§ 3. Особливості суспільних благ та умови їх ефективного використання

В загальноприйнятому розумінні благами вважаються матеріальні та нематеріальні цінності, що приносять людям задоволення (користь). На сьогодні існує безліч класифікацій благ. Одні дослідники виділяють речові і неречові блага; другі – взаємозамінювані або субститути (наприклад, кава і чай, кіно і театр) та взаємодоповнювані або комплементарні (наприклад, автомобіль і бензин, ручка і папір); треті – необмежені (вільні, позиційні) та обмежені (економічні, непозиційні); четверті – споживчі, що задовольняють потреби людей безпосередньо, та виробничі, які задовольняють потреби людей опосередковано; п’яті – недостойні (небажані) блага, споживання яких повинно заборонятись у встановленому порядку або не стимулюватись, незважаючи на прагнення індивідів придбати його через своє невігластво (наприклад, алкогольні і тютюнові вироби, наркотики, друковані видання та аудіоносії, в яких пропагується насилля), та достойні (бажані), виробництво й споживання яких стимулюється державою; шості – одноразового (наприклад, продукти харчування) та багаторазового використання (наприклад, книги та автомобілі).

Проте найпоширенішою класифікацією є поділ благ на приватні, корисність від яких отримує виключно одна особа, що здійснює плату за них (ринкові), та суспільні, які агенти, що децентралізовано діють на ринку, можуть не надавати, хоча їх постачання може приносити значний позитивний суспільний надлишок. Процес споживання суспільних благ неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них.

Суспільні блага - це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи тощо). Суспільним благам властиві дві основні характеристики, що відрізняють їх від приватних благ:

1. Невиключеність або невинятковість (неможливість виключення будь-якого суб’єкта із споживання) означає, що за суто технічними міркуваннями або через занадто високі витрати недоречно обмежувати когось в користуванні суспільним благом. Характер блага не дозволяє перешкодити його споживанню індивідом, який не виконує вимоги, що висуває постачальник, оскільки санкції проти неплатників виявились би збитком для добропорядних користувачів, а можливі Парето-покращення не були б реалізовані.

2. Неконкурентність (відсутність суперництва у споживанні) означає, що споживання блага одним суб’єктом не перешкоджає споживанню того ж блага іншими. Граничні витрати надання суспільних благ індивідуальному споживачеві дорівнюють нулю, а поява додаткового споживача являє собою Парето-покращення.

На основі цих двох базових критеріїв виділяють чотири групи товарів (табл. 14.2).

Таблиця 14.2

Приватні, суспільні (чисті та змішані) блага

Критерії		ДІЯ ПРИНЦИПУ ВИКЛЮЧЕННЯ ІЗ СПОЖИВАННЯ
		так	ні
ДІЯ ПРИНЦИПУ СУПЕРНИЦТВА У СПОЖИВАННІ	так	Приватні блага (одяг, продукти харчування, житло)	Змішані суспільні блага (відкриті) (дороги в центрі міста, рибопромислові райони)
	ні	Змішані суспільні блага (клубні) (кабельне і супутникове телебачення, водогін, автостради)	Чисті суспільні блага (маяки, світлофори, національна оборона, зовнішня політика, пам’ятки мистецтва, в’язниці)

Суспільні блага умовно можна поділити на “чисті” і “недосконалі” (змішані). Лише для небагатьох суспільних благ (наприклад, законодавство, стратегічне ядерне озброєння) кількість індивідів, що отримують перевагу з їх наявності, може до безкінечності збільшуватись без додаткових затрат, а обмеження доступу до цих благ, якщо і можливе, то для цілих груп, а не для окремої особи персонально. Стосовно таких благ, які володіють властивостями суспільних в абсолютному розумінні (“чисті” суспільні блага), можна з впевненістю говорити, що вони є неподільними на елементи (їх не можна продукувати “дрібними” партіями для продажу). Найвідомішими прикладами “чистих” суспільних благ є оборона країни (благо мирного життя поширюється на все населення країни, незалежно від того, хто брав участь у фінансуванні відповідних витрат), а також маяк (жоден з кораблів в радіусі видимості не може бути виключений із “користування” ним і не може зменшити можливості інших щодо його використання).

Проте більшість суспільних благ доцільно розглядати як “недосконалі” (змішані), що пов’язується з дією двох груп факторів: 1) обмеження можливостей використання, яке може бути обумовлено географічним положенням (наприклад, наскільки близько розташована пожежна станція від можливих користувачів її послугами) або необхідністю придбання додаткових приватних товарів (наприклад, можливість користування шосе залежить від наявності автомобіля); 2) суперництво у споживанні відсутнє доти, доки не досягнуто межі потужностей, адже в подальшому, із збільшенням кількості споживачів, “якість” блага зменшується (наприклад, якщо кількість учнів в класі зросте понад певне число, то кожен учень буде “споживати” загальну програму навчання, але якість занять при цьому суттєво знизиться).

Отже, змішані блага поділяються на відкриті (загальнодоступні, общинні), на які не поширюється принцип виключення, проте існує суперництво в процесі їх використання, та клубні (платні), на які не поширюється принцип суперництва, але є можливості обмеження в доступі до них (табл. 14.2). Умови, які забезпечують збереження та виробництво загальнодоступних благ, повинні відповідати вимогам: 1) встановлення чітких меж общинного блага (визначення кола споживачів); 2) узгодження правил привласнення і фінансування витрат; 3) більша частина індивідів, причетних до виробництва та розподілу общинного блага, може брати участь в процесі коригування правил; 4) контроль за станом, параметрами общинного блага та поведінкою зацікавлених сторін здійснюється безпосередньо споживачами чи уповноваженими ними агентами; 5) у випадку порушення визначених правил можливе застосування відповідних санкцій, диференційованих за ступенем завданої шкоди; 6) існування механізмів вирішення конфліктних ситуацій; 7) не втручання зовнішніх інстанцій (державних органів) в процес надання общинного блага; 8) організація декількох рівнів відкритих благ (за ієрархічним принципом чи в об’єднанні).

На рис. 14.4 наведена класифікація товарів і послуг стосовно показників невиключеності із споживання і неконкурентності. Точка А відповідає чистому приватному благу, точка В – чистому суспільному благу, точка І – виключеному і неконкурентному змішаному благу, точка С – неконкурентному благу, для якого легко і дешево забезпечити виключення окремих споживачів із споживання, точка Н – благо, що займає проміжне становище і не може бути однозначно класифіковане (вартість обслуговування додаткового споживача відносно невисока, виключення із споживання окремих користувачів можливе, проте це “коштуватиме” більше, ніж у випадку блага С).

З світу товарів приватного використання суспільні блага виокремлюються також низкою додаткових властивостей: 1) вони надаються споживачам, оминаючи конкурентний ринок; 2) створювані ними вигоди неподільні на індивідуальні частини; 3) рішення про постачання цих благ приймається за суспільною (колективною) згодою, оскільки окремий споживач в приватному порядку неспроможний створити попит на них або нав’язати його суспільству; 4) забезпечення цих благ здійснюється через механізм державних фінансів; 5) такого роду блага неможливо вкрасти.

В ринковій економіці попит на блага, які пропонуються ринком, та на суспільні блага не є ідентичним. І хоча обидві криві попиту (на приватне та на суспільне благо) є низхідними, цим їх схожість вичерпується. У випадку надання суспільного блага ціна не є змінною величиною, оскільки неможливо призначити її за окрему одиницю товару. Крива попиту суспільного блага характеризує граничну корисність (МВ) від його наявного обсягу. Сума індивідуальних граничних вигід для кожної одиниці такого блага являє собою максимальну суму, від якої можна відмовитися заради отримання додаткової одиниці приватного блага. Крива попиту на суспільне благо отримується шляхом додавання його індивідуальних граничних вигод для всіх споживачів за кожною можливою ціною (рис. 14.5), тоді як для приватного блага сумування обсягів попиту відбувається для кожної ціни.

У випадку приватного блага індивіди коригують обсяги споживання через величину попиту (D), адаптуючи її до свого економічного становища, смаків та запитів. У випадку суспільного блага це зробити неможливо, оскільки однією з його ознак є рівність сукупної пропозиції обсягам індивідуального споживання.

Аналіз кривої попиту на суспільне благо дозволяє перейти до характеристики проблеми ефективності у виробництві цієї категорії товарів. Ефективність у виробництві приватного блага буде мати місце у випадку рівності граничних витрат і граничного доходу. Для товарів індивідуального споживання граничний прибуток вимірюється вигодою, яку отримує споживач. У випадку суспільних благ гранична вигода визначається шляхом сумування цих оцінок для усіх, хто користується цим товаром. Ефективний обсяг виробництва суспільного товару досягається, коли сума граничних вигод дорівнює граничним витратам виробництва (рис. 14.6).

Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою «фантомних» кривих попиту (псевдокривих). Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оскільки всім забезпечується та сама кількість суспільно важливого товару, крива попиту на нього — вертикальне підсумовування кривих індивідуального попиту.

Припустимо, що в економічній діяльності зайняті три особи (А, В і С) і їх справжні показники попиту на суспільне благо (захист довкілля) наведені в табл. 14.3. Шкали попиту на суспільне благо дають уявні криві попиту (рис. 14.5), оскільки сам попит цих трьох осіб не виявляється на ринку. Натомість формується припущення, що цю інформацію отримано після опитування, яке показало, що індивіди А, В і С готові радше оплачувати кожну додаткову одиницю цього блага, ніж залишатися без нього.

Припустимо, що держава виробляє 1 одиницю цього блага, а оскільки принцип виключення не поширюється на захист довкілля, то ні А, ні В, ні С не платитимуть добровільно, бо кожен з них може користуватися ним безкоштовно. Споживання суспільного блага індивідом А не усуває В і С від його споживання, і навпаки. Проте загальну суму грошей, яку усі троє громадян готові заплатити за можливість кожного з них користуватися цією одиницею блага, можна визначити з табл. 14.3. З стовпців 1 і 2 видно, що А готовий заплатити 4 грн. за першу одиницю цього блага; з стовпців 1 і 3 видно, що В готовий заплатити 5 грн. за першу одиницю; з стовпців 1 і 4 видно, що С готовий заплатити 6 грн. за першу одиницю. Ціна в 15 грн. (стовпець 5), яку готові сплатити троє осіб разом, відображає суму цін, яку кожен з них готовий заплатити окремо. Колективна ціна, отже, яку вони готові заплатити за другу одиницю суспільного блага, дорівнює 12 грн. і т.д.

Таблиця 14.3