ВСТУП

• Об’єкт дослідження: глиняний посуд що є необхідним та актуальним предметом побуту.

• Предмет дослідження: історія розвитку посуду, витоки та розвиток зооморфних ваз “лембіків”, їх роль в декоративному мистецтві України.

• Мета дослідження: виявлення історичних та художньо-естетичних тенденцій розвитку посуду, зокрема лембіку.

• Завдання, поставлені для досягнення визначеної мети:

• 1)На основі критичного аналізу попередніх досліджень здійснити огляд літератури і з'ясувати зміст та історію поняття “лембік”

• 2) Дослідити засади техніки ліплення лембіку

• 3)Виявити місце лембіку в межах сучасного мистецтва висвітлюючи його актуальність.

• 4) Творчо осмислити поєднання керамічних традицій декоративно-прикладного, ремісничого мистецтва із сучасними побутовими речами повсякденного ужитку.

• 5)Розглянути декоративний посуд у взаємозв'язку з образотворчим мистецтвом

• 6) З урахуванням теоретичних надбань розробити ескізи, техніки виконання, кольорове рішення, створити проект і виконати комплект з 6 посудин “ Декоративні вази ”.

1

Ретроспектива

Назва “ Лембік” (фігурний посуд) – посудини для напоїв у формі баранів, левів, птахів і людей. Використовувався на свята та на весіллях. З них розливали горілку, вино чи наливку.

Про лембіки. Такий посуд символізує достаток та багатство, благополуччя. Барани та леви одночасно використовувались як свічники.

Напої, котрі виливалися з утроби скульптурного посуду асоціювалися з кров'ю виліплених тварин, їх життєвою магічною силою, що було відлунням язичницьких обрядів жертвоприношень. Уявна кров мала забезпечити здоров'я та молодість.

Ритуальний зооморфний посуд виготовлявся в образах рогатої худоби, яка наділялася особливою, плодючою, відтворюючою силою.

Сучасний лембік – це авторська робота, яка може бути як повноцінною інсталяцією, так і роботою традиційною, з мінімумом експериментів.

Рис.2.1 Сучасний лембік

2

Використання лембіку. Може бути предметом інтер'єрного декору, нести функціональну роль – ємкості для напоїв чи свічника. Лембік є важливою складовою традицій української кераміки

Рис.2.2 А.Байда. Свічник

Найбільшим вкладом в розвиток зооморфного посуду та створенням «лембіку» ми завдячуємо Дмитру Федоровичу Головку

3

Дмитро Головко – народний художник України, дійсний член (з 1970 року) Міжнародної Академії кераміки – належить до видатних митців яскравої індивідуальності. Він збагатив скарбницю декоративного мистецтва новим різновидом традиційного фігурного посуду і одним з перших серед керамістів знайшов йому нове призначення. Його творчість має двоєдину основу і становить сплав типових рис традиційного національного гончарства з новими якостями, набутими внаслідок фахової освіти.

Шлях Дмитра Федоровича Головка (6.11.1905 – 29.06.1978) у мистецтво розпочався в місті Умані (Черкаська обл.). Цей край чарівної природи та багатої історичної спадщини здавна славився щедрістю народної творчості: вишивками, килимарством, ткацтвом, настінними розписами, гончарством. У дитячі та шкільні роки виникло у Д.Головка захоплення народним мистецтвом. Він вивчав малюнок, декоративні розписи, ліплення, а базовими знаннями з кераміки оволодів у гончарній майстерні та Уманській дворічній школі народного мистецтва імені Т.Шевченка (1920 - 1922). Далі були роки навчання в Межигір’ї, де на подвір’ї відомої Межигірської фаянсової фабрики (1798 - 1874) з 1920 року діяла школа-майстерня, яка згодом переросла в Художньо-керамічний технікум, а з 1928 року стала Київським технологічним інститутом кераміки і скла. Саме тут Дмитро Федорович отримав спеціальність інженера-технолога. Це був період творчих пошуків та участі у перших виставках (1923). Його роботи 1920 – 30-х років свідчать про формування певного творчого діапазону, визначення симпатій та прагнень у мистецтві. Саме в цей час стверджується кредо художника – самовираження на народному грунті.

Рис.2.3 Лембік Рис.2.4. Лембік

Рис.2.5 Лембік

У довоєнні роки Д.Ф.Головко, не забуваючи про гончарний круг, переважно працював в промисловій кераміці, на будівництві (на відбудові Донбасу, в Кузбасі, на Азовсталі), на металургійних виробництвах. Як самобутній художник Дмитро Федорович заявив про себе на повну силу наприкінці 1940-х років. Зосередивши увагу на монументально-декоративних якостях народного гончарства, на скульптурних та емоційно-образних можливостях фігурних посудин, майстер невпинно та цілеспрямовано експериментував в техніко-технологічному напрямку мистецтва кераміки. На кінець 50-х років він створив ряд творів, без яких сьогодні неможливо уявити українське декоративне мистецтво. Протягом 1960 – 70-х років майстер став загально визнаним авторитетом у галузі декоративного напрямку кераміки.

Рис.2.6 Лембік Рис.2.7 Лембік

Рис. 2.8 Лембік

Упродовж всього життя Д. Ф. Головко відстоював позиції суто рукотворного способу виготовлення кераміки. Найдрібніші деталі декору він точив на гончарному крузі. Проте саме він на початку 1950-х років запропонував масове тиражування композиційно складних фігурних посудин способом лиття. Тиражовано понад 20 творів митця, вони стали доступніші широкому колу шанувальників.

Найкраще із створеного майстром зберігається в багатьох музеях, приватних збірках. Його твори з незмінним успіхом експонувались на виставках в Болгарії, Італії, Канаді, Данії, США, Норвегії, Німеччині, Польщі, Чехії, Єгипті, Фінляндії, Франції, Японії, на Кубі. На Міжнародній виставці сучасної кераміки у Празі (Чехія, 1962) та на Міжнародному конкурсі художньої кераміки в Фаенце (Італія, 1969) твори митця отримали золоті медалі.

Рис.2.9 Лембік

Музей українського народного декоративного мистецтва володіє значною колекцією неповторної спадщини художника. Збірка різноманітна, охоплює тридцятирічний період творчості митця з повоєнних часів до 1975 року. На виставці до 100-річчя з дня народження великого майстра представлено все багатство його творчого доробку: великі декоративні фігурні посудини та скульптура, традиційні українські посудини – плескачі та куманці, вази та малі скульптурні форми. Кожен з пишних баранців, дивовижних козликів, струнких оленів має своє неповторне обличчя, свій характер. Добрий казкар Д. Головко магією свого таланту та великої праці оживив їх, вклавши в них свою душу, знання, уміння.