2.4. Потенціал шлюбності

Розглянуті вище показники шлюбності, окрім загального коефіцієнта, характеризують шлюбність окремо для чоловіків і жінок. І хоча роздільний аналіз шлюбності для кожної статі має важливе значення, використання в аналізі, так би мовити, «гендерно-специфічних» показників має один вельми істотний недолік, а саме: припускає відсутність взаємозв'язку між шлюбністью чоловіків і жінок, що очевидно суперечить здоровому глузду і всім відомим фактам. Що стосується загального коефіцієнта шлюбності, то він, мабуть, в набагато більшому ступені, ніж інші загальні коефіцієнти, залежить від впливу демографічної структури, у тому числі і від співвідношення чисельності чоловіків і жінок шлюбного віку.

Враховуючи усе зазначене, А. Б. Синельниковим була розроблена система показників так званої потенційної шлюбності, що враховує взаємозв'язок чоловічої і жіночої шлюбності. Ці показники розраховуються по відношенню до максимального числа шлюбів, яке теоретично можливо укласти в той або інший період (в роки, близькі до перепису населення). Це число, у свою чергу, визначається на основі даних про чисельність і вікову структуру чоловічого і жіночого населення, часткою не перебуваючих у шлюбі, наявного співвідношення віку потенційних наречених. Цінною особливістю показників потенційної шлюбності є те, що вони можуть служити для первинної, початкової оцінки ролі шлюбної поведінки у формуванні статистично спостережуваного рівня шлюбності.

Першим з цих показників є потенційний загальний коефіцієнт шлюбності, рівний відношенню максимально можливого числа шлюбів до середньорічного населення.

Другим – ступінь реалізації додаткового потенціалу шлюбності, рівний приватному від розподілу фактичного коефіцієнта шлюбності на потенційний. Останній показник вільний від впливу демографічної структури і може тому розглядатися як одна з характеристик шлюбної поведінки, точніше, його внеску в спостережуваний рівень загального коефіцієнта шлюбності.

Згідно з останніми переписами населення 1959, 1970, 1979 і 1989 рр. і мікропереписом маємо таку статистичну картину у 1993-1994 рр. теоретично було можливо укласти 11241 тисячу шлюбів. Фактичне ж число шлюбів було рівне 1094 тисячам, що складає 9,7% від максимально можливого. Статистичні дані останніх років свідчать про постійне зростання числа чоловіків і жінок, які уникають шлюбу (тікають від нього) тобто про радикальні зміни шлюбної поведінки.

При цьому, на відміну від країн Заходу, в Україні не йдеться про «заміщення» офіційно зареєстрованих, «законних» шлюбів співпроживанням, шлюбами «незаконними». Така динаміка реалізації потенціалу шлюбності, такий характер зміни шлюбної поведінки говорять про наростання в нашій країні, як і в інших розвинених країнах, де цей процес йде з випередженням на 20-30 років, кризу сім'ї як соціального інституту. Якщо не усвідомити, що йдеться саме про кризову еволюцію шлюбу і сім'ї, якщо не тішитися приємною і заспокійливою думкою про те, що Україна в цьому відношенні, хоча і із запізненням від країн Заходу, йде шляхом «прогресу», то слід визнати, що збереження подібної динаміки шлюбності матиме серйозні наслідки. Так звані «альтернативні» форми сім'ї і шлюбу «абсолютно нездатні забезпечити ні відтворювання населення, ні нормальне виховання підростаючого покоління, тобто розв’язати ті завдання, для розв’язання яких, власне, людство і «винайшло» цей унікальний соціальний інститут – сім'ю.

Хоча, як уже зазначалося, демографа цікавить не стільки юридична форма шлюбу, скільки його реальність і ефективність, проте нереєстрована шлюбність посідає істотне місце в демографічному аналізі. Причина цього полягає в тому, що реальний і ефективний шлюб, незалежно від його юридичної форми, пов'язаний із народженням дітей, причому сучасна тенденція як в нашій країні, так і в країнах Заходу полягає в збільшенні числа дітей, що народжуються «незаконно», поза легітимним, офіційно зареєстрованим шлюбом, у зростанні, тим самим, позашлюбної народжуваності. Дамо визначення нереєстрованої шлюбності, або співпроживання, і визначимо її показники.

Як вже наголошувалося вище, ця заспокійлива думка дуже любилася авторам демографічних доповідей, що регулярно видаються Центром демографії і екології людини. Дана організація шкодує лише за тим, що наша країна відстає від «західної моделі» на ціле покоління.

Співпроживання – сумісне проживання в одному домогосподарстві двох дорослих, не зв'язаних шлюбом або спорідненими відносинами, але мають емоційні і сексуальні взаємини. Knox D., Schacht З. Choices in Relationships. An Introduction to Marriage and Family. Saint Paul, N.-Y., Los Angeles, San Francisco, 1991. P. 150.

Співпроживання – це статевий союз, не оформлений відповідно до шлюбного законодавства даної країни.

Співпроживання – незаконний шлюб, повсякденне, ненаукове найменування статевого союзу, не оформленого відповідно до шлюбного законодавства. Соціальна енциклопедія. М., 2000. С. 344.

Мотиви, згідно з якими люди юридично не оформляють свої відносини, можуть бути різними. Відповідно можна виділити наступні типи (категорії) співпроживань і тих, хто живуть разом:

• «емоційно захоплені», але ще не готові до шлюбу;

• що збираються одружитися і що живуть разом в очікуванні цього;

• що живуть разом з економічних причин (бідняки);

• розглядаючі співпроживання як постійну альтернативу шлюбу.

Якщо перші три категорії не заперечують шлюб як такий і навіть вважають, що вони мовби «перевіряють» себе перед ухваленням серйозного рішення про укладання шлюбу, то четверта категорія включає людей, які не бажають одружуватися з тих або інших причин, аж до нібито принципових, «філософських». Саме ці люди суть ті, хто, за словами модерністів, несе «нову статеву мораль», з ким зв'язуються більш «демократичні» і більш «толерантні» норми сексуальних взаємин, а в реальності ж є, так би мовити, «авангардом», «передовим загоном» наступаючих на сім'ю деструктивних, руйнівних сил.

Співмешканці. Хто вони?

Рівень співпроживань різко зріс останніми роками. Співпроживання значною мірою поширені серед осіб з низькою освітою, а також серед тих, чиї батьки не перебували у шлюбі або їхній шлюб не був успішним. Серед всього населення у віці до 45 років частка осіб, що коли-небудь жили в незареєстрованих шлюбних союзах, дорівнює 25% (27% серед чоловіків і 24% серед жінок). При цьому у віці 19- 24 року ця частка дорівнювала 25%, у віці 25-29 років і 30-34 роки – 34%, у віці 35-39 років – 18% і у віці 40-44 року – 11%. Серед білих вона була рівна 25%, серед негрів – 29% і серед іспаномовних – 27%. Якщо серед осіб, що мають більше 12 років навчання, частка співпроживань дорівнювала 26%, то серед тих, що навчалися менше 12 років – 31%, а серед тих, хто вчився 12 років, – 24%. Ця частка серед тих, чиї батьки не перебували у шлюбі або їхній шлюб не був успішним, складала 32% проти 22% у тих, батьки яких перебували в «нормальному» шлюбі. Bumpass L., Sweet J. National Estimates Cohabitation//Demography. 1989. Vol. 26. P. 615- 625. Cit. in: Brinkerhoff D.B., White L.K. Sociology. Saint Paul, N.-Y., Los Angeles, San Francisco, 1991. P. 350.

Основним показником поширеності нереєстрованих шлюбів могла б стати частка тих, хто перебуває в такому шлюбі, (серед всіх, хто вважає себе одруженими або заміжніми). Проте статистична оцінка цієї частки представляє значні труднощі. Як вже неодноразово наголошувалося, шлюбний стан взагалі можливо фіксувати тільки під час переписів або спеціальних обстежень населення. Але в більшості випадків практично неможливо встановити, чи є шлюб, про який повідомляє лічильнику респондент, зареєстрованим чи ні. Причина цього – у принципі самовизначення, коли відомості, що повідомляються, не вимагається підтверджувати ніякими документами. Тому дані більшості вітчизняних (та і зарубіжних) переписів населення не дозволяють судити ні про величину нереєстрованої шлюбності, ні про її динаміку. Лише дані спеціальних соціологічних досліджень можуть дати достатньо надійну оцінку поширеності співпроживань.

Наприклад, у США, де такого роду дослідження проводяться регулярно і на базі загальнонаціональної вибірки, в кінці 80-х рр. 2,3 мільйони пар, або 4% всього населення, жили в незареєстрованих шлюбах. При цьому серед тих, хто перебував в офіційному шлюбі у момент дослідження, 17% жили разом до його офіційної реєстрації, а 25% населення мали такий досвід в минулому.

У нашій країні рівень нереєстрованої шлюбності оцінити так само важко. Як висловилися автори Шостої щорічної демографічної доповіді, «відомо, що вони (незареєстровані шлюби в Україні. – В.М.) існують».

Багато людей відмовляються від реєстрації шлюбу, перш за все, тому, що не вірять у його довічний характер і не хочуть створювати собі труднощі з розлученням і подальшим розділом майна... Вони хочуть зберегти за собою повну свободу розриву з партнером у випадку, якщо любов з однієї або обох сторін пройде... Украй сумнівні твердження про те, що шлюб і сім'я у наш час просто приймають якісь нові форми: такі форми взаємин між чоловіками і жінками існують споконвіку і при цьому ніколи не вважалися ні шлюбом, ні сім'єю. Подібні «сім'ї» абсолютно нездатні забезпечити ні відтворювання населення, ні нормальне виховання підростаючих поколінь.

Борисов В.А., Синельников А.Б. Шлюбність і народжуваність в Росії: демографічний аналіз. Москва, 1995. С. 40.

Тільки в мікропереписі 1994 р. опитувані вперше повинні були не тільки відповісти на питання, чи перебувають вони в шлюбі, але й на питання про те, чи є цей шлюб офіційно зареєстрованим. Результати мікроперепису показали, що частка перебуваючих у незареєстрованих шлюбах є порівняно низькою: лише 6,5% чоловіків і 6,7% жінок, що перебувають у шлюбі, за їх словами, не зареєстрували його.

Такі дані спростовують висунуту багатьма ученими й громадськими діячами гіпотезу про те, що в нашій країні, подібно до країн Західної Європи, відбувається заміщення реєстрованої шлюбності співпроживаннями. Якби справа йшла таким чином, то частка тих, хто перебуває в незареєстрованих шлюбах в більш молодому віці була б набагато вищою, ніж у старших вікових категоріях. В реальності ж лише у віковій групі 16-17 років ця частка є високою, у всій же решті вікових категорій вона практично така ж, як і у всьому населении.

Щоправда, деякі соціологи вважають, що дані мікропереписи 1994 р. занижують реальну поширеність незареєстрованих шлюбів в нашій стране. Підстава для такої думки бачиться у відзначеній багатьма дослідженнями лібералізації ставлення до незареєстрованих шлюбів, причому більш молоді респонденти показують велику терпимість по відношенню до цього явища. (Так, ті, хто засуджує незареєстрований шлюб, серед осіб старшого віку становлять 60%, а серед осіб молодше 25 років ця частка дорівнювала лише 18%).

Проте усі застереження та наведені вище дані ще не дають підстави говорити про радикальну зміну соціальних норм шлюбної поведінки і тим більше його самого. Так, позашлюбні співпроживання стають все більш прийнятною формою сумісного життя для деякої частини населення. Проте, як і раніше, практично всі, хто все-таки одружується, прагнуть зробити це через легальні, «законні» форми шлюбу, а не через співпроживання.

У той же час, поза сумнівом, і в нашій країні має місце деяке зростання нереєстрованої шлюбності, оцінити яке дозволить майбутній перепис населення. Нині можна дати непряму оцінку зростання нереєстрованої шлюбності, використовуючи дані про динаміку позашлюбної народжуваності. Частка позашлюбних народжень, протягом 60-90-х рр. безперервно збільшується, досягнувши дотепер майже 30% всіх народжень. При цьому аж до 1999 р. зростання позашлюбної народжуваності частково компенсувало її загальне падіння. Динаміка цього показника дозволяє зробити висновок про те, що нереєстрована шлюбність в нашій країні збільшується, хоча, на щастя, і не дуже швидкими темпами. У цьому відношенні наша країна «відстає» від країн Заходу, де співпроживання поширені набагато сильніше і де вони вже вносять помітний внесок у падіння народжуваності. Згідно з рядом досліджень, рівень позашлюбної народжуваності вдвічі нижче, ніж народжуваності шлюбної, «законной».