1. Еволюція сучасної цивілізації та її вплив на розвиток систем освіти

Сучасна наука виділяє принаймні три основних етапи в розвитку сучасної цивілізації: доіндустріальний, або античний етап, що завершився повсюдно на нашій планеті в IV-V столітті н. е..; індустріальний, що триває, мабуть, до кінця другого тисячоліття сучасної історії людства, і постіндустріальний, або технотронного, інформаційного, владно стверджує себе починаючи ще з середини ХХ століття і остаточно визнаний зі вступом людства в третє тисячоліття.

Етап доіндустріальної цивілізації дав людству величезний досвід становлення освіти як системи. Саме в цей період виникла школа як спеціальний навчальний заклад для освіти молоді, з'явилися перші загальнодержавні системи освітніх установ (Єгипет, Китай, Греція), склалися певні теорії виховання, були сформульовані суттєві педагогічні принципи, не втратили своєї значущості і до теперішнього часу (станово-кастове виховання і навчання, вимоги до відносин між учителем і учнем, зв'язок знання і моральності та багато іншого).

Таким чином, для сфери освіти в умовах доіндустріальної цивілізації були характерні: тенденції до кількісного накопичення, розширенню та поглибленню знань про навколишній світ і умови буття, що носять здебільшого прагматичний характер; принципи кастовості навчання, що залишають в темноті і неуцтві абсолютна більшість населення, пошук найбільш ефективних шляхів поширення і зміцнення отриманих знань

Індустріальний період розвитку сучасної цивілізації, що тривав протягом практично п'ятнадцяти століть забезпечив гігантський стрибок у розвитку людського буття, освіти, культури в самому широкому її розумінні, невпізнанно змінив обличчя планети, можливості людини.

Відбувався безперервний процес підвищення престижу знання, освіченості, культури. І, природно, здійснювався пошук найбільш ефективних методів навчання, створення наукових і творчих шкіл, розширення грамотності населення.

Середньовічні школи та університети Європи, російські та українські університети, що виникли в XVIII-XIX століттях, стали ще одним потужним кроком на шляху розвитку індустріальної цивілізації, зміцнення позицій освіти і науки у всьому світі.

Протягом ХХ століття були вирішені такі важливі проблеми, як зближення науки з виробництвом, різке зростання числа учнів і загального рівня освіти населення планети. В системах освіти з'явилися такі нові ланки, яких раніше взагалі не було: професійно-технічне вищу освіту та освіта дорослих. Більше уваги стало приділятися поширенню природничих і технічних знань, модернізації навчальних програм, виробленню нових методів викладання, підвищення вимог до учнів і викладачів, введення в окремих країнах навчання на національних мовах і заміні іноземних викладачів вітчизняними кадрами. Системи освіти наблизилися до життя і стали більшою мірою відповідати практичним запитам соціально-економічного та культурного розвитку

Особлива складність сучасного етапу, пережитого людством, полягає в тому, що воно знаходиться в умовах переходу від індустріального (техногенного) до постіндустріального (інформаційного) етапу свого цивілізаційного розвитку, коли закони індустріального суспільства з усією очевидністю відходять у минуле, працюють малоефективно і навіть не працюють взагалі, а закони постіндустріальної, технотронної цивілізації ще не сформувалися в повній мірі, не набрали своєї сили, коли питань і проблем виникає набагато більше, ніж відповідей на них. Це явище стосується всіх країн, носить глобальний характер і виявляється у всіх сферах життєдіяльності суспільства, але в першу чергу в сфері освіти, оскільки світ сьогодні з повною підставою пов'язує освіту з концепцією сталого розвитку і розглядає його як найпотужнішу продуктивну силу, якої людство почало оволодівати лише в кінці ХХ століття.