1. Країни-лідери світової економіки та їх сучасна роль.

Промислово розвинуті (постіндустріальні) чи країни-лідери в наш час являють собою групу, яка за класифікацією “Світового економічного огляду ООН” включає 33 країни: США, Канаду, 27 країн ЄС , 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), які входять до Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), Японію, Австралію та Нову Зеландію. на частку країн-лідерів припадає майже 60% виробленого глобального ВНП та 70% світового експорту.

«Вел́ика Вíсімка» або G8 — група із восьми розвинутих країн світу США, Японія, Німеч, ВБ, Фран, Італія, Канада та Росії. За розмірами виробництва, рівнем ек і соц розвитку ці країни посідають одне з провідних місць в світі, також за розмірами ВВП. Щороку група проводить зустріч глав урядів та численні допоміжні зустрічі і політичні дослідження. Останнім часом ВБ та Франція висловлюють бажання розширити групу та включити до неї п'ять країн, що розвиваються, так звану «Групу +5»: Бразилію, Китай, Індію, Мексику та Південну Африку.

Зустрічі міністрів збирають разом міністрів з метою обговорення питань, що складають взаємний або глобальний інтерес. Діапазон тем включає здоров'я, втілення у життя законів, праці, економічного та соціального розвитку, енергетики, навколишнього середовища, зовнішньоекономічних відносин, правосуддя та питань внутрішньої політики, тероризму та торгівлі.

Велика двадцятка, або G-20 є групою міністрів фінансів та керівників центральних банків 20 економік: 19 з найбільших економік світу та Європейського Союзу. Загалом, економіки G-20 складають 90% світового ВНП, 80% світової торгівлі (включаючи внутрішню торгівлю у ЕС) та дві третини населення світу.

2010р.- Сеульський самміт – продовжив вироблення рекомендацій щодо подолання світ фін кризи; прийнято рішення про необхідність продовження політики спільних дій в економічному просторі; визнання значного потенціалу країн, що розвиваються, та країн з низьким рівнем доходу (передусім, країн Африки); принципи інтеграції фінансових ринків та побудови глобальної системи фінансового захисту; напрями реформування МФО, у т.ч. МВФ; шляхи посилення міжнародного нагляду і контролю; – відмову від протекціоністських заходів у будь-якому вигляді; заходи щодо недопущення значних коливань валютних курсів та цін на енергоресурси, продовольчі товари тощо.

Ознаки країн-лідерів:

• Високий рівень розвитку матеріального виробництва і передусім промисловості

• Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів.

• Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг

• Високий рівень конкурентоспроможності

• мають провідні позиції в галузі інновацій

• Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності

• Перехід до інформаційного суспільства.

• Високі соціальні стандарти

2. Країни, що розвиваються у світовій економіці та особливості моделей розвитку окремих країн.

Країни світу можна поділити на три великі групи: економічно розвинені капіталістичні країни; країни постсоціалістичного розвитку; країни, що розвиваються - доход на душу населення низький порівняно з доходом у США, Японія, Німеччина; населення має погане здоров’я, низький рівень письменності, непридатне житло і убоге харчування..

Найчисленнішою групою (понад 100 країн) є третя — країни, що розвиваються, або країни третього світу:

• країни великого потенціалу з відносно розвиненою економікою (Індія, Пакистан, Венесуела, Єгипет, Марокко, Туніс).

• країни — експортери нафти з високим рівнем (Саудівська Аравія Оман, Кувейт, ОАЕ, Бруней, Катар, Ірак, Іран, тощо).

Зростання в країнах, що розвиваються, як очікується, має становити 6% у 2011 році і 6.1% у 2012 році й надалі випереджатиме зростання в країнах з високим рівнем доходів, яке, за прогнозами, має становити 2.4% у 2011 році і 2.7% у 2012 році.

BRIC («Бразилія, Росія, Індія, Китай») — група найбільших за площею та населенням країн, що розвиваються. можуть стати чотирма домінуючими економічними системами до 2050 року. Ці країни займають більш ніж 25 % суші в світі, 40 % населення. ПАР приєдналася до групи, у зв'язку з чим тепер вона називається не БРІК, а БРІКС.

Вигідне положення цим країнам забезпечує наявність в них великої кількості важливих для світової економіки ресурсів:

Бразилія — багата с/г продукцією

Росія — найбільший в світі експортер мінеральних ресурсів,

Індія — дешеві інтелектуальні ресурси,

Китай — володар дешевих трудових ресурсів.

Для країн «третього світу» виділяють окремі моделі ек розвитку, в яких основна увага спрямована на покращення ек ситуації, зростання ВВП та розвиток країни.

Моделі розвитку:

Їм притаманна

відсталість соц-ек структури , яка характеризується багатоукладністю економіки,

великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів .

Спільною рисою є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соц інфраструктури .

вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток.

Афро-азіатські країни, наприклад, містять у собі класові, некласові (етнічні, релігійні, кастові й інші спільності) і позакласові утворення. Повільний ек розвиток, величезна убогість і голод приводить до періодичних різких загострень соц обстановки -- в скасуваннях політичної демократії, у репресіях зверху й у виступах знизу.

В країнах Латинської Америки певна багатоукладність спостерігається в промисловості. Майже половину робочої сили регіону становлять ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик. Поряд з цим існують великі промислові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям.

країни «третього світу» залежать від попиту на свою сировину з боку їх основних споживачів, також важливим чинником є імпорт іноземної техніки та технологій, до того ж в економіці цих країн величезну роль відіграє іноземний капітал.

Грошово-кредитні системи країн, що розвиваються, перебувають у зародковому стані, що зумовлено колоніальним минулим. Основною причиною нестабільності національних грошових одиниць є слабка їх контрольованість державою.