План

Вступ

1. Поняття та умови формування світових фінансових центрів

2. Фінансові центри розвинутих країн

3. Фінансові центри країн, що розвиваються

4. Офшорні фінансові центри

Висновки

Список використаної літератури

ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ ЦЕНТРІВ

Фінансовий центр — це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових компаній тощо), які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Важливою ознакою фінансового центру є наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транспортна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні виконувати комунікаційну функцію.

Особливого значення в сучасних умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки. І, нарешті, у фінансовому центрі мають бути створені умови для високої ліквідності, тільки в цьому разі він буде привабливим для глобальних фінансових потоків. Підвищення статусу національного фінансового центру до міжнародного багато в чому залежить саме від того, чи вдається йому переконати глобальних гравців ринку у своїй привабливості.

Світові фінансові центри є складовими міжнародних ринків капіталу, які можуть функціонувати лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів: створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства; виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу; достатньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій. Більш-менш реальної сили ці фактори набрали лише в 60-х роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

Виникнення відносного надлишку капіталу в окремих центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини тимчасово вільних Ресурсів та резервних фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

Швидкі темпи зростання вивозу капіталу привели свого часу до акумуляції капіталу в міжнародній сфері. Якщо раніше остання була, так би мовити, перевальним пунктом на шляху капіталу з країни в країну, то з кінця 60-х років минулого сторіччя вона перетворилася на своєрідний резервуар для капіталів, які одразу не діставали свого застосування.

Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричинилося до створення його відносного надлишку в міжнародній сфері. Найважливішу роль відіграла нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена характером економічних відносин між країнами, політичною ситуацією у світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.

Світові фінансові центри є найважливішою складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами — ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти.

Сучасні світові фінансові центри створюються в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах — експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів.

Нині у світі діє велика кількість різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) центри у країнах з розвинутою ринковою економікою;

2) центри у країнах, що розвиваються;

3) офшорні фінансові центри, що сформувалися в обох згаданих групах країн.

Фінансові центри розвинутих країн Лондон

На початку XIX ст. Лондон замінив Амстердам як головний світовий фінансовий центр. Подальше зростання його впливу до Першої світової війни пов'язане зі зміцненням комерційних банків. Власне як міжнародний ринок Лондон дістав розвиток лише з другого десятиріччя XX ст., утвердившись у цій ролі тільки наприкінці 50-х років. Причому, будучи національним фінансовим центром, він традиційно виступав як універсальний центр з однаково розвинутими ринками короткострокових кредитів та довгострокових позик, могутньою біржею, добре поставленою страховою та фрахтовою справою, а ставши світовим фінансовим центром, зосередив діяльність головно на чотирьох ринках: золота, валют, короткострокового та середи ьостро ко во го кредиту і страхування.

На сучасному етапі Лондон зберігає позиції найбільшого світового фінансового центру. Консолідована вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають в управлінні діючих тут інвестиційних інституцій, досягла близько 2,5 трлн дол. США. На другому місці — Нью-Йорк з обсягами в 2,4 трлн дол. У першу п'ятірку входять також Токіо (2,1 трлн дол.), Бостон (1,9 трлн дол.) і Сан-Франциско (0,7 трлн дол.).

Але слабка залученість Великої Британії в процес європейської інтеграції підриває середньострокові позиції національної валюти — фунта стерлінгів. Тому найближчим часом, можливо, найбільшим фінансовим центром світу стане інше місто. Не виключено, що це буде одне з американських міст, які останнім часом стрімко розвиваються як фінансові центри.

Нью-Йорк

Нью-Йоркський фінансовий центр на відміну від інших фінансових центрів був і залишається тільки іноземним ринком капіталу, проте він є головним першоджерелом євродоларів.

Долар належить до розряду валют, що виконують роль світових грошей. У зв'язку з цим міжнародний доларовий ринок у Нью-Йорку немовби розчиняється у внутрішньому ринку США, чого не відбувається, наприклад, у Лондоні, оскільки долар для нього є іноземною валютою. Будь-які операції з доларами тут, навіть ті, що проводяться цілком по лінії міжнародних розрахунків, одразу підпадають під національне регулювання, шо позбавляє їх міжнародних рис, притаманних євродоларовим операціям.

Нью-Йорк навряд чи зможе завоювати провідне становище серед міжнародних фінансових центрів, оскільки залишиться найближчими роками не стільки ринком, що концентрує та представляє міжнародні капітали, скільки ринком, що їх споживає.

Євродоларові операції в Нью-Йорку проваляться поки шо в дуже незначних обсягах головним чином тими лондонськими брокерами, яким удалося відкрити тут свої відділення. Основна ж маса євродоларової складової Нью- Йоркського фінансового центру перекидається через Канаду (Торонто) та фінансові центри Карибського басейну (Багамські та Кайманові острови). Нью-Йорк же розвивається як доповнення до Лондонського фінансового центру або як допоміжна ланка ланцюга лондонського євроринку, що охоплює разом із Сінгапуром усі часові пояси земної кулі.

Цюріх

Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютному ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном.

Розташований у центрі Західної Європи, Цюріх являє собою зручний плацдарм для облаштування там іноземних банків. Сприятливим фактором є досить ліберальне валютно-фінансове законодавство Швейцарії, хоча воно стало дещо жорсткішим останнім часом. Право не публікувати звітів про значну частину банківських операцій, ввозити та вивозити необмежену кількість іноземних банкнот, продавати та купувати в будь-якого індивідуума золоті зливки та монети, зберігати цілковиту таємність депозитних рахунків, навіть від податкових органів США та інших країн, — усе це створило швейцарським банкам високу репутацію в західному діловому світі.

Париж

На початку XX ст. Париж був другим після Лондона світовим фінансовим центром. Як і інші фінансові центри того часу, він був національним ринком капіталу, який зріс до розмірів міжнародного завдяки величезним масштабам експорту французького капіталу за кордон. Перевищення пропозиції над попитом на капітал з боку національної промисловості робило Францію найважливішим постачальником позик у інші країни.

У міжвоєнний період роль Парижа в даній сфері міжнародних відносин звелась практично до нуля. Старий фінансовий Париж, місто грошових рантьє та банкірських родин, пішов у минуле. На його місці утворився сучасний фінансовий центр, характерна риса якого — розвиток міжнародного ринку капіталу та різке скорочення ринку іноземних капіталів.

Щоб стимулювати розвиток іноземного ринку, французька влада поставила мету: незважаючи на брак капіталу, знову зробити Париж найважливішим ринком експорту французького капіталу, надавши фондовій та золотій біржам світового статусу. Але саме державне втручання постійно заважало здійсненню поставленої мети. В результаті Париж залишився переважно ринком міжнародного капіталу в основному у формі ринку банківських кредитів. Як такий він швидко просунувся на друге місце у світі після Лондона, але відставання його від лідера, як і раніше, досить значне.