Література античного світу
Література античного світу Античний — слово латинське і в перекладі означає давній. У понятті «античний світ» поєднують Стародавню Грецію та Рим. Антична література складається з двох літератур: давньогрецької та римської. Це література двох різних народів. Мови давньогрецька й латинська (якою написані пам’ятки римської літератури) належать до різних мовних груп, проте історія і культура Старої Греції [...]
Передумовою глибокого вивчення й усвідомлення ролі та місця античної культури у світовій історії є її періодизація. Антична культура складає два періоди — це давньогрецька культура, що охоплює час від 3 тис. до н. є. до І ст. до н. е., та давньоримська, яка розвивалася в період з VIII ст. до н. є. до V ст. н. є. Кожний з цих періодів по-своєму цінний, однак культура Стародавньої Греції займає окреме місце — вона створила чудові зразки людського генія, що пронизали усі грані людського життя: філософію, поезію, прозу, скульптуру, архітектуру, живопис і т. ін. Вона дала світові плеяду блискучих імен, таких як драматурги Есхіл, Софокл, Еврипід, історики Геродот і Фукидід, філософи Демокрит, Платон і Аристотель. В основі давньогрецької культури лежала міфологія. Як перша історична форма культури вона досягла у Стародавній Греції особливого розвитку. В усі часи вона була невичерпним джерелом сюжетів та образів для поетів та скульпторів. У безсмертних поемах «Іліада» та «Одіссея» завершився процес розвитку епічної поезії, а Гесіод у своїй «Теогонії» дав систематичний виклад головних міфологічних вірувань греків. Давньогрецька лірична поезія, що також зародилася з гімнів богам, стала зразком для вираження цілої гами почуттів і настроїв людини. Наділені особливо тонким художнім відчуттям, стародавні греки особливої уваги надавали розвитку естетичної сторони свого культу, тому провідні мистецькі форми та стильові напрями у розвитку стародавньої культури Греції відігравали роль їх духовного єднання
15) Іван Георгій Пінзель[2] (Іоан Георг Пінзель, майстер Пінзель[3], пол. Jan Jerzy Pinzel, *~1707[4] — †~1761) — український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Творіння: Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі (збереглися голови, 1750)
Самсон роздирає пащу лева
Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші (початково 14, вціліли 9[9])
Святий Юрій (на парапеті собору святого Юра у Львові)
Святі Леон та Атанас (статуї покровителів родини Шептицьких на соборі святого Юра у Львові)
Святий Вікентій та Франциск Борджа
Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута (відомі тільки за документами)
Алегорія Звитяги
Вівтар костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (з 18 скульптур врятовано 5[10])
Колона зі статуєю Пречистої Діви Марії у Городенці
Розп'яття для костелу святого Мартина у Львові
Благовіщення
Вознесіння
Жертвоприношення Авраама (Музей Пінзеля, Львів)
Богородиця зі сцени Розп'яття
Розп'яття (варіанти)
Цар Соломон
Святий Онуфрій (Рукомиш)
Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (* 1 (13) квітня 1887, хутір Ладанський, ниніРоменський район, Сумська область — † 3 грудня 1978, Київ) — українськийскульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969). Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому цвинтарі.