56. Сутність та еволюція винагороди за працю.

Винагорода за працю є уособленням засобів, що їх працездатна людина одержує у процесі праці і які мають забезпечити задоволення потреб цієї людини та її утриманців.

Кожен найманий працівник, який витрачає певну частку своєї енергії, вмінь і знань, має право на винагороду, основним видом якої є заробітна плата. На стадії купівлі робочої сили заробітна плата є ціною робочої сили; в процесі праці — це плата-винагорода за працю, її кількість та якість; після процесу праці — особистий (сімейний) дохід.

Винагорода за працю складається з вартості благ і послуг, які забезпечують фізичне існування працівника, його духовний розвиток і соціальне становище у суспільстві; витрат на утримання членів родини і насамперед дітей; витрат на підвищення кваліфікації і рівня знань, необхідних для виконання своїх функцій; інших життєвих елементів, об'єктивно необхідних для відтворення робочої сили.

На таких етапах розвитку людської цивілізації, як первісний лад і натуральне селянське господарство, винагор за працю існувала тільки в натур формі та визнач обсягом вироб прод-ії. З появою товарного вир-ва і такої категорій, як виручка від продажу, у працівника зявляються нові форми та можливості задоволення своїх біолог та соц.-их потреб. Винагорода за працю у формі виручки від продажу виробленої продукції починає поступово розподілятися: 1) для задоволення потреб самого працівника і його утриманців; 2) для вир-ва, підтримки і заміни засобів праці.

Історія цивілізації свідчить, що на певному етапі розвитку товарного вир-ва відбувається виокремл працівника від засобів вир-ва, виникнення найманої праці і промислового капіталу. У суспільстві зявляються 2 верстви населення – власники засобів вир-ва і наймані працівники., а товарне вир-во набуває чисто сусп. характеру. По-перше змінюється цільова спрямованість вир-ва- найманий прац-ик починає виробляти не для себе, а для інших, розрах-чи на винагороду за працю, на умовах, погоджених із власником засобів вир-ва. Разом з тим розширюється можливості задоволення потреб працівника у зв’язку зі зростанням прод праці на основі поглиблення її розподілу та кооперації. По-друге концентрація засобів вир-ва у незн-ої кількості їх власників сприяла обєднанню найманих працівників у колективи, упровадж форм організації виробництва і праці, для яких характерним є чітка регламент та висока інтенсивн.

Урешті-решт сусп. хар-ру набуває не тільки процес праці, а й винагорода за працю. Створення та стійке розшир обсягу засобів, необхідних для задовол зрост потреб власників засобів виробництва і найм прац-ів набувають форми винагороди за сусп. організовану працю, реальним втіленням якої є виручка від реаліз . Частка винагороди, що її одержує працівник, в умовах товарного вир-ва та відчуження від засобів вир-ва і є зп.

Заробітна плата — це плата, яку одержує власник робочої сили за свою працю, її якість і кількість, або ціна, що платить підприємець працівникові за використання його робочої сили. Вона визначається особистим трудовим внеском працівника, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства (фірми) і регулюється податками. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці.

Серед різних груп працівників існує диференціація заробітної плати за їх здібностями та рівнем освіти, видами робіт, уподобаннями, а також через конкуренцію на ринку праці.

Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими результатами діяльності підприємства (фірми) і виступає у формі премії, винагороди, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством.