1Предметом є – сучасни комплексу України та її регіонів, галузева і територіальна структура господарства, особливості розвитку регіональної економіки.Структура дисципліни закономірності і принципи фактори рпс та формування економіки регіонів.Завдання засвоєння основ про рпс та ре розкриття методологічних основ та наукових засад держ та рег економ, розкритя структури господ комплексу України та її регіонів , вивчення факторів що впливають на рпс та ре рекон, необхідність рац використ виробничі та продуктивні ресурси України.

2.Закономірності Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностейЗакономірність концентрації та комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов’язаного розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соц спрям передбачає насамперед таке рпс регіону, яке б давало змогу забез повну продуктивну зайнятість трудоактивного нас регіонуСталий розвиток продуктивних сил визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Сталий розв пс Укр можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технолог переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер сусп життя. Основ ідея стал розв щодо пс полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економ і соц умовами; ефективному викор труд та вироб потенціалу.Закон. відповідність розміщення продуктивних сил вимогам нац. екон безпеки. Рівень економічної безпеки держави, що визначається саме фактором рпс, залежить від: рівня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергет ресурсах; галузевої і виробничої структури господарських комплексів; завершеності техноло циклів виробництв; інтегрованості в світовий економ простір. Закономі є планомірність і керованість у розміщенні і розвитку пс, що грунтується на теоретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогнозування. Одним з інструментів забезп планомірного розвитку пс є Державні програми соц-економ розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов кабміну . Головна мета їх розробки — формув на території регіону ефективного господар комплексу на основі рац викор наявного ресурс. потенціалу території.

3 Принципи РПС Рпс і їх розвиток на основі певних принц. Принципи рпс — це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практ діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об’єктів, вдоскон територіальної і галузевої структури господа компл регіону, опрацюванні окремих напрямків регіональної політики. При розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Пр раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демографічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з пріоритетністю соціальних та екологічних чинників. Пр збалансованості і пропорційності означає таке розм виробництва, за якого: структура господо комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доц пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, труд ресута існуючими вироб потужностями; задоволь споживчі потреби населення в товарах і послугах. Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбє форму екологобезпечного типу господарювання, раце вико природно-ресур і труд потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території.При вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності. Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональній політиці.Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена продукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.

4Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути предст. такими основними укрупненими группод дальше . Природно-географічні фак включ характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку прир ресур. Сучасне викор. земельних, водних і лісових ресурсів України не відповідає вимогам рац природокори. Тому в перспективі необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування. Геополітичні фак розвитку і рпс охоплюють: географічне положення терит; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світ господарства; В цілому геогр полож Укр є сприятливим для економо розву. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію пс країни чи певного регіону в структуру світ еконо простору і міжнарподілу праці на основі розву різних форм зовнішньоекономзв’язків. Демоекономічні фактори рпс і розвитку включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та тери особливості розміщ; чисельність трудо ресур, їх терито-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху. Демоекономічні ф зд вагомий вплив на р трудо- та наукомістких галузей промисл, а також тих галузей, які потреб робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу. Соці-економічні фа рірозвитку пс охоплюють: рівень розвитку соц. інфраструктури, що задов.- потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. Техніко-економічні фа вкл: основні напрями наук-тех прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевихтавнутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресур.

5.Екон районування Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, особливості економіко-географічного положення території, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, науково обгрунтований поділ країни на економічні райони. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці. Науково обгрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів — галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних).

6ГОСПОДАР КОМПЛЕКС Господарський комплекс регіону це склад галузей різноманітних сфер взаємопов’язаних між собою представлені в тому чи іншому регіоні, безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці вказує на функціональні відміності між ними.Основи формування та характеристика господарського комплексу Господарський комплекс України поєднує: 1.промисловий комплекс; 2.агропромисловий комплекс; 3. будівельний комплекс; 4.  транспорт і зв'язок 5.  соціальна інфраструктура. Скл в виробничої сфери(промисловість с.г буд комплекс, транспорт, зв'язок) та сфера послуг(Торгівля зокрема харч., пбут послуги,комун господ, охорона здоровя, освіта, соціальний, фізк і сорт) також інші галузі які не вход в ці 2 сфер це0 мал бізнес туристичн рекреаційна галузь фінансова струт наука і придо-охор сфер. національний господарський комплекс (НГК) є поєднанням підприємств і установ у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними, у власності інших держав чи міжнародних організацій.

7 на відміну від виробничої інфраструктури, що обслуговує виробництво, підприємства і установи сфери послуг, торгівлі і громадського харчування надають послуги безпосередньо населенню, а тому утворюють соціальну інфраструктур За значенням у житті суспільства, її можна поділити на дві важливі групи галузей. Перша задовольняє духовні й фізичні потреби населення й охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, туризм і відпочинок. До другої групи галузей можна віднести житлово-комунальне господарство,^побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок, торгівлю й громадське харчування, апарат управління й безпеки, кредитування та страхування і т. ін., які покликані забезпечувати матеріальні умови життя населення. Тісніше взаємопов'язані галузі соціальної інфраструктури утворюють міжгалузеві комплекси: культурно-освітній, науковий, рекреаційний, соціально-побутовий, ринкової інфраструктури.

8 РЕГ ПОЛІТИКА Держ ре гекон політика це цілеспрямована діяльність держави щодо упра соц. Екон та еколог розвитком регіонів.В цілому регіональна економічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країниЗАВДАННЯ Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною обстановкоюНАПРЯМКИ Завданнями ре політики передбачається повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.

9ОБЄКТИ І СУБЄКТИ Об’єктами регіональної економічної політики можуть бути різні адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб’єктами — органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Державна регіональна економічна політика грунтується на положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів. На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її головною метою є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості. Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.

10.ПРИНЦИПИ І ПРІОРИТЕТИ

Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:

-визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;

-правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

-дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

-досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків.

Пріоритетами державної регіональної політики є (Проект з. про засади ДРП):

1) стимулювання та підтримка місцевих ініціатив щодо ефективного використання внутрішнього потенціалу регіонів для створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей;

2) зменшення територіальної диференціації за індексом регіонального людського розвитку, перш за все між столицею держави містом Києвом та іншими регіонами України;

3) формування конкурентоспроможності регіонів через розроблення та впровадження програм і проектів підвищення конкурентоспроможності територій;

3) стимулювання міжрегіональної інтеграції, подолання міжрегіонального відчуження, інтеграції регіональних економічних, інформаційних, освітніх просторів у єдиний загальноукраїнський простір;

4) визначення проблемних територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися у них;

5) створення ефективної системи охорони навколишнього середовища через врахування екологічної складової у стратегіях регіонального розвитку, оцінювання, вирівнювання та зниження техногенно-екологічних навантажень на довкілля у регіонах;

6) запровадження дієвих інструментів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм;

7) формування, з урахуванням документів Ради Європи та Європейського Союзу, нормативно-правової бази, необхідної для реалізації державної регіональної політики, визначеної цим Законом;

8) поліпшення матеріального, фінансового, інформаційного, кадрового та іншого ресурсного забезпечення розвитку регіонів, сприяння виконанню завдань органами місцевого самоврядування;

9) створення ефективних механізмів представництва інтересів регіонів на загальнонаціональному рівні, а територіальних громад - на регіональному, забезпечення врахування самобутності регіонів та їх конкурентних переваг при формуванні та реалізації державної регіональної політики.

11.Моніторинг зді шляхом оцінювання визначених для кожної групи територій соціально-економічних показників розвитку за відповідний період згідно із ст9Закону України "Про

стимулювання розвитку регіонів" Підставою для здійснення моніторингу є дані державної статистичної звітності та інші дані, які подають Держкомстат, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації за підписом відповідного керівника щороку до 1 липня Мінекономіки. 3. Регіон може бути визнано депресивним, якщо протягом останніх п'яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту (до 2004 року - обсягу валової доданої вартості) на одну особу у фактичних цінах є найнижчим у сукупності всіх регіонів. економічний розвиток регіону ” – це сукупність економічних процесів, що відбуваються в ході розвитку господарства та відбиваються в більш-менш кардинальних змінах економічної та соцї системи і відповідно трансформації основних її елементів. поняття, яке характє рівень розвитку основних секторів його економіки (промисловості, с.г, торгівлі та платних послуг, а також результати їх діяльності

12.ПРАВОВА база реалізації еконо політики охоплє держ регулюваня терит розвитку на основі системи зауонів і нормативів, програмні методи впливу на роз егіонів.держава регулює рег соц.-екон розвиток на основі нормативно-провових та економ важелів.У цілому нормативно-правові та екон методи регул спрямовуються на те, щоб забезп найбільш сприятливі умови для ефекти роботи низових суб’єктів рег господ.такими регулятороми з боку держави є- грошово-фінсові , податкові, цінові, норми амортизаційних відрахувань, квоти і ліцензії, митні дотації і субсидії, стим поставок продукції і наданя послуг для державних потреб.Важливого значення набуває удоск територіальн організації лади і місцевого самоврядування.

13Елементи механізму дреп— це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпеч соцо-економ розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу. Основними складовими цілісного механізму державної регіональної політики України, є відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. Механізм державної регіональної політики повинен поєднувати у собі методи прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. Їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.

14ПРІОРИТЕТИ ДРЕП        ЗАКОН УКРА   "ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНО РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ"

1. Пріоритетами державної регіональної політики є: 1) стимулювання та підтримка місцевих ініціатив щодо ефективного використання внутрішнього потенціалу регіонів для створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей;2) зменшення територіальної диференціації за індексом регіонального людського розвитку, перш за все між столицею держави містом Києвом та іншими регіонами України;3) формування конкурентоспроможності регіонів через розроблення та впровадження програм і проектів підвищення конкурентоспроможності територій;3) стимулювання міжрегіональної інтеграції, подолання міжрегіонального відчуження, інтеграції регіональних економічних, інформаційних, освітніх просторів у єдиний загальноукраїнський простір;

4) визначення проблемних територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися у них;5) створення ефективної системи охорони навколишнього середовища через врахування екологічної складової у стратегіях регіонального розвитку, оцінювання, вирівнювання та зниження техногенно-екологічних навантажень на довкілля у регіонах;6) запровадження дієвих інструментів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм;7) формування, з урахуванням документів Ради Європи та Європейського Союзу, нормативно-правової бази, необхідної для реалізації державної регіональної політики, визначеної цим Законом;8) поліпшення матеріального, фінансового, інформаційного, кадрового та іншого ресурсного забезпечення розвитку регіонів, сприяння виконанню завдань органами місцевого самоврядування;9) створення ефективних механізмів представництва інтересів регіонів на загальнонаціональному рівні, а територіальних громад - на регіональному, забезпечення врахування самобутності регіонів та їх конкурентних переваг при формуванні та реалізації державної регіональної політики.

15ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯРегіональна ланка управління має забезпечувати створення належних умов для проживання населення, ефективного використання територіальних ресурсів, розвитку взаємовигідних міжрегіональних відносин. Проведення дієвої регіональної політики на основі ринкових механізмів вимагає подальшого вдосконалення інституційних засад.

Актуальність цієї проблеми визначається повільністю, несистемністю тафрагментарністю державних заходів щодо реалізації завдань системних реформ, в тому числі місцевого та регіонального розвитку. В цьому контексті, одним із найважливіших чинників зміни ситуації в

позитивну сторону має стати ефективне інституційне забезпечення

реформаторських процесів. Під цим автор розуміє не лише створення

державних структур для управління реформами, а й формування та розвиток

діяльності громадських організацій, які працюють в сферах системного

реформування, як необхідної суспільної інституції, без якої не може

ефективно відбутись цей процес.

16повноваження центр орг.влади:1формування і забезпеч.реалізації ДРП 2розробка і координація реалізації держ стратегії рег розв 3розробка плану реалізації держ страт рег розв 4розробка проектів,стратегій розв рег та планів їх реалізації 5здійснення моніторингу показників та оцінки реалізації держ стратегії та плану реалізац цієї стратегії 6розробка пропозиції до держбюджету щодо рег розвит 7підготовка нормат-правов актів щодо рег розвитку 8співпраця з міжнарод та іноз структурами

17це,що в 16 і:повноваж облдержадмін:1забезпечення реаліз регіонал політ в регіоні 2забезпечення просторового узгодження секторіальних політ регіонів 3забезпеч розроблення стратегії розвит рег і плану її реалізації 4здійснення моніторингу реалізації стратегії роз рег і плану її реалізації. Повнов обл. рад і міс рад м.київ і севаст:1ініціювання розроблення стратегії розв рег плану,її реаліз та схвалення 2забезпечення врахування інтересів терит громад регіону 3затвердження звітів

18(6) ГОСПОДАРСЬКИЙ Структура суспільного виробництва — це співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв’язків виробництва, що забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів — основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:

19ГАЛУЗЕВА структура. Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об’єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв’язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона слугує цілям управління економікою. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1) створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); 2) доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв’язок по обслуговуванню матеріального виробництва); 3) пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню. До неї належать: 1) галузі послуг — житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення; 2) галузі соціального обслуговування — освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3) галузі органів управління і оборони; 4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

20.ПРОМИСЛОВИй Промисловість України — найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й товарів споживання (заводи, фабрики, шахти, електростанції, комбінати тощо). Промисловість створює основну частину національного доходу і валового суспільного продукту. Вона виробляє понад 41% обсягу випуску продукції галузей економіки (в основних цінах) і налічує 9105 промислових підприємств (об’єднань), що перебували на самостійному балансі. Від розвитку промисловості значною мірою залежить рівень задоволення безпосередніх потреб населення. Внаслідок поглиблення територіального поділу праці, процесів спеціалізації й кооперування відбувається її галузева диференціація й формується галузева структура, що показує склад галузей, кількісні та якісні співвідношення і зв’язки між нимиГалузь промисловості — це сукупність підприємств (об’єднань), яка характеризується: єдністю економічного призначення виробленої продукції, однорідністю перероблюваної сировини й основних матеріалів, спільністю технологічного процесу й виробничо-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці. Для характеристики галузевої структури промисловості використовують різні показники: кількісні, структурні, а також виробничі зв’язки. Кількісні показники визначаються питомою вагою галузей у загальному обсязі виробленої продукції, загальною чисельністю робітників і вартістю основних виробничих фондів. Структурні зміни в промисловості — це зрушення у питомій вазі галузей та темпах їх розвитку. Для характеристики виробничих зв’язків (міжгалузевих і внутрігалузевих) використовуються показники частки продукції галузі, яка надходить на подальше промислове перероблення до інших галузей, і частки внутрігалузевого споживання продукції.

21МАШИНОБУДІВНИЙ 1. Машинобудування — важлива галузь промисловості розвинутих країн світу. Воно значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, а й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни.Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.В розвинутих країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту.Машинобудування має багатогалузеву структуру і характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей.

22Металургійний комплекс Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв’язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства. Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинуте комбінування виробництва. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Сучасний металкомплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

23ХІМІЧНИЙ Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобуд, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв вигот проду для всіх основних галузей промисл, транспорту, сільського господа, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економ в цілому.Структура хім. комп досить складна. До його складу вх ряд спеціаліз галузей, що викорь різну сировину, вигот дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.Використання хімї продукції в промисловості дає змогу вигот значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хім. промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів. Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості.

24ЛЕГКА ПРОМИСЛ . є однією з найваж-ливіших серед галузей виробництва непродоволь-чих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використо-вується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:– текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;– швейна;– шкіряно-взуттєва і хутрова. За випуском продукції (48%), вартістю основних виробничих фондів перше місце в комплексі займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді У даний час ефективність підприємств галузі досить низька: товари, які випускають підприємства легкої промисловості України, значно поступаються за якістю і кількістю продукції розвинених країн; порівняно низька продуктивність праці; вищі в галузі, порівняно зі світовим рівнем, затрати на виробництво продукції. Галузь губить свої позиції на вітчизняному ринку, що робить її реформування необхідним. 

25ПАЛИВНО_ЕНЕРГЕТИЧНИЙ— це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії. Відомо, що ефективність та інтенсивність суспільного виробництва значною мірою залежить від його енергозабезпеченості, бо енергетика створює особливі матеріальні ресурси — енергетичні, які обумовлюють функціонування практично всього виробничого апарату сучасної економіки. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. При цьому розвиток пек необхідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведенні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямованої енергозберігаючої політики.

26ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев’яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці

27АГРОПРОМИСЛОВИЙ АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу вх 3 основні сфери:С.Г виробництво — рослинництво і тваринництво, що ств сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.2)Галузі, що ств матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це —С,Г машинобуд, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.3)Галузі, що забезп переробку С,Г продукції (харчова, легка). Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраси у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість —С,Гсировиною. Вирішення продовольчої проблеми зді переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою еконо і мусить мати пріоритетний розвиток.

29Будівельний— це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпкапітальне будівництво. До складу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей..Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так, у Києві діють холдінгова компанія «Київміськбуд», спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю (чорної металургії, хімії та ін.).Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

30ПРИРОДО ПОТЕНЦІАЛ— важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньо участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу Компонентна структура хараквнутрішньо- та міжвидові співвідноприродних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Природно-рпотенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси.

30. Природо-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

31. Міце у в світових сировинних…пек

Па?ливно-енергети?чні ресу?рси Украї?ни - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

У межах території України виділяються 4 нафтогазоносні провінції, які складаються з 11 областей і 35 нафтогазоносних перспективних районів. У подальшому розглядаються три нафтогазоносні регіони:Східний (Дніпровсько-Допецька западина і північно-західна частина Донбасу),Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття)

Південний (Причорномор'я, Крим та у межах виняткової (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів).Державним балансом України враховано запаси нафти, газу і газового конденсату за 323 родовищамиОсновна їх кількість (191) зосереджена у Східному регіоні, 96 — у Західному, 36 — у Південному.Величина щорічного видобутку вуглеводнів за останні роки в середньому становила 4 млн. тонн нафти з конденсатом і 18 млрд. м3 газу, що дорівнює відповідно 10 і 20% споживаних країною.Запаси вугілля становлять 95,4% від загального обсягу запасів органічного палива в Україні.Останні роки характеризувалися значним зниженням темпів геологічного вивчення надр та підготовки необхідного резервного фонду об'єктів (пасток, структур) для цілеспрямованого глибокого буріння з метою відкриття середніх за розміром запасів родовищ вуглеводнів.Згідно з оптимальним варіантом розвитку геологорозвідувальних робіт на території України планується приростити до 2010 року майже 440 млн. тонн умовного палива як за рахунок наявного фонду об'єктів, так і за рахунок освоєння нових об'єктів підвищеної якості. Для забезпечення цього приросту та створення резерву для подальшого розвитку геологорозвідувальних робіт згідно з розрахунками необхідно з 2002 по 2010 роки виявити 339та підготовити 303 об'єкти загальною площею 4 840 кв. кілометрів з перспективними ресурсами 910 млн. тонн вуглеводнів.

32. Демографічна ситуація в у

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.З усього населення України її громадяни стан 47 млн. 950 тисяч, іноземці - 168 тисяч, з яких громадяни держав СНД - 151 тисяча осіб. Найбільше іноземців проживає в м. Севастополь (3,4 %).Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміна самосвідомості. В Україні спостерігається перевищення кількості жіночого населення над чоловічим: 22 млн. 441 тисяча чоловіків (або 46,3 %) проти 26 млн. 16 тисяч жінок (або 53,7 %). Найбільший відсоток жінок - 55 в Чернігівській області, найменший - 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54 На час проведення перепису 2001 року в Україні спостерігався процес старіння населення. У віковій структурі збільшилася частка людей пенсійного віку, яка складала понад 23,9 %, і зменшилася частка дітей, яка становила близько 18,1 %. Середня тривалість життя людей в Україні становить 68 років, зокрема жінок - 73 роки, чоловіків - 63 роки. Старіння населення є характерним явищем для всіх європейських держав.

Гоші за дит в Україні зростає середня тривалість життя. Водночас відбувається скорочення міграції населення.. Відтворення населення — це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією - прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає змінюй людьми місця проживання в межах однієї країни. Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Економічний рух населення - пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудове активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.Природний, міграційний, соціальний та економічний рух населення взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави.