ДФК_ Конспект лекцій

перевірка відповідності фактичного стану об’єкта контролю чинному законодавству, стандартам, нормам, нормативам, кошторисам, лімітам тощо та виявлення відхилень від них;

визначення місця, причини, ініціатора (винуватця) виявлених відхилень;

виявлення невикористаних резервів на об’єкті контролю;

встановлення законності здійснених господарських операцій, їхньої доцільності та причиннонаслідкових зв’язків, пов’язаних з ними, достовірності та повноти відображення операцій в обліку;

обґрунтування заходів щодо підвищення економічної ефективності діяльності об’єктів контролю та раціонального використання власності;

прогнозування стану та перевірки об’єкта контролю на певний термін у майбутньому.

Економічний контроль охоплює:

загальноекономічний контроль – контроль, що його здійснюють на макрорівні з метою дослідження: виконання програм економічного і соціального розвитку країни чи регіону; рівня задоволення життєво важливих потреб людей; використання ресурсів країни; динаміки ціноутворення тощо;

господарський контроль – це контроль за законністю та ефективністю господарської діяльності підприємств, організацій та установ;

фінансовий контроль – це контроль за законністю та правильністю розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів.

Господарський та фінансовий контроль здійснюють на всіх рівнях управління, як в регіональному, так і в галузевому розрізах.

Види економічного контролю зображено на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Види економічного контролю

Бюджетний контроль – це контроль, здійснюваний в процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. На державному рівні цей контроль забезпечують законодавчі та виконавчі органи влади, а на рівні місцевих органів самоврядування – представницькі й адміністративні структури. Бюджетний контроль спрямований на виявленні фактів порушення чинного законодавства щодо визначення доходів і видатків бюджету.

Державний аудит – перевірка й аналіз ефективності використання державних і комунальних коштів, майна та інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, а також ефективності функціонування системи внутрішнього контролю. Видами державного аудиту є аудит діяльності бюджетних установ (фінансовогосподарський аудит), аудит виконання бюджетних програм (аудит ефективності), а також здійснюваний органами фінансової інспекції аудит діяльності субʼєктів господарювання.

Казначейський контроль – контроль виконання державного та місцевих бюджетів безпосередньо в процесі затвердження бюджетних призначень, розподілу та доведення бюджетних асигнувань, взяття бюджетних і фінансових зобов’язань для отримання товарів і послуг та здійснення платежів з бюджетних рахунків з метою зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства та підвищення ефективності використання коштів бюджетів усіх рівнів. Особливість цього контролю, здійснюваного органами Державного казначейства, полягає в тому, що вони є єдиними виконавцями попереднього контролю та контролю на стадії здійснення платежів при виконанні державного бюджету і проводять цей контроль не вибірково, а тільки на регулярній основі.

Податковий контроль – контроль, здійснюваний посадовими особами податкових органів через облік платників податків та об’єктів оподаткування, податкові перевірки, опитування платників та

інших осіб, перевірки даних обліку й звітності, огляд приміщень і територій, на яких можуть розташовуватися об’єкти, що підлягають оподаткуванню чи можуть бути використані з метою отримання прибутку (доходу).

Банківський контроль – це, по-перше, контроль центрального банку за діяльністю комерційних банків щодо здійснюваних ними валютних, кредитних, фінансових розрахункових та інших операцій і, по-друге, – контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій та громадян, здійснюваний банками в процесі виконання банківських операцій. Метою такого контролю а сприяння раціональному використанню фінансових і матеріальнотехнічних ресурсів, наданих кредитів, зміцненню платіжної та розрахункової дисципліни;

Митний контроль – перевірка службовими особами митних органів дотримання вимог щодо переміщення через державний кордон вантажів, товарів, валюти, валютних цінностей, коштовних металів та виробів із них, творів мистецтва тощо, їх митного оформлення, нарахування та стягнення мита.

Валютний контроль – це контроль за переміщенням через митний кордон валютних цінностей, контроль за валютними операціями та контроль за виконання резидентами зобов’язань перед державою в чужоземній валюті.

Внутрішній контроль – здійснювана в інтересах суб’єкта господарювання діяльність щодо перевірки ефективності його організації і функціонування та перевірки фінансової звітності. Суб’єкт внутрішнього контролю – служба внутрішнього контролю, яка створюється на підприємстві для виконання контрольних функцій залежно від мети і завдань, покладених на внутрішніх контролерів керівництвом підприємства. Відповідно до специфіки підприємства внутрішній контроль може бути представлений однією особою або цілою службою (відділом внутрішнього контролю).

Незалежний аудит – здійснювана незалежними особами (аудиторами) чи аудиторськими фірмами перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству. Такий аудит проводять переважно з ініціативи господарських суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит).

Кожен із зазначених видів контролю здійснюють відповідні суб’єкти контролю (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Відповідність видів і суб’єктів контролю

1.2. Сутність, завдання та функції фінансового контролю.

Фінансовий контроль – це регламентована правовими нормами діяльність держави та муніципальних органів, інших публічних органів і недержавних організацій, суб’єктів господарювання чи їх структурних підрозділів, фізичних осіб, наділених відповідними повноваженнями або певними правами, яка спрямована на забезпечення обґрунтованості під час формування фондів коштів, повноти надходження коштів у відповідні фонди, законності й ефективності їх розподілу, перерозподілу і використання.

Фінансовий контроль є однією з форм управління фінансами, зумовленою формуванням і використанням фінансових ресурсів в усіх структурних підрозділах економіки держави. Передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитивних кінцевих результатів. Сферою фінансового контролю є господарські операції, здійснювані з використанням грошей, а в окремих випадках і без них (наприклад, бартерні угоди). Він охоплює такі показники: виторг від реалізації продукції та інші надходження, основні види витрат, стан обігових коштів, активів і пасивів балансу, рентабельність, фінансовий стан і платоспроможність підприємства, розрахунки з бюджетом та кредитними установами.

Об’єктами фінансового контролю є підприємства, установи, організації, державні органи, їх структурні підрозділи, фізичні особи, діяльність яких пов’язана з формуванням, розподілом і використанням публічних фондів коштів, володінням фінансовими ресурсами.

Суб’єкти фінансового контролю – державні органи, установи й організації та їхні структурні підрозділи, які відповідно до чинного законодавства здійснюють фінансовий контроль.

Предмет фінансового контролю – це фінансова та фінансово-господарська діяльність об’єктів фінансового контролю та окремі її аспекти, стан внутрішнього контролю, публічні фінанси, майно тощо.

До основних завдань фінансового контролю належить:

забезпечення дотримання чинного законодавства у сфері оподаткування;

правильність ведення бухгалтерського обліку та складання і виконання бюджетів;

перевірка стану і ефективності використання фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій;

виявлення резервів зростання публічних фінансових ресурсів;

правомірність і ефективність використання коштів відповідних фондів;

запобігання прийняттю рішень, які можуть мати негативні наслідки для об’єкта контролю тощо.

Виходячи із завдань фінансового контролю, його суті, можна вирізнити функції, що їх він виконує: інформаційна, аналітична, правоохоронна, мобілізуюча, попереджувальна, виховна.

Інформаційна функція полягає у тому, що внаслідок фінансового контролю відбувається збирання певної інформації, яка свідчить про результати функціонування об’єкта контролю, його діяльність у сфері фінансів тощо та є підставою для прийняття відповідного управлінського рішення, необхідних дій, що забезпечать нормальне функціонування об’єкта контролю, зокрема вжиття корегувальних заходів тощо.

З цією функцією фінансового контролю тісно пов’язана інша – аналітична, оскільки будь-яка інформація, яку одержують під час проведення контрольних дій, підлягає аналізу, оскільки необхідно виявити порушення та визначити причини, що призвели до їх вчинення, вдатися до корегувальних дій з метою попередження порушень на майбутнє, а за наявності заподіяної шкоди вжити заходів щодо її відшкодування.

Правоохоронна функція фінансового контролю полягає у тому, що такий контроль здійснюють не лише з погляду доцільності мобілізації коштів у відповідні публічні фонди й ефективності їх розподілу та використання, а й щодо законності їх руху.

Оскільки фінансовий контроль сприяє виявленню позитивних моментів у діяльності об’єктів контролю і, відповідно, – їх поширенню і водночас – усуненню наслідків фінансових порушень, із метою підвищення ефективності його діяльності, то можна вказати за наявність мобілізуючої функції.

Попереджувальна функція фінансового контролю зумовлена тим, що до завдань фінансово контролю також належить попередження порушень у фінансовій сфері, виявлення причин та умов, що призвели до їх вчинення. А це вказує на наявність попереджувальної функції фінансового контролю.

До функцій фінансового контролю можна віднести і виховну функцію, оскільки контроль виховує почуття відповідальності, непримиримості до різного роду порушень у фінансовій сфері.

1.3. Види, методи та методологічні прийоми фінансового контролю.

Фінансовому контролю властивий широкий спектр його видів, що зумовлений різноманітністю його завдань та функцій. Практична реалізація різних видів контролю, що відповідають певному об’єкту контролю та часу його проведення, сприяють ефективніші організації фінансового контролю і забезпечують проведення своєчасних і оптимально спрямованих контрольних заходів. Класифікацію видів фінансового контролю наведено на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Класифікація видів фінансового контролю

Методами фінансового контролю є перевірки, ревізія, обстеження, моніторинг, аудит, фінансова експертиза, службове розслідування та слідство.

Ревізія є методом документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, який дає змогу викрити недостачі, розтрати, привласнення чи крадіжки коштів і матеріальних цінностей, а також запобігти фінансовим зловживанням. Ревізія може бути суцільною, що охоплює всі сторони фінансово-господарської діяльності, та вибірковою – перевірка окремої сфери діяльності підприємства. За наслідками ревізії складають акт. Залежно від відомчої належності (підпорядкованості) обʼєкта контролю розрізняють відомчі ревізії (проводять працівники відповідних відомств на підпорядкованих обʼєктах), позавідомчі ревізії (здійснюють різні органи фінансового контролю, які мають на це право) та змішані ревізії (їх проводять спільно органи відомчого, іншого державного чи недержавного контролю). Залежно від місця проведення ревізії може бути виїзною (її проводять за місцезнаходженням обʼєкта контролю чи його майна) чи невиїзною, або камеральною (відбувається за місцезнаходженням субʼєкта, що її проводить, на підставі документів, наданих обʼєктом контролю).

Обстеження – метод фінансового контролю, який передбачає ознайомлення з поточним фінансовим станом обʼєкта, що підлягає такому контролю, з метою виявлення як позитивних, так і негативних сторін його фінансово-господарської діяльності та визначення перспектив його розвитку. Обстеження охоплює окремі аспекти діяльності обʼєктів контролю, а його сутність загалом зводиться до проведення експрес-аналізу або діагностики фінансового та майнового стану об’єкта перевірки. Обстеженню підлягають грошові кошти, цінні папери, товари, складське господарство, обладнання, приміщення тощо. Обстеження один з основних методів попереднього контролю, за підсумками якого складають довідки з висновками та пропозиціями.

Моніторинг – система постійного спостереження за ситуацією на ринку та найважливішими поточними результатами діяльності підприємства з метою: своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів фінансової діяльності підприємства від передбачуваних, які (відхилення) призводять до погіршення фінансового стану підприємства; з’ясування причин цих відхилень; розробляння пропозицій щодо відповідного коригування окремих напрямів фінансової діяльності задля її нормалізації та підвищення ефективності.

Аудит – незалежна експертиза стану бухгалтерського обліку, фінансових звітів і балансів, з

метою підтвердити достовірність показників балансу й фінансової звітності, а також перевірити, чи ведеться бухгалтерський облік згідно з чинними в державі нормативно-правовими положеннями.

Фінансова експертиза – дослідження й оцінювання законодавчих та інших нормативноправових актів, фінансових та економічних результатів діяльності, підготовку обґрунтованих висновків і пропозиції для прийняття рішень щодо об’єкта експертного дослідження.

Службове розслідування – це форма контролю дотримання працівниками підприємств, організацій службових обов’язків, а також нормативно-правових актів, які регулюють виробничі відносини. Проводиться спеціальною комісією за наказом керівника підприємства в разі виявлення крадіжок, нестач, втрат.

Слідство – процесуальні дії, під час яких визначається провина відповідальних посадових, службових осіб у здійсненні тих чи інших порушень, повʼязаних із присвоєнням матеріальних цінностей, безгосподарністю, службовими зловживаннями. Слідство проводиться судовослідчими правоохоронними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.

Методичні прийоми і способи фінансового контролю поділяються на дві групи:

загальнонаукові і специфічні.

Загальнонаукові методичні прийоми і способи фінансового контролю ґрунтуються на використанні аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і моделювання, абстрагування і конкретизації, системного аналізу, функціонально-вартісного аналізу.

Специфічні методичні прийоми фінансового контролю – прийоми, вироблені практикою контрольно-ревізійної роботи на основі досягнень економічної науки. Специфічні методичні прийоми і способи фінансового контролю використовують для одержання необхідних доказів у процесі контрольних дій під час проведення ревізій чи тематичних перевірок. Їх класифікують за двома групами: методичні прийоми фактичного контролю; методичні прийоми документального контролю (див. рис. 1.4.).

Рис. 1.4. Класифікація специфічних методичних прийомів фінансового контролю

Інвентаризація – це спосіб контролю фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, стану розрахунків та його відповідності даним бухгалтерського обліку на певну дату. Інвентаризація є важливим засобом контролю за зберіганням майна та дотриманням фінансово-платіжної дисципліни. Інвентаризації підлягають товарно-матеріальні цінності, незавершене виробництво та капітальні інвестиції, розрахунки між контрагентами, витрати і доходи майбутніх періодів та забезпечення майбутніх витрат і платежів, бланки суворої звітності (обліку), каса та безготівкові кошти, необоротні активи (основні засоби та нематеріальні активи), фінансові інвестиції. Отримані результати інвентаризації порівнюють з даними бухгалтерського обліку. Наслідки інвентаризації подають в інвентарних порівняльних відомостях.

Контрольні заміри – прийоми фактичного контролю, що застосовуються при перевірці

достовірності даних про обсяги виконаних робіт, наданих послуг. Наприклад, виконання будівельно-монтажних робіт, капітального ремонту будівель тощо.

Спостереження – загальне ознайомлення з фінансово-господарською діяльністю об’єкта такого контролю з метою одержання інформації, необхідної для оцінки стану цього об’єкта. Спостереження є заходом запобіжного контролю, оскільки за результатами його проведення заходів впливу на об’єкт контролю не вживають. Суб’єктами спостереження можуть бути як державні органи, наділені повноваженнями у сфері фінансового контролю, так і недержавні організації.

Експертно-лабораторний аналіз – прийом фактичного контролю якості сировини, матеріалів, готової продукції. Застосовується для перевірки дотримання чинних стандартів і рецептур виготовлення продукції в харчовій, хімічній промисловості під час випуску продовольчих і непродовольчих товарів. Для аналізу беруть дві проби, їх пломбують і разом з письмовим запитом ревізора направляють у відповідну лабораторію. На підставі проведеного аналізу лабораторія надає висновок, який ревізор ураховує при визначенні результатів контролю.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво застосовується для перевірки обсягів виходу готової продукції в переробній промисловості. За такої форми контролю в присутності ревізора та уповноваженого спеціаліста перевіряється весь технологічний процес, починаючи зі зважування сировини і допоміжних матеріалів, їхньої обробки і закінчуючи зважуванням готової продукції. Це дає можливість перевірити фактичний вихід продукції та обсяги витрати сировини і допоміжних матеріалів, порівняти з даними обліку до контрольного запуску, виявити необліковані надлишки матеріальних цінностей і пов’язані з цим зловживання, що можуть виникнути надалі.

Для оцінювання здійснених господарських операцій на підприємстві використовують різні за змістом методичні прийоми документального контролю, зокрема перевірка документів,

облікових регістрів синтетичного й аналітичного обліку та звітності.

Нормативно-правова перевірка проводиться у процесі ревізій; вона полягає в тому, що за змістом господарської операції, відображеної в документі, визначають чи не суперечить вона чинним законодавчим нормам, правилам, вимогам статутів та інших засновницьких документів.

Формальна перевірка документів застосовується для контролю дотримання чинних форм документів, послідовності, повноти і правильності заповнення їхніх реквізитів, наявності відповідних підписів у документах.

Арифметична перевірка документів передбачає контроль проведених у документі обчислень, підрахунків у підсумках, що здійснюються при оформленні та обробці документів. Наприклад, арифметична перевірка застосовується в разі контролю загальної суми до сплати за рахункамифактурами постачальників матеріальних цінностей, обсягів витрат – за матеріальними звітами, визначення залишків грошових коштів – за касовими звітами касирів тощо.

Експертна перевірка документів – це детальне поглиблене дослідження достовірності документа про господарську операцію за наявності ознак його неправильного оформлення, що виявилось у порушенні вимог чинних нормативних актів з бухгалтерського обліку щодо форми і заповнення реквізитів документа, застосовуваних способів внесення правомірних виправлень. Експертна перевірка документів доповнює формальну та арифметичну перевірки в разі виявлення в окремих реквізитах документа ознак підробки.

Зустрічна перевірка документів – зіставлення фінансових, бухгалтерських, податкових та інших документів суб’єкта господарювання, який підлягає перевірці, його структурних підрозділів, а також інших підприємств, організацій та установ, котрі мали із цим суб’єктом контрагентські відносини. Метою зустрічної перевірки є документальне підтвердження виду та обсягу господарських операцій і взаєморозрахунків підконтрольної організації з її структурними підрозділами та іншими суб’єктами господарювання для з’ясування їхньої достовірності й повноти відображення в обліку підконтрольної організації.

Логічна перевірка документів як методичний прийом контролю застосовується при дослідженні достовірності господарських операцій, коли в ревізора виникають сумніви щодо обсягів у кількісному та вартісному значеннях окремих показників. Суть методу – у порівнянні господарської операції, відображеної в документі, з різними взаємозв’язаними показниками інших господарських операцій для з’ясування, чи існувала об’єктивна можливість її виникнення. Наприклад, зіставлення даних про обсяги перевезеного вантажу в дорожніх листках водія автомашини і накладних постачальника сировини чи матеріалів; обсяги випуску готової продукції з виробничою потужністю устаткування.

Контрольні порівняння на збалансованість окремих показників, що застосовуються для контролю правильності оприбуткування та списання на витрати, використання окремих видів матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку, якщо в бухгалтерії ведеться тільки вартісний (сумовий) облік матеріальних цінностей, а також, коли аналітичний облік у занедбаному стані. Суть даного прийому полягає в порівнянні залишку на початок ревізованого

періоду з документованим надходженням матеріальних цінностей, з одного боку, і документованих витрат та залишку на кінець ревізованого періоду, з іншого боку (залишок на початок + надходження = залишок на кінець + витрати).

Перевірка правильності відображення господарських операцій з даних документів у регістрах бухгалтерського обліку. При цьому контролюється правильність визначення кореспонденції рахунків, виходячи зі змісту господарської операції, відображеної в документі, повнота наявності та відповідності документів за здійсненими в облікових регістрах записами на рахунках бухгалтерського обліку. Допущені порушення можуть полягати в неправильній кореспонденції рахунків, невідповідності сум у регістрах бухгалтерського обліку і документах, що додаються, відсутності бухгалтерських записів щодо окремих таких документів, повторенні кореспонденції рахунків в однакових сумах за одним і тим самим документом, необґрунтованих документами додаткових чи сторнованих записах на рахунках бухгалтерського обліку. Тільки досконале володіння методикою здійснення бухгалтерського обліку дає змогу ревізору виявити такі приховані зловживання, як крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей.

Аналітична (камеральна) перевірка звітності та балансів. Суть цього методичного прийому полягає в дослідженні обґрунтованості показників звітності та балансів даними бухгалтерського аналітичного і синтетичного чи податкового обліку. Він застосовується в поєднанні з іншими методичними прийомами і способами контролю та аналізу для дослідження фінансового стану підприємства, фінансових результатів діяльності та взаємовідносин з питань платежів до бюджету, цільових спеціальних державних фондів, розрахунків з банками за позичками, а також з іншими підприємствами та організаціями.

До основних прийомів аналізу, які широко застосовуються в процесі контролю фінансовогосподарської діяльності, належать: техніко-економічні розрахунки, порівняння даних, відносні та абсолютні величини, групування даних, тематичні обстеження.

1.4. Основні принципи та вимоги до організації фінансового контролю.

В основі організації фінансового контролю лежать базові принципи, тобто основні правила, які охоплюють контрольну діяльність загалом. Такими принципами є законність, незалежність, об’єктивність, відповідальність, збалансованість, системність та гласність контролю (див. рис. 1.5.).

Рис. 1.5. Принципи організації фінансового контролю

Принцип законності є одним з найважливіших принципів організації фінансового контролю так як він є необхідною умовою реалізації усіх решта принципів. Сутність його полягає в тому, що діяльність органів контролю має відповідати чинному законодавству та нормативно-правовим актам. Органи фінансового контролю чи їхні представники реалізуючи свої контрольні повноваження повинні дотримуватись норм права. При цьому мають бути враховані права та інтереси тих підприємств, організацій та установ, які підлягають контролю.

Принцип незалежності твердить, що органи фінансового контролю та контролери повинні бути організаційно, функціонально і матеріально незалежними від юридичних чи фізичних осіб, діяльність яких вони перевіряють. Незалежність органів фінансового контролю визначається їхнім статусом, зокрема підпорядкуванням та функціями, і закріплена в нормативних актах, які регламентують їхню діяльність.

Принцип об’єктивності. Планування та проведення фінансового контролю має виключати будь-яку упередженість та особисті мотиви (користь, політичне замовлення тощо). Висновки за результатами контролю також мають бути об’єктивними і базуватися на об’єктивній інформації.

Принцип відповідальності передбачає: відповідальність контролерів; відповідальність осіб, яких контролюють; відповідальність третіх осіб, зокрема тих, які за результатами контролю приймають рішення, тобто наділені виконавчими повноваженнями.

Принцип збалансованості полягає в тому, що суб’єкту контролю не можна доручати контрольні функції, не забезпечені засобами для їхнього виконання. Визначення обов’язків контролерів має супроводжуватись визначенням відповідного обсягу прав і можливостей.

Принцип системності передбачає наявність системи органів фінансового контролю, їхню взаємодію, а також відносну самостійність.

Принцип гласності визначається тим, що його реалізація сприяє інформованості органів державної влади і широкої громадськості про реальний стан справ у фінансовій системі. Він передбачає відкритість діяльності органів фінансового контролю та доступність громадян до інформації про результати контрольної діяльності, звʼязок органів контролю із засобами масової інформації.

Крім основних принципів організації фінансового контролю, він повинен відповідати і певним вимогам, до яких відносяться:

узгодженість і плановість дій суб’єктів фінансового контролю;

невтручання в оперативну фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання, за винятком законодавчо визначених випадків;

дотримання норм професійної етики;

чіткість і логічність вимог, що їх висувають контролери;

непідкупність суб’єктів контролю;

превентивність щодо можливих фінансових порушень;

презумпція невинності (до ухвали суду) осіб, що їх підозрюють у фінансових злочинах.

Вимоги до організації фінансового контролю є:

інформаційна забезпеченість – право доступу контролера до будь-якої необхідної для контролю інформації, до будь-яких приміщень, право вилучення документів у разі необхідності, право на проведення спеціальних розслідувань за фактом порушень тощо. Всі ці питання мають бути закріплені в нормативно-правових актах як і норми персональної відповідальності контролерів за поширення секретної інформації, розголошення державної та комерційної таємниць;

відповідність контролюючої і підконтрольної систем – рівень складності фінансового контролю має відповідати рівню складності;

постійність і комплексність контролю;

підконтрольність кожного суб’єкта фінансового контролю на предмет якості виконання контрольних функцій іншому суб’єкту фінансового контролю;

компетентність, добросовісність і чесність фінансових контролерів (ревізорів, інспекторів, аудиторів);

прийнятність (придатність) методології фінансового контролю;

неперервність розвитку та удосконалення контролю;

пріоритетність контролю – першочергова перевірка найважливіших об’єктів. Абсолютний контроль над незначними операціями чи незначними витратами не має сенсу і тільки відволікає від важливіших контрольних завдань;

виключення непотрібних етапів і процедур у проведенні контролю;

оптимальна централізація або адекватність оргструктури фінансового контролю;

одинична відповідальність або чітке розмежування функцій контролю – кожна окрема контрольна функція має бути закріплена за одним органом фінансового контролю;

регламентація контролю – підпорядкованість контрольної діяльності чіткому затвердженому регламенту;

взаємодія і координація роботи всіх органів контролю;

своєчасне повідомлення про відхилення – інформація про відхилення має бути передана особам, уповноваженим приймати рішення щодо відповідних відхилень в максимально короткі терміни;