших установок і ціннісних орієнтацій, з віком збільшується. Самоописування дорослих менш залежать від випадкових, ситуативних обставин. Однак в підлітковому і ранньому юнацькому віці самооцінки іноді міняються дуже різко.

Що стосується контрастності, міри виразності образу Я, то тут також відбувається зростання: від дитинства до юності і від юності до зрілості чоловік ясніше усвідомлює свою індивідуальність, свої відмінності від навколишніх і додає їм більше значення, так що образ Я стає одній з центральних установок особистості, з якою вона співвідносить свою поведінку. Однак із зміною змісту образу Я істотно міняється міра значущості окремих його компонентів, на яких особистість зосереджує увагу. У ранній юності масштаб самооцінок помітно укрупнюється: “внутрішні" якості усвідомлюються пізніше “зовнішніх", зате старші надають їм більше значення. Підвищення міри самосвідомості своїх переживань нерідко супроводиться також гіпертрофованою увагою до себе, егоцентризмом. У ранній юності це буває часто.

Дослідження змісту образу Я, проведені під керівництвом І.В.Дубровіной, показали, що на кордоні підліткових і ранніх юнацьких віків в розвитку когнітивного компонента Я-концепції відбуваються істотні зміни, що характеризують перехід самосвідомості на новий більш високий рівень [102].

Вікові зсуви в сприйнятті людини включають збільшення кількості описових категорій, що використовуються, зростання гнучкості і визначеності в їх використанні; підвищення рівня обирання, послідовності, складності і системності цієї інформації; використання більш тонких оцінок і зв'язків; зростання здатності аналізувати і пояснювати поведінку людини; з'являється турбота про точний виклад матеріалу, бажання зробити його переконливим. Аналогічні тенденції спостерігаються і в розвитку самохарактеристик, які стають більш узагальненими, диференційованими і співвідносяться з великим числом “значущих осіб". самоописування в ранньому юнацькому віці мають набагато більш особистісний і психологічний характер, чим в 12-14 років, і одночасно сильніше підкреслюють відмінності від інших людей.

Представлення підлітка або юнака про себе завжди співвідноситься з груповим образом “ми" - типового однолітка своєї підлоги, але ніколи не співпадає з цим “ми" повністю. Образи власного “я" оцінюються старшокласниками набагато тонше і ніжніше групового “ми". Юнаки вважають себе менш сильними, менш товариськими і життєрадісними, але зате більш добрими і здатними зрозуміти іншу людину, чим їх ровесники. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але велику щирість, справедливість і вірність [40].

Властиве багатьом підліткам перебільшення власної унікальності з віком звичайно проходить, але аж ніяк не ослабленням індивідуального початку. Навпаки, чим старше і більш розвинена людина, тим більше знаходить він відмінностей між собою і “усередненим" однолітком. Звідси - напружена потреба в психологічній інтимності, яка була б одночасно саморозгортанням і проникненням у внутрішній світ іншого. Усвідомлення своєї несхожості на інших логічно і історично передує розумінню свого глибокого внутрішнього зв'язку і єдності з навколишніми людьми.

Найбільш помітні зміни в змісті самоописань, в образі Я, виявляються в 15-17 років. Ці зміни йдуть по лінії більшої суб'єктивності, психологічності описів. Відомо, що і в сприйнятті іншої людини психологізація опису після 15 років різко збільшується [13]. Посилення суб'єктивності самоописувань виявляється в тому, що з віком збільшується кількість випробуваних, вказуючих на мінливість, ситуативність свого характеру, на ту, що вони відчувають своє зростання, дорослішаючу.

У дослідженнях когнітивного дисонансу образу Я виявлене, що самоописування, і описи іншої людини по вказаному параметру істотно розрізнюються (Нісбет, по В.П.Трусову [97]]. Себе людина описує, підкреслюючи мінливість, гнучкість своєї поведінки, його залежність від ситуації; в описах іншого, навпаки, переважають вказівки на стійкі особистіcні особливості, що стабільно визначають його поведінку в самих різноманітних ситуаціях. Іншими словами, доросла людина схилена сприймати себе, орієнтуючись на суб'єктивні характеристики динамічності, мінливості, а іншого - як об'єкт, що володіє відносно немінливими властивостями. Таке “динамічне" сприйняття себе виникає в період переходу до раннього юнацького віку в 14-16 років.

Становлення нового рівня самосвідомості в ранній юності йде у напрямах, виділених ще Л.С.Виготським, - інтегруванню образу самого себе, “переміщенню" його “ззовні всередину" [22; с. 229-230]. В цей віковий період відбувається зміна деякого “об’єктивного" погляду на себе “ззовні" на суб'єктивну, динамічну позицію “зсередини".

В.Ф.Сафін характеризує цю істотну відмінність у погляді на себе молодших і старших підлітків таким чином: підліток орієнтований, передусім, на пошук відповіді, “який він серед інших, наскільки він схожий на них", старший підліток - “який він в очах навколишніх, наскільки він відрізняється від інших і наскільки він схожий або близький до свого ідеалу" [87; 91]. В.А Олексія підкреслює, що підліток - це “особистість для інших", в той час як юнак - “особистість для себе" [2;104]. У теоретичному дослідженні І.І.Чеснокової вказується на наявність двох рівнів самопізнання: нижчого - “Я і інша людина" і вищого “Я і Я"; специфіка другого виражається в спробі співвіднесення своєї поведінки “з тією мотивацією, яку він реалізовує і яка його детермінує" [109; 118].

Ми вже зазначали, що, складаючі Я-концепції, піддаються лише умовному концептуальному розмежуванню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно взаємопов'язані. Тому когнітивний компонент самосвідомості, образ Я, його формування в ранньому юнацькому віці, напряму пов'язаний як з емоційно-оцінною складовою, самооцінкою, так і з поведінковою, регуляторною стороною Я-концепції.

У період переходу від підліткового до раннього юнацького віку в рамках становлення нового рівня самосвідомості йде і розвиток нового рівня відношення до себе. Одним з центральних моментів тут є зміна основ для критеріїв оцінки самого себе, свого “я" - вони змінюються “ззовні всередину", набуваючи якісно інші форми, порівняно з критеріями оцінки людиною інших людей. Перехід від приватних самооцінок до загальної, цілісної (зміна основ) створює умови для формування в справжньому значенні слова власного відношення до себе, досить автономного від відношення і оцінок навколишніх, приватних успіхів і невдач, всякого роду ситуативних впливів і т.п. Важливо зазначити, що оцінка окремих якостей, сторін особистості грає в такому власному відношенні до себе підлеглу роль, а ведучим виявляється деяке загальне, цілісне “прийняття себе", “самоповага". Саме в ранній юності (15-17 років) на основі вироблення власної системи цінностей формується емоційно-ціннісне відношення до себе, тобто “оперативна самооцінки" починає засновуватися на відповідності поведінки, власних поглядів і переконань, результатів діяльності.

У 15-17 років особливо сильно актуалізується проблема неспівпадання реального Я і ідеального Я. Різниці і співвідношення “Я-реального" (яким індивід бачить себе в даний момент) і “Я-ідеального" (яким індивід хотів би себе бачити), якому багато уваги приділив К. Роджерс, відображають те ж явище кристалізації в свідомості і самосвідомості стандартів і орієнтирів, і відношенні, до яких індивід визначає себе. Якщо поняття рівня очікувань і рівня домагань відображають цільову структуру індивіда, за якою стоять певні уявлення про себе, то поняття ідеального і реального “Я" відносяться вже до самих цих представлень, вираженим в особистісних рисах.

На думку І.С.Кона це неспівпадання цілком нормальне, природне слідство когнітивного розвитку [43]. При переході від дитинства до отроцтва і далі самокритичність росте. Так, у вивчених Е.К.Матліним творах десятикласників, що описують власну особистість, в 3,5 рази більше критичного висловлювання, ніж у п’ятикласників [13]. Ту ж тенденцію відмічають психологи ГДР. Частіше за все в ранній юності скаржаться на слабовілля, нестійкість, схильність впливам і т.п., а також на такі недоліки як примхливість, ненадійність, образливість.

Розходження Я-реального і Я-ідеального образів - функція не тільки віку, але і інтелекту. У інтелектуально розвинених юнаків розходження між реальним Я і ідеальним Я, тобто між тими властивостями, які індивід собі приписує, і тими, якими він хотів би володіти, значно більше, ніж у їх однолітків зі середніми інтелектуальними здібностями [10].

Одним з важливих показників повединської складової Я-концепції служить динаміка рівня домагань під впливом успіху або неуспіху при виконанні завдань різної міри трудності. Починаючи з класичної роботи Ф.Хоппе, рівень домагань розглядається як такий, що породжується двома суперечливими тенденціями: з одного боку, підтримувати своє “я", самооцінку на максимально високому рівні і, з іншою, знижувати свої домагання, щоб уникнути невдачі і тим самим не нанести збитку самооцінці ( F.Hoppe, 1930, по Дубровіной И.В., [102]). Ідея зв'язку результатів власної діяльності, зразків або критеріїв, по яких оцінюється цей результат, і самовідношення суб'єкта знайшла своє вираження у відомій “формулі" У. Джемса, згідно якої самоповага прямо пропорціонально успіху і зворотно пропорціонально домаганням, тобто успіхам, що плануються, яких індивід мав намір досягнути [30]. Подальша розробка цієї проблеми пов'язана з ім'ям К. Левіна і його послідовників (Т. Дембо, Ф. Хоппе, Р. Сирс, С. Еськалопа, Л. Фестінгер). У рамках левіновського підходу це проблема того, якими чинниками справляється вибір мети і її досягнення в конкретній ситуації. Вже ранні дослідження показали, що велике, значення мають передбачувана імовірність досягнення, прагнення до успіху і прагнення уникнути невдачі. У той же час зазначалося, що цільова структура індивіда, що володіє складною рівневою будовою (що включає “мету мрії", “мету наміру", “мету, яку можна досягнути в даній ситуації", “мета, яку можна досягнути при несприятливих обставинах"), залежить від минулого досвіду, цінностей, що характеризує як культуру загалом, так і конкретну особистість.

Деякі дослідники (див.: Б.В.Зейгарник, Б.С.Братусь [37]) вважають, що для підліткового віку типове активне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу з названих тенденцій, в той час як для зрілої особистості, навпаки, характерне уміння розвести ці тенденції в ході діяльності, передусім за рахунок того, що успішність або неуспішність в конкретній діяльності сприймається саме як конкретний неуспіх, а не крах самооцінки загалом.

За даними проведених досліджень при переході в ранньому юнацькому віці відбувається зміна особливостей рівня домагань у бік більшої особистісній зрілості. Важливо зазначити, що воно йде в напрямі, як би зворотному тим змінам, які відбуваються в цей період в самопізнанні, образі Я і відношенні до себе. Якщо останні характеризуються, як було показано вище, все більшою цілісністю, інтегративністтю, то відношення до результатів власної діяльності - дифіренцованностю, формування здатності відділяти успішність або неуспішність в конкретній діяльності від оцінки себе як особистості.

Ф. Робайє, розрізнивши рівень домагань і рівень очікувань, вже безпосередньо зв'язав становлення цільової структури індивіда з сімейною атмосферою. По Робайє, рівень очікувань, що визначається як мета, на досягнення якої направлений індивід, і що залежить від віри індивіда в свої здібності і в себе, може знаходитися в різному відношенні до рівня домагань, що відображає ідеальні уявлення індивіда про себе.

Відмінність і співвідношення “Я-реального" (яким індивід бачить себе в даний момент) і “Я-ідеального" (яким індивід хотів би себе бачити), якому багато уваги приділив К. Роджерс, відображають те ж явище кристалізації в свідомості і самосвідомості стандартів і орієнтирів, і відношенні, до яких індивід визначає себе. Якщо поняття рівня очікувань і рівня домагань відображають цільову структуру індивіда, за якою стоять певні уявлення про себе, то поняття ідеального і реального “Я" відносяться вже до самих цих представлень, вираженим в особистісних рисах [78].

Контроль і самоконтроль. Контроль як чинник, що впливає на розвиток самосвідомості, передбачає наявність стандартів, очікувань, планів, норм, ідеалів. Однак контроль має і своє власне “вимірювання", оскільки має на увазі спосіб, за допомогою якого відбувається управління конкретною дією, вчинком, поведінкою. Існують дві осі батьківської поведінки, що стосуються контролю. Одна з них відображає традиційний дисциплінарний аспект батьківської поведінки. У рамках цієї осі будь-яка конкретна поведінка батьків займає місце між двома крайніми точками: від надання повної автономії до абсолютного підкорення волі батьків, вимоги неухильного дотримання норм і правил. Інше вимірювання торкається того, як батьки домагаються контролю: чи відбувається це шляхом підтримки постійного страху перед покаранням або шляхом викликання почуття сорому або провини. У інших роботах відмічається важливість послідовності батьківського контролю [36]. Тут також намічається вісь від абсолютно послідовного і не знаючого виключень контролю за поведінкою дитини до випадкового і непередбачуваного. Як же зовнішній контроль з боку дорослих переходить в самоконтроль дитину? Найбільш проста відповідь на це питання складається в гіпотезі прямого засвоєння зовнішнього контролю і перетворення його в самоконтроль. У такому випадку жорстка дисципліна перетворюється в самодисципліну, тенденцію упорядити і регламентувати власне життя. Контроль за допомогою страху перетворюється в самоконтроль за допомогою постійної оглядки на думку інших і уникнення “покарання" у вигляді негативної про себе думки, передбачуваність або непередбачуваність контролюючої поведінки батьків трансформується у віру відносно керованості або некерованості подіями. Однак якщо це і справедливо, то лише як деяка тенденція. Перехід зовнішнього у внутрішнє, як це підкреслюється багатьма радянськими психологами, відбувається безпосередньо власна діяльність дитини і є найважливіший безпосередній чинник. Вже маленькі діти, як показала Л. Беньямін в цитованому дослідженні, можуть відповідати на одну і ту ж поведінку двома змістовно протилежними засобами додатково і “захисно". У підлітковому і юнацькому віці до цього додається, і можливість свідомого вибору способу самоконтролю цей спосіб стає об'єктом самовиховання.

Таким чином, в ранньому юнацькому віці в рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається становлення відносно стійкого уявлення про себе, Я-концепцію. Отже, закінчуючи школу, до 16-17 років виникає особливе особистісне новоутворення, яке в психологічній літературі визначається терміном “самовизначення".

У наступному розділі ми розглядаємо різні підходи до розуміння цього психологічного феномена і розкриваємо психологічне значення цього поняття застосовно до раннього юнацького віку і взаємозв'язок понять “Я-концепція" і “професійне самовизначення".

1.5 ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНЕ НОВОУТВОРЕННЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

"Завтрашня радість" - важливий

двигун людської поведінки.

А.С. Макаренко

Питання професійного самовизначення присутні в роботах багатьох авторів [27, 28, 38, 46, 57, 84, 100 і інш.], але на наш погляд найбільш детально ця проблема розкрита Е. А. Клімовим [42]. Словосполучення "професійне самовизначення" може вживатися і розумітися дуже по-різному. Тут і далі ми будемо вкладати те ж значення в це визначення, яке пропонує нам автор. Згідно Клімову, професійне самовизначення - є процес прийняття остаточного рішення старшокласником про вибір певного життєвого шляху: будь це вибір професійного учбового закладу, роду роботи і т. інш.

Підсумком цього процесу повинна бути готовність до вибору професії, обдумування, вигадування, проектування варіантів професійних життєвих шляхів. А результатом заключного циклу професійного самовизначення школяра є його особистий професійний життєвий план (або, що ближче до реальності, план професійного "старту" і найближчих слід за ним кроків).

Юнака і дівчину хвилюють (чи хвилюють? ) багато які серйозні питання: як знайти своє місце в житті, вибрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому значення життя, як стати справжньою людиною і багато хто інші.

Психологи, що вивчають питання формування особистості на даному етапі онтогенеза [35, 45, 47, 96, 116 і інш.] зв'язують перехід від підліткового до юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що спрямованість в майбутнє стає основною спрямованістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху знаходиться в центрі уваги інтересів, планів старшокласників.

Юнак (дівчина) прагне зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе як член суспільства, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості нарівні з розумінням свого місця і призначення в житті.

Практично стало загальноприйнятим розглядати професійне самовизначення як основне психологічне новоутворення раннього юнацького віку, оскільки саме в самовизначенні укладається те саме істотне, що з'являється в обставинах життя старшокласників, у вимогах до кожного з них. Це багато в чому характеризує соціальну ситуацію розвитку, в якій відбувається формування особистості в цей період.

Вибір професії, або професійне самовизначення основа самоствердження людини в суспільстві, одне з головних рішень в житті. Існують різні варіанти визначення поняття "вибору професії", однак всі вони містять думку, що професійне самовизначення являє собою вибір, здійснюваний внаслідок аналізу внутрішніх ресурсів суб'єкта і співвіднесення їх з вимогами професії. Зміст визначення висвічує двусторонность явищ вибору професії: з одного боку, той, хто вибирає (суб'єкт вибору), з іншого боку - те, що вибирають (об'єкт вибору). І суб'єкт і об'єкт володіють величезним вибором характеристик, чим пояснюється неоднозначність явища вибору професії.

Вибір професії - це не одномірний акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов і індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.

У психологічній літературі немає єдиного погляду на те, як формується вибір професії, і які чинники впливають на цей процес. З цього питання існує ряд точок зору, в захист кожної з яких приводяться переконливі аргументи. Безсумнівно, це пояснюється складністю процесу професійного самовизначення і двухсторонністю самої ситуації вибору професії.

Ряд дослідників [45, 82] дотримується поширеної точки зору на вибір професії як на вибір діяльності. У цьому випадку предметами дослідження виступають, з одного боку, характеристики людини як суб'єкта діяльності, а з інший характер, зміст, види діяльності і її об'єкт. Професійне самовизначення розуміється тут як процес розвиток суб'єкта труда. Отже, вибір професії зроблений правильно, якщо психофізіологічні дані особистості будуть відповідати вимогам професії, трудової діяльності [1,2]. Однак, цей погляд недооцінює активного початку особистості що вибирає.

У контексті розуміння вибору професії як вибору діяльності поширена також точка зору, що основної детермінантів правильного вибору є професійний інтерес або професійна спрямованість [21, 61]. Безсумнівно, цей підхід більш продуктивний, оскільки затверджує активність самого суб'єкта вибору професії.

Існує ще також погляд на підхід до вибору професії як до однієї з найважливіших подій в цілісному життевизначенні людини. Вибір професії пов'язаний з минулим досвідом особистості, і процес професійного самовизначення тягнеться в далеко в майбутнє, беручи участь в формуванні загального "образу Я", визначаючи зрештою течію життя. Цей підхід вимагає обліку широкого спектра чинників, що впливають на вибір професії, крім того, він дозволяє зробити акцент на тимчасовому аспекті - на минулому досвіді особистості і на її уявленнях про майбутнє. Як чинники вибору професії повинні бути враховані життєві плани особистості в інших областях, наприклад в особистому житті [18, 76].

Ми хочемо також обмовитися тут про саму ситуацію самовизначення в школі. Важливою задачею є вирішення наступних протиріч.

Між потребою підростаючої людини в ділових радах в зв'язку з обдумуванням його майбутнього професійного шляху і часом відсутністю в його найближчому оточенні достовірно компетентних порадників, озброєних необхідними методами роботи і достатнім набором коштів інформації. Ця суперечність дозволяється на шляхах розробки теорії і методики індивідуальної профконсультаціі, створення посібників для практичних працівників, покликаних керувати вибором професії, посібників для самих і їх батьків, що вчаться.

Суперечність між професійними планами оптанта, з одного боку, і його стійкими особистими якостями - з іншою, це свого роду внутрісуб’єктна суперечність. До 15-18 років індивідуальні особливості характеру, темпераменту, спрямованості особистості, здібностей придбавають достатню визначеність, стійкість і можуть розглядатися як реальні умови, з якими доводиться вважатися при проектуванні майбутнього життєвого шляху. Труднощі тут можуть перебувати і в тому, що дівчина або юнак недостатньо усвідомлюють або невірно оцінюють свої якості (наприклад, відхилення в стані здоров'я; недоліки, пов'язані з характером, і , вони можуть наполегливо не хотіти перебудувати свої первинні плани, що виявляються нереалістичними. Ця суперечність може бути дозволена на шляхах вдосконалення індивідуального підходу до оптантам, що спирається на успіхи психодіагностики, психокоррекціі, на методики, "техніку" розвитку самопізнання.

Правильне виявлення професійних інтересів і схильностей є важливим прогностичним чинником задоволення професією в майбутньому. Причиною неадекватного вибору професії можуть бути як зовнішні (соціальні) чинники, пов'язані з неможливістю здійснити професійний вибір по інтересах, так і внутрішні психологічні фактори, пов'язані з недостатнім усвідомленням своїх професійних схильностей.

Нижче ми пропонуємо розглянути ці психологічні фактори, що мають таке важливе значення в процесі професійного самовизначення.