3. Визначення зон екотоксикологічного забруднення та джерела хімічного ураження

Екотоксикологічна безїіека природних систем визначається наближенням її стану до меткі сталості. Ключовими вимогами у цьому сенсі є: збереження біопродуктивності екосистеми, постійність видового (популяційного) складу і кількісних співвідношень між видами і функціональними групами організмів. Дотримання цих вимог забезпечує стабільність трофічних зв'язків, внутрішніх взаємовідносин між структурними компонентами екосистеми. Але під впливом екотоксикантів виникають різні екологічні перешкоди. Для їхньої характеристики визначають зони впливу токсикантів на природні системи. З цією метою зони впливу токсикантів поділяють на:

- зону екотоксикохімічного забруднення (ЗЕЗ);

- джерело хімічного ураження (ДХУ).

Під зону екотоксикохімічного забруднення виділяють територію з традиційно сталою шкідливою для людей, с/г тварин і рослин антропогенною діяльністю. Це, в першу чергу, техногенно навантажені регіони, де ГДК шкідливих речовин знаходиться на рівні субкритичних значень. Така екологічна ситуація призводить до формування хронічних захворювань, вимирання певних видів рослин чи заміни їх нетрадиційними видами, соціально-економічних збитків тощо.

Джерело хімічного ураження - територія, де, внаслідок аварії, катастрофи на певній ділянці місцевості утворилися стійкі умови для ураження. Така зона може виникати також і як результат тривалого неконтрольованого викиду незначних кількостей токсикантів, які накопичуються чи акумулюються біологічними та складовими неживої природи, ландшафт -формуючими чинниками. Шкідливі речовини впливають на різні елементи довкілля

Для оцінки значень ДХУ та ЗЕЗ з урахуванням властивостей токсиканта розраховують щільність ектотоксикологічного зараження (кількість токсиканта визначають експериментально на одиницю поверхні площі та виражають у грамах на квадратний метр певної ділянки).

З метою оцінки біологічної ситуації визначають вірогідну можливість виникнення вторинних ДХУ (rдху-г) - проміжок часу від моменту виникнення ДХУ до перших наслідків дії вторинного ДХУ, який розраховується за формулою:

r_ДХУ-2 = (Д_ДХУ - _ДХУ-2) / Vдxу-₂,

де Ддxу - дху-2 - відстань між первинними та вторинними ДХУ, м; Vдху-2 - швидкість розповсюдження токсиканта з первинною ДХУ; визначення тривалості дії уражаючих факторів та можливих наслідків.

При надзвичайних екологічних ситуаціях кількість екотоксикантів, що потрапляють у довкілля, як правило, супроводжується перевищенням значення ГДК. Розміри ЗЕЗ харакетризуються глибиною розповсюдження хмари, концентрацією, часом розвитку ураження, шириною та площею, можливими втратами людей…за час дії.

При розрахунках враховують таке:

- згідно з законом Грема швидкість дифузії газів обернено пропорційна кореню квадратному їхньої щільності; на практиці ця величина дорівнює 0,15 м/с;

- при збільшенні розміру хмари за рахунок дифузії концентрація екотоксиканта падає, а екотоксикохімічний ефект на значних відстанях від ДХУ стає практично нульовим;

- хмара з екотоксикантом пересувається у напрямку приземного потоку повітря (щільність хмар у нижніх шарах повітря така, що домінуючою є тенденція приґрунтового розміщення хмари з токсикантом) і має в плані частіше конусоподібний вигляд з вершиною у місці виходу токсиканта;

- при швидкості повітря 5 м/с кут нахилу до горизонту осі конус дорівнює 10-15°;

- мірою пересування хмари її розмір збільшується, а кількість токсиканта на одиницю об'єму зменшується;