- •1. Адгезійна міцність лакофарбових покриттів.
- •2. Взаємозв’язок між складом, будовою і властивостями пігментів.
- •3. Внутрішні напруги.
- •4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •5. Загальна характеристика зв’язних речовин для композиційних матеріалів.
- •6. Загальна характеристика наповнювачів.
- •7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
- •8. Зміна оптичних властивостей пігментованих систем в процесі диспергування.
- •9. Змочування зволожених та занурених в воду поверхонь.
- •10. Змочування поверхні на повітрі.
- •11. Значення явищ поліморфізму, ізоморфізму та ізоструктурності в технології отримання пігментів.
- •12. Керування процесом диспергування пігментів в середовищі плівкоутворювача.
- •13. Кислотно-лужні властивості поверхні оксидів і силікатів.
- •14. Класифікація мінеральних наповнювачів.
- •15. Класифікація способів фарбування.
- •16. Класифікація та характеристика наповнювачів для гум.
- •17. Композиції зміцнені волокном.
- •18. Композиції зміцнені частинками.
- •19. Композиції, армовані перервним волокном.
- •20. Конвективний і терморадіаційний способи отвердження покриттів.
- •21. Кремнійорганічні апрети, їх склад і будова.
- •22. Кремнійорганічні зв’язні речовини.
- •23. Кремнійорганічні рідини, що використовуються для отримання тонкошарових покриттів.
- •24. Методи отримання пігментів і наповнювачів.
- •25. Методи оцінки енергетичного стану поверхні.
- •26. Механізм процесу диспергування.
- •27. Механізм руйнування композицій.
- •28. Механічні властивості лакофарбових покриттів.
- •29. Нанесення лфм способом розпилення.
- •30. Нанесення лфп способами занурення та обливання.
- •31. Неорганічні зв’язні речовини.
- •32. Оптичні властивості лфм і пігментів.
- •33. Основні властивості скловолокна.
- •34. Основні поняття, характеристика і класифікація композиційних матеріалів.
- •35. Основні способи отримання композиційних матеріалів з волокнистими наповнювачами.
- •36. Основні фізико-механічні і експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •37. Особливості будови та класифікація лакофарбових покриттів.
- •38. Особливості фарбування полімерів і гум.
- •39. Отримання полімерних композиційних матеріалів.
- •40. Перспективні методи нанесення лфм.
- •41.Пігменти і наповнювачі. Їх склад і класифікація.
- •42. Плівкоутворення, що здійснюється без хімічних перетворень.
- •43. Поведінка і види руйнування композицій.
- •44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
- •45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
- •46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
- •47. Процеси корозії і старіння композиційних матеріалів.
- •48. Радіаційне отвердження покриттів.
- •49. Реологічні властивості пігментованих систем.
- •50. Розчинне скло – зв’язуюча речовина для отримання композиційних матеріалів.
- •51. Руйнування покриттів при нагріванні.
- •52. Ручні способи нанесення рідких лакофарбових матеріалів.
- •53. Склад і будова основних видів наповнювачів.
- •54. Склад і будова поверхні оксидів і силікатів.
- •55. Способи отвердження покриттів.
- •56. Технологія виробництва пігментованих лфм.
- •57. Технологія отримання покриттів і вогнетривких мас.
- •58. Фізико-механічні властивості композиційних матеріалів.
- •59. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості мінеральних пігментів.
- •60. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості наповнювачів.
- •61. Формування поверхні контакту покриття.
- •62. Формування покриттів із водних дисперсій та органодисперсій полімерів.
- •63. Формування покриттів із дисперсій та порошків полімерів.
- •64. Формування покриттів із розчинів полімерів і олігомерів.
- •65. Характер зв’язку між полімером і поверхнею наповнювача.
- •66. Характеристика і класифікація лакофарбових покриттів.
- •67. Характеристика основних деструкційних факторів.
- •68. Хімічні реакції в поверхневому шарі твердих речовин.
- •69. Чистота поверхні, її мікро- і макрорельєф.
44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
Поверхностная энергия - это избыток энергии в поверхностном, слое на границе двух фаз по сравнению с энергией в обьеме этих фаз. Полная поверхностная энергия определяется работой по преодолению сил межмолекулярного взаимодействия при переходе молекул ( ионо , атомов ) из обьема фазы в поверхностный слой и теплотой образования новой поверхности.
Твердые тела различаются значениями поверхностной энергии Гиббса, которые тем больше, чем тверже материал и чем ьыше температура его плавления. Условно все тела подразделяют на дне группы: с высокой и низкой поверхностной энергией, К первой группе относятся вещества, поверхностная энергия которых выше 500 м Дж/м2 ( металлы, их оксиды, нитриды, сульфиды, стекло, кварц, алмаз и др. ). и низкоэнергетическим причисляются вещества с поверхностной энергией менее 500 м Дж/м2 ( пластмассы, кожа, бумага, древесина, органические низкомолекулярные вещества ).
Поверхностная энергия твердых тел может быть определена по энергии разрушения, или критического напряжения разрыва, методом " нулевой" ползучести ( метод Таммана), по смачиванию поверхности различными жидкостями ( метод Зисмана ).
Поверхностная энергия Гиббса твердых тел, служащих подложкой, во многом определяет такие важные сюйства, как смачивание и растекание, адгезионная прочность и др. При соответствии знака полярности любые жидкости тем лучше смачивают подложку, чем выше ее поверхностная энергия, т.е. чем больше разница между значениями и
Поверхностная энергия, как и степень гидрофобности или гидрофильности поверхности, может быть существенно изменена путем модификации.
Гидрофильность и гидрофобиисть поверхности - свойства, характеризующие сродстш твердых тел к воде.
Под гидрофильностью следует понимать способность поверхности твердого тела связывать воду молекулярными силами; вода удерживаемая этими силами, называется связанной водой.
Одной из наиболее надежных сравнительных характеристик гидрофильности является теплота смачивания, которая позволяет оценивать сравнительную величину эффективной удельной поверхности и количество воды, перешедшей из свободного в связанное состояние.
С точки зрения современных представлений, теплота смачивания рассматривается как результат изменения поверхностной энергии, и она будет тем больше, чем больше разница между свободными поверхностными энергиями дисперсной фазы и дисперсионной среды в момент их взаимодействия, Теплоту смачивания можно представить как разность полных поверхностных энергий дисперсного вещества до смачивания на границе раздела твердое тело - газ и после смачивания на границе раздела твердое тело – жидкость.
Зная теплоту смачивания, можно рассчитать эффективную удельную поверхность.
Количественно степень гидрофобности можно оценить с помощью коэффициента лиофильности или краевого утла смачивания.
Коэффициент лиофильности определяется как соотношением
те плот смачивания данного дисперсного вещества полярными ( обычно это вода) и неполярными жидкостями:
Если краевой угол меньше 90°, то поверхности гидрофильные, а если 90 и больше - гидрофобные.