Еклогічні проблеми міста Калуша

Місто Калуш Івано-Франківської області, яке передусім асоціюється з екологічними проблемами, різко змінило свій імідж: нещодавно прикарпатці отримали диплом ІІ ступеня Кабінету міністрів України за перемогу у щорічному всеукраїнському конкурсі «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку» за 2010 рік. Нагороду вручив міністр регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк. Таким чином, Калуш приєднався до міст, де людям живеться комфортно й безпечно, ставши в один ряд із курортною Ялтою.

Символічно, що першим переможця привітав керівник саме того відомства, яке разом із міською владою освоює сотні мільйонів бюджетних гривень у боротьбі з екологічною катастрофою. В мерії вважають, що першість Калуша в цьому рейтингу цілком заслужена, чиновники хваляться досягненнями в різних сферах, кажуть, завдяки їх старанням мешканці міста реалізували своє право на безплатну освіту та медицину.

Калушани не поділяють оптимізму влади. «Хто може тут комфортно жити? — дивується Михайло Довбенчук, екс-депутат міської ради, голова громадської організації «Зелений Рух Карпати». — На околиці давно утворилися «мертві моря», наповнені розсолами хвостосховищ, наш полігон входить до трійки найбільших захоронень гексахлорбензолу у світі, Домбровський кар’єр призводить до засолення грунтів, існує реальна загроза водо­забору — в будь-яку мить місто може залишитися без питної води».

Розплата за гігантоманію

Щоб зрозуміти, хто і коли від­крив тут скриньку Пандори, необхідно озирнутися на півстоліття назад, коли на курортне При­карпаття пішла в наступ хімічна промисловість — потужно, не переймаючись тим, як це впли­ватиме на довкілля. В СРСР усе мало бути найбільшим — тому й звели тут найпотужніший у Євро­пі Калуський хіміко-металургійний комбінат, який згодом став державним концерном «Оріа­на». Свого часу тут працювало майже 17 тисяч людей. Підприємство мало статус містоутворуючого, що автоматично звільняло його від будь-якої відповідальності за ту шкоду, яку воно завдавало довкіллю. Калу­ша­ни звикли, а приїжджі завжди дивувалися, коли бачили на деревах листя, побите дірками — таким воно ставало після дощів, які вбирали хімію з повітря. Ситуація погіршилася, коли зупинилися основні заводи концерну «Оріана».

Відтоді Калуш та довколишні села живуть наче на вулкані, очікуючи біди будь-якої миті. Найнебезпечнішими об’єктами, на думку фахівців, є відпрацьований Домбровський кар’єр та хвосто­сховища №1 і №2, солевідвали, шламонакопичувач та калійні рудники «Калуш», «Голинь», «Хотінь», «Ново-Голинь». За підрахунками, у зоні діяльності ДП «Калійний завод» та хімічного полігону токсичних відходів накопичено приблизно 11087,6 тонни гексахлорбензолу (ГХБ). Як зазначено у президентському указі, «в Калуші сконцентровано близько 50% наявних на території України небезпечних відходів, віднесених до І класу небезпеки, що спричиняє забруднення повітря, ґрунтів і водоносних горизонтів у басейні річки Лімниця, яка впадає у річку Дністер». Це проблема номер один.

Проблема номер два — Домбровський кар’єр калійних руд. Єдиний не лише в Європі, а й у світі гірничий об’єкт, де видобуток солі здійснювали відкритим способом. Роботи припинили у зв’язку з затопленням — у кар’єрі накопичилось близько 12 млн. куб. метрів висококонцентрованих розсолів, їх об’єм інтенсивно збільшується за рахунок атмосферних опадів, підземних вод та річки Сівка. Екологи стверджують, що в Домб­ровському кар’єрі було захоронено тисячі тонн особливо небезпечних хімічних речовин — гекса­хлорбензолу та амінів, які звалювали сюди з дозволу відповідних державних інстанцій. Значну небезпеку становить інтенсивний розвиток карсту у північній частині кар’єру, який спричиняє зсуви бортів і просочення води річки Сівка, що створює ризик затоплення кар’єру. Це може закінчитися тим, що розсоли потраплять у річки Лімниця та Дністер. Відтак локальна біда може призвести до транскордонної катастрофи.

Проблема номер три — осідання та деформація земної поверхні з утворенням провальних воронок. На такій території розташовано майже 1300 житлових будинків м. Калуш і сіл Хотинь, Кропив­ник, Сівка-Калуська, Голинь, а також 23 промислові споруди.

Проблема номер чотири — піар на екологічній темі місцевих та столичних чиновників, які не в змозі приховати свого кайфу від можливості розпоряджатися на власний розсуд шаленою кількістю бюджетних грошей. За наслідками ця проблема найстрашніша.

Ціна питання

Місцеві мешканці разом із фахівцями нарікають, що єдиний в Україні виробник калійних добрив — ДП «Калійний завод ВАТ „Оріана“ замість приносити прибутки, за рахунок яких можна було б вирішувати й екологічні проблеми, став причиною багатьох надзвичайних ситуацій.

«Його простій надто дорого обходиться не лише держбюджету, а й жителям Прикарпаття, — з гіркотою констатує Михайло Довбен­чук. — У 2002 році було затверджено «Програму розвитку виробництва калійних добрив в Україні на 2003—2007 роки», яка передбачала бюджетне фінансування ДП «Калійний завод» обсягом 55,2 млн. грн. Одначе все це так і залишилося намірами — підприємство недоотримало понад 35 млн. грн., у тому числі й 8 млн. грн. — на виконання природоохоронних робіт. А відтак невирішеним залишилося питання утилізації 10 млн. куб. метрів розсолів, накопичених у кар’єрі та хвосто­сховищі №2.

Згодом з’явилося розпорядження уряду, яке передбачало виділення 22 млн. грн. саме на екологію. Але й цього разу не вистачило грошей».

Варто запам’ятати суми — 8 млн. і 22 млн. гривень, які держава заощадила на вирішенні екологічних проблем Калуського регіону. І принагідно згадати про скупого, який платить двічі, — тільки в даному разі доведеться витратити у десятки разів більше.

Екологічну ситуацію в Калуші довго вважали містечковою, аж поки у 2010 році про неї не заговорила вся Україна. Тодішній президент України В.Ющенко підписав указ «Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кро­пив­ник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації».

На законодавчому рівні було затверджено низку заходів, спрямованих на вирішення цієї проблеми. Були в переліку і ті, що особливо гріли серця чиновникам, котрі мають право розпоряджатися бюджетними коштами, адже новий закон зобов’язав уряд виділити з резервного фонду 560 млн. гривень. Президентські вибори підганяли, тому й вирішено було «виділити у тижневий строк додаткові кошти місцевим бюджетам м. Калуш та Калуського району Івано-Франківської області, інші матеріальні ресурси для нормалізації екологічного стану».

Економічна криза спустошила державну скарбницю, однак 398 мільйонів гривень усе ж таки відшукали. У червні 2010 року влада Калуша уклала договір на виконання будівельно-монтажних робіт по проекту «Консервація Домб­ровського кар’єру з рекультивацією зовнішніх відвалів №1, 4 та хвостосховищ №1, 2» з київською фірмою «Фінансова енергетична корпорація України». Про тендери, як ви розумієте, в умовах надзвичайної ситуації не йдеться. Солідне замовлення отримала фірма, про яку ніхто в Калуші ніколи не чув — її наполегливо рекомендувало Міністер­ство регіонального розвитку та будівництва України. Щоб якось заспокоїти людей, міська влада пообіцяла, що компанії, які працюватимуть на екологічно небезпечних об’єктах, будуть зареєстровані в Калуші, платитимуть податки до місцевого бюджету і перебуватимуть під постійним контролем.

Столичні гості стартували активно. 14 липня розпочали, а вже через тиждень річка була забруднена солями. За даними фахівців держекоінспекції, з 21 липня в річці Сівці рівень хлоридів збільшився у 136 (!) разів. Фахівці не могли збагнути, чому підрядник розпочав бортування кар’єру не з північної зони, де Сівка протікає на відстані 30 метрів, а в іншому місці. Чи варто питати виконавців про наявність проектів, розрахунків, експертиз, коли все почалося в такому шаленому темпі?! Ситуація сполошила не лише екологів та місцевих депутатів — до Калуша терміново виїхала комісія, очолювана головою Івано-Франківської ОДА М.Вишиваню­ком. Кажуть, губернатор висловлювався досить емоційно, назвавши виконавців робіт цілковитими дилетантами.