1.Визначення поняття "групова динаміка ". Проблематика тих явищ, які можна віднести до динамічних процесів малої групи, досить широка. По-перше, це група проблем в руслі "особистість - мала група". Сюди можна віднести ті з них, що стосуються механізмів трансформації групою загальних норм і цінностей суспільства і доведення їх до індивідів. Разом з тим важ­ливим питанням є виявлення способів засвоєння особистістю цих цінностей, норм і установок. Отже, ці проблеми стосуються такого ракурсу дослідження, в якому з'ясовується, що відбувається всере­дині малої групи. По-друге, важливим аспектом дослідження дина­міки малих груп є розвиток самої групи, особливості групових про­цесів, їх модифікація на кожному з етапів розвитку.

В широкому розумінні слова групова динаміка, на відміну від статики є сукупністю тих динамічних процесів, які одночасно відбу­ваються в групі в якусь одиницю часу і які знаменують рух групи, тобто ЇЇ розвиток.

Вперше поняття "групова динаміка" було використано К. Левіном у статті "Експерименти в соціальному просторі", що була опуб­лікована в одному з американських наукових журналів в 1939 році. В 30-х рр. XX ст. завдяки роботам К. Левіна і його членів виник науковий напрямок групової динаміки, який спирався на загальний системний підхід до груп, розроблений в гештальтпсихології. Ос­новні теоретичні принципи групової динаміки такі:

__MCE_ITEM__-      група є ціле, яке існує у великому соціальному "полі" з ба­гатьма перехресними динамічними зв'язками;

__MCE_ITEM__-      група є дещо більше, ніж сума її членів, вона має свою влас­ну структуру і свої цілі;

__MCE_ITEM__-      критерій визначення групи є взаємозалежність її членів;

__MCE_ITEM__-      група є "динамічним цілим", зміна в будь-якій її частині при­водить до зміни цілого;

__MCE_ITEM__-      кожен член групи існує в соціальному полі, в якому всі інди­відуальні проблеми безпосередньо пов'язані з груповими;

__MCE_ITEM__-       кожна група має певні структурні (тип організації, рівень єдності і диференціації частин) і динамічні властивості (групові цілі, групова ідеологія, яка представлена системою цінностей).

Особливостями досліджень групової динаміки є широке вико­ристання лабораторних контрольованих експериментів з групами і практична направленість отриманих результатів. Найбільш відомі дослідження групової динаміки пов'язані з вивченням стилів  лідер­ства, мотивації прийняття групового рішення, що були здійснені в 30-40-х роках під безпосереднім керівництвом К. Левіна. Методи­ки, що розроблено школою "групової динаміки" широко викорис­товуються і в інших теоретичних схемах, тому поняття "групова динаміка" не обов'язково прив'язується до школи К. Левіна, а озна­чає також особливий вид лабораторного експерименту, спеціально призначений для вивчення групових процесів.

Сучасні дослідження групової динаміки включають практич­но всі питання, що пов'язані зі структурою і функціонуванням груп та поведінкою індивідів в груповій ситуації. Найважливішими з динамічних процесів малої групи є: процес утворення малих груп; психологічні механізми, які роблять групу групою: феномен гру­пового тиску на індивіда, розвиток групової згуртованості; проце­си лідерства і прийняття групового рішення. Інший аспект дина­мічних процесів може бути представлено явищами групової жит­тєдіяльності, етапами розвитку групи, один з яких може бути пред­ставлено такою стадією, як колектив.

2. Поняття групової динаміки включає в себе п'ять основних елементів і кілька додаткових. Основними є:

Цілі группи . Цей елемент визначається тим, в яку більш загальну систему практичної роботи з людьми включена група, і в значній мірі – особистісними якостями її лідера. Цілі групи можуть не збігатися з цілями окремих учасників. Це породжує групову динаміку, результати якої не завжди передбачувані.

Норми групи, які виникають в результаті переслідування спільної мети, прагнення до збереження стабільності групи. Норми, вироблені групою, захищаються її членами. Група здійснює тиск на своїх членів, примушуючи їх підкорятися цим нормам.

Структура групи і проблеми лідерства. Лідер веде групу, організовує, планує і керує діяльністю групи, проявляючи при цьому більш високий, ніж інші члени групи, рівень активності. Лідер – це соціальна роль певної особистості в групі. Виявити структуру групи можна за допомогою соціометрії. Отримані результати використовуються для управління процесами групової динаміки.

Згуртованість групи – це взаємне тяжіння членів групи. Необхідно забезпечувати динамічну рівновагу між згуртованістю і напруженістю.

Фази розвитку групи. Зазвичай виділяють кілька фаз: дифузна група; група-асоціація, група-кооперація, група-колектив; корпорація.

Додаткові елементи: створення підгрупи, відносини особистості з групою.

3. Структура малої соціальної групи У малій соціальній діють численні зв'язки. Вона являє собою складну систему соціальної групи спілкування та взаємин як усередині між учасниками групи, так і ззовні. Постає запитання: «Якими властивостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її можна було охарактеризувати як структуровану цілісну спільноту?» В дослідженнях показано, що мала соціальна група складається з людей, котрі часто взаємодіють одне з одним, визнають себе як членів однієї групи, поділяють загальні норми групи, беруть участь у досягненні спільної мети, сприймають групу як джерело задоволення, перебувають у кооперативній взаємозалежності, відчувають себе як певну єдність, координують дії стосовно середовища. Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням загальних групових норм і специфічної групової культури; впливом на особистість. Стосовно особистості група виконує низку функцій: ·                   по-перше, долучає її до соціальних, моральних, естетичних та інших цінностей (названа функція виконується групою тому, що вона є відкритою соціальною системою і свої цілі, завдання, систему зв'язків черпає із суспільства);

·                   по-друге, вплив групи на особистість позначається у виховній і коригувальній функції (хоча сама людина творить і формує себе та своє оточення, однак при всьому цьому група є тією могутньою силою, яка у своєму арсеналі містить такі засоби впливу, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання та ін.). Перелік необхідних для визначення структури малої групи характеристик можна було б продовжити. Головним залишається факт наявності в групі системи зв'язків. Отож, структуру малої групи можна визначити як сукупність зв'язків, що складаються в ній між членами групи. Виходячи з того, що основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування, то найчастіше виокремлюють структуру зв'язків і стосунків, що породжуються спільною діяльністю (функціональних, організаційних, управлінських, економічних) і структуру зв'язків, які виникають у процесі спілкування і психологічних відносин (комунікативну, емоційних стосунків, рольову й неформально-статусну). Відомо, що переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю вирішувати певні суспільні завдання, у ході реалізації яких члени групи виконують відповідну спільну діяльність, обмінюються інформацією, узгоджують свої дії з логікою трудового процесу, дотримуються певних вимог тощо. Така сукупність взаємин будується за адміністративним, технологічним чи правовим принципами й зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких члени групи залучаються незалежно від уподобань, бажань, симпатій або антипатій. У соціальній психології такі офіційні відносини, які фіксуються й охороняються соціальними інституціями, законодавством, інструкціями, наказами тощо переважно мають назву формальних Формальна (ділова) структура групи – основними особливостями якої є: поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передавання інформації (Я. Щепанський). Формальна структура — це взаємини і зв'язки між членами групи, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні стосунки, спрямовані на виконання того чи іншого групового завдання. Отже, відносини у неформальній структурі відбуваються за діловим принципом, а місце особистості в системі офіційних зв'язків визначається тим, наскільки ефективно індивід реалізує в групі специфічну для неї соціальну функцію. Неформальна (емоційна) структура, яка відтворює неофіційні взаємини між членами групи. Стосовно формальних стосунків ці міжособистісні зв'язки є вторинними, однак за певних умов вони можуть бути консолідаційним чинником у підвищенні продуктивності праці, в ефективному виконанні наміченої мети чи засобом об'єднання людей у різні неформальні угруповання. Через неформальні зв'язки можна також успішно впливати на групову свідомість працівників, зменшуючи вагу соціальних конфліктів. Спеціалісти з проблем управління М.X. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі називають потреби, які зумовлюють вступ індивіда до неформальної системи зв'язків: ·        потреба в допомозі; ·        потреба в захисті; ·        потреба в інформації; ·        потреба в тісному спілкуванні та симпатії. Комунікативну структуру малої соціальної групи можна визначити як сукупність комунікативних властивостей і можливостей членів спільноти, які спрямовані на створення комунікативного потенціалу групи й реалізовані в системі інформаційних зв'язків. Комунікативний потенціал групи, своєю чергою, — це своєрідний зв'язок членів групи між собою й зовнішнім середовищем, концентрація певного обсягу групової інформації з метою її подальшого чіткого розподілу між усіма учасниками комунікативного процесу, використання для прогнозування відносин та контролю за ними, взаємного розуміння, розвитку критичного мислення. Комунікативна структура групи може бути представлена як мережа офіційних і неофіційних каналів чи шляхів, якими у групі відбувається обмін діловою інформацією та думками Під структурою соціальної влади і впливу в малій групі зазвичай розуміють сукупність зв'язків між членами групи, яка характеризується спрямованістю та інтенсивністю їхнього взаємного впливу. Тобто в групі складається особливий тип міжособистісних стосунків, побудованих на впливі, владі й підлеглості. В малій групі соціальна влада представлена двома основними формами: лідерство й керівництво. При цьому одні лідери чи керівники є більш впливовими, а інші — менш авторитетними. У рольовій структурі малої групи особливе значення має розподіл групових ролей, тобто типових способів поведінки, які пропонуються, очікуються й реалізуються учасниками групового процесу. Приміром, під час виконання групового завдання виокремлюють ролі «генератора ідей», «критика», «мотиватора» та ін.; підсумовуючи діяльність психокорекційної групи, вирізняють ролі «об'єднувача», «цапа-відбувайла» тощо. Аналізуючи процес взаємодії в групі, виокремлюють ролі, пов'язані з виконанням завдань («ініціатор» — пропонує нові підходи, ідеї до проблеми, способи подолання труднощів; «координатор» — спрямовує групу до її цілей, підбиває підсумок того, що в ній вже відбулося; «оцінювач» — критично оцінює роботу групи і пропозиції інших), і ролі, пов'язані з наданням підтримки решті членів групи («натхненник» — підтримує чужі ідеї, розуміє думки інших; «диспетчер» — створює можливості для спілкування, спонукує до нього всіх членів групи, регулює процеси спілкування; «примиритель» — поступається в чомусь своїми думками для того, щоб привести у відповідність думки інших).