4. «Слово про закон і благодать» Іларіона.

Знамените „Слово про закон і благодать” приписують Іларіонові. За свідченням Києво-Печерського патерика, його постриг у ченці засновник монастиря Антоній. Оскільки Іларіон був благочестив, божественним писанієм розумний і постник. Ярослав Мудрий робить його пресвітером у своїй заміській резиденції - Берестові. У 1051р. з волі великого князя собор місцевих єпископі» настановляє Іларіона київським митрополитом. А у 1054р- Іларіон вже не був митрополитом. Невідомо, помер він чи ні. Окрім „Слова про закон і благодать" Іларіонові приписують „Исповедание вери" - невелике повчання священикам та іноді „Посланіє к брату столпнику". Грушевський розглядає авторство Іларіона тільки як правдоподібне, а не як певне. Певне тільки, що се твір київський за часів Ярослава. Не пізніше сорокових років, писаний якоюсь духовною особою, не єпископом, бо про єпископів автор говорить як про вищу від себе категорію. Певно також, що це пише русин.

„Слово” було написане між 1037 і 1050 рр. У поширеній редакції воно складається з 3 частин. Слово відзначається стрункістю композиції і широким використанням різноманітних засобів художньо-ораторської мови. Воно є блискучим зразком того високого рівня майстерності, якого досягла література Київської русі за часів князювання Ярослава Мудрого. Слово важке для розуміння простих слухачів за змістом і формою. Особливості ораторського стилю – символічний паралелізм, порівняння, уособлення абстрактних понять, метафори, антитези, повторення, риторичні вигуки, запитання тощо. Починається твір похвалою Богові, що в славі своїй не забув людей своїх, але плоттю постраждав для їх урятування, перед тим для приготування давши їм Мойсеїв закон. В експозиції намічається теза „писанія сего" і докладно означується тема. Після вступу автор ставить ближчу тезу: У 1 частині Іларіон зіставляє Старий і Новий завіти („Закон”, даний Мойсеєм. і „Благодать”, поширену Ісусом Христом), стверджуючи вищість останнього. Для цього він застосовує 10 паралелей між рабинею Авраама Агарою - законом і його дружиною Саррою - благодаттю. Після цієї великої серії паралелей постає ряд менших образів: закон - місяць, благодать - сонце. Потім автор малює картину розповсюдження благодаті по всіх країнах і між всіма народами до Русі включно. Широкими рисами окреслюється образ нового християнського світу: постає наступна серія паралельних образів нового християнського і старого поганського життя на Русі. В другій частині проголошується хвала рідній землі та її апостолові-хрестителю, „кагану нашому Владимиру”. Вона також поділена на три частини. Насамперед це історична частина, введена закликом до похвали: всі землі вдячно шанують і славлять свого учителя, який навчив православної віри. Тут у величальних рисах малюється цей новий духовний патрон Русі - „каган" Володимир. Після цього відкривається властива похвала Володимирові, яка потім зручно переводиться в похвалу його потомству, сучасному княжому дворові сучасному Києву - як свідкам заслуг, побожності, правовірності князю. Твір закінчується піднесеного молитвою.