1.Предмет,завдання,методологічні засади ЕПСТВ.

Економіка праці і соціально – трудові відносини - це наука, яка вивчає не тільки працю людини, але і відносини які виникають у процесі праці між працівниками, роботодавцями, профспілками і державою. Об'єктом дисципліни “Економіка праці і соціально- трудові відносини” виступає праця як усвідомлена, цілеспрямована і корисна діяльність із виробництва матеріальних і духовних благ з метою задоволення потреб як конкретної людини, так і суспільства в цілому.

Предметом дисципліни “Економіка праці і соціально- трудові відносини” є теоретичні та практичні засади формування, ефективного використання, розвитку трудових ресурсів як на макро- так і на макрорівнях.

Дисципліна «Економіка праці й соціально-трудові відносини» охоплює як загальні, так і специфічні соціально-економічні питання, що виникають на ринку праці і в соціально-трудових відносинах країни: питання раціонального використання людських ресурсів у виробництві, політики держави з регулювання соціально-трудових відносин, забезпечення зайнятості та соціальної підтримки безробітних.

2.взаємозвязок ЕПСТВ з іншими дисциплінами.

Дисципліна “Економіка праці і соціально- трудові відносини”, пов’язана з низкою інших галузей економічної науки, зокрема:

соціологія праці, демографія, психологія праці, фізіологія праці, організація праці, гігієна праці, управління персоналом, трудове право, статистика, економічна теорія, соціальна політика, економіка підприємства, економіка освіти, управління трудовими ресурсами.

“Економіка праці” пов’язана із економікою підприємств, оскільки розглядає питання управління персоналом, його організації, мотивації, нормування й оплати праці у контексті основних техніко-економічних показників діяльності суб’єктів ринку. Вона також використовує основні положення, підходи і прийоми економічної статистики. Питання, пов’язані з проблемами в галузі трудових ресурсів, соціальної політики і соціального партнерства, тісно переплітаються з програмними питаннями дисциплін “Державне регулювання економіки”, “Соціальна політика” та “Трудове право”. Питання динаміки населення і трудових ресурсів ґрунтуються на положеннях дисципліни “Демографія”. Торкаючись питання регулювання попиту та пропозиції на робочу силу, “Економіка праці” запозичає теоретичні основи з дисциплін “Ринок праці” і “Міжнародний ринок праці”. Аналогічно перетинається “Економіка праці” з дисципліною “Менеджмент продуктивності”, у якій докладно розглядаються питання управління чинниками виробництва з метою підвищення продуктивності на різних рівнях управління економікою.

3.Підприємництво-як особливий вид трудової д-сті.

Праця є особливим видом діяльності людини. Діяльність – це внутрішня і зовнішня активність людини, що регулюється усвідомленою ціллю.Підприємництво як особливий вид діяльності передбачає наявність у суб’єктів цієї діяльності особливого стилю і типу господарської поведінки, певного напряму думок. Виявляється це передовсім у пошукові нетрадиціних рішень і можливостей, розширенні масштабів і сфери діяльності і, що надто важливо, постійної готовності до ризику та пошуку способів його подолання, у вільному прояві ініціативаи, постійному прагненні до новаторства, в особливому творчому ставленні до справи. Забезпечення ефективного функціонування фірми чи діяльності індивідуального підприємця – найважливіше завдання підприєницької діяльності. Це передбачає вміння залучати і використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, орієнтацію на інновації та створення інноваційного середовища.

4.Населення і його відтворення.

Населення – це сукупність людей, які проживають на визначеній території держави — у селі, місті, районі, регіоні, країні. Відповідно до рекомендацій МОП населення поділяється на економічно – активне і економічно – неактивне. До економічно – активної складової належить населення , яке пропонує свою працю для виробництва товарів і надання послуг.До економічно – неактивного населення належать:а) учні, студенти, слухачі, курсанти, які навчаються на денній формі ;б) особи, які одержують пенсію по старості і на пільгових умовах;в) особи, які одержують пенсію по інвалідності;г) особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;д) зневірені знайти роботу, тобто ті, які залишили її пошук, вичерпавши всі можливості, але можуть і готові працювати;е) інші особи, яким немає необхідності працювати, незалежно від джерела доходу. Відтворення населення - це історично і соціально обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. Розширене відтворення характеризується перевищенням кількості народжених над кількістю померлих. Просте відтворення полягає у відсутності приросту чисельності населення .Звужене відтворення - абсолютне зменшення населення або депопуляція

5. Людські ресурси:суть і зміст.

Людські ресурси — специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси — це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості.

Специфіка людських ресурсів полягає в наступному: І) люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; 2) багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; 3) науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

6. Трудовий потенціал.

Потенціал означає наявність в окремо взятої людини, трудового колективу, суспільства прихованих можливостей. Трудовий потенціал працівника – це всі наявні і майбутні можливості, які він може використати в процесі трудової діяльності.Трудовий потенціал працівника включає: Психофізіологічний потенціал – це стан здоров’я, працездатність, виносливість, тип нервової системи.Кваліфікаційний потенціал – це обсяг знань, практичних навиків, вмінь.Особистісний потенціал – це рівень громадянської свідомості, інтереси, ціннісні орієнтації, рівень культури, вихованість.

7. Людський капітал. Використання і розвиток людського капіталу

Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання до ходів (заробітків) його власника. Функціонування людського капіталу, віддача від його застосування обумовлені волею людини — власника цього капіталу, її індивідуальними інтересами і перевагами, її зацікавленістю, відповідальністю, світоглядом і загальним рівнем культури, в тому числі і економічної. До складових людського капіталу відносять:- капітал освіти – інтелектуальний капітал;- капітал здоров’я;- капітал культури (споживчий та високодуховний);- капітал соціально-психологічний.

8. Праця:її суть та характеристика. Види праці

Праця – це усвідомлена, цілеспрямована і корисна діяльність людини із виробництва матеріальних і духовних благ з метою задоволення особистих і суспільних потреб. Праця – це засіб самовираження і самоутвердження особистості, реалізації її досвіду, знань, умінь інтелектуального і творчого потенціалу. Роль та значення праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці не тільки створюються матеріальні та духовні цінності, призначенні задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, що здобувають нові навички, розкривають високі здібності, поповнюють, збагачують знання. Творчий характер праці проявляється через появу нових ідей, прогресивних технологій, більш досконалих і високопродуктивних засобів праці, нових видів продукції, матеріалів, енергії, які в свою чергу, створюють нові потреби. Нові потреби не тільки появляються у процесі праці, але й вимагають їх подальшого задоволення. Соціально-економічний характер праці є сукупність відносин між учасниками трудового процесу, відображає форму суспільної організації праці і формується під впливом особливостей змісту праці за ознаками рівня кваліфікації, умов праці, функціональної ролі, частки фізичної, новаційної, духовної праці

9.Еволюція праці як чинника в-ва. Праця і НТП.

Фундаментальними закономірностями економічного життя люд­ства є поступальний розвиток суспільного виробництва, його по-стійне^вдосконалення, засноване на прогресі науки і техніки. Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення. Техніка — сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.Науково-технічний прогрес є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва та споживання; в рамках цього процесу нові знання перетворюються в нові засоби праці, задоволення одних потреб породжує інші, виникають нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка і технологія, предмети споживання. Ці процеси формують передумови для подальших кількісних і якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок, виробництва та споживання. Науково-технічний прогрес здійснюється в еволюційній (техніка та технологія вдосконалюються на основі вже відомих наукових знань) та революційній (перехід до техніки та технології, що базуються на принципово нових наукових ідеях) формах. Коли винаходи та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок приводять до суттєвих змін у трудовому процесі, розширення продуктивних можливостей людства, тоді мова йде про таке явище як науково-технічна революція.

10. Соціально-трудові відносини:суть,місце в системі ринкової ек.

Соціально - трудові відносини – це система соціальних відносин, яка формується між соціальними спільнотами та окремими особистостями і реалізується у трудовій сфері. Суб’єктами соціально – трудових відносин є: найманий працівник- це особа, що уклала трудовий договір ( контракт) з роботодавцем на виконання роботи відповідно до своєї освіти, здоров'я, спеціальності, кваліфікації досвіду роботи, навичок. , спілки найманих працівників (профспілка)- - це незалежна від держави, працедавця і його представників організація працівників. Вона створюється для захисту соціальних, економічних і трудових інтересів трудящих. , роботодавець- це особа, що наймає для виконання роботи одного або декількох працівників. Типи соціально-трудових відносин залежать від форми взаємовідносин, які виникають сферах: виробництва, права, психологічній, етичній, моральній, культурній і інших.Найбільш поширеними типами соціально-трудових відносин є: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидарність, дискримінація і конфлікт.Патерналізм означає регулювання соціально-трудових відносин державою або керівництвом підприємства переважно шляхом їх жорсткої регламентації. Партнерство така форма побудови соціально-трудових відносин, коли суб'єкти (наймані працівники, підприємці, держава, профспілки) вирішують проблеми шляхом співдружності на основі системи детально відпрацьованих правових документів.Конкуренція це змагання між працівниками , роботодавцями за досягнення певного ефекту. Солідарність передбачає взаємну згоду та спільну відповідальність, допомогу учасників соціально – трудових відносин у яких є спільні інтереси. Субсидарність означає прагнення людей до особистої відповідальності та самореалізації, запобігає перенесенню відповідальності на суспільство. Дискримінація - це незаконне обмеження прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відноси. Конфлікт - є граничне відбиття протиріч у соціально-трудових відносинах.

11.Сторони,суб’єкти і органи СТВ.

Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб’єкти. І сторонами, і суб’єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб’єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами. Кількість сторін соціально-трудових відносин не може бути більшою трьох (наймані працівники, роботодавці і держава), тоді як число суб’єктів цих відносин може бути більшим за рахунок носіїв делегованих прав (об’єднань найманих працівників і роботодавців, їхніх представницьких органів, різних державних органів та інше).Суб’єктами соціально – трудових відносин є: найманий працівник- це особа, що уклала трудовий договір ( контракт) з роботодавцем на виконання роботи відповідно до своєї освіти, здоров'я, спеціальності, кваліфікації досвіду роботи, навичок. , спілки найманих працівників (профспілка)- - це незалежна від держави, працедавця і його представників організація працівників. Вона створюється для захисту соціальних, економічних і трудових інтересів трудящих. , роботодавець- це особа, що наймає для виконання роботи одного або декількох працівників.

12.Принципи функціонування СТВ.

Принцип законності передбачає забезпечення прав та порядку між суб’єктами соціально – трудових відносин, контроль за дотриманням цих прав на основі норм, що містяться в законах, постановах уряду, указах Президента та інших правових документах. Принцип загальності є визначальними у механізмі соціального захисту, означає поширення соціального захисту на всіх осіб: працюючих, безробітних, непрацездатних, незалежно від соціального статусу. Однак, в умовах кризи, різкої поляризації суспільства на багатих і бідних, підходи до реалізації механізму соціального захисту повинні бути диференційовані. Принцип адресності передбачає створення механізму реалізації адресної програми соціального захисту населення, оскільки закони в Україні часто реалізуються лише у формі декларацій. у трудових відносинах. Принцип солідарності передбачає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності, згоді, єдності інтересів. Принцип солідарності стимулює прояв особистої ініціативи і відповідальності у кожного учасника соціально-трудових відносин. Принцип субсидарності заснований на особистій відповідальності кожного суб'єкта соціально-трудових відносин, який стимулює прагнення людини до самовідповідальності і самореалізації, а не перенесення відповідальності на державу, суспільство. Принцип партнерства передбачає захист власних інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин на основі партнерства з державою. Принцип конфлікту свідчить про загострення і протиріччя у трудових відносинах.

13.Регулювання СТВ в перехідній ек.

Головними причинами виникнення соціально-трудових конфліктів в Україні є несвоєчасність виплати заробітної плати, її низький рівень, ігнорування інтересів підлеглих, порушення умов колективного договору, неритмічність роботи, простої, неоплачувані відпустки, неінформованість найманих працівників щодо фінансового стану підприємств та організацій, незадовільні умови праці та ін. На сьогодні договірне регулювання праці поки лише частково впливає на зниження рівня конфліктності між суб’єктами соціально-трудових відносин. Відсутність же такого регулювання взагалі, як показав аналіз, погіршує умови праці, посилює соціальну напругу і конфліктність не лише між суб’єктами соціально-трудових відносин, а й у суспільстві.

14.Механізм функціонування СТВ.

Основною метою функціонування механізму соціально-трудових відносин е підвищення рівня соціально-економічного розвитку кожного регіону країни, яке забезпечується внаслідок активізації діяльності суб'єктів господарювання: населення, держави та підприємств. Значний вплив на функціонування механізму здійснює держава у вигляді законодавчої влади та програм соціально-економічного розвитку регіону та державну цілому. Законодавча влада базується на сукупності законів стосовно функціонування всіх суб'єктів господарювання. Програми соціально-економічного розвитку регіону та держави вирішують низку завдань, а саме:— зменшення кількості збиткових підприємств регіонів;— зростання чисельності суб'єктів підприємницької діяльності;— збільшення грошових надходжень до бюджету;— формування розвинутої інфраструктури регіонів;— забезпечення продуктивної зайнятості;— збільшення товарообігу підприємств у кожному регіоні країни;— підвищення добробуту та соціальної захищеності населення.

15. Держава як суб’єкт СТВ.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виступає посередником та арбітром у трудових суперечках, захищає права громадян та організацій. Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення). Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, уловлювача, арбітра та ін.

16.Наймані працівники та роботодавці в с-мі СТВ в Україні.

найманий працівник- це особа, що уклала трудовий договір ( контракт) з роботодавцем на виконання роботи відповідно до своєї освіти, здоров'я, спеціальності, кваліфікації досвіду роботи, навичок. , найманий працівник як сторона у соціально-трудових відносинах може реалізовувати свої права та інтереси безпосередньо (наприклад, укладаючи трудовий контракт з роботодавцем). Разом з тим, наймані працівники можуть утворювати організації і делегувати їм свої права і повноваження. Ці організації будуть реалізовувати делеговані найманими працівниками права на виробничому, галузевому, регіональному чи інших рівнях як суб'єкти — представники сторони найманих працівників у соціально-трудових відносинах. Роботодавець- це особа, що наймає для виконання роботи одного або декількох працівників. Роботодавець як правило є власником засобів виробництва. Роботодавець — це також дуже узагальнене поняття. На нашу думку, най коректнішим його визначенням є таке: юридична особа, яка використовує працю найманих працівників, про що укладає відповідний трудовий договір

17.Профспілки як суб’єкти СТВ в Україні та в практиці країн з розвинутою ек.

Профспілка - це незалежна від держави, працедавця і його представників організація працівників. Вона створюється для захисту соціальних, економічних і трудових інтересів трудящих. Основною метою, яку ставлять перед собою профспілки, є підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспілки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, а також покращання умов праці.Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя.

18.Суть соц. партнерства та його роль…

Соціальне партнерство - це спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем у соціальній і виробничій сферах діяльності людей.Соціальне партнерство — особлива система відносин, що виникають між найманими робітниками та роботодавцями за посередницької ролі держави. Завдання соціального партнерства: забезпечення реалізації соціально орієнтованої економічної політики; створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових і пов'язаних з ними економічних відносин; проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод; запобігання колективних трудових спорів (конфліктів) і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів. Об’єкт системи соціального партнерства – соціально – трудові відносини.Суб’єкти соціального партнерства – працівники, роботодавці, органи державного управління та місцевого самоврядування. Соціальне партнерство виконує три функції: Захисну - недопущення зміни умов праці, оплати праці на користь однієї із сторін;Організаційну - передбачає гласність і чітко визначений порядок укладання угод;Миротворчу – на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти і не висуваються нові вимоги.

19.Генеральна,галузева,тарифні угоди.

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об`єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями.

Генеральна угода фіксує домовленості між сторонами соціального партнерства, та регулює основні аспекти соціально-трудових відносин.

Повноваження сторін щодо розробки та підписання Генеральної угоди містяться у Законі України "Про колективні договори та угоди". У цьому ж законі визначено зміст Генеральної угоди:

гарантії праці і забезпечення продуктивної зайнятості;

мінімальні соціальні гарантії оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

соціальне страхування;

трудові відносини, режим роботи і відпочинку;

умови охорони праці і навколишнього природного середовища;

задоволення духовних потреб населення;

 Галузева угода-це акт соціального партнерства,яким встановлюється основні норми,принципи та взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання економічних і трудових відносин,надання додаткових соціально-економічних гарантій.

Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини колективного договору є: форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників; мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів і типів виробництв галузі (підгалузі);розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників; види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат і умови їх надання;умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою, який мав місце не з вини працівника, при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника тощо.

20.Ринок праці:суть,зміст і структура.

Ринок праці- Система відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею та продажем;це сфера працевлаштування, де взаємодіють покупці та продавці праці.; Сфера формування попиту і пропозиції робочої сили.Складові ринку праці: сукупна пропозиція охоплює все працездатне населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на життєві блага.; сукупний попит - це загальна потреба економіки в найманій робочій силі. ;сукупний ринок праці (СРП) – це сума сукупного попиту на працю і сукупної пропозиції праці. ;поточний ринок праці (ПРП) – це різниця між сукупним ринком праці і задоволеним попитом на працю. Ринок праці поділяється на: Відкритий ринок праці - це все економічно активне населення, яке шукає роботу і потребує підготовки, перепідготовки, а також усі вакантні робочі місця в усіх секторах економіки.Прихований ринок праці – це працівники, які мають юридично не оформлене місце праці , наприклад, працюють за паспортом, без контракту, за яких працедавець не сплачує внесків до пенсійного фонду і не платить податки, це працівники , які потенційно можуть будь - коли бути звільненими, а робочі місця можуть бути ліквідованими.

21. Попит і пропозиція на ринку праці.

сукупна пропозиція охоплює все працездатне населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на життєві блага.; Пропозиція праці визначається рівнем заробітної плати, податків, потребами в матеріальному забезпеченні непрацюючих членів сім'ї робітника, звичками, традиціями, силою профспілок тощо. Пропозиція праці буде збільшуватися при зростанні зарплати, престижу роботи, морального задоволення. Також на пропозицію праці впливає чисельність працездатного населення, кількість відпрацьованого часу за рік, кваліфікація тощо.

сукупний попит - це загальна потреба економіки в найманій робочій силі. Попит на ринку праці формується залежно від її ціни, потреб виробництва, технічного рівня підприємств тощо. Тому можуть траплятися випадки, коли здібності професіоналів нікому не потрібні, а попит на звичайну малокваліфіковану працю високий. Попит на ринку праці залежить від:1) від попиту на товари і послуги, для виготовлення яких потрібно наймати працівників;2) продуктивності праці кожного найнятого працівника (продуктивність визначається кількістю продукції, яку працівник здатен виробити за одиницю часу; інтенсивність -кількість часу яку витрачають на виробництво одиниці продукції);3) економічної кон'юнктури в країні (загального попиту на товари в країні), від того на якій фазі економічного циклу знаходиться виробництво в країні; 4) втілення нових технологій;5) структури економіки, сукупності галузей і підприємств.

22. Безробіття.Регулювання ринку праці.

За визначенням МОП безробітні - це особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття);шукають роботу або намагаються організувати власну справу; готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити.

Регулювання ринку праці полягає в тому, що держава за допомогою економічних важелів зміни ставок податків і (або) субсидій, а також за допомогою інших заходів може домагатися змін в обсягах попиту та пропозиції на ринку праці, скорочуючи безробіття і збільшуючи рівень зайнятості.Сукупність заходів і спеціальних інститутів, за допомогою яких держава здійснює свій вплив на ринок праці називається механізмом регулювання ринку робочої сили.Форми регулювання ринку праці: До активних належать ті, що спрямовані на підвищення професійної та регіональної мобільності працездатних, на збереження й підвищення рівня зайнятості на підприємствах. До пасивних - допомога для безробітних та соціальна допомога для осіб яких звільняють з роботи.

23. Зайнятість.Види і форми

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. (Закон України “Про зайнятість населення”, ст.1) Зайняте населення:Працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня).;Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей.; Обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи громадських об'єднаннях;Особи які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України.;Особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; Працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.;Зайняті вихованням дітей , доглядом за хворими та особами похилого віку. Форми зайнятості: Повна зайнятість — це стан працездатного населення при якому забезпечені роботою всі зацікавлені в ній і бажаючі працювати, а між попитом та пропозицією робочої сили існує баланс. Продуктивна (ефективна) зайнятість - це зайнятість яка приносить людині належний дохід, зростання професійного рівня, забезпечує гідні умови життя.Примусова зайнятість - це зайнятість за вироком суду.

За статусом: первинна і вторинна.Первинна - це зайнятість громадян за основним місцем праці (там де знаходиться трудова книжка).Вторинна - це законна, додаткова зайнятість на іншому підприємстві.

За формою організації робочого часу: Повна зайнятість – діяльність протягом повного робочого тижня, місяця, що забезпечує належний дохід.Неповна – це діяльність громадян з неповним трудовим навантаженням (сезонна, поденна,неповний робочий день).

24. Державні гарантії зайнятості.Робота центрів зайнятості.

Згідно з Законом України "Про зайнятість населення" державною гарантією є право вибору професій та виду діяльності. Ця гарантія стосується працездатного населення у працездатному віці і передбачає: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; виплату безробітним в установленому порядку матеріальної допомоги по безробіттю тощо;

25.Планування праці. Види планів праці.

В умовах ринкового господарства, вільного підприємництва та конкурентної боротьби підприємства прогнозують та планують свою діяльність з урахуванням кон'юнктури ринку й свого внутрішнього ресурсного забезпечення, зокрема і ресурсів праці. Види планів:--- Стратегічний план відображає стратегію розвитку підприємства і має на меті забезпечення результативності підприємства та освоєння ним нових можливостей; в ньому відображено рішення, які стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Стратегічний план не залежить від функції часу, він має переважно концептуальний характер.---Довгостроковий план охоплює значний плановий інтервал часу та містить завдання, поєднані за часом і ресурсами. Найважливішими складовими довгострокового плану є певна хронологізація проектів, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів. Методом довгострокового планування є екстраполяція, тобто на основі минулих показників діяльності розробляється система показників на майбутнє.---Середньостроковий план — певною мірою деталізований довгостроковий план, який містить основні завдання на встановлений період, передбачає розробку в певній послідовності заходів, окреслених в довгостроковому плані. Межа між ними досить умовна і неоднозначна. Цей план містить кількісні планові показники діяльності, в ньому наводяться детальні відомості в розбивці за продуктами, дані про капіталовкладення і джерела фінансування.--Бізнес-план — план створення нової фірми, започаткування нової справи чи окремого проекту на існуючому підприємстві, програма діяльності фірми, план конкретних заходів для досягнення конкретних цілей з оцінкою очікуваних витрат і доходів.

26. Показники праці як складова бізнес-плану.

Бізнес-план є стандартним документом, присвяченим в більшості випадків залученню кредитів та інвестицій, в якому детально обґрунтовується концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного проекту та наводяться його ринкові, виробничі, організаційні та фінансові характеристики. Виходячи з практики, виділяють таку найбільш поширену структуру бізнес-плану, зміст якого має бути достатнього, однак не надмірного наповнення:Резюме. Характеристика галузі. Інформація про фірму. Розташування об'єкта. Характеристика продукту. Аналіз ринку.План маркетингу.План виробництва.Організаційний план. Фінансовий план. Аналіз потенційних ризиків.

Поточне планування враховує такі трудові показники: продуктивність праці; чисельність працівників; чисельність промислово-виробничого персоналу; трудомісткість продукції; середня заробітна плата на одного працівника, що належать до промислово-виробничого персоналу, на одного працівника підприємства в цілому. Що стосується працівників, яких зараховують до промислово-виробничого персоналу, то плануються витрати праці на одиницю продукції; продуктивність праці на одного робітника, на одного працівника промислово-виробничого персоналу; темпи зростання продуктивності праці; приріст обсягу продукції за рахунок зростання продуктивності праці; чисельність промислово-виробничого персоналу; чисельність основних та допоміжних робітників; фонд оплати праці за всіма категоріями персоналу; середня заробітна плата за підрозділами.

27.Розробка планів з продуктивності праці,чисельності персоналу.

Планування продуктивності праці здійснюється методами:

• прямого розрахунку;

• пофакторним методом.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці під впливом різних факторів

Схема складання планів- аналіз показників за попередній період, оцінка очікуваного виконання плану та виявлення можливих резервів;- визначення головних завдань і розробка основних показників плану;- збалансування всіх розділів і елементів плану.

Планування чисельності персоналу охоплює:Прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі;Вивчення ринку праці( ринку кваліфікованої робочої сили);Аналіз стану робочих місць підприємства;Розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.

28. Організація праці.Принципи організації праці.

У широкому значенні організація праці – це процес організовування трудової діяльності. Організовують працю окремого робітника, виробничої бригади, працівників цеху, підприємства, суспільну працю у межах цілої країни.Організація праці на підприємстві - це процес економічно і соціально обґрунтованого поєднання в оптимальних пропорціях робочої сили , засобів і предметів праці та створення умов для їх ефективного використання і досягнення кінцевої мети виробництва. Головне завдання організації праці — систематично поліпшувати використання живої праці, що передбачає: розроблення і впровадження раціональних форм розподілу і кооперації праці, організацію виробничих підрозділів, трудових колективів;удосконалення організації трудових процесів, робочих місць, методів і прийомів праці;удосконалення нормування праці;застосування найбільш ефективних систем матеріального стимулювання праці;підготовку кадрів і систематичне підвищення їхньої кваліфікації;зміцнення трудової дисципліни та сприяння піднесенню творчої активності працівників;поліпшення санітарно-гігієнічних, психо-фізіологічних і естетичних умов праці;забезпечення раціональних режимів праці і відпочинку. Принципи організації праці: принцип плановості організації праці (нарівні підприємства плануванням охоплюються всі етапи виробничого циклу); принцип комплексності (враховувати взаємодію всіх елементів системи організації праці та різних рівнів управління виробництвом); принцип науковості (використання прогресивних методів організації праці); принцип нормативності (використання у організації праці прогресивних нормативів та стандартів); принцип ефективності (максимальний матеріальний та соціальний ефект із мінімальними витратами).

29. Нормування праці.

Нормування праці - це процес визначення, впровадження і перегляду норм праці.Нормування праці на підприємстві вирішує наступні завдання: Економічне ( ефективне використання ресурсів і ріст продуктивності праці).Психофізіологічне (підвищення працездатності людини без шкоди для її здоров’я).Соціальне ( праця повинна приносити задоволення). Об'єктами нормування праці є: умови та охорона праці - це санітарно-гігієнічні норми, естетичні норми, норми параметрів робочого місця, норми безпеки праці, норми екологічності праці. затрати праці – це норми чисельності, перерв, трудомісткості, керованості, втомлюваності, часу, темпу роботи. результати праці – це норми виробітку, нормовані завдання, норми ефективності праці.

Функції нормування праці: сприяє визначенню необхідної чисельності працівників на підприємстві;є основою поточного і перспективного планування (з використанням норм затрат праці розраховуються основні техніко-економічні показники підприємства: виробнича програма, чисельність, фонд заробітної плати, собівартість продукції ).є засобом обліку індивідуальної та колективної праці, сприяє раціональній організації виробництва та праці (наявність нормативів затрат праці дає змогу якісно оцінити варіанти організації та обрати оптимальний); забезпечує нормальну інтенсивність праці відповідно до визначених критеріїв;

30. Структура робочого часу.Класифікація витрат робочого часу.

З точки зору нормування праці виробничий процес є витратами часу на виготовлення продукції. Тому у розрахунках, по-перше, потрібно визначити, які витрати часу є необхідними та можуть бути включені в норму, по-друге, визначити ефективність використання фонду часу працівників та обладнання. З цією метою здійснюється класифікація витрат робочого часу, на основі якої встановлюється структура норм часу й аналізується ефективність використання часу.

Відрізняють класифікацію часу використання обладнання та часу робочого.Усі види витрат часу робітника діляться на необхідні або такі, що нормуються, та зайві або такі, що не нормуються.

До перших відноситься час:

Основний – це той час, упродовж якого досягається безпосередня мета технологічного процесу, тобто відбувається якісна зміна предмету праці (наприклад, зміна місця знаходження вантажу, складання машин тощо)Допоміжний – визначає час, що використовується на дії, які забезпечують виконання основної роботи( наприклад, встановлення деталі на верстаті для обробки)

Час обслуговування робочого місця;

Підготовчо-заключний час, що витрачається на підготовку робочого місця та засобів виробництва до виконання роботи та її завершення;Час перерви на відпочинок та особисті потреби.

Не нормується час, що витрачено на усунення недоліків на виробництві, випуск бракованої продукції, а також час перерв, що викликані порушенням трудової дисципліни.