31/ Характеристика підходів вітчизняних психологів до проблеми структури особистості Платонов,Петровський ,Рубінштейн

Особистість у теорії С. Л. Рубінштейна

С. Л. Рубінштейн (1889-1960) розглядав особистість у контексті розроблених ним принципів детермінізму та єдності свідомості і діяльності. Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це ставлення реалізується в діяльності людини. Завдяки діяльності люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Особистість формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому таке велике значення для розуміння особистості має діяльність. Особистість - це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків. Особистість неможлива поза психікою, поза свідомістю. Усі психічні явища і процеси органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна "їхня життєва функція полягає в регуляції діяльності людини. Зумовлені зовнішніми впливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність, залежність суб'єкта від об'єктивних умов.

За теорією С. Л. Рубінштейна, людина є не лише суб'єктом діяльності і пізнання, але і суб'єктом життєдіяльності. Життєдіяльність - не лише сума пізнання, діяльності і спілкування. Під час життя людина стикається з різними проблемами. Вони виникають у ставленні до добра і зла, смерті і безсмертя, необхідності і свободи. Особливість людини як суб'єкта життя полягає в її здатності вирішувати життєві суперечності.

На відміну від більшості гносеологічно орієнтованих концепцій свідомості, що зводять її до віддзеркалення дійсності, Рубінштейн розглядає свідомість як виявлення ставлення суб'єкта до оточуючого світу, як можливість його самовизначення. У ході розвитку свідомості особистості виникає самосвідомість. Етапи розвитку самосвідомості є етапами розвитку безпосередніх зв'язків з навколишнім світом, опанування цих зв'язків і стосунків за допомогою дій. Людина усвідомлює себе лише у взаєминах з іншими людьми. Самосвідомість - це переосмислення свого життя.

Прослідковуючи єдність свідомості й діяльності, Рубінштейн показав, що свідомість, як вищий психічний процес, здійснює щонайменше три взаємообумовлені функції: регуляцію психічних процесів, регуляцію взаємин, регуляцію діяльності і всього життя суб'єкта.

Фундаментальне значення має положення С. Л. Рубінштейна про багатоплановість психічного, багаторівневість перебігу психічних процесів. В "Основах загальної психології" особистість визначається єдністю трьох компонентів - що людина хоче (спрямованість), що вона може (здібності, обдарування) і яка вона є ( характер). Ці модальності утворюють ціле, але не зафіксоване, не статичне: у життєдіяльності людина виявляє свою спрямованість, реалізує здібності, формує характер.

Характеристика особистості включає також її ідеї, принципи, на основі яких здійснюється оцінка власних і чужих учинків. До структури особистості, на думку Рубінштейна, входять і пізнавальні процеси, без яких неможливі діяльність і поведінка людини. Багатоплановість, цілісність психічного устрою особистості зберігаються завдяки взаємозв'язку всіх його властивостей і тенденцій.

КОНЦЕПЦИЯ ЛИЧНОСТИ К.К. ПЛАТОНОВА

Данная концепция – наиболее яркий образец реализации идей структурного подхода к пониманию личности человека. К.К. Платонов рассматривает личность как динамическую систему, т. е. систему, развивающуюся во времени, изменяющую состав входящих в нее элементов и связей между ними, при сохранении функции.

В этой системе автор выделяет четыре подструктуры личности. Критериями выделения подструктур являются:

– отношение биологического и социального, врожденного и приобретенного, процессуального и содержательного;

– внутренняя близость черт личности, входящих в каждую подструктуру;

– каждая подструктура имеет свой особый, основной для нее инструмент формирования (воспитание, обучение, тренировка, упражнение);

– объективно существующая иерархическая зависимость подструктур;

– исторические критерии, используемые для сущностного понимания личности: личность как сумма психических свойств;

– личность как опыт человека, биологизация личности, социологизация личности.

Применение данных критериев к анализу личности позволило автору выделить в ее структуре следующие основные подструктуры.

1. Подструктура направленности и отношений личности, которые проявляются в виде моральных черт. Они не имеют врожденных задатков и формируются путем воспитания. Поэтому она может быть названа социально обусловленной.

2. Подструктура опыта, которая объединяет знания, навыки, умения и привычки, приобретенные путем обучения, но уже с заметным влиянием биологически и даже генетически обусловленных свойств личности. К.К. Платонов признает, что «далеко не все психологи рассматривают указанные свойства как свойства личности».

3. Подструктура индивидуальных особенностей психических процессов или функций памяти, эмоций, ощущений, мышления, восприятия, чувств, воли. К.К. Платонов намеренно устанавливает такой порядок их следования, подчеркивая тем самым силу биологической и генетической обусловленности психических процессов и функций.

4. Подструктура биопсихических свойств, в которую входят половые и возрастные свойства личности, типологические свойства личности (темперамент). Процесс формирования черт этой подструктуры, а точнее, их переделки, осуществляется путем тренировки. Свойства личности, входящие в эту подструктуру, несравнимо больше зависят от физиологических особенностей мозга, а социальные влияния их только субординируют и компенсируют.

Таким образом, по мнению К.К. Платонова, в эти подструктуры могут быть уложены все известные свойства личности.

Причем часть этих свойств относится в основном только к одной подструктуре, например убежденность и заинтересованность – к первой; начитанность и умелость – ко второй; решительность и сообразительность – к третьей; истощаемость и возбудимость – к четвертой. Другие, а их больше, лежат на пересечениях подструктур и являются результатом взаимосвязей различных собственных подструктур. Примером может являться морально воспитанная воля как взаимосвязь 1-й и 3-й подструктур; музыкальность как взаимосвязь 3, 4 и обычно 2-й подструктур

Концепція особистості А.В. Петровського

А.В. Петровський у своїх розробках виходить з того, що поняття «індивід» і «особистість» не тотожні. Особистість - це особлива якість, що набувається індивідом у суспільстві в процесі вступу його в суспільні за своєю природою відносини. Щоб зрозуміти підстави, на яких формуються ті чи інші властивості особистості, потрібно розглянути життя людини в суспільстві. Включеність індивіда в систему суспільних відносин визначає зміст і характер виконуваних ним діяльностей, коло і способи спілкування з іншими людьми, тобто особливості його соціального буття, способу життя. Але спосіб життя окремих індивідів, тих чи інших спільнот людей, а також суспільства в цілому визначається історично розвивається системою суспільних відносин. А це означає, що особистість можна зрозуміти, або дослідити тільки в контексті конкретних соціальних умов, конкретної історичної епохи. Причому слід зазначити, що для особистості суспільство - це не, просто зовнішнє середовище. Личность постоянно включена в систему общественных отношений, которая опосредуется множеством факторов.

Петровский считает, что личность конкретного человека может продолжаться в других людях, и со смертью индивида она полностью не умирает. И в словах «он живет в нас и после смерти» нет ни мистики, ни чистой метафоричности, это констатация факта идеальной представленности индивида после его материального исчезновения.

Рассматривая далее точку зрения представителей московской психологической школы на проблему личности, следует отметить, что в понятие личность в большинстве случаев авторами включаются определенные свойства, принадлежащие индивиду, причем имеются в виду и те свойства, которые определяют своеобразие индивида, его индивидуальность. Однако понятия «индивид», «личность» и «индивидуальность» не тождественны по содержанию, — каждое из них раскрывает специфический аспект индивидуального бытия человека. Личность может быть понята только в системе устойчивых межличностных связей, опосредованных содержанием, ценностями, смыслом совместной деятельности каждого из участников. Эти межличностные связи реальны, но по природе своей сверхчувственны. Они проявляются в конкретных индивидуальных свойствах и поступках людей, входящих в коллектив, но не сводятся к ним.

Подобно тому, как понятия «индивид» и «личность» не тождественны, личность и индивидуальность, в свою очередь, образуют единство, но не тождество.

Если черты индивидуальности не представлены в системе межличностных отношений, они оказываются несущественными для оценки личности и не получают условий для развития, подобно тому как в качестве личностных выступают лишь индивидуальные черты, в наибольшей степени «втянутые» в ведущую для данной социальной общности деятельность. Поэтому, по мнению представителей московской психологической школы, индивидуальность — лишь одна из сторон личности человека

Таким образом, в позиции представителей московской психологической школы прослеживается два основных положения. Во-первых, личность и ее характеристики сопоставляются с уровнем социального проявления качеств и свойств человека. Во-вторых, личность рассматривается как продукт социальный, никак не связанный с биологическими детерминантами, а, следовательно, можно сделать вывод о том, что социальное в большей степени влияет на психическое развитие индивида.