11.Міське господарство.Народногосподарський комплекс міста

Міське господарство, комплекс служб, підприємств, інженерних споруд і мереж, покликаних задовольняти повсякденні комунальні, побутові і соціально-культурні потреби жителів міст і селищ міського типа. До Р. х. відносяться житлове господарство, комунальне господарство, підприємства і організації побутового обслуговування населення, міського транспорту, зв'язку, торгівлі і громадського харчування, а також відповідні служби, споруди, установи освіти, охорони здоров'я, культури, соціального забезпечення і так далі.

Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах

міста, формує її народногосподарський комплекс. Його об'єднують в

єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і

зв'язку.

12.Соціально-економічна база розвитку міста.

Характер та рівень соціально-економічного розвитку монофункціональних міст суттєво різниться залежно від галузевої спеціалізації матеріального виробництва, чисельності населення, обсягів діяльності містоутворюючих підприємств тощо. При цьому критерієм монофункціональності міста згідно із згаданим Законом України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” визначено питому вагу певної галузі у матеріальному виробництві. Відповідно, монофункціональні міста можна умовно поділити на такі категорії:

- вузькоспеціалізовані (питома вага галузі становить понад 90 %) – до цієї категорії належить 28 % монофункціональних міст;

- спеціалізовані (питома вага галузі становить від 75 % до 90 %) – до цієї категорії належить 27 % монофункціональних міст;

- помірно спеціалізовані (питома вага галузі становить від 60 % до 75 %) – до цієї категорії належить 26 % монофункціональних міст;

- неспеціалізовані (питома вага галузі становить менше 60 %) – до цієї категорії належить 19 % монофункціональних міст.

Рівень соціально-економічного розвитку монофункціональних міст значно різниться залежно від їх розміру, територіального розміщення та спеціалізації (див. Додаток). Так, наприклад, найбільший обсяг реалізованої промислової продукції на одну особу населення у 2008 р. з усіх досліджених монофункціональних міст мало м. Авдіївка Донецької області (ВАТ „Авдіївський коксохімічний завод”) – понад 200 тис. грн., що у 12 разів перевищує відповідний показник в середньому по Україні й майже у 10 разів – відповідний показник для схожого за розмірами м. Красноперекопськ АР Крим (23,03 тис. грн.).

Найбільшим розмір середньомісячної заробітної плати штатного працівника у 2008 р. з-поміж аналізованих міст виявився у м. Южне Одеської області – 3760 грн., що удвічі перевищує відповідний загальнодержавний показник. Найменшим – у схожого за розміром, але з іншою структурою економіки м. Переяслав-Хмельницький Київської області – 1388 грн., що становить менше 80 % загальнодержавного показника. Ці ж два міста займають різнополюсні позиції за рівнем зареєстрованого безробіття у 2008 р.: від мінімального значення у м. Южному (0,3 %) до максимального у м. Переяслав-Хмельницькому (4,0 %) при середньому значенні по Україні 2,9 %.

Помітно виділяються за рівнем економічного розвитку монофункціональні міста з потужними енергогенеруючими об’єктами. Це, зокрема, м. Кузнецовськ Рівненської області (Рівненська АЕС), м. Южноукраїнськ Миколаївської області (Південно-Українська АЕС), м. Енергодар Запорізької області (Запорізька АЕС, Запорізька ТЕС) тощо. Крім наявності потужних промислових об’єктів зі значною кількістю робочих місць та порівняно кращими матеріальними умовами праці, економіка цих міст меншою мірою піддається коливанням унаслідок кризових явищ через стратегічний характер енергогенеруючих підприємств та достатньо стабільний попит на їх продукцію. Унаслідок цього, середньомісячна заробітна плата у згаданих містах перевищує середню по Україні у 1,5-2 рази, а рівень безробіття є нижчим, ніж у середньому по країні.

Таким чином, простежується чіткий поділ монофункціональних міст України, залежно від рівня соціально-економічного розвитку, розвиненості інфраструктури та життєвих умов, на такі групи:

1) міста-лідери – демонструють вищі за середньоукраїнські показники соціально-економічного розвитку, характеризуються більш розвиненою інфраструктурою та відносно невеликим техногенним навантаженням. До цієї групи можна віднести, наприклад, м. Вільногірськ Дніпропетровської області, м. Енергодар Запорізької області, м. Кузнецовськ Рівненської області, м. Нетішин Хмельницької області, м. Южне Одеської області, м. Южноукраїнськ Миколаївської області тощо;

2) міста із середнім рівнем розвитку – мають показники соціально-економічного розвитку на рівні середньоукраїнських, розміщені в зоні тяжіння великих міст, на перетині транспортних магістралей. Це, наприклад, м. Вугледар та м. Авдіївка Донецької області, м. Красноперекопськ АР Крим, м. Орджонікідзе, м. Першотравенськ та м. Тернівка Дніпропетровської області, м. Ровеньки Луганської області;

3) міста, що демонструють ознаки депресивності – повністю залежать від одного підприємства, помітно відстають за рівнем розвитку, володіють, як правило, практично вичерпаним природно-ресурсним потенціалом і характеризуються вкрай несприятливою екологічною ситуацією. Це, зокрема, м. Дебальцеве, м. Дзержинськ, м. Димитров, м. Добропілля, м. Докучаєвськ, м. Кіровське Донецької області, м. Куп’янськ Харківської області, м. Марганець Дніпропетровської області, м. Нововолинськ Волинської області, м. Рубіжне Луганської області тощо.