13.Зовнішнє середовище організації

Діяльність організації залежить від різноманітних факторів. Фактори впливу на організацію — рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.

Фактори зовнішнього середовища організації. Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища — чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні, їх поділяють на фактори прямої дії: постачальники, споживачі, конкуренти, закони(державні органи), суспільні організації (профспілки) всі вони безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності. Фактори непрямої дії: економіка, політика, міжнародний стан, соціокультурний фактор, науково-технічний прогрес, які впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини. При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики: взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших); складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу); рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації); динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації); невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації); взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ.

14.Неформальна організація

Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується за для досягнення загальних цілей. Це визначення формальної організації. Але існують також і неформальні організації, тобто групи, які виникають спонтанно. Проте люди в цих групах регулярно вступають у взаємозв’язок між собою. Неформальна організація входить до складу так званих нетрадиційних механізмів координації. Це система взаємозв’язків між співробітниками організації, які виникають і розвиваються не санкціоновано. Внаслідок цього в організації формуються неформальні центри влади, тобто такі, які не відображені в організаційній схемі. Також до нетрадиційних механізмів координації входить організаційна культура – це комплекс цінностей, пріоритетів, неписаних правил, що впливають на ведення справ організацією та в організації.

20. Стратегічне управління. Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління

організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які

мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони

хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і

керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в

майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони

зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб

вирішувати ці проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його

фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з

основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища.

Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно

вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів -

показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це

прогнозне управління, повязане з розробкою і концептуалізацією уявлень про

те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з

практикою поточного управління. Завжди необхідно памятати, що стратегія це

засіб для створення додаткової вартості.

У керівників, які мислять стратегічно повинно бути широке і довгострокове

бачення перспектив руху. Але вони повинні також розуміти, що саме вони

відповідають, по-перше, за планування розміщення засобів способом, найбільш

корисним для впровадження стратегії і, по-друге, за те, щоб управління

будувалось, додаючи значну вартість до результатів, які отримує

організація.