1 Семестр Розвиток господар. Форми у первісному суспільстві та період становлення світових цивілізацій .Пам*ятки економічної думки стар. Світу

Предмет і метод історії економіки та економічної думки

Економічна історія-це наука яка вивчає економічне життя людей з найдавніших часів до наших днів.

Об*єктом аналізу є економіка на різних її рівнях

Сфера вивчення економіка людей та їх типи в яких протікає господарська діяльність людини,взаємозв*язок та взаємовплив екон.сист.

Історія економічних вчень-вивчає історичні процеси виникнення і розвитку основних систем,економічних поглядів учених різних історичних періодів.

Предметом є вивчення виникнення і розвитку економічних ідей,течій ,шкіл. Розвиток економічної науки як системи економічних знань

Змістом:історія намагань зрозуміти дію економіки,що ґрунтується на ринкових операцій.

Методи:

Економічна історія: 1)найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин; 2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки; 3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого; 4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу; 5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Історія економічної думки: 1)історичний метод; 2)хронологічний підхід 3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної науки в загальному контексті суспільного розвитку; 5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів екоомічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів;6)аналітичний метод; 7)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм — вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та госпо-дарській практиці; 10)соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціальноекономічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції

Економіка стародавнього світу: загальна характеристика епохи

(VII—X тис. до н. е.), до І тис. до н. е.

За цей тривалий час відбувся багаторазовий поділ праці та виокремилися ремесла, сформувалися основні соціальні інститути:

приватна й колективна власність;

родина (патріархального типу);

система родового ладу;

громада ("азіатського" типу);

релігія (переважно політеїстична);

право (базоване на звичаях — традиційне);

держава (військова демократія, деспотія, теократія).

- людство освоїло будівництво споруд з каменю і дерева,

- виплавляння металів

-винайшло і стало широко використовувати колесо,

-освоїло писемність

-сформувався й повсюди панував так званий традиційний спосіб виробництва(родини самі вирішували, що і як робити, але рішення ці приймали відповідно до досить жорстких зовнішніх, продиктованих традицією моделей.)

-Виробництво, як правило, має переважно натуральний, нетоварний характер.

-Провідна галузь — сільське господарство,

-Соціальна структура традиційного суспільства досить проста. На вершині ієрархії стоїть родова знать — племінні вожді, воєначальники, судді, священнослужителі, їхня частка становить не більш як 3 % з урахуванням членів їх родин. Основна маса населення — вільні хлібороби.

-. Поряд із традиційним формується і "азіатський" спосіб виробництва або система влада — власність."Азіатський" спосіб виробництва — це така суспільна організація економіки, за якої влада і власність не розділені. Держава контролює не тільки розподіл і споживання необхідного та додаткового продукту, а і його виробництво, а часом навіть відтворення самого працівника.

-На вершині соціальної піраміди "азіатського" суспільства стоїть "Царський будинок", чи "Рада верховних жерців".