Лекция №5

І.Етапи науково-технічної підготовки виробництва, та їх загальна характеристика

Під підготовкою виробництва мають на увазі сукупність взаємопов’язаних процесів що забезпечують технічну та технологічну готовність підприємства до виробництва нових або модернізованих видів продукції заданого рівня якості. Всю роботу з підготовки виробництва можна поділити на дві частини:

1. Цикл наукових досліджень з питань створення або модернізації продукції.

2. Проведення робіт з реалізації наукових розробок у виробництві. Тобто проектно-конструкторська підготовка виробництва(технічна підготовка)

Отже етапи науково-технічної підготовки виробництва складаються з:

• Наукової підготовки, яка ставить за мету аналіз існуючих аналогів, предметів виробництва. На даному етапі відбувається вибір напряму дослідження що до розширення теоретичних знань, стосовно предмету дослідження, теоретичні та експериментальні дослідження, узагальнення та оцінка результатів дослідження.

• Технічна підготовка виробництва, це комплекс проектно конструкторських технологічних та виробничо-господарських робіт, по створенню і освоєнню нових виробів і впровадженню нових технологій.

У системі «Наука – техніка – виробництво – споживання» технічна підготовка виконує роль сполучної ланки оскільки об’єднує окремі науково-дослідні, проектно-конструкторські, дослідно-експерементальні, та організаційно-технічні роботи. В результаті чого продукти науки перетворюються на продукти виробництва. Всі види робіт з технічної підготовки виробництва складаються з наступних етапів:

• Проектування виробів(конструкторська підготовка) – що включає проектно-конструкторські і дослідно-експерементальні роботи по створенню і доведенні зразків нової продукції).

• Проектування технологій виробництва(технологічна підготовка) – включає розробки технології, проектування розстановки устаткування виробничих потоків, констуюванняі та виготовлення спеціального обладнання, інструменту, їх випробування, налагодження облачення та інше.

• Установка продукції на виробництво

Проектування виробу (конструкторська підготовка) – це розробка єдиної системи конструкторської документації(ЄСКД), що передбачає проведення наступних послідовних робіт:

• Розробка ескізного проекту

• Виготовлення дослідного зразка

• Випробування дослідного зразка

• Розробка технічного проекту і розробка робочого проекту

• Виготовлення дослідної партії виробу та випробування виробів дослідної партії

• Доведення зразків за результатами випробувань

• Уточнення робочого проекту та його оформлення

• Передача робочого проекту органам технологічної підготовки виробництва

Вихідним документом для проектування нового виробу є проектне завдання яке складається з замовником проекту (або за договором) науковою або проектною організацією. У проектному завданні містяться докладні умови до нового виробу.

Проектування технологій виробництва(технологічна підготовка) при освоєні випуску нової продукції проектування технології є продовженням етапу проектування виробу. Якщо на етапі конструкторської підготовки визначається яким має бути новий(модернізований) виріб то на етапі технологічної підготовки – яким способом, за допомогою яких технічних засобів і методів воно повинно виготовлятись. Крім того на цьому етапі остаточно визначають собівартість виробу і його ефективність. Технологічна підготовка складається з таких етапів:

• Розробка маршрутної технології в якій міститься проект розміщення технологічних операцій від першої до останньої по маршруту проходження вузлів та деталей виробу у цехах і ділянках підприємства аж до отримання готового виробу

• Розробка типових технологій виробництва з метою обмеження числа проектів і застосовуваних техн6ологічних операцій, а також для встановлення одноманітності способу обробки однотипних виробів та вживаного технологічного оснащення. Результати проектування технології виробництва оформлюється спеціальною документацією – технологічними картками. В яких наведено повний опис технологічного процесу – від надходження вихідних матеріалів і комплектуючих виробів на склад підприємства до випуску готового виробу і передачі його відділу збуту продукції.

Установка продукції на виробництво – на технологічному етапі визначається організаційно-технічні принципи та порядок проведення робіт по створенню нової продукції

Повна технологічна готовність підприємства – це наявність на підприємстві повного комплекту необхідної документації і засобів технологічного оснащення які забезпечують виготовлення якісних виробів.

ІІ. Методи проектування технологічних процесів

Під проектуванням розуміють процес складання опису необхідного для створення в заданих умовах ще не існуючого об’єкта на основі креслення цього об’єкта. Розрізняють проектування трьох видів:

• Неавтоматизоване

• Автоматизоване

• Автоматичне

Неавтоматизоване проектування – це проектування за якого перетворення описів об’єкта, а також подання описів різними мовами здійснює людина.

Автоматизоване проектування – проектування за якого перетворення описів об’єкта, а також подання описів різними мовами здійснюється взаємодією людиною та електронно обчислюваною машиною

Автоматичне – це проектування за якого перетворення описів об’єкта, а також подання описів різними мовами здійснюється без участі людини.

Вихідними даними для проектування технологічних процесів є початкова інформація, яку умовно можна розділити на:

• Базову

• Керуючу

• Довідкову

Базова інформація – охоплює відомості що містяться в конструкторській документації на вироби та програму випуску.

Керуюча інформація – містить вимоги галузевих та державних стандартів до технологічних процесів та методів управління ними, а також стандартів на обладнання та оснащення, документацію на діючі технологічні процеси, класифікатори техніко-економічної інформації, виробничі інструкції, документацію з техніки безпеки та промислової санітарії.

Довідкова інформація – має за джерело технологічну документацію дослідного виробництва, опис прогресивних методів виготовлення, каталогів, паспорти, довідники, методичні матеріали управління технологічними процесами.

ІІІ. Техніко-економічні характеристики і показники сучасних виробів і конструкцій

Для оцінки рівня досконалості виробів і технологій підготовки виробництва застосовують наступні техніко-економічні показники:

1. Трудомісткість – це сумарні витрати часу у нормо-годинах на виготовлення одиниці продукції.

2. Матеріалоємність – це сумарні витрати матеріалів одиницях-маси на виготовлення одиниці продукції.

3. Енергоємність - це сумарні витрати різних видів енергії, в енергетичних одиницях на виготовлення одиниці продукції.

4. Собівартість – це сумарні витрати виробника у грошових одиницях на виготовлення одиниці продукції.

5. Якість – це здатність продукції в найбільш повному обсязі задовольнити потреби людини.

6. Екологічна чистота виробу або процесу його виготовлення – це властивість виробництва не порушувати світову гармонію, тобто не чинити шкідливого впливу на навколишнє середовище і здоров’я людини.

Лекція 6. Ефективність виробництва. Система показників ефективності виробництва.Класифікація факторів підвищення ефективності виробництва.

Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення.

Ефект – це результат від будь-якого заходу, який найчастіше виражається грошовою сумою у вигляді чистого доходу або прибутку. При позитивному значенні він відображає економію витрат, а при негативному - збитки інвестора.

Економічний ефект визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів і вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів на всіх етапах реалізації і за весь період інвестування або здійснення заходів. Складові економічного ефекту: прибуток від виробничо-експлуатаційної діяльності, зниження собівартості за рахунок економії матеріально-технічних ресурсів, приріст обсягу продажів, підвищення рівня використання виробничих потужностей, скорочення строків будівництва, зростання строку служби основних фондів, підвищення фондовіддачі, зростання продуктивності праці, прискорення обороту оборотних засобів, прибуток від ліцензій і від впровадження патентів і ноу-хау та ін.

Економічний ефект може бути потенційним або фактичним (реальним, комерційним).

Науково-технічний ефект характеризує кількість впроваджених науково-технічних засобів, зростання питомої ваги прогресивних технологічних процесів та нових інформаційних технологій, підвищення коефіцієнту автоматизації та організаційного рівня виробництва і праці, кількість патентів або авторських свідоцтв та ін.

Соціальний ефект пов’язано з соціальним захистом трудівників: утворенням або відновленням робочих місць, підвищенням рівня зайнятості населення, підвищенням заробітної плати і доходів, забезпеченням безпеки життєдіяльності, задоволенням соціальних і духовних потреб, підвищенням кваліфікації робітників, зростанням якості і тривалості життя людини.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях “життєвого циклу” нововведення (розробки, виробництва, експлуатації) і оцінює ефективність технічних новин з врахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств-виробників і споживачів, власників капіталу.

Екологічний ефект досягають зниженням викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище, зниженням відходів виробництва, утилізацією і регенерацією ТПВ і осадів стічних вод, впровадженням енергоємких виробництв, оборотних циклів використання природних ресурсів (вод), підвищенням ергономічності і покращенням екологічності вироблених товарів або послуг (шумове забруднення, вібрація, магнітне поле, радіаційний фон, хімічні речовини, що викликають алергію), зниженням штрафів за забруднення навколишнього середовища (перевищення ПДК, ПДВ ).

Ефективність розраховують як відношення ефекту від здійснених заходів до витрат. Результативність витрат вимірюють показниками народногосподарської, бюджетної і комерційної ефективності.

Народногосподарська ефективність враховує прямі, супутні, сполучені та інші інвестиційні витрати. Прямі інвестиції — вкладення, необхідні безпосередньо для реалізації інвестиційного проекту. Супутні інвестиції — вкладення в інші об'єкти, будівництво або реконструкція яких необхідні для нормального функціонування основного об'єкта. Сполучені інвестиції — інвестиції в суміжні галузі народного господарства, які забезпечують основними і оборотними фондами будівництво (реконструкцію) і наступну експлуатацію об'єктів.

Бюджетна ефективність визначається перевищенням доходів відповідного бюджету над витратами.

Комерційна ефективність визначається як різниця між притоком і відтоком коштів, отриманих в результаті інвестиційної, операційної або фінансової діяльності. Враховує фінансові наслідки реалізації проектів як в цілому, так і для окремих безпосередніх учасників проекта.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих

результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний

проміжок часу. Головною ознакою ефективності є досягнення кінцевої мети-результатів виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У практичній діяльності підприємства ефективність визначають як кінцевий результат процесу виробництва. Він відображає матеріальний результат процесу виробництва, який вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах. Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період є частина продукції (новостворена вартість), а фінансовим результатом комерційної діяльності-прибуток.

Найбільш поширеними видами ефективності, що використовуються у практичній діяльності є:

• Одержаний результат за наслідками:економічна і соціальна ефективність;

• За місцем отримання ефекту: локальна і народногосподарська

• За ступенем збільшення ефекту: первісна і мультиплікаційна

• За метою визначення: абсолютна і порівняльна.

Кількісне вираження підвищення ефективності відображається через систему показників виробництва. Ця система містить такі групи показників:

• Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва (рівень задоволення потреб ринку, виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання одиниці продукції).

• Показники ефективності використання живої праці (трудомісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи росту продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск продукції на 1 грн. фонду оплати праці).

• Показники ефективності використання основних виробничих фондів (фондовіддача основних фондів, фондомісткість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів).

• Показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів, витрати палива і енергії на 1 грн. чистої продукції, економія матеріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини).

• Показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності оборотних коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення оборотних коштів, питомі капіталовкладення, капіталовкладення на одиницю введених потужностей, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій).

• Показники якості продукції (економічний ефект від поліпшення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам тощо).

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва — це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та ін.