4. Інтимна лірика в.Сосюри

Натхненні пісні Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увійшли до скарбниці культури українського народу і стали свідченням високого таланту поета, його безмежної віри у щастя людей на землі. Сила мелодійного слова Сосюри — у простоті і щирості, духовній наснаженості та художній довершеності. Вірші Сосюри продовжують полонити серця читачів: і юних, і дорослих.

Інтимна лірика Сосюри — це найбільша частина його поетичної спадщини. Хоч, бувало, сам лірик не міг розібратися у цьому. Так, у ранній поемі «Залізниця» він писав:

Поезія «Так ніхто не кохав» написана 1922 року і в збірках стоїть поряд із «Червоною зимою».

Поет не соромиться своїх високих почуттів, зірвати для коханої навіть сузір’я цілком по силі його ліричному герою.

Поезія реально розкриває емоційний світ людей. Згадки про зустрічі і розлуки — це хвилюючі сторінки життя кожної людини.

Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Яке незвичайне порівняння! Та воно притаманне творчості Сосюри. Під впливом відомої однойменної народної пісні написана подія «Васильки». Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра — роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітками, ліричний герой роздумує. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, «сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас». Така діалектика життя.

Відчуваючи «красу творення» Володимир Сосюра відкривав її всюди у житті. Він знаходив красу у людях, у їх думах, почуттях, прагненнях, праці. Він усе життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх віршах. Й інтимна лірика поета — яскраве свідчення цього.

5. Розкриття правди громадянської війни в Романі ю.Яновського «Вершники»

II. Жахливі сторінки історії України на сторінках роману "Вершники". Своєрідність і оригінальність роману. ("Вершники" - роман у новелах, кожна з яких є розповіддю про громадянську війну, про ті політичні сили, які були в ті буремні роки. Те, що новели не пов'язані одним сюжетом, дало змогу авторові сказати все, що було на серці і не відійти від історичної правди. Сказати те, що не міг сказати вголос.) 2. Роман "Вершники" - це болючі роздуми митця про непростий час нашої історії. (У своєму творі Ю. Яновський показує трагедію українського народу 20-х років XX століття, яка полягала в зміні родинних і народних цінностей заради якихось нових, невідомих, трагедію братовбивчої війни. Ця війна, наголошує автор, пройшла не лише територією України, а й по людських долях.) 3. Політичні настрої у 20-ті роки XX століття - на сторінках роману "Вершники". (Роман "Вершники", відображаючи події громадянської війни в Україні, розкриває політичні платформи різних партій та їх ставлення до описуваних подій. Народ мусив орієнтуватися у політичних концепціях денікінців, петлюрівців, махновців, більшовиків. Це було непросто!)

6. Показ жахливих сторінок голодомору в Україні за романом в Барки «Жовтий князь»

Цей твір одним із перших розповів людству про трагедію голодомору, про знищення українського народу. У центрі роману — доля сім'ї Катранників, яка пройшла через усі жахи голодомору. Протягом усього твору автор ніби порівнює життя селян до подій голодомору з тим, що відбувалося після того, як партійні робітники відібрали усе їстівне. І це робить факти голодомору ще жахливішими. Роман не просто вражає — його страшно читати. Досить згадати, як розповідає письменник про Оленку, дочку Катранників, на початку роману: «Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка... Квітко моя!... Втіха коло доні не гасне, як місяць — любим серпиком», а як зображує її смерть: «Раптом різко заболіло в грудях матері, ніби хто вдарив. Моторошний здогад пронизав її свідомість, вона задрижала..., ноги їй підгинаються і не можуть ступати. Подужавши неміч, мати кинулась враз до маленької — та вже почала застигати». Страшними постають пейзажі села, де вже майже немає жителів, страждання батьків, які бачили смерть своїх дітей, голодну загибель людей, що знаходилися не так далеко від хліба. Протиставленням усьому цьому злу є те, що люди не втратили чуйності, співчуття до ближніх. Головні образи боротьби добра і зла — це образ «жовтого князя», в якому втілено тоталітарну систему, що знищує все на своєму шляху, «пожирає своїх дітей», та образ Андрія Катранника, який втілює в собі надію на краще, на життя, на світле майбутнє, перемогу над голодомором, над самим «жовтим князем». Я вважаю, що метою В. Барки було не лише зобразити страшні картини голодомору. «Жовтий князь» — це «реквієм загиблим», що закликає нас, нащадків, ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові.