4. Ринок праці
Ринок праці охоплює відносини, які розпочинаються при наймі людини на роботу і завершуються звільненням з неї. Але тоді, коли людина працездатного віку є незайнятою, проте шукає роботу, вона все одно перебуває на ринку праці, впливаючи на пропозицію.
Об'єктом ринку праці є послуги праці, незалежно від того, втілюються вони у конкретних продуктах, виробах чи є послугами безпосередньо, наприклад, послуги юриста, лікаря, вчителя.
Пропонувати послуги праці, або, як кажуть, формувати пропозицію, може будь-яка людина працездатного віку. В Україні, за даними Держкомстату, на 1 січня 2010 р. налічувалося 27,9 млн. осіб працездатного віку, з них 1,9%, або 531,6 тис. осіб, були офіційно зареєстрованими безробітними. Купувати послуги праці можуть приватні підприємці або держава. Відтак, з одного боку, населення працездатного віку, яке вже має або шукає роботу, а з іншого — приватні підприємці та державні організації виступають суб'єктами ринку. Відносини між суб'єктами ринку праці оформляються у вигляді трудових контрактів, або угод, в яких визначаються умови і характер роботи, взаємні права та обов'язки сторін, розмір винагороди. Трудові контракти укладаються на певний термін, частіше на 1 рік, після чого вони можуть бути пролонговані (подовжені) або розірвані. Найважливішим пунктом трудових контрактів є оплата праці, яка є ринковою оцінкою
фактора праці і формується в процесі взаємодії попиту та пропозиції. Цей процес має деякі особливості.
Попит на ринку праці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють працівники. Тому той, хто віртуозно виробляє нікому не потрібні речі, не може претендувати на оплату, водночас як людина, що створює звичайні, але потрібні речі, має отримати відповідну винагороду. Крім того, попит на ринку праці залежить від продуктивності праці. Відповідно до закону спадної продуктивності ресурсів продуктивність кожного додатково найнятого працівника, починаючи з певного моменту, знижується. Зрозуміло, що підприємець може наймати додаткових працівників, тобто збільшувати попит на працю, лише доти, доки заробітна плата (витрати підприємця на ресурс праці) не стане перевищувати внесок працівника у створений продукт.
Пропозиція праці формується багатьма чинниками. Працівник має здійснити вибір: продавати чи не продавати свою працю. Вирішуючи, яку кількість праці запропонувати до продажу, він робить вибір між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. При цьому враховується кілька умов.
У разі підвищення заробітної плати діє "ефект заміни": працівникові вигідно відмовитися від годин дозвілля заради збільшення робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг.
Збільшуючи свій робочий час, працівник витрачає більше фізичної і розумової енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.
Підвищення заробітної плати створює "ефект доходу". Він проявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу плату, більше цінує дозвілля. Щоб спонукати його збільшувати свою пропозицію на ринку, треба підвищити йому заробітну плату. Звичайно, може виникнути ситуація, коли внаслідок "ефекту доходу" працівник скоротить свою пропозицію, віддавши перевагу дозвіллю. Проте на ринку праці така ситуація не позначиться, оскільки для нових працівників спрацює "ефект заміни".
О
тже,
підсумовуючи, зазначимо, що пропозиція
праці прямо залежить від ціни на неї.
Зобразимо попит, пропозицію праці та
ціну праці на графіку.
Пояснення до графіка:
Крива попиту на послуги праці є спадною. Це пояснюється тим, що при нижчій заробітній платі може бути найнято більше працівників.
Крива пропозиції є зростаючою внаслідок ефекту заміни, ефекту граничних витрат праці, ефекту доходу.
Перетин названих кривих у точці Е встановлює рівноважну ціну послуги праці або заробітну плату.