- •1. Адгезійна міцність лакофарбових покриттів.
- •2. Взаємозв’язок між складом, будовою і властивостями пігментів.
- •3. Внутрішні напруги.
- •4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •5. Загальна характеристика зв’язних речовин для композиційних матеріалів.
- •6. Загальна характеристика наповнювачів.
- •7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
- •8. Зміна оптичних властивостей пігментованих систем в процесі диспергування.
- •9. Змочування зволожених та занурених в воду поверхонь.
- •10. Змочування поверхні на повітрі.
- •11. Значення явищ поліморфізму, ізоморфізму та ізоструктурності в технології отримання пігментів.
- •12. Керування процесом диспергування пігментів в середовищі плівкоутворювача.
- •13. Кислотно-лужні властивості поверхні оксидів і силікатів.
- •14. Класифікація мінеральних наповнювачів.
- •15. Класифікація способів фарбування.
- •16. Класифікація та характеристика наповнювачів для гум.
- •17. Композиції зміцнені волокном.
- •18. Композиції зміцнені частинками.
- •19. Композиції, армовані перервним волокном.
- •20. Конвективний і терморадіаційний способи отвердження покриттів.
- •21. Кремнійорганічні апрети, їх склад і будова.
- •22. Кремнійорганічні зв’язні речовини.
- •23. Кремнійорганічні рідини, що використовуються для отримання тонкошарових покриттів.
- •24. Методи отримання пігментів і наповнювачів.
- •25. Методи оцінки енергетичного стану поверхні.
- •26. Механізм процесу диспергування.
- •27. Механізм руйнування композицій.
- •28. Механічні властивості лакофарбових покриттів.
- •29. Нанесення лфм способом розпилення.
- •30. Нанесення лфп способами занурення та обливання.
- •31. Неорганічні зв’язні речовини.
- •32. Оптичні властивості лфм і пігментів.
- •33. Основні властивості скловолокна.
- •34. Основні поняття, характеристика і класифікація композиційних матеріалів.
- •35. Основні способи отримання композиційних матеріалів з волокнистими наповнювачами.
- •36. Основні фізико-механічні і експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •37. Особливості будови та класифікація лакофарбових покриттів.
- •38. Особливості фарбування полімерів і гум.
- •39. Отримання полімерних композиційних матеріалів.
- •40. Перспективні методи нанесення лфм.
- •41.Пігменти і наповнювачі. Їх склад і класифікація.
- •42. Плівкоутворення, що здійснюється без хімічних перетворень.
- •43. Поведінка і види руйнування композицій.
- •44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
- •45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
- •46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
- •47. Процеси корозії і старіння композиційних матеріалів.
- •48. Радіаційне отвердження покриттів.
- •49. Реологічні властивості пігментованих систем.
- •50. Розчинне скло – зв’язуюча речовина для отримання композиційних матеріалів.
- •51. Руйнування покриттів при нагріванні.
- •52. Ручні способи нанесення рідких лакофарбових матеріалів.
- •53. Склад і будова основних видів наповнювачів.
- •54. Склад і будова поверхні оксидів і силікатів.
- •55. Способи отвердження покриттів.
- •56. Технологія виробництва пігментованих лфм.
- •57. Технологія отримання покриттів і вогнетривких мас.
- •58. Фізико-механічні властивості композиційних матеріалів.
- •59. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості мінеральних пігментів.
- •60. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості наповнювачів.
- •61. Формування поверхні контакту покриття.
- •62. Формування покриттів із водних дисперсій та органодисперсій полімерів.
- •63. Формування покриттів із дисперсій та порошків полімерів.
- •64. Формування покриттів із розчинів полімерів і олігомерів.
- •65. Характер зв’язку між полімером і поверхнею наповнювача.
- •66. Характеристика і класифікація лакофарбових покриттів.
- •67. Характеристика основних деструкційних факторів.
- •68. Хімічні реакції в поверхневому шарі твердих речовин.
- •69. Чистота поверхні, її мікро- і макрорельєф.
45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
Укрывистость - способность пигмента или пигментированного ЛКМ при равномерном нанесении на поверхность делать невидимым цвет последней. Укрывистость выражается массой пигмента или ЛКМ, приходящегося на единицу укрываемой поверхности ( г/м2).
Способность пигмента укрывать поверхность определяется явлениями отражения ( рассеяния) и поглощения света частицами пигмента, для белых и светлых слабо окрашенных пигментов укрывистость определяется главным образом отражением света, а для черных и сильноокрашенных хроматических пигментов - поглощением света.
Укрывистость лакокрасочного покрытия зависит от количества частиц пигмента в нем и, следовательно, от степени его дисперсности. Количество пигмента в лакокрасочном покрытии определяется величиной объемной концентрации пигмента ( ОКП) - соотношением между объемом пигмента и объемом пленкообразующего вещества. Укрывистость лакокрасочного материала линейно возрастает с увеличением ОКП примерно до 10-15 %. далее возрастание укрывистости замедляется, проходит через максимум и убывает. Объясняется это тем, что при больших значениях ОКП частицы пигмента сближаются друг с другом и отражающиеся в них световые потоки перекрываются. При очень малых расстояниях между частицами последние оказывают воздействие на световой поток как одна более крупная частица. Расстояние между частицами, при котором несколько частиц оптически проявляют себя как одна, принимают равным половине длины волны падающего света. Следовательно, для достижения высокой укрывистости необходимо как можно более равномерное распределение пигмента в слое покрытия.
Увеличение дисперсности частиц до определенного предела (0,2-0,3 мкм) приводит к возрастанию укрывистости. В этих пределах рассеивающая способность слоя частиц в покрытии пропорциональна их удельной поверхности.
При увеличении степени дисперсности выше указанного предела укрывистость пигмента уменьшается. В этих условиях начинают действовать законы рассеяния света, по которым рассеяние, размер частицы и её оптические показатели находятся в сложной зависимости. Так, например, при уменьшении размера частиц увеличивается интенсивность рассеяния света в коротковолновой области видимого спектра. Это обстоятельство имеет большое значение для белых пигментов. Например, диоксид титана рутильной модификации способен интенсивно поглощать свет в фиолетовой и частично голубой области спектра. Поэтому пигмент имеет желтоватый оттенок. При увеличении степени дисперсности пигмента удается сместить рассеяние света в коротковолновую область спектра и обогатить тем самым спектр отражения недостающей частью, т.е. придать пигменту белизну.
46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
При повышении приложенного напряжения от τ=0 до τ= Ymb/Dp ( стадии а-в ) дислокация постоянно выгибается все больше, пока не получит возможности на стадии в продвигаться через частицы дальше без дополнительного повышения напряжения. Поскольку радиус изгиба дислокации R нельзя довести до нуля, после ее прохождения вокруг дисперсных частиц остаются дислокационные петли (стадия г). Эти петли заметным образом уменьшают расстояние между частицами Dp. Поэтому для прохождения следующей дислокационной петли между частицами требуется уже большое напряжение ( уравнение 4 ). дополнительное повышение напряжения, требующееся для прохождения следующей дислокации между частицами, объясняет высокую степень деформационного упрочнения дисперсно-упрочненных материалов.
Эти параметры в типичных дисперсно-упрочненных композиционных материалах рекомендуется в следующих пределах:
сер=0,3 -0,01мкм; Dp=0,3-0,01мкм; Vp= 0,01-0,15мкм; D<0,01мкм – диаметр частиц.
Рис 2
Главное преимущество дисперсно-упрочненных материалов заключается не в повышении напряжения текучести или деформационном упрочнении при комнатной температуре матрицы из металла или сплава, а в их способности сохранять повышенное напряжение текучести и сопутствующее ему более высокое сопротивление ползучести в широком температурном интервале - вплоть до уровня 80% температуры плавления матрицы. Эффективность упрочнения дисперсными частицами обусловлена тем, что оно не зависит от температуры.