21. Проблеми пізнання і субстанції у філософії 17 ст.

В рамках філософії 17 ст. виділяють філософію доби Просвітництва та Німецьку класичну філософію. В 17 ст. розвиток філософії пов'язаний з формуванням індустріального суспільства, розвитком міст, розвитком виробництва, що потребувало і розвитку наукових знань.

Основна проблематика філософії – гносеологія, методологія, онтологія.

Проблеми методу пізнання:

Проблема методу науки спричинила появу емпіризму і раціоналізму - основних течій філософії 17 ст.

Раціоналізм є певною світоглядною позицією, вірою в людський розум, у силу, авторитет і особливу роль науки в соціальному прогресі. У вузькому розумінні раціоналізм стосується лише однієї з теоретико-пізнавальних проблем, і в цьому аспекті протилежним поняттям тут виступає емпіризм.

Раціоналісти джерелом і критерієм достовірного вважали розум і тільки розум. Ідеї та принципи розуму закладені у загальних поняттях, у правилах логіки і в законах математики. Математичне знання гарантує необхідність, універсальність, загальнообов’язковий характер наукових знань. Із результатом чуттєво-досвідного знання можна сперечатись , тоді як залізні закони логіки і математики доводять абсолютно переконливо, і тому повинні бути покладені в основу науки.

Емпіристи головну роль відводили чуттєвому пізнанню, досвіду, експериментальному дослідженню конкретних фактів. У пошуку аргументації своєї позиції вони зверталися не стільки до математики, скільки до досвідного природознавства. Пояснюючи обов’язковий і загальний характер наукових істин, вони наполягали на однаковості досвіду у всіх людей. Розум, раціональне пізнання емпіристи трактували як комбінацію, сполучення чуттєво-досвіду матеріалу. Розум у принципі нічого нового не додає до змісту знання. «Нема нічого в розумі, чого перед тим не було у відчуттях.» - принцип емпіризму.

Індуктивний метод є таким методом емпіричного пізнання, який веде від часткового, чуттєво-досвідного знання про окремі факти та явища природи до загальних висновків індуктивна методологія розроблена Беконом. Він привернув увагу до розуму і самосвідомості. Математика стала відправним пунктом міркування Декарта про метод науки. Його філософське вчення про метод є узагальненням досвіду застосування математики в науці. Це вчення дістало назву метод дедукції, тобто логічний хід думок від загальних засновків до окремих висновків.

Дуалізм – поділення світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної – природну, матеріальну субстанцію (основною ознакою якої є протяжність і кількісна вимірюваність) і духовну, мислячу субстанцію. Матеріальна субстанція розуміється Декартом як складний механізм, наукою про який є механіка, заснована на математиці.

Спіноза заперечує вчення Декарта про дуалізм щодо проблеми субстанції і обирає моністичну позицію, тобто субстанція як причина самої себе єдиною, вічною і нескінченно. Вона ж є Богом, тотожним природі. Протяжність і мислення розглядаються Спінозою як атрибути, необхідні властивості єдиної субстанції, а звідси – відбитком самої сутності Бога.

Лейбніц розрізняє світ реально, істинно існуючий, який складається з безлічі монад або субстанцій, і світ фізичний, природний, як чуттєве вираження істинного світу. Множинність, плюралізм субстанцій доповнюється Лейбніцом ідеєю існування Бога як єдиної первинної субстанції.