- •1. Виникнення журналістської етики.
- •2. Сутність і норми етики.
- •3. Професійна мораль, її особливості та функції
- •4. Журналістська етика, її специфіка та завдання
- •5. Предмет, об*єкт і структура журналістської етики
- •6. Актуальність гуманізму
- •7. Місце людини в журналістському творі
- •8. Функції гуманізму в журналістиці
- •9. Гуманізм - універсальний духовний фонд минулого
- •10. Етичні цінності журналістики.(див. Кодекс журналіста)
- •11. Поняття етичної цінності.
- •12. Види етичних цінностей
- •15. Поняття джерел, види журналістської етики.
- •16. Міжнародні документи з журналістської етики.
- •17. Кодекс професійної етики українського журналіста та його аналіз.
- •18. Редакційні кодекси етики.
- •19. Етичні стосунки "журналіст-автор"
- •20. Службові етичні обов"язки.
- •21. Службові етичні заборони.
- •22. Етичні стосунки журналіста з колегами.
- •23. Поняття та основні елементи етикету.
- •24. Етикет офіційного спілкування (телефонна розмова, вітання, знайомство).
- •25. Етикет бесіди, інтерв"ю, прес-конференції.
- •26. Вербальний етикет.
- •27. Етичні правила мовця.
- •28. Етичні правила слухача.
- •29. Етикет полеміки і критики.
- •30. Поняття полеміки та її види.
- •31. Публіцистична критика та її види.
- •32. Фальшування в полеміці та критиці
- •33. Поняття невербального етикету.
- •34. Етичність жестів та міміки.
- •35. Манери поведінки журналіста.
- •36. Речовий етикет.
- •37. Етикет неформального спілкування. Поняття та види нс.
- •38. Правила поведінки за столом.
- •39. Етика реклами в змі.
- •42. Етичні принципи реклами в змі.
- •43. Етичні норми комерційної реклами в змі
- •44. Етичні норми політичної реклами.
- •45. Етичні заборони в політичній рекламі змі.
- •46. Етичні вимоги до теле-, радіореклами.
- •47. Інтернет і його етичні проблеми.
- •48. Регулювання законом етичних проблем мережі.
- •49. Кодекс комп"ютерних професій і журналістика
- •50. Регулювання порушень етичних норм. Редакційне. Корпоративне.
- •51. Правове регулювання моральної шкоди.
- •Журналістські права та обов"язки у світлі Європейської конвенції з прав людини.
- •53. Журналіст і безпека держави
- •Втручання у приватне життя.
- •55. Висвітлення проблем біоетики в змі
- •56. Інформація про злочини та нещасні випадки
- •57. Етичні вимоги в процесі роботи з фактами та джерелами інформації
- •58. Мораль і влада. Проблеми політичної журналістики
- •59. Права та обов"язки журналістів під час виборів
- •60. Метод "маски"
- •61. Фабрикування інформації.
- •63. Журналіст в екстремальних ситуаціях.
- •64. Висвітленя катастроф та стихійних лих.
- •65. Висвітлення актів громадянської непокори.
- •66. Висвітлення етнічних конфліктів
- •67. Висвітлення терористичних актів
- •68. Методи збирання інформації.
- •69. Моральність репортажу-розслідування
- •74. Висвітлення воєнних дій.
- •75. Відповідність інформації дійсності.
67. Висвітлення терористичних актів
Проблеми, які з’являються при висвітленні міжнародного тероризму на телебаченні, надзвичайно актуальні для вітчизняної журналістики, яка почала працювати у режимі реального часу, і через свою соціальну значущість вимагають наукового обґрунтування. Медіадослідники стверджують, що під час висвітлення подій у прямому ефірі "саме поняття новин було переписане – від того, що сталося, до того, що відбувається у цей момент, коли ви це слухаєте" [2, 175]. Журналіст може вийти у прямий ефір як безпосередньо під час події, так і одразу після її завершення. Такий формат передбачає, що знімальна група готує набір відеоряду, який буде використано під час "прямого ввімкнення" журналіста. За традиційною схемою висвітлення новин після завершення монтажу сюжету і передачі його в центральний офіс у матеріал неможливо внести зміни та доповнення. Під час "прямого ввімкнення" журналіст може повідомляти нові подробиці, які стали відомими за кілька хвилин до прямого ефіру, або навіть під час прямого ефіру. До того ж, можна запросити ньюзмейкера, який у прямому ефірі надасть ексклюзивну інформацію. Глядач має можливість на власні очі бачити, що відбувається у цей момент на місці події. Варто зазначити, що неправдиві повідомлення, однак із сенсаційною направленістю, підхоплюються іншими медіа, і швидко розходяться по світу. Шведський дослідник Андерс Йоханссон коментує, що після атак терористів на Всесвітній торговельний центр 11 вересня 2001 р. у США виникла паніка, бо існували побоювання щодо нових нападів. Американські мас-медіа передали неперевірену інформацію про бомби, закладені біля державного департаменту США. Пізніше з'ясувалося, що вибухових пристроїв там не було. Однак цю неправдиву інформацію вже встигли повідомити більшість світових ЗМІ, оскільки довіряли авторитету Сі-Ен-Ен, а новина справді була сенсаційною. "Обмежений час разом з сильною невідомістю, невизначеністю – ось що насправді стається в комбінації з некритичними репортерами та редакторами, ймовірно, це стало важливими факторами у поширенні неправдивої інформації під час атак 11 вересня. Неправильні, помилкові репортажі Сі-Ен-Ен, наприклад, швидко повторили на Шведському національному радіо, в телевізійних випусках новин протягом наступних годин після атак", – наголошує Андерс Йоханссон [4, 227]. Таким чином, терористи, знаючи слабкі місця у роботі ЗМІ, можуть подавати журналістам дезінформацію з різною метою, зокрема і для поширення паніки.
Слід зазначити ще один аспект – політичний, який виникає при висвітленні подій міжнародного тероризму в режимі реального часу. Завдяки масштабному висвітленню засобами масової інформації міжнародний тероризм став вагомим чинником як міжнародних відносин, так і внутрішньої політики держав. Подання новин у режимі реального часу часто скорочує час для реакції представників влади на несподівану кризу. Після тих чи тих подій міжнародного тероризму – теракту, заяви чи погроз, виголошених представниками терористичних організацій, – журналісти вимагають коментарів від представників влади.
Певні обмеження мають бути накладені на інтерв'ю, що беруть журналісти у людей, які перебувають у шоковому стані після теракту чи катастрофи. Під впливом таких інтерв'ю населення мимоволі починає відчувати ті ж почуття, що і жертви трагедії, а це сприяє поширенню депресивно-невротичних настроїв у суспільстві.
Сіючи таким чином невпевненість і страх, ЗМІ допомагають терористам. Українські ЗМІ не дотримуються необхідних обмежень. Досить згадати розгубленого після кидання яйця Януковича у лікарні, якого показали практично всі телеканали. Велике значення має тактика поведінки журналістів при попередженні про загрозу теракту. BBC, наприклад, не повідомляє про помилкові випадки закладення бомби.
володіючи вибухонебезпечно ю інформацією, не можна видавати її в ефір – так вона може завдати шкоди і заручникам, і операції з їх знешкодження, а терористи отримують трибуну для поширення своїх вимог, тобто те, заради чого вони й організували свій теракт. Має існувати система обмежень, яку добровільно взяло б на себе журналістське співтовариство. Самообмеження буде більш дієвим, ніж обмеження, введені законом. Але журналісти повинні осмислити самообмеження, перш ніж узяти їх на себе, вони повинні вірити у правильність обмеження. У цьому сенсі конвенція, підписана журналістами, хоча і не матиме статусу закону, може виявитися дієвішою, ніж закон.