Розділ 2. Особливості права власності на знак для товарів та послуг

2.1 Суб’єкти права власності на знак для товарів та послуг

Як і будь-які інші правовідносини, правовідносини у сфері права на торгівельну марку (знак для товарів та послуг) має свій суб’єктний склад. У ст. 493 ЦК України зазначається, що суб’єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг є фізичні та юридичні особи. Та додає те, що воно одночасно може належати декільком фізичним та юридичним особам.

ЗУ « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» більш конкретизує дане положення і вказує на те, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності[4.с.4].

Та розкриваючи питання суб’єктного складу, виявляється певна особливість. Згідно нашого законодавства існує два поняття, які слід відрізняти між собою. Це «суб’єкт права власності на знак для товарів та послуг» та «суб’єкт права на подання заявки на знак для товарі і послуг», оскільки не кожен хто подає заявку на знак для товарів і послуг у подальшому ним володіє.

З другою групою все зрозуміло, дані суб’єкти чітко схарактеризовані у главі 44 ЦК України та ЗУ « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Зокрема, вони зазначають, що суб'єктом права на подання заявки на знак для товарів і послуг може бути будь-яка особа. Це передусім громадянин України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Це будь-які юридичні особи — юридичні особи України, юридичні особи, постійне місцеперебування яких у зарубіжних країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи інших осіб. Право на подання заявки на знак для товарів і послуг мають також правонаступники зазначених осіб.

Стосовно суб’єктів права власності на знак для товарів та послуг можна також в першу чергу зазначити положення глави 44 ЦК України та ЗУ « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», але позначаючи свої відмінності. Як приклад, розглянемо правовий статус суб’єктів права на ліцензійний знак (розуміється знак, який використовується суб’єктом господарювання на підставі ліцензійного договору чи договору комерційної концесії) визначається наступним. Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України, правовий статус сторін (ліцензіара і ліцензіата) визначається ліцензійним договором на передачу права користування торговельною маркою (далі — ліцензійний договір). Ліцензійний договір є консенсуальним і двостороннім правочином, за яким ліцензіар зобов’язується передати право на використання торговельної марки іншій особі (ліцензіату), що бере на себе обов’язок вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені законом.

У даному договорі також існують певні особливості стосовно його суб’єктів. Як правило можна виділити два типи ліцензіара та два типи ліцензіата. Тож, керуючись межами їх компетенції визначаються:

первинний ліцензіар – це особа, яка є власником торговельної марки на підставі її реєстрації на своє ім’я чи яка отримала це право на підставі договору про передачу права власності на торговельну марку і кореспондує у межах, передбачених законом, певні права на неї іншій особі;

вторинний ліцензіар – це особа, яка отримала право на торговельну марку на підставі виключної ліцензії і кореспондує у межах, передбачених договором, певні права на неї іншій особі.

Як вже зазначалося, контрагентом ліцензіара за ліцензійним договором є ліцензіат. За межами компетенції пропонується виділити серед ліцензіатів такі дві групи:

виключний ліцензіат — це особа, яка отримала право користування і розпорядження торговельною маркою у межах, встановлених договором. Зокрема, у компетенції виключного ліцензіата може передбачатися право передавати право користування ліцензійною торговельною маркою іншій особі (у разі укладання такого договору виключний ліцензіат матиме компетенцію вторинного ліцензіара);

обмежений ліцензіат — це особа, що отримала право користування торговельною маркою без права його передання іншій особі.

З зазначеного виходить право власності на знак для товарів та послуг включає в себе поняття більш складне та широке. Його законодавче регулювання також містить більше правових норм, аніж законодавче регулювання категорії права власності на знак для товарів та послуг. Крім того слід зважати на те, що категорія права власності включає лише осіб ( фізичних або юридичних) які або вже мають право власності, або хочуть його набути за допомогою укладення договору. У свою чергу, категорія права на подачу заяви містить не лише фізичних чи юридичних осіб, як суб’єктів, що прагнуть отримати право власності, а й зазначені у вищезгаданому ЗУ Установа - як центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності та Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом.