11.Поема і.Франка «Мойсей»- заповіт українському народові.

Поема "Мойсей" — це "духовний заповіт" поета своєму народові, але це також філософський роздум над долею землі, долею народу, долею кожної людини. Центральний персонаж — Мойсей, біблійний пророк, який вивів ізраїльський народ із єгипетської неволі. Дія поеми розпочинається у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної землі в Палестині. Тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтує, погрожує закидати пророка камінням. Одвічна трагедія неприйняття і нерозуміння народом свого вождя. Його серце рветься від караючого грому проклять, моторошного жалю, від величезної невимовної любові до Ізраїлю: Злий дух пустелі випробовує сили Мойсея, звинувачуючи його в тому, що вивів народ з рабства, щоб самому не бути рабом, а потім стати фараоном душ людських. Але совість пророка чиста, бо він справді слуга народний, "душа душі його". Відкинувши сумніви, Мойсей опиняється перед ще більш страшним випробуванням, оскільки в ньому демон оперував знанням майбутнього Палестини: рух до "землі обітованої" таки приведе до здобуття євреями свого царства, але цей здобуток коштуватиме морів пролитої крові й сліз, століть боротьби з сусідами, взаємної ненависті. Це страшне пророцтво зламало Мойсея. Автор навмисне підкреслює думку: зневірившись хоча б ненадовго, лідер утрачає все, стає приреченим на смерть. Проте зі смертю пророка його справа не вмирає,навпаки, вона пробуджує ті великі сили, що дрімали в душі народу. Обіцяний народові край — то не "скарби землі", а "скарби духу", які з "нелюдів лінивих" створять "людей-героїв". Таким чином ми бачимо у поемі зміну двох протилежних настроїв: сумнів ізраїльтян змінюється радістю від отримання обіцяного. Іван Франко закликає народ не втрачати віру — бо зневіреного чекає велика кара Господня. Крім того, поет сам виступає у ролі біблейського Мойсея, беручи на себе відповідальність за долю українського народу, у якому " і сила, й м'якість, дотеп і потуга. І все, чим може вгору дух піднятися". Він намагається показати співвітчизникам можливість щасливої долі, вірить у свій народ: Франко вірить, що український народ, подібно до біблейських ізраїльтян, отримає свободу і рідну землю, кращі часи не за горами: Франко переконаний, що кожен народ, навіть розсіяний світами, може "статися сіллю землі" і послужити добрим прикладом. Для цього, як розповідається у притчі про вибір короля дерев (у шостому розділі), він не повинен "задрімати в ході". Зневірившись в успіхові, заснувши на волі, він цим зневажить Божий заповіт, змарнує нагоду й поступиться іншим народам. Отже, "Пролог" надає твору ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст. Без цього прологу ми мали б переказ біблійної історії, який занурював би нас у події прадавніх часів. Але задивлений у "будущину", автор палкого "Прологу" плекає гарячі мрії, як після визволення українці нарешті посядуть гідне місце у "народів вольних колі", покотять світами гомін волі, стануть домовитими хазяями в "своїй хаті" і на "своїм полі". Такою була найвища мрія видатних діячів українського красного письменства кінця XIX — початку XX століття. Але і сьогодні "Мойсей" І. Франка змушує нас замислитися над своєю власною долею, над долею нашого народу, проаналізувати минуле України, згадати її героїв, пройнятися тими ідеями, якими жили видатні люди давніх часів.