[Ред.]Доробок у галузі скульптури
У творчому доробку Кавалерідзе — численні пам'ятники:
княгині Ользі (Київ, 1911; зруйнований 1919, відновлений 1996)
Тарасу Шевченку (Ромни, 1918; Полтава 1925; Суми, 1926 — зруйнований на початку 1960-х рр.)
Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922; Київ, 1977)
Артему (Бахмут, 1924; Святогірськ, 1927)
Леніну з комсомольцями
Ярославу Мудрому (проект 1944–1960 рр., встановлений у 1990-х рр.)
Автор проекту пам'ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962), скульптурного портрету Федора Шаляпіна (1909), скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного» (1954), «Прометей» (1962), «Лев Толстой» (1965), «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.
Леонід Володимирович Позен (* 26 лютого 1849, Оболонь, Хорольський повіт — † 8 січня 1921, Петроград) — український скульптор-передвижник, дійсний членПетербурзької академії мистецтв (з 1894 року).
Народився у селі Оболоні Хорольського повіту (тепер Семенівського району) Чернігівської області, де був батьківський маєток Позенів.
Закінчив Першу полтавську гімназію та 1872 року юридичний факультетПетербурзького університету. Мешкав у Полтаві у 1876-1891 роках. Працював товаришем прокурора Полтавського окружного суду. Потім працював у Петербурзі, з 1912 року — сенатор.
Спеціальної художньої освіти не мав. З 1880 року — експонент, з 1891 року — член товариства передвижників
Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу («Кобзар», 1883 р.; «Переселенці», 1884 р.; «Жебрак», 1886 р.; «Запорожець у розвідці», 1887 р.; «Скіф», 1889р.; «Оранка на Україні», 1897 р. та інші). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890 р.), Ф. Г. Стравинського (1897 р.), М.О. Ярошенка (1898 р., 1899 р.) та ін.
Автор пам'ятника Івану Котляревському (відкритий в 1903 році) і пам'ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві. Виконав дляПолтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника. Був у дружніх стосунках з художниками Василем Волковим, Іваном Зайцевим, Григорієм Мясоєдовим. Помер у Петрограді, похований наСмоленському кладовищі. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї, Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третяковській галереї уМоскві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі.
У Полтаві на честь Позена у 1962 році названо провулок.
Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (*30 травня (11 червня) 1887, Київ — †25 лютого 1964, Нью-Йорк) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання Митців Українців Америки (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.
Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 рок
Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму. Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові. Твори О. Архипенка мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви…
16) Антична міфологія — міфологія Давньої Греції та Риму. Традиційно в західній культурі саме з античною міфологією порівнюють міфологічні системи інших племен і народів.
Фантастичні оповідання про виникнення світу, народження богів, появу людей на землі, про початки культури — вміння використовувати і добувати вогонь, про стосунки людей і тварин, про всякі дива, про все «надприродне» — це міфи, що в своїй сукупності складають міфологію. В античній міфології було вперше сформульовано ідею посмертного суду, але антична міфологія не відрізнялась ані моральним рівнем, ані моралізуванням. Головною чеснотою була мужність, якій протиставлялося боягузтво. Майя (грец. Μαία, Маіа — матінка-годувальниця[1] [2]) — у давньогрецькій міфології старша[3] із семи сестер-плеяд, німфа гір. Перевершувала сестер красою [4]. Згадана в «Одіссеї» (XIV 435).
У гроті аркадської гори Кіллен Майя зійшлася з Зевсом, від якого народилаГермеса.
Ім'я її вказує на властиві їй функції вигодовування і виховання; вона виховувала сина Зевса і німфи Каллісто Аркада[5].