ZP-bilety-rezat9

Білет 1

1.Джерела земельного права.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти органів державної влади чи місцевого самоврядування, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють економічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання і охорони земель, розраховані на багаторазове застосування і це засіб встановлення нових чи зміни або скасування раніше прийнятих земельно-правових норм. Вони є формою вираження і закріплення земельної політики держави як важливого фактора, що впливає на формування і розвиток юридичних інститутів у сфері правового регулювання земельних відносин.

За юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативні акти. Закони мають вищу юридичну силу і тому займають чільне місце в ієрархічній структурі законодавства. Всі інші нормативні акти, що видаються на основі, з метою розвитку і на їх виконання, іменуються підзаконними актами.

За предметом регулювання джерела поділяються на загальні і спеціальні. Загальні характеризуються тим, що предмет їх регулювання широкий і охоплює як земельні, так і інші суспільні відносини. До таких актів відносяться, зокрема, Конституція, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" тощо. Спеціальні - це акти, цілком присвячені регулюванню земельних відносин та питанням використання і охорони земель (ЗК, закон "Про оренду землі" тощо).

За формою законодавчого акта джерела поділяються на кодифіковані і ті, що не є такими. Кодифікованими є нормативні акти, що відрізняються високою якістю і рівнем систематизації та є основними в тій чи іншій галузі права. Такими кодифікованими актами у земельному праві є ЗК, закони "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про оренду землі" тощо.

Систему джерел земельного права утворюють: Конституція; міжнародні конвенції, багатосторонні і двосторонні міждержавні угоди й договори; закони; укази і розпорядження Президента; декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативноправові акти міністерств і інших центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; локальні

нормативно-правові акти.

!

2.Право землекористування: суб'єкти, об'єкти, зміст.

Право користування землею - не повноваження власника, а сукупність самостійних юр. титулів прав на нерухоме землю.

В суб'єктивному розумінні - суб'єктивне право використовувати зем. ділянку на титулі, відмінному від права власності, якому відповідає сукупність таких повноважень як володіння (у певних випадках), користування (у всіх випадках) і обмеженого розпорядження (в деяких випадках). В об'єктивному розумінні - це самостійний інститут ЗП, що регул. суб'єктивне право землекористування.

Згідно зі ст. 7 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) земля надається в користування громадянам України, сільськогосподарським і несільськогосподарським підприємствам і організаціям незалежно від форми власності, на якій вони створені. Наведений перелік суб'єктів не є вичерпним. У випадках, передбачених законодавством, земля може надаватися в користування й іншим суб'єктам.

Суб’єктивне право користування землею, як правило, виникає в результаті певних дій компетентних державних органів, власників земельних ділянок, а також осіб, які бажають одержати землю для відповідних цілей. Ці дії в сукупності утворюють юридичний склад, що

прийнято вважати лише ті, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного у ст. 1 ЗУ «Про курорти»).

Склад земель оздоровчого призначення. Межі курортів одночасно є межами округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту (ч. ч. 1,2 ст. 28 ЗУ «Про курорти»:

«Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони.» Територія таких округів поділяється на зони (ст. ЗО ЗУ «Про курорти»): «Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.»

Ст. 4 ЗУ «Про курорти» передбачає поділ курортів на курорти державного та місцевого значення, що впливає на правовий режим відповідних земель.

До таких особливостей можна віднести:

1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (ч. 1 ст. 48 ЗКУ). Більш детальний перелік обмежень та заборон вміщений у ст. ст.. 31-33 ЗУ «Про курорти», які визначають правовий режим різних зон округу санітарної (гірничо-

санітарної) охорони курорту. 2. Особливий порядок оголошення місцевостей курортами

(ст. ст.. 7-11 ЗУ «Про курорти»). Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВРУ за поданням КМУ (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, Верховна Рада АР Крим за поданням державних адміністрацій обласного рівня, Ради Міністрів АР Крим. Оголошенню передує достатньо складна процедура, що включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу; 3. Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані

(ст. 26 ЗУ «Про курорти», ст. ст.. 83-84 ЗКУ); 4. Зонування території курортів; 5. Пільговий режим оподаткування земельним податком земель оздоровчого призначення. Земельні ділянки деяких санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку (пп. 282.1.4, 282.1.6 ст. 282 ПКУ). З іншого боку, землі курортних населених пунктів оподатковуються за спеціальними, більш високими, ставками (ст. 7); у разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування здійснюється

за підвищеними ставками (п. 275.2 ст. 275 ПКУ).

!

5.Розмір земельної ділянки при здачі в користування для сінокосіння?

Земельні ділянки для сінокосіння – це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокіс. Статтею 34 ЗК України встановлено, що : громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Розміри земельних ділянок, що надаються громадянам у користування, не повинні перевищувати для сінокосіння — 1 гектара.

Частина 2 ст. 14 передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Перша частина ст. 14 орієнтує на особливий правовий режим цих земель, на відповідальне ставлення до їхнього використання усіма суб'єктами. Ця вимога конкретизується, перш за все, нормою ст. 13 про те, що "власність зобов'язує", що означає право і обов'язок раціонального використання, а отже, і охорони земель. Друга норма цієї статті, зазначаючи, що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству'1, передбачає загальносуспільну цінність земель, можливість обмеження прав земельних власників. "Особлива охорона державою" земель означає можливість встановлення державою спеціального охоронного режиму земель, правил їхнього використання та санкцій юридичної відповідальності за порушення охоронних норм. Причому це стосується всіх земель, незалежно від форми власності на них.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

5)засади використання природних ресурсів, виключної (морської)економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

7) правовий режим власності; Стаття 142 КУ встановлює,що земля може бути у власності територіальної громади,

комунальній та приватній власності.

!

4.Правовий режим техногенно забруднених земель.

Правовий режим техногенно забруднених земель регулюється Земельним кодексом України, а також Законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.91р.

Згідно з нормами Земельного кодексу України техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призводить до деградації земель та негативного впливу їх на здоров’я громадян.

До техногенно забруднених земель з підвищеної небезпекою для проживання Земельний кодекс відносить землі, забруднені радіонуклідами, важкими металами, іншими хімічними елементами тощо.

До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, по- в’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

♦зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 р.;

забезпечує виникнення права землекористування в установленому порядку. Причому чинним законодавством визначені межі дії кожного суб’єкта в названому юридичному складі.

Обов’язковою умовою виникнення зазначеного права є припис, закріплений v законодавстві, стосовно можливості набуття суб’єктом права землекористування.Без цієї умови виникнення даного права неможливе. Проте необхідне ще виконання як мінімум чотирьох дій, що мають юридичне значення. По-перше, це клопотання (заява) заінтересованої особи в одержанні земельної ділянки для відповідних цілей з доданням необхідних документів (залежно від цільового призначення земельної ділянки). По-друге, розгляд компетентним органом (особою) заяви і прийняття відповідного рішення, яке може бути як позитивним, так і негативним для заявника. По-третє, встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Зміст права землекористування - це права і обов’язки землекористувачів в тому числі орендодавців і орендарів у орендних правовідносинах.

Користування наданою земельною ділянкою — не тільки право, а й обов'язок землекористувача. При цьому він повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Якщо землекористувач не виконує цей обов'язок, то для нього наставатимуть негативні наслідки.

Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки передбачає наявність у постійного землекористувача ряду конкретних суб'єктивних прав. Перелік останніх зумовлений цільовим призначенням земельної ділянки.

Усю сукупність закріплених законом прав землекористувачів(ст. 95 ЗК) з урахуванням їх змісту можна поділити на дві групи — права у сфері ефективного використання земельних ділянок і права у сфері реалізації інших майнових та немайнових прав.

До першої групи прав належать: самостійне господарювання на землі, використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісових угідь, водних об'єктів, а також інших корисних властивостей землі.

Другу групу прав землекористувачів становлять такі права: власності на посіви і насадження, сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; на спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.

Здійснення прав землекористувачем передбачає дотримання ним певних обов'язків(ст. 96 ЗК):

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Наведений перелік не є вичерпним. Закон може встановлювати й інші обов'язки

землекористувачів.

!

Білет 2

1.Предмет та метод ЗП.

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов´язковим критерієм виділення окремої галузі права.

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини. У ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Крім того, даному положенню, позбавленому регулятивного значення, вочевидь, взагалі не місце в законі.

В. В. Носік визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб’єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб ´єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави».

На думку М. В. Шульги, предметом земельного права є «вольові суспільні відносини, об’єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини».

Метод правового регулювання у правовій доктрині прийнято визначати як правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини, поведінку їх учасників, їх певну сферу, соціальне середовище.

У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін.

Такий підхід є вираженням існуючої у теорії права тенденції, за якою для виділення галузі права обов´язкова наявність свого специфічного методу (методів) правового регулювання. Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод субординації), де перевага надається приписам та заборонам. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи.

Відповідно, для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового

(диспозитивного), виділення окремого «земельно-правового методу» є недоцільним.

!

2.Оцінка земель.

Об'єктами оцінки земель є: територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території оціночних районів та зон, земельні ділянки чи їх частини або сукупність земельних ділянок і прав на них, у тому числі на земельні частки (паї), у межах території України.

♦зона безумовного (обов’язкового) відселення

♦зона гарантованого добровільного відселення

!♦ зона посиленого радіоекологічного контролю

5.Чи можна приватизувати землю в горах АРК?

(не 100% відповідь)

Можна, у випадках коли дана земля не належить до перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а також не входить до складу земель природозаповідного фонду відповідно до чинного законодавства.

Хоча, згідно із ч.1 ст.54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам’ятати, що режим земель під відповідними пам’ятками визначається режимом самої пам’ятки. Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Заборона приватизації пам’ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. Обмеження на передачу земель історико-культурного призначення у комунальну та приватну власність встановлені також! ст.ст.83 та 84 ЗКУ.

! !

!

! !

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

3.Земельний кадастр: поняття, склад, значення Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт,

яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, їх кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення всіх інших галузей кадастрів. Держава в особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних

ресурсів гарантує достовірність даних державного земельного кадастру і несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну власникам землі і землекористувачам. За видачу недостовірної інформації посадові особи притягуються до відповідальності згідно із законом.

Складові державного земельного кадастру визначаються ст. 196 ЗКУ: «Державний земельний кадастр включає:

а) кадастрове зонування; б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів;

г) економічну оцінку земель; Ґ) грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок; е) облік кількості та якості земель.»

Призначенням державного земельного кадастру є визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельною ділянкою і забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

.Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а)забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б)застосування єдиної сист просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в)запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації і її достовірності.

Основними принципами державного земельного кадастру, як передбачає Земельний кодекс України, є:

♦ забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки у межах України; ♦ запровадження єдиної системи просторових координат та ідентифікації земельних

ділянок;

♦ забезпечення єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

!

4.Правовий режим земель оздоровчого призначення Поняття земель оздоровчого призначення. Відповідно до ст. 47 ЗКУ, «До земель

оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.»

Дане визначення слід розуміти звужено, адже «природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей», у тій чи іншій мірі має переважна більшість земель. Землями ж оздоровчого призначення на сьогодні все-таки

та є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуютьспри

оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути

нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об’єкта оцінки.

Статтею 15 Закону визначено, що підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду.

Згідно із статтею 18 Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України “Про землеустрій”.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог цього Закону, Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, а також інших

нормативно-правових актів та державних стандартів, норм і правил (стаття 19 Закону).

!

3.Конституційні засади права власності на землю.

Конституція України є основоположним законом України, який містить у собі правові норми, що лежать в основі земельного права і земельного законодавства.

Стаття 13 КУ. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об'єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення.

Білет 4

1.Земельні правовідносини

Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов'язки яких врегульовані нормами права.

Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права.

Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм, у якому поведінка суб'єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його діяльність заборонено). Однак свободу господарської експлуатації землі закон спрямовує у русло додержання цільового призначення даного угіддя, ефективності використання, підвищення родючості тощо, і якщо власник не бажає застосовувати даний режим використання, то його право власності на земельну ділянку може бути припинено.

За змістом правовідносини поділяються: а) власне земельні (зміна статусу ЗД).б) земельно-цивільні правовідносини (продаж зем.

ділянок і тд). в) земельно-управлінські правовідносини. г) земельно-екологічні правовідносини ( охорона ЗД як об'єкта навколишнього серидовища). д) земельно-фінансові правовідносини ( земельні податки і тд.) тощо. Земельні правовідносини можна класифікувати за інститутами земельного права .

До першої групи належать: земельні правовідносини у сфері власності на землю; правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею; правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земельні правовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на землю є основоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієї чи іншої форми власності на землю здійснюється при приватизації державних або комунальних земель, укладення будь-яких угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідний від права власності виникають тоді,

коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам (право постійного користування земельною ділянкою і сервітут) і правовідносини, які мають зобов'язальний характер ( оренда, застава (іпотека).

Крім того, ці правовідносини можна класифікувати залежно від категорії земель на правовідносини щодо використання земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду - промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюються користування майданами, вулицями, проїздами, шляхами - набережними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладовищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявності у них спеціальної правосуб'єктності.

Правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель мають місце у випадках, коли державні і місцеві органи влади виконують відповідні функції. До таких функцій належать: надання земель у власність або у користування з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування

використання й охорони земель; вилучення земель; землеустрій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов'язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультивації земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях.

До охоронних земельних відносин належать також відносини, що виникають під час порушення норм земельного права, суб'єктивних прав землевласників і землекористувачів та невиконання обов'язків цими суб'єктами.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні

— передбачені нормами, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земельних відносин (наприклад, право на отримання земельної ділянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок). Процесуальні регламентуються нормами, що встановлюють порядок виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних

органів, процедура розгляду земельних спорів).

!

2.Повноваження омс у охороні земель.

Запровадження такого різновиду контролю за використанням і охороною земель як

самоврядний контроль є важливою новелою Земельного Кодексу 2001 року [1]. Його здійснюють сільські, селищні, міські, районні, обласні ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування».

Мета полягає у забезпеченні охорони земель як основного національного багатства. Повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин визначені у

ст.12 Земельного Кодексу і у ст. 12 Закону України «Про охорону земель»[4]. У цих же статтях йдеться про право сільських, селищних, міських рад на обмеження, тимчасову заборону (зупинення) використання земель громадянами та юридичним особами у випадку порушення ними вимог земельного законодавства. При цьому Земельний Кодекс чітко відносить до компетенції відповідних рад здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, а Закон України «Про місцеве самоврядування»[3] питання здійснення контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства (п.1 ст.33), виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою (п.10 ст.33), за використанням коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов’язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок (п.17 ст.33), відносить лише до делегованих повноважень виконавчих органів рад у галузі регулювання земельних відносин і охорони навколишнього природного середовища (пп.1 п. б ч.1 ст.33). Таким чином, із Закону «Про місцеве самоврядування» слідує, що сільські, селищні, міські ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням і охороною земель, а наділені лише окремими повноваженнями, які дозволяють їм опосередковано здійснювати контроль у галузі земельних відносин у межах їх територій. Зокрема, до компетенції відповідних рад належить: вирішення питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку, розміру плати за користування природними ресурсами, які знаходяться у власності відповідних територіальних громад; надання дозволів на спеціальне користування природними ресурсами місцевого значення, а також їх скасування; прийняття рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду; внесення пропозицій до відповідних державних органів про визнання природних та інших

(Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:)

1)громадянами для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

2)сільськогосподарськими підприємствами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;3) сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічними училищами та загальноосвітніми школами — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;4) несільськогосподарськими підприємствами, організаціями та установами, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян — для ведення підсобного сільського господарства. 5) оптовими ринками сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури

Землі сільськогосподарського призначення - найбільш важлива і значна частина єдиного земельного фонду. Це землі, які надані для виробництва сільськогосподарської продукції; здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, для розміщення відповідної виробничої інфраструктури.З економічної точки зору землі сільськогосподарського призначення відрізняються від інших земель тим, що вони самі є засобом виробництва, виробничим потенціалом.

Згідно з правовим режимом земель сільськогосподарського призначення припускається використання тільки поверхні цих земель для вирощування сільськогосподарських культур, овочів, розведення садів, розвитку тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, під пасовища, сіножаті та в інших цілях, а також для будівництва різного роду житлових, адміністративних та господарських споруд, пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва або переробкою сільськогосподарської продукції.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись у власність і користування, при цьому правомочність щодо визначення та зміни цільового призначення земельної ділянки не може належати ні власникові, ні користувачеві, а зберігається за органами державної влади.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників замельних ділянок у порядку, що

встановлюється Кабінетом Міністрів України.

!

5. Адмірал нато у відставці вирішив приватизувати 10000 кв. М. На півд березі криму.

Чи має право?

!

!

!

!

!

!

!

!

Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗК України виділяє: участь у розробці та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; організація моніторингу земель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; міжнародне співробітництво з питань охорони земель тощо.

Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань: 1) орга нізовує та здійснює державний нагляд (контроль):

а) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель;

виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару грунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних із порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель;

дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільноправовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними

та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і

реалізації права на землю.

!

3.Юридичні особи як суб’єкти права власності на землю.

Спеціальним суб'єктом права власності та земельних відносин є юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є організації, що створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.

Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. В свою чергу, юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридичними особами, діяльність яких

Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами

України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,міни, іншими цивільноправовими угодами

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури; надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера екологічного впливу яких включає відповідну територію; затвердження місцевих містобудівних програм, планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації тощо.

Районні та обласні ради також безпосередньо не здійснюють контроль за використанням і охороною земель, а вирішують загальні питання регулювання земельних відносин, делегуючи функції безпосереднього контролю за використанням і охороною земель відповідним місцевим державним адміністраціям (ст.43, 44 Закону «Про місцеве самоврядування»).

До компетенції самоврядного контролю можна віднести і контроль за дотриманням умов договору оренди земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, оскільки орендодавцем цих земель виступають сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Таким чином, процедура виявлення порушення та звернення до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди належить до компетенції самоврядного контролю.

Органи місцевого самоврядування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, що не перебувають у комунальній власності, з питань здійснення делегованих їм

повноважень органів виконавчої влади.

!

3. Громадяни, як власники земельної ділянки.

Право приватної власності [громадян] на землю означає, що конкретно визначена на місцевості земельна ділянка належить певному громадянинові. Громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства мають різні за обсягом права щодо набуття землі у власність. Так, громадяни України можуть мати у власності будь-які землі, передача яких у власність передбачена ЗК України. Іноземні особи та особи без громадянства не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення. Якщо землі сільськогосподарського призначення вони прийняли у спадщину, то протягом року ці землі підлягають відчуженню. Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, можуть перебувати у цих осіб на праві приватної власності.

Зазначені особи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися належною їм земельною ділянкою. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). їхнє право на земельну ділянку посвідчується відповідними документами (договором купівлі-продажу, свідоцтвом про спадщину, державним актом про право власності на землю, рішенням суду тощо), і набуває чинності після державної реєстрації земельної ділянки.

До інших цивільно-правових підстав набуття права приватної власності на землю можна віднести, зокрема, перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду (ст. 120 ЗК України) .

Безоплатна передача громадянам земельних ділянок у приватну власність із земель державної і комунальної власності може здійснюватися, наприклад, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25 ЗК України) або у разі розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації

Білет 5

1.Закони як джерела земельного права України.

Закони є одним із різновидів нормативно-правових актів - офіційних документів, прийнятих уповноваженими органами держави, що містять правила загального характеру.

Закони України становлять основну питому складову НПА. Це, насамперед, Основний закон держави - Конституція України, кодифіковані закони - кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМУ (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст. 97-1 Конституції УРСР87). Слід враховувати, що ратифіковані такими законами міжнародні угоди (договори) є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), причому в силу положень ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» такі угоди мають перевагу над положеннями національного законодавства.

Будь-які закони (окрім Основного – Конституції, та МЖП знач."), у тому числі кодифіковані, мають однакову юридичну силу.

Виключний орган законотворчої компетенції – ВРУ. Приймаються простою або кваліфікованою більшістю-залежно від характеру ЗУ. Закони підписується Головою ВРУ та направляються ПУ. ПУ протягом 15д. підписує його та офіційно оприлюднює/повертає ЗУ із мотивуванням та пропозиціями до ВРУ. Якщо 15д. пройшли – ЗУ вважається прийнятим. Якщо після повернення Президентом ЗУ знов приймається 2/3 ВРУ+ -ПУ зобов’язаний підписати та оприлюднити у 10д.

Законодавство колишніх СРСР та УРСР застосовується для регулювання відносин, що не врегульовані законодавством України (ЗУ «Про правонаступництво України» та Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу

PCP» від 12.09.1991).

Законодавство, що втратило чинність, може застосовуватися щодо відносин, які виникли під час його дії. Це особливо часто має місце у земельних відносинах з огляду на специфіку земельної ділянки (як об´єкт права земельна ділянка може існувати надзвичайно довго).

Деякі закони, що регулюють земельні відносини: - Земельний кодекс України; -Про охорону земель; - Про охорону навк. прир. серед.; - Про захист конст. прав громадян на землю; - Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини; -

Про сільськогосподарську кооперацію; - Про приватизацію державного майна.

!

2.Органи державного регулювання земельного права України.

Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, - розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.

Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах.

можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення

перебуває у державній чи комунальній власності, то придбання таких земельних ділянок може здійснюватися в іншому порядку. Згідно із ст. 134 Земельного кодексу земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах, тобто на земельних торгах. Земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу. Форма проведення земельних торгів (аукціон або конкурс) визначається власником земельної ділянки або судом, якщо земельні торги проводяться за рішенням суду. У земельних торгах можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.

Крім договору купівлі-продажу, земельні ділянки можуть набуватися у власність юридичних осіб на підставі договору міни, дарування, довічного утримання та інших незаборонених законом угод. Такі угоди мають відповідати вимогам, визначеним ст. 132 Земельного кодексу України.

Щодо успадкування земельних ділянок юридичними особами, то воно може мати місце виключно на основі заповіту і здійснюватися в порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

У всіх випадках набуття юридичними особами земельних ділянок у власність право власності на землю виникає не з моменту укладення відповідної цивільно-правової угоди чи отримання свідоцтва на право на спадщину, а з моменту отримання державного акта на право

власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

!

4.Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.

СТ 53 ЗКУ: До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.» Дублюється у ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про охорону культурної спадщини». Об´єкт культурної спадщини отримує лише після його занесення до Державного реєстру нерухомих пам´яток України.

Можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані визначені законом об´єкти, які включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Класифікація земель історико-культурного = класифікації об´єктів культурної спадщини, (ст. 2 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»: Об’єкти науки і техніки, пам’ятки архітектури, фольклору, мистецтва, історичні тощо.

Особливості правового режиму:

1. Безпосередньо випливають із цільового призначення: забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. ст.. 91,96 ЗКУ). (23 ЗУ «Про охорону культурної спадщини);

2. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історикокультурного призначення - ст. 35 Закону «Про охорону культурної спадщини»;

сільськогосподарських підприємств. Приватизація земельних ділянок, наданих раніше громадянам у користування, як підстава набуття права приватної власності на землю згідно з ЗК України може здійснюватися при одержанні земельних ділянок членами фермерських господарств.

Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок лише для визначених законодавством конкретних цілей, а саме:

-ведення селянського (фермерського) господарства;

-ведення особистого підсобного господарства;

-будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

-садівництва;

-дачного і гаражного будівництва;

-здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Цей перелік видів приватного землеволодіння не є вичерпним, оскільки використання земельних ресурсів на підставі права приватної власності передбачено, по суті, для всіх категорій земель.

Право приватної власності на земельну ділянку або її частину припиняється з таких підстав:

-добровільної відмови від земельної ділянки;

-відчуження земельної ділянки місцевій раді;

-викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;

-систематичного невнесення земельного податку у строки, встановлені законодавством України;

-використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їхніх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

-використання землі не за цільовим призначенням;

-невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

-у разі визнання недійсними угод, укладених власниками землі з порушенням

установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок.

!

4.Землі с/г призначення.

Ст 22 ЗК

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

До земель сільськогосподарського призначення належать землі, які використовуються:

Відповідно до ст. 75 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управління використання та охорони земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин згідно з Конституцією України.

За ЗК України до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі використання та охорони земель на території республіки належить низка напрямів діяльності, пов'язаних з реалізацією загальнодержавної політики у сфері земельних відносин і захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави в цілому. Серед них: розпоряджання землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; координація контролю за використанням та охороною земель.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин визначено ЗК України (ст. 13 та ін.). Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України він здійснює повноваження власника щодо земель державної власності згідно з законом у межах і порядку, визначених Кодексом; за погодженням з Верховною Радою України має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам (п. 1 ст. 129 ЗК України); уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у випадках, визначених статтями 9 і 150 ЗК України (п. 7 ст. 122); має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, для суспільних та інших потреб (п. 2 ст. 149); визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель (ч. 3 ст. 20 ЗК); надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних природних парків, дендрологічних і ботанічних садів, археологічних пам'яток (п. 3 ст. 97); затверджує методику грошової та експертної оцінки землі (п. 8 ст. 128); здійснює інші повноваження.

Органи місцевого самоуправління в галузі регулювання земельних відносин здійснюють: передачу земельних ділянок у власність на умовах чинного законодавства; реєстрацію права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; вилучення (викуп) земель відповідно до законодавства; справляння платні за землю; ведення земельно-кадастрової документації; погодження проектів землеустрою; погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; вирішення земельних суперечок у межах своєї компетенції.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначено в ст. 17 ЗК України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року (з відповідними змінами). Вони, зокрема, розпоряджаються землями державної власності у межах, визначених ЗК України; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань використання та охорони земель; координують здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; готують висновки щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуповують земельні ділянки; викуповують земельні ділянки для суспільних потреб у межах, визначених ЗК України; готують висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.

3.Режим земель під відповідними пам´ятками визначається режимом самої пам

´ятки. Перелік пам´яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ «Про Перелік пам´яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Заборона приватизації пам´ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель.

4.Ст. 20 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам´ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Таке право поширюється і на відповідну земельну ділянку;

5.частина об´єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об ´єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим.

6.встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст. ст.. 13-15, 33 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об´єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 ЗУ «Про музеї та музейну справу»;

7.здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об´єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування (ст. 32 Закону «Про охорону культурної спадщини»). Встановлюються «зони охорони пам’яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару

8.У музею можуть бути встановлені експозиційна та заповідна зони.

9.Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (пп. 282.1.1 ст. 282 ПКУ) та заклади культури, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ) звільняються від оподаткування земельним податком; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення «не за функціональним призначенням» встановлюються підвищені ставки оподаткування (п. 276.3 ст. 276 ПКУ);

Відповідальність за порушення правового режиму: ст. 298 ККУ, ст.92 КУпАП , Ст. ст.

44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини».

!

5.В яких розмірах можуть приватизувати земельні ділянки громадяни України західних

областей України, які мали у власності земелні ділянки до 1939 року?

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

Білет 6

1.Розвиток і сучасний стан земельного права як самостійної галузі права.

Історія розвитку земельного права незалежної України розпочинається з земельної

реформи, затвердженої Постановою Верховної Ради України з цього питання від 18 грудня 1990 р. В даній Постанові підкреслюється, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель. У 2001 р. держава отримала новий Земельний кодекс. З прийняттям цього документа в

цілому й уведенні його в дію були зняті питання щодо невідповідності земельного законодавства Конституції України, покладено край хаосу в земельних правовідносинах, захищені права громадян на землю, що сприятиме стабілізації у відносинах і як результат – підвищенню ефективності економіки країни.

Активний розвиток та значне розширення земельного законодавства і формування на його базі самостійної галузі земельного права значною мірою стимулювали розвиток земельноправових досліджень.

Сучасний стан земельного права як складової національної правової системи має перехідний характер. Таким чином, після завершення земельної реформи, розбудова сучасної земельно-правової системи має бути спрямована на утвердження нового земельного ладу, який базуватиметься на гарантованості набуття, реалізації і захисту суб’єктивних прав на земельні ділянки та землі різних суб’єктів., базуватиметься на охороні землі, на методологічних засадах використання сільськогосподарських земель для прогресивного економічного і соціального розвитку українського суспільства, забезпечення продовольчої безпеки України.

2.Конституційні засади державного управління охорони і використання земель.

ВУкраїнській державі відповідно до ст. 14 Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. З огляду на конституційне твердження, таке поняття як «контроль за використанням та охороною землі» є достатньо суттєвим для того, щоб чітко та правильно розуміти та застосовувати його зміст.

Охорона земель – одне з найважливіших природоохоронних завдань нашої держави, що полягає у здійсненні системи правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захисті від шкідливого антропогенного впливу, відтворенні та підвищенні родючості ґрунтів. Водночас ефективне та раціональне використання землі є складовою екологічної безпеки держави.

Контроль за використанням і охороною земель – це врегульована правовими нормами діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, спрямована на забезпечення раціонального використання та охорону земель.

Положеннями ЗК визначені основні положення здійснення контролю за використанням і охороною земель. Відповідно до ст. 187 ЗК України контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

5. Скільки землі може мати громадянин України.

Законодавство України, а саме ЗК у ст..121 передбачає норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України із земель державної або комунальної власності, що іншими словами можна назвати приватизацією або розмірами земельних ділянок, які можуть буди приватизованими. У даному випадку важливо наголосити, що лише ті землі можуть бути приватизованими, які перебувають у власності держави або є комунальними (Сільських, районних та місцевих рад). Землі приватної власності тобто ті що належать іншим ф.о. не можуть бути приватизовані.

ЗК встановлює лише максимальні розміри земельних ділянок, які можуть бути приватизованими для конкретних цілей (для ведення фермерського господарства, для ведення садівництва, для будівництва і обслуговування жилого будинку і т.д.) Усі максимальні розміри приватизації земельних ділянок, які передбачені в ст.. 121 ЗК, є виключно максимальними, тобто приватизована земельна ділянка не може бути більшого розміру, аніж

це передбачено Кодексом.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

4.Особливості правового статусу лісогосподарських земель.

Згідно із ч.1 ст.55 ЗКУ, «1. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.»

Склад земель лісогосподарського призначення:

Відповідно до ч.1 ст.5 ЛКУ, землі лісогосподарського призначення складаються з лісових та нелісових земель.

На лісових землях розташовані лісові ділянки, поняття яких наведене у ст.1 ЛКУ: «Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена

відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.»

«Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1)захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

2)рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3)ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4)експлуатаційні ліси.

Склад нелісових земель визначений безпосередньо ч.1 ст.5 ЛКУ: це землі, «зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.»

Співвідношення поняття «землі лісогосподарського призначення» із поняттям «ліс» За ЛКУ поняття «ліс» як природний комплекс фактично охоплює і землі. З іншого боку,

ЛКУ (ст.6) розмежовує поняття «землі» та «лісові ресурси», адже відносить до останніх лише:

«… деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.»

-Насамперед, основною рисою земель лісогосподарського призначення, що випливає із назви даної категорії земель, є призначення цих земель для ведення лісового господарства. Зміст ведення лісового господарства визначений ст.63 ЛКУ: «Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.»

Контроль за використанням та охороною земель базується на конституційних засадах, функціонує на основі встановлених норм права і тягне за собою певні юридичні наслідки. У процесі здійснення контрольної діяльності у галузі земельних відносин виявляється її правова субстанція, основний зміст якої визначається нормами земельного, адміністративного та деяких інших галузей права. Земельний контроль є одним із найважливіших засобів реалізації конституційного принципу особливої охорони земель, закріпленого у ст. 14 Основного Закону нашої країни

3. Держава як суб'єкт права власності на землю українського народу.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, "земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону".

Відповідно до статті 6 Водного кодексу України, води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Аналогічна норма щодо надр міститься у статті 4 Кодексу України про надра. У статті 7 Лісового кодексу України зазначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на землю здійснюють виключно органи державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією України, із збереженням сталості і незмінності права власності на землю Українського народу в межах території України та неможливістю без конституційних змін здійснення цього права іншими, не передбаченими Основним законом суб’єктами.

Суб’єктом здійснення від імені Українського народу його правомочностей власника землі в межах території держави виступає Верховна Рада України як представницький орган державної влади з правом контролю за прийнятими рішеннями органами виконавчої влади з питань здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, включаючи їх перегляд і скасування та прийняття своїх актів щодо застосування Конституції і законів України; інші органи державної влади у межах своїх повноважень мають забезпечувати реалізацію норм Конституції України та її законів у цій сфері у виключних випадках, передбачених законом, забезпечення реалізації окремих прав власника на землю від його імені може здійснювати Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади; окремі органи центральної виконавчої влади зобов’язані забезпечувати реалізацію передбачених у законі правомочностей власника землі від імені Українського народу.

Особливе місце серед суб’єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу належить органам судової влади, юрисдикція яких у цій сфері визначається Конституцією України. Органи місцевого самоврядування в межах своєї території є самостійними суб’єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, які зобов’язані забезпечувати реалізацію цих правомочностей у межах, визначених

Конституцією України та іншими законами.

!

4. Особливості рекреаційних земель.

Ст. 50 ЗКУ: «До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.» Слід

Білет 9

1.Об'єкти земельних правовідносин.

Відповідно до ст.2 ЗК об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

1)Землями в межах території України є вся земна поверхня в межах державного кордону України. Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить

Радою України.

+Закон України «Про Державний земельний кадастр» називає також землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим,

областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах).

2) Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗКУ «земельна ділянка» - це «частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами». Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Права на земельну ділянку передбачають існування права власності, користування чи чужих прав на земельну ділянку, а також обмеження та обтяження у використанні земельної ділянки.

Відповідно до Закону «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

державній реєстрації підлягають:

1)право власності на нерухоме майно;

2)право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки

3)інші речові права відповідно до закону;

4)податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

3)Земельна частка (пай) – умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до Державного акта на!право колективної власності на землю.

2.Відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Самовільне зайняття земельних ділянок – це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

-Нерозривний зв’язок їх використання із лісокористуванням. У деяких випадках дозвіл на лісокористування фактично є дозволом і на землекористування, і навпаки.

-Іншою характерною рисою правового режиму земель лісогосподарського призначення є багатофункціональне призначення лісів, тобто можливість одночасного використання лісу різними особами для різних потреб.

-Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр. Державний лісовий кадастр ведеться органами лісового господарства на

основі державного земельного кадастру (ч.2 ст.49 ЛКУ).

!

5.Чи можна мати у приватній власності острів на Дніпрі?

Ні, він має загальнодержавне значення і належить до державної власності. Він може бути

зданий лише в оренду з виконанням відповідних умов ЗК.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

розуміти звужено, витлумачивши його в сукупності із ст. 51 ЗКУ, що визначає склад земель рекреаційного призначення:

«До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об´єктів стаціонарної рекреації.»

Виходячи із складу земель рекреаційного призначення, вважаємо, що землями

рекреаційного призначення мають вважатися земельні ділянки, спеціально призначені для відпочинку населення, у т. ч. для розміщення об´єктів стаціонарної рекреації.

У законодавстві (ч. 1 ст. 63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») вживається термін «рекреаційні зони», що за своїм змістом майже співпадає із терміном «землі рекреаційного призначення»: «Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.»

Серед них можна виділити: зони відпочинку - території, що мають природні ресурси і чинники, які можуть бути використані для відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; курортні зони - території, що мають природні курортні ресурси, які можна використати для оздоровлення і відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; лікувально-оздоровчі зони - території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси та фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення здоров’я людей та визнані такими в установленому законодавством порядку».

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення

1.Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 2 ст. 52 ЗКУ, ч. 2 ст. 63 ЗУ«Про охорону навколишнього природного середовища»), зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). Також окремі передбачені санітарними нормами та нормативними документами у галузі будівництва.

2.Додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення. Ст. 13 ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» забороняє застосування на цих землях пестицидів, ч. 2 ст. 45 ЗУ «Про нафту і газ» вимагає проведення обов´язкової екологічної експертизи проектів проведення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення.

3.Особливості оподаткування земель рекреаційного призначення земельним податком. П. 276.2 ст. 276 ПКУ встановлені підвищені п´ятикратно ставки оподаткування за використання земельних ділянок рекреаційного призначення не за «функціональним призначенням цих територій». З іншого боку, «заклади культури, науки, освіти, охорони здоров´я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів», в т. ч. розташовані на землях рекреаційного призначення, повністю звільняються від сплати земельного податку (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ);

4.Особливий порядок зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗКУ, вилучення земель рекреаційного призначення із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за рішенням

КМУ.

!

Таким чином, в основі самовільного зайняття земельних ділянок лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок з установленням меж та оформлення права на них. Це може бути, наприклад, відсутність рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади про передачу (надання) земельної ділянки державної або комунальної власності та (або) правовстановлюючого документа на цю ділянку.

Згідно з статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

+Земельна та майнова (цивільно-правова)+ админ+крим

Самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Його вчинення тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також статтею 197-1 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. За вчинення такого злочину встановлене кримінальне покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних або арешту на строк

до шести місяців.

!

3.Право постійного землекористування.

Право постійного користування земельною ділянкою – це різновид права користування земельною ділянкою, коли об’єкти використовують надані їм земельні ділянки без заздалегідь визначених термінів.

Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

Насамперед слід зазначити, що право землекористування є не тільки правом, а й обов’язком землекористувача. Усі землекористувачі зобов’язані використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням. Землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати житлові будинку, виробничі та інші будівлі й споруди тощо

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою може набуватися за рахунок земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності мають підприємства, установи, організації, що належать до державної та комунальної власності. Земельний кодекс України встановлює єдиний виняток набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності недержавними суб’єктами. Таким правом наділені громадські організації інвалідів України, їх підприємства, установи та організації, загальні засади діяльності яких визначені у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Билет 11

1.Характеристика Земельного права. Його взаємозв’язок з адміністративним, конституційним та цивільним правом.

Пропонуємо визначити земельне право як галузь права як систему правових норм, що регулюють відносини, пов´язані із використанням, охороною та відтворенням землі як частини земної поверхні із простором над та під нею, необхідним для її цільового використання (у тому числі будівництва), включаючи розташований у межах цього простору ґрунтовий покрив.

У правовій доктрині деяких пострадянських країн зустрічається також інше, широке розуміння земельного права як галузі права, яка регулює не лише земельні відносини, а і відносини щодо використання, охорони та відтворення інших природних ресурсів - надр, вод, лісів, тваринного світу, ресурсів континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Для української доктрини таке розуміння загалом не є характерним.

Земельне право є складовою частиною національної правової системи і знаходиться в тісному взаємозв'язку з-іншими галузями права. Його місце у системі права визначається роллю і значенням правового регулювання земельних відносин, які складають предмет цієї галузі.

Земельне право тісно пов'язане з конституційним правом, норми якого мають основоположне значення, як для нього, так і для усіх галузей правової системи. При цьому відмітною рисою земельного права є те, що предмет його регулювання становлять економічні відносини. Так, у нормах земельного права закріплено поділ земель на відповідні категорії, визначено цільове призначення кожної з категорій зі встановленням відповідного правового режиму, зафіксовано положення, пов'язані з вирішенням питань розміщення виробничих об'єктів і використання земель як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві тощо. А норми конституційного права визначають державний устрій нашої держави, її адміністративно-територіальний поділ, територію тощо.

Земельне право має тісний зв'язок з адміністративним правом. У багатьох випадках адміністративно-правові акти є підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельних ділянок, встановлення їх меж, видачі правовстановлювальних документів, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у його порушенні тощо.

Крім того, зв'язок земельного й адміністративного права дістає вияв у застосуванні імперативних методів регулювання певних суспільних відносин. Проте предмети цих галузей відображають принципові відмінності між ними. Так, предметом адміністративного права є діяльність органів виконавчої влади, у тому числі у сфері раціонального використання й охорони земель. Адміністративне право визначає характер діяльності цих органів, їх компетенцію щодо здійснення відповідних управлінських функцій. У земельному праві окремі елементи адміністративної підпорядкованості дістають вияв під час вирішення питань, пов'язаних з порядком набуття і припинення права власності на земельну ділянку і права користування нею, з правами й обов'язками землевласників та землекористувачів, зі встановленням правового режиму різних категорій земель тощо.

Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Проявом цього зв'язку є тісне переплетення земельних і майнових відносин, обумовлене зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, які знаходяться на ній. Зазначений зв'язок дістає вияв і при визначенні суб'єктів права власності на землю, встановленні земельного сервітуту, під час судового захисту земельних прав громадян і

юридичних осіб, регулюванні договірних відносин, пов'язаних із земельними ділянками, відшкодуванні збитків, завданих порушенням земельного законодавства тощо.

Особливості землі як об'єкта правового регулювання обумовлюють відмінності у методах і принципах між цивільним і земельним правом. Так, у цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів регульованих ним відносин, тобто воно виходить з автономії волі цих суб'єктів, недопустимості втручання у приватні справи тощо.

У земельному праві превалюють елементи, притаманні публічно-правовому регулюванню земельних відносин і встановленню межі реалізації права власності на землю. Причому воно не тільки наділяє суб'єктів права земельної власності правами, а й покладає на них обов'язок використовувати землю за її цільовим призначенням.

Особливості землі як природного ресурсу зумовлюють необхідність нормування площ земельних ділянок, а екологічні й соціальні інтереси суспільства — необхідність державного контролю за використанням та охороною земель, здійсненням відповідних правочинів, а також обов'язкової державної реєстрації прав на землю. Отже, цивільне право грунтується на забезпеченні майнових прав суб'єктів, а земельне — на забезпеченні використання й охорони

земель як основи життя та діяльності людей’.

!

2.Нормативне визначення земель.

Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею».

ГОСТ 26640-85 містить дещо інше визначення:

«земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства».

Слід наголосити, що регулятивне значення таких визначень дуже обмежене, але все-таки вони певною мірою ілюструють, в якому саме розумінні термін «земля» розглядається у земельному законодавстві.

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі, що, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів.

Власне визначення землі пропонує В. В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як основне національне багатство) - це «розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром грунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об ´єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості грунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу».

Поряд із поняттям земля, у земельному законодавстві використовується також поняття «земельна ділянка». Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗКУ «земельна ділянка» - це «частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї

правами».

!

!

!

!

користування надрами (ст.16) та гірничого відводу (ст.17 кодексу); деякі види надрокористування вимагають лише наявності дозволу на користування надрами (ст.ст.20, 21

Кодексу України про надра).

!

5.Чи може татар приватизувати землю. Заповідного фонда. Ответ нет.

Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю або частково вилучені з господарського обороту.

Стаття 45 ЗКУ передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом з тим, основний нормативний акт у сфері земельних відносин не визначає форм власності на землі для кожної з категорій територій та об‘єктів природно-заповідного фонду.

Частина 3 статті 83 ЗКУ встановлює, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об‘єктами природнозаповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не

передбачено законом.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

Зміст охорони земель ( за ст. 164 ЗК) включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого

їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення,

переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних

ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Проте ЗУ”Про охорону земель”не оперує поняттям”зміст охорони земель”, а натомість, вживає поняття “система заходів у галузі охорони земель”, що виділяються зовсім за іншими критеріями( ст. 22 Закону):

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого

їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення,

переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних

ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Правове регулювання охорони земель: Конституція України Земельний кодекс

ЗУ«Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 р. ЗУ«Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.

ЗУ«Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.

Та іншші нормативно-правові акти, які приймаються відповідно до КУ, ЗК, ЗУ«Про

охорону земель».

!

4.Землеустрій

Землеустрій належить до основних функцій управління в галузі використання та охорони земель. Основними цілями землеустрою є організація раціонального використання та перерозподілу земель в усіх галузях економіки, реорганізація систем землеволодіння і землекористування, створення сприятливого навколишнього середовища, підтримка екологічно сталих ландшафтів і охорона земель. Згідно зі ст. 1 Закону "Про землеустрій" та ст. 181 ЗК землеустрій становить сукупність соціально-економічних та екологічних

заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про землеустрій" суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі. Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, об'єктами землеустрою є територія України; території адміністративно-територіальних

3.Інститут добросусідства.

Згідно до статті 103 Земельного кодексу Зміст добросусідства.

1.Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2.Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3.Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

1.Власник земельної ділянки відповідно до чинного законодавства може здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою в обсязі наданих йому правомочностей. При цьому він зобов'язаний не заподіювати шкоди довкіллю, а також не порушувати права й охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Зазначені вимоги необхідно розглядати як обмеження права власності, ущемлення суб'єктивного права власника на конкретне майно з метою забезпечення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. До однієї з груп таких обмежень відносяться обмеження, пов'язані з дією норм, які у російському дореволюційному праві складали так зване сусідське право. Сучасний інститут добросусідства, на відміну від сервітутів, не дає сусідам жодних самостійних прав на чужу земельну ділянку, а лише утруднює реалізацію власником ділянки свого права. Законні обмеження можливі лише між власниками сусідніх ділянок.

Зазначені обмеження мають забезпечувати право на чужу річ з метою задоволення приватних інтересів власників сусідніх земельних ділянок. Суб'єктами даних правовідносин виступають приватні особи.

У коментованій статті закріплюються обов'язки власників і користувачів землі, які поділяються на дві групи:

1.використання земель відповідно до їх цільового призначення;

2. завдавання якнайменше незручностей власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок.

2. Використання земель за цільовим призначенням означає необхідність дотримання режиму відповідної категорії земель згідно зі ст. 19 ЗК. У другому випадку мається на увазі необхідність вибору таких способів використання земельних ділянок, за яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається якнайменше незручностей. Законодавством не встановлено вичерпного переліку таких незручностей. Тому орган, який розглядає спори між власниками і землекористувачами з приводу дотримання правил добросусідства, визначає, чи створювали дії власника або землекористувача певної земельної ділянки незручності для власників і землекористувачів сусідньої земельної ділянки або чи здійснювалося землекористування способом, за якого заподіювалося якнайменше незручностей власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок. У разі якщо дії власника порушують правила добросусідства, вони мають припинятися, а збитки, заподіяні сусідам, підлягають відшкодуванню.

Не відшкодовуються заподіяні збитки, якщо власники землі і землекористувачі при використанні земельних ділянок заподіяли найменше незручностей сусіднім власникам і землекористувачам. Для цього коментована стаття в ч. 2 визначає межі допустимого

!

Білет 12

1.Земля як об’єкт.

Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.

Землю, як єдиний державний земельний фонд, або ж землі відповідних категорій можна розглядати як об'єкт права державного суверенітету, тобто територію держави чи місцевого адміністративного територіального утворення, або землі відповідних категорій, на які поширюються охоронно-регулятивні норми.

Поняття землі можна розглядати як інтегрований об'єкт, що складається з великої кількості природних компонентів: це "частина земної кори і природного ландшафту, поверхні площі і рельєфу земної кулі, територіального простору і території держави, певної місцевості та місце проживання, ґрунтового шару, засобу господарського використання, просторового базису, природного об'єкта і складової частини довкілля".

Землі - як об'єкт земельного права - це природний компонент, не вилучений з довкілля, а такий, що органічно взаємодіє з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Проте, земля як об'єкт права власності розглядається як природний компонент обмежений територіально. На практиці об'єктом права власності виступають земельні угіддя, земельні ділянки чи їхні частини, відмежовані одна від одної.

У земельному законодавстві земля як об'єкт правового регулювання розглядається у кількох значеннях. Коли землю використовують, враховуючи її застосування для різних потреб у життєдіяльності людей, зокрема, як місце розташування населених пунктів, виробничих і невиробничих об'єктів, то її розглядають як надбання українського народу, національне багатство держави. Коли йдеться про землю як об'єкт права власності чи користування, то для кожного суб'єкта таких прав визначальною є конкретна частка земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами власності або користування. Терміном "земельна ділянка" земельне законодавство позначає певну частину земної поверхні, яку схематично відтворено на мані, відокремлено територіально на місцевості від інших частіш відповідною межею та межовими знаками. Певною мірою так можна говорити про землю, що належить до державної і комунальної власності, зважаючи на їхні великі територіальні площі (особливо це стосується земель державної власності). Щодо земель приватної або спільної власності то тут йдеться про відмежовану від інших частину землі, а також про застосування терміна "право власності на земельну ділянку". Відокремлені земельні ділянки і права на земельні наділи є самостійними об'єктами земельних відносин і об'єктами права власності. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами.

Важливого ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку. Зазначене відокремлення відбувається шляхом встановлення меж земельної ділянки

відповідно до затвердженого проекту її відведення у порядку землеустрою.

!

2.Правовий режим земель транспорту.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям

залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового,

утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

В обов'язковому порядку землеустрій проводиться на землях усіх категорій та форм власності у разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Відповідно до ст. 184 ЗК землеустрій передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; проведення топографогеодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель

Загальне керівництво землевпорядними роботами здійснює Державне агентство земельних ресурсів. Землеустрій провадиться за рахунок коштів державного, республіканського (АРК) і місцевого бюджетів.

Землевпорядний процес становить законодавчо встановлений порядок здійснення окремих землевпорядних дій. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення його стадій. На підставі положень ст.ст. 118, 123, 151, 184 ЗК, Закону "Про землеустрій", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок можна виділити такі стадії: ініціювання проведення землевпорядних дій; підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем, проектів землеустрою; розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів у натуру (на місцевість); оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів; авторський нагляд за здійсненням проектів землеустрою власниками землі, землекористувачами та

орендарями.

!

5.Приватизація водного фонду Особливості приватизації земель водного фонду. Землі водного фонду, як і землі

лісового фонду, у переважній більшості випадків приватизації не підлягають. Дана заборона

негативного впливу на сусідню земельну ділянку шляхом встановлення заборони справляти неприпустимий вплив на неї. Під неприпустимим впливом слід розуміти такий вплив на сусідню земельну ділянку, за якого власники і землекористувачі сусідніх земельних ділянок втрачають можливість використовувати земельні ділянки за їх цільовим призначенням (наприклад, не можуть вирощувати продукцію на земельній ділянці сільськогосподарського призначення; здійснювати забудову при наданні земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку тощо).

3. Крім того, коментованою статтею закріплюється обов'язок співпраці власників і землекористувачів сусідніх земельних ділянок, тобто необхідність надавати один одному взаємну допомогу. Сфера такої допомоги обмежується:

1.оформленням прав на землю кожного з них (встановлення межових знаків, свідчення у суді на підтримку один одного, консультування один одного з питань оформлення прав на землю);

2.реалізацією прав на землю кожного з них (надання матеріальної та інформаційної

допомоги з питань раціонального використання земель).

!

4.Характеристика промислових земель, їх особливості.

Суб’єкт – землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Об’єкт - землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затвердженого в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Розміри та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією на підставі СНиП ІІ-89-80 «Генеральные планы промышленных предприятий», які, зокрема, визначають нормативи мінімальної щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачають функціональне зонування території «з урахуванням технологічних зв’язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу та видів транспорту» (п.3.3. та ін.), визначають конфігурацію забудови (п.3.22.), відстані між будівлями (п.п.3.25., 3.26., табл. 1-4 та ін.) тощо.

Зокрема, п.3.8. норм і правил передбачено виділення на майданчику підприємства таких зон:

(а) передзаводської (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), (б) виробничої, (в) підсобної, (г) складської. На території промислового вузла виділяються зони (д) громадського центра, (е) майданчиків підприємств, (є) загальних об’єктів допоміжних виробництв і господарств. Поділ на зони допускається уточнювати з урахуванням конкретних умов підприємства.

Зовнішнє зонування земель, прилеглих до промислових підприємств, а саме, встановлення навколо підприємств (точніше, навколо джерел небезпечного впливу на їх території) санітарно-захисних зон, здійснюється на підставі Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затв. проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Відносини щодо «оформлення … прав користування надрами» регулюються гл.2 Кодексу України про надра. «Оформлення прав» передбачає, зокрема, отримання дозволу на

авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Землі транспорту поділяються на види в залежності від виду транспорту.

Суб’єкт - законодавство допускає перебування земель транспорту у власності будь-яких суб’єктів.

Разом із тим, п.«б» ч.3 ст.83 ЗКУ передбачена заборона передачі з комунальної власності у приватну земель «під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту». Аналогічно, п.«б» ч.4 ст.84 ЗКУ забороняє передавати у приватну власність державні землі під аналогічними об’єктами державної власності.

Об’єкт – основні види земель транспорту зазначені в загальному визначені, а їх конкретизація зазначається в конкретній статті, яка характеризує кожен з видів земель транспорту.

Характеризуються тим, що вони використовуються для спеціальних цілей несільськогосподарського характеру. У тексті норми буквально йдеться про надання земельних ділянок відповідного призначення підприємствам, установам, організаціям. Це положення не можна розуміти буквально, а тому до суб’єктного складу можна віднести й різні види фізичних осіб, щодо яких ЗКУ не встановлені прямі обмеження з приводу набуття у власність чи в користування земельних ділянок для зазначених потреб.

Порядок використання земель транспорту, встановлюється законом. На підставі законодавства у правовій доктрині прийнято виділяти загальні риси правового режиму земель транспорту. Зокрема:- земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення.

- розміри відповідних ділянок визначаються на підставі затв. у встановленому порядку норм (для типових об’єктів

– залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затв. у встановленому порядку проектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, як

нормування розмірів відповідних ділянок.

-здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення.

-у певних випадках території , що призначаються для спеціальних несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки.

Землі іншого призначення» – це землі, що не охоплюються визначеннями інших категорій земель та інших видів земель в межах даної категорії земель (земель промисловості,

транспорту, зв’язку, енергетики, оборони.

!

3.Охорона земель

Законодавче визначення охорони земель встановлено у ст. 162 ЗК:

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів,

спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історикокультурного призначення.

Охорона земель=правова охорона земель.

не поширюється на приватизацію невеликих замкнених, тобто відокремлених від інших водних об'єктів, природних водойм загальною площею до 3 га. Громадянин або юридична особа, на наданій у користування земельній ділянці яких знаходиться природна водойма площею до 3-х га, мають право приватизувати цю водойму. Орган влади, який прийняв рішення про виділення заяви (клопотання) про приватизацію водойми, також приймає рішення про відокремлення водойми в окрему земельну ділянку, площа якої разом з водоймою не повинна перевищувати 3 га, та змінити її цільове призначення на «землі

водного фонду». Приватизація земель під природними водоймами здійснюється безоплатно.

! !

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

Білет 15

1.Принципи земельного права України.

Принцип права - це основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру. Принципи права є свого роду стрижнем, на якому будується система права і законодавства. Вони також відіграють важливу роль у тлумаченні правових норм.

Принципи земельного права можуть формуватися із змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини54. Помилково вважати, що принципи можна створити за допомогою самого лише проголошення в законі тих чи інших положень принципами.

Спроба законодавчо встановити галузеві принципи земельно-правового регулювання була зроблена у ст. 5 ЗКУ. До «принципів земельного законодавства» віднесено:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

На мою думку, найважливішим принципом земельного права є принцип раціонального використання земель, що обумовлює необхідність розглянути його детальніше.

Раціональним вважається «таке використання [земель], у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища».

Раціональне використання природних ресурсів - полягає у збереженні такої якості навколишнього природного середовища та природних ресурсів, з одного боку, та досягнення таких національних моделей виробництва та споживання, і такої міжнародної економічної системи - з іншого, за яких розробка природних ресурсів забезпечує економічне зростання та сталий розвиток суспільство.

Наступний за важливістю принцип екологічної безпеки. Термін «екологічна безпека» законодавчо визначається у ст. 50 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» як «... такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров´я людей». Таке визначення неоднозначно сприймається у правовій доктрині. Багато науковців пропонують власне визначення.

Нормативами екологічної безпеки традиційно вважають (1) нормативи граничнодопустимої концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі (ГДК), (2) гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого впливу на це середовище (ГДР), (3) гранично допустимий вміст забруднюючих речовин у продуктах харчування (ГДВ) (такий підхід ґрунтується на попередній редакції ст. 33 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). На сьогодні згадані нормативи мають характер санітарно-гігієнічних (оскільки фактично орієнтовані не на забезпечення безпеки

3.Право власності на землю іноземних держав в Україні: підстави і порядок реалізації.

Іноземні держави можуть набувати право власності:

• по-перше, виключно для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до

них, організацій;

•! по-друге, лише на підставі відповідних міжнародних договорів.

Стаття 129. Особливості продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам

1.Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

2.Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

3.Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

4.Іноземні держави, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, подають клопотання до Кабінету Міністрів України.

5.Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок, подають клопотання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради і державного органу приватизації. До клопотання додається документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

6.Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюються сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження Кабінету Міністрів України.

Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюються державними

органами приватизації після отримання погодження Кабінету Міністрів України.

!

4.Особливості правового режиму земель оборони.

Поняття земель оборони містить стаття 77 ЗК України, відповідно до якої:

1.Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

2.Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

3.Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 ЗКУ земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін. Це означає, що заява зацікавленої особи є підставою для порушення провадження щодо вирішення земельного спору.

Причинами подання заяви про вирішення земельного спору можуть бути : - порушення прав та законних інтересів власників землі або землекористувачів; - територіальний земельний спір; - уявлення, що невірно склалось у заявника щодо належного йому права або про порушення його права (заявник добросовісно помиляється).

Чинним ЗКУ процедура розгляду земельних спорів регламентована недостатньо. Зокрема таку процедуру визначають декілька положень ст. 159 ЗКУ. Але ці положення в сукупності не дають змоги уявити порядок розгляду земельного спору навіть у загальних рисах. Так, частини 2 і 3 вказаної вище статті лише передбачають таке :

-земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору;

-під час першої спроби вирішити питання, у разі відсутності однієї із сторін і офіційної згоди на розгляд, питання розгляду спору переноситься;

-повторне відкладання розгляду спору може бути лише з поважних причин;

-відсутність однієї із сторін без поважних причин під час повторного розгляду земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

Проте, незважаючи на відсутність чіткої регламентації розгляду земельних спорів, на практиці зазвичай земельні спори розглядаються за процедурою, яка складається з п’яти стадій: 1) порушення земельного спору; 2) підготовка до його розгляду; 3) розгляд та розв’язання земельного спору; 4) виконання рішення; 5) оскарження рішення щодо земельного спору.

Порядок виконання рішення щодо земельного спору – це сукупність заходів та дій, що здійснюються органами та їх уповноваженими посадовими особами, у межах наданих законодавством повноважень щодо відновлення порушеного суб’єктивного права чи охоронюваного інтересу шляхом виконання прийнятого уповноваженим органом у позасудовому порядку рішення про розв’язання земельного спору. Земельним законодавством не визначається перелік заходів, необхідних для забезпечення виконання рішень щодо земельних спорів та суб’єктів їх здійснення.

Серед положень глави 25 ЗКУ не міститься правил про порядок виконання рішення щодо земельного спору. Однак, як випливає із ст. 159, 161 ЗКУ, орган, що розглянув земельний спір та ухвалив щодо нього рішення, визначає не тільки порядок його виконання, але й має

вживати заходів для виконання свого рішення.

!

3.Право оренди землі.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування

земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі»..

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.… що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом…що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом…. що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

або стабільності для природних систем, а саме на забезпечення санітарно-гігієнічної безпеки

людини).

!

2.Правові засади вилучення земельних ділянок для суспільних потреб.

Викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна для суспільних потреб - передача земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за їх згодою у державну чи комунальну власність для задоволення суспільних потреб шляхом укладення договору купівлі-продажу чи іншого правочину у порядку, встановленому законом.

Відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності - перехід права власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за плату в державну чи комунальну власність шляхом їх викупу чи примусового відчуження для потреб держави, територіальної громади, суспільства в цілому.

Суспільна необхідність - обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку.

Стаття 4. Принципи відчуження об'єктів права приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності

1.Фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого майна, що на них розміщені.

2.Викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом.

3.Викуп земельних ділянок для суспільних потреб, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може здійснюватися за умови відшкодування їх вартості відповідно до закону.

Примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

4.Викуп земельних ділянок для суспільних потреб, примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності здійснюються як виняток з дотриманням вимог екологічної безпеки, із забезпеченням подальшого раціонального використання земельних ділянок, у разі якщо об'єкти, визначені у статтях 8 і 9 цього Закону, можна розмістити виключно на земельних ділянках, що відчужуються, або якщо розміщення таких об'єктів на інших земельних ділянках безпосередньо завдасть значних матеріальних збитків або спричинить негативні екологічні наслідки відповідній територіальній громаді, суспільству або державі в цілому.

5.Викуплена або примусово відчужена земельна ділянка не може бути передана в користування або у власність фізичній чи юридичній особі для цілей, не пов'язаних із забезпеченням суспільних потреб або суспільної необхідності, визначених у рішенні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про відчуження зазначеної земельної ділянки.

6.Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності здійснюється за умови надання її власнику відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки, якщо інше не погоджено з власником відчужуваної земельної ділянки.

4.Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

5.Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Аналогічне положення має місце у ст. 1 ЗУ «Про використання земель оборони». Також цей закон передбачає правовий режим земель оборони та особливості ії використання.

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих

членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового

5.В яких розмірах юридичні особи можуть приватизувати земельну ділянку за набувальною давністю?

Не більше 50 га. Тобто, максимально можливо - 49,9 га.

!

!

!

!

короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.Із легального поняття права оренди землі випливає 4 істотних умови відповідного договору: 1) об’єкт (земельна ділянка), 2) строк, 3) плата за користування, 4) спосіб використання («ціль»). Проте насправді ст.15 ЗУ «Про оренду землі»: Істотними умовами: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата; умови використання та цільове призначення земельної ділянки,яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди;умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін;

Форма договору є письмовою (ст.14 ЗУ «Про оренду землі»). Але якщо в договорі оренди землі передбачено оренду будівель та інших капітальних споруд строком на 3 роки та більше

– договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.793 ЦКУ).Існує й типова форма (постанва КМУ 2004),але не відповідає ГК(типова форма і типовий договір)

Моментом виникнення права оренди землі відповідно до ст.125 ЗКУ, ч.2 ст.20 ЗУ «Про оренду землі» є момент державної реєстрації права оренди землі.

Переважне право купівлі: Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є

найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

!

4.Правовий режим земель зв’язку.

Суб’єкт – дана категорія земель може перебувати у державній, комунальній та

приватнійвласності.

Об’єкт - земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Існує думка, що землі зв’язку включає в себе поняття «землі телекомунікацій», а також землі поштового зв’язку.

До земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.

Значна частина об’єктів зв’язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок.

Об’єкти поштового зв’язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови.

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Окрім охоронних зон, навколо об’єктів зв’язку встановлюються також санітарно-захисні

зони.

!

!

!

7. Примусове відчуження житлового будинку (частини будинку, жилого приміщення) у зв'язку з викупом або примусовим відчуженням земельної ділянки здійснюється за умови надання його власнику (власникам) у власність іншого благоустроєного житлового будинку (частини будинку, жилого приміщення) з дотриманням вимог, передбачених житловим законодавством, якщо інше не погоджено з власником (власниками) відчужуваного житлового будинку (частини будинку, жилого приміщення).

Стаття 7. Викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб

1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

•забезпечення національної безпеки і оборони;

•будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, нафто-, газота водопроводів, ліній електропередачі, зв'язку, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об'єктів, необхідних для їх експлуатації; { Абзац третій частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4709-VI ( 4709-17 ) від 17.05.2012 }

•розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій в Україні згідно з міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

•розміщення та обслуговування об'єктів, пов'язаних із видобуванням корисних копалин;

•будівництво захисних гідротехнічних споруд;

•будівництво та обслуговування нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, необхідних для їх експлуатації, споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва;

•створення міських парків, будівництво дошкільних навчальних закладів, майданчиків відпочинку, стадіонів та кладовищ;

•розташування об'єктів природно-заповідного фонду.

2. Рішення про викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, визначених частиною першою цієї статті, органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування приймають на підставі генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, матеріалів погодження місця розташування таких об'єктів проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та іншої документації із землеустрою, затверджених в установленому законодавством порядку.

Місце розташування об'єкта, під розміщення якого здійснюється викуп земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, погоджується в порядку, встановленому статтею 151 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).

У разі прийняття рішення про викуп чи примусове відчуження частини земельної ділянки для суспільних потреб виділення такої частини в окрему земельну ділянку здійснюється за відповідною технічною документацією із землеустрою, підставою для розроблення якої є нотаріально посвідчена згода власника земельної ділянки на поділ земельної ділянки чи

рішення суду.

! !

!

!

Білет 16

1.Рішення ОМС в системі джерел земельного права.

Підзаконні правові акти як джерела земельного права — це правові акти, що виражають земельну політику держави, не суперечать Конституції України, Земельному кодексу України, законам України і розвивають та деталізують їх положення.

Види підзаконних ПА: 1) постанови ВРУ; 2) Укази ПУ; 3) постанови КМУ; 4) акти (накази) центральних органів викон.влади (напр. - Держ.агенство земельних ресурсів); 5)ПА суб'єктів місцевого самоврядування.

Уструктурі джерел земельного права нормативні рішення й розпорядження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування мають переважно деталізуючий характер. їх головне завдання полягає у забезпеченні конкретизації тих положень, які закріплено в актах загального регулювання. Так, голови місцевих державних адміністрацій приймають розпорядження у межах повноважень, у тому числі з питань застосування земельного законодавства, відповідно до Конституції та Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать чинному законодавству або інтересам територіальних громад, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами, приймають рішення, які теж можуть виступати джерелами земельного права.

Успеціальній літературі висловлюється думка, за якою система нормативних правових актів органів місцевого самоврядування є самостійною, незалежною від органів державної влади, але підпорядкованою Конституції та законам. На мій погляд, однозначної відповіді на питання про співвідношення актів органів місцевого самоврядування з іншими нормативноправовими актами дати не можна. Слід розділяти три ситуації: (1) здійснення органами місцевого самоврядування власних (самоврядних) повноважень, (2) здійснення повноважень, делегованих органам місцевого самоврядування державою, (3) видання актів з питань

повноважень, здійснення яких делегується радою місцевим органам виконавчої влади.

!

2.Земельні спори.

Земельні спори – це цивільно-правові спори, що виникають із земельних відносин.

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ). Будь-які інші органи розглядати та вирішувати земельні спори не мають права.

Виключно судами вирішуються земельні спори щодо таких питань :

-володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; - розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей (див. ч. 2 ст. 158 ЗКУ).

ОМС вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо таких питань :- меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян; - дотримання громадянами правил добросусідства; - розмежування меж районів у містах (див. ч. 3 ст. 158 ЗКУ)

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо таких питань:

-меж земельних ділянок за межами населених пунктів;

-встановлення обмежень у використанні земель та земельних сервітутів (див. ч. 4 ст. 158 ЗКУ). Зазначимо, що ОМС та органи з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори

впозасудовому порядку.

Білет 18

1.Зміст земельних правовідносин.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визначення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: визначення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обмежень прав власників. Приватноправовим способом визначення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства. Встановлюючи правила добросусідства, власники земель та землекористувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними.

На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини:

1)основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус. Усі землі мають різну якість, різняться природними характеристиками і показниками, мають різне економічне

йсоціальне значення. Враховуючи ці обставини, для організації раціонального використання і охорони земель усі землі поділяються на різні категорії. Ці категорії виділяють залежно від основного цільового призначення відповідних земель. Перебування земельної ділянки у складі тієї чи іншої категорії визначає зміст та обсяг правта обов'язків відповідного суб'єкта, що використовує землю на законних підставах. Так, якщо на землях сільськогосподарського призначення основним обов'язком суб'єктів є підвищення родючості ґрунтів, то на землях промисловості — максимальна економія земель, які відводяться під об'єкти будівництва.

Правовий статус земельної ділянки залежить також від розташування на ній окремих об'єктів. За цією ознакою земельні ділянки незалежно від категорії земель, до яких вони належать, поділяються на: земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших природних і майнових об'єктів; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані нерухомі майнові об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості і природні об'єкти;

2)правовий статус суб'єктів земельних правовідносин. Так, іноземні громадяни і юридичні

особи не можуть бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

!

2.Земельні аукціони.

Стаття 135. Земельні торги

1.Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

2.Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі.

Продаж земельних ділянок державної власності разом з розташованими на них об'єктами, що підлягають приватизації, на земельних торгах здійснюється державними органами приватизації у порядку, встановленому цим Кодексом, з урахуванням вимог законодавства з питань приватизації.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються

положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів.

Звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей підготовки до проведення та проведення земельних торгів, визначених цим Кодексом.

3.Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, або державний виконавець у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Виконавцем земельних торгів є суб'єкт господарювання, який має ліцензію на проведення земельних торгів та уклав з організатором земельних торгів договір про їх проведення.

Учасником земельних торгів є фізична або юридична особа, яка подала виконавцю земельних торгів документи, зазначені в частині сьомій статті 137 цього Кодексу, сплатила реєстраційний та гарантійний внески, зареєстрована у книзі реєстрації учасників земельних торгів і відповідно до закону може набувати право власності чи користування земельною ділянкою, яка виставляється на земельні торги.

4.Проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються:

а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами;

б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права

користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-

продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

5.Земельні торги проводяться відповідно до договору між організатором земельних торгів та виконавцем земельних торгів за рахунок коштів, що сплачуються організатором як винагорода виконавцю, та реєстраційних внесків учасників торгів.

Після опублікування оголошення про проведення земельних торгів виконавець може відмовитися від договору лише у випадках, якщо проведення земельних торгів стало неможливим з незалежних від нього причин.

6.Винагорода виконавцю земельних торгів, яку встановлює організатор земельних торгів, складається з видатків на організацію та проведення земельних торгів і прибутку виконавця.

Винагорода виконавця земельних торгів встановлюється у розмірі 5 відсотків ціни, за якою здійснюється купівля-продаж земельної ділянки, або 50 відсотків річної плати за користування земельною ділянкою (у разі продажу прав на земельну ділянку (оренди, суперфіцію, емфітевзису), але не більш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний лот.

7.Розмір реєстраційного внеску визначається виконавцем і не може перевищувати 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати на дату публікації оголошення про проведення земельних торгів.

Білет 19

1.Методи земельного права.

Відповідно, для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів

правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного), виділення окремого «земельно-правового методу» є недоцільним.

У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін.

Такий підхід є вираженням існуючої у теорії права тенденції, за якою для виділення галузі права обов´язкова наявність свого специфічного методу (методів) правового регулювання. Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод субординації), де перевага надається приписам та заборонам. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два

методи.

!

2.Державний контроль за використанням та охорона земель.

Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель.

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання

органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами,організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель. 1. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється

уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 було утворено новий центральний орган виконавчої влади — Державну інспекцію сільського господарства України (далі — Держсільгоспінспекція). Також Указом Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» від 13.04.2011 № 459/2011 повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, які раніше виконувала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель, передані до відання Держсільгоспінспекції

Стаття 6. закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель»:

Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі

До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать»

Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів

До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони

«До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.»

Ст. 55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести території, що резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення.

«2. На територіях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове, господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об´єктів.»

Н. Р. Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення (див. тему «Землі водного фонду»).

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа).

Відповідно, включені до її складу землі, що не належать до земель природно-заповідного фонду, можна розглядати як землі іншого природоохоронного призначення.

«екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні;»

Складовими екомережі є:

«а) території та об’єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони в) землі лісового фонду;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

ї) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового

відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; е) інші природні території та об´єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті,

кам´яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об´єкти, що мають особливу природну цінність);

є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;

и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні

як природні регіони з окремим статусом.»

!

!

!

8.Розмір гарантійного внеску за лотом становить 5 відсотків стартової ціни продажу земельної ділянки або стартового розміру річної плати за користування земельною ділянкою (у разі продажу прав на земельну ділянку (оренди, суперфіцію, емфітевзису).

9.Реєстраційний та гарантійний внески сплачуються учасниками земельних торгів на окремі рахунки виконавця земельних торгів, відкриті в банку.

10.Сплачені суми реєстраційних внесків поверненню не підлягають, крім випадку, визначеного частиною третьою статті 138 цього Кодексу.

11.Сплачені суми гарантійних внесків (крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 138 цього Кодексу) повертаються виконавцем земельних торгів усім учасникам земельних торгів, які не були визнані переможцями, протягом трьох банківських днів з дня проведення земельних торгів.

12.Умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час

укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки.

!

3.Моніторинг.

Стаття 191. Призначення моніторингу земель

1.Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

2.У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки.

3.Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

4.Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.

5.Ведення моніторингу земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

6.Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 192. Завдання моніторингу земель Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків

деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. Постанова КМУ від 20 серпня 1993 р. № 661 «Про затвердження Положення про

моніторинг земель» На локальному рівні моніторинг земель проводять районні, міські відділи, управління

земельних ресурсів, на регіональному - Рескомзем Автономної Республіки Крим, обласні, Київське, Севастопольське міські головні управління земельних ресурсів, на національному - Держземагентство. Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які мають необхідну повноту для об'єктивної оцінки ситуації, її моделювання та прогнозування. Ведення моніторингу земель здійснює Держземагентство за участю Мінприроди, Мінагрополітики, Національної академії аграрних наук та ДКА.

Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована інформаційна система. Інформація, одержана під час спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь земельних ресурсів та Рескомзему Автономної Республіки Крим.

навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належать:

а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині»

До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань аграрної політики при проведенні моніторингу родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення належать»;

3.Підстави та порядок приватизації зем. ділянок громадянами.

Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у

державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного майна», який відносить до об´єктів приватизації «земельні ділянки, на яких розташовані об´єкти, які підлягають приватизації» (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені й норми ст. 4 та ін. ЗУ «Про особливості приватизації об´єктів незавершеного будівництва» (який також передбачає приватизацію земельних ділянок), деякі Укази Президента України із земельних питань.

Порядок:

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Розробляється проект землеустрою. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Білет 23

1. Повна процедура приватизації землі.

При «повній моделі» йдеться насамперед про приватизацію державних та комунальних земель, що перебувають у запасі, та земель резервного фонду.

Землі резервного фонду спеціально призначаються для перерозподілу в порядку приватизації (див., зокр., ч.10 ст.25 чинного ЗКУ). Проте значна частина таких земель свого часу була надана у постійне користування або оренду попереднім користувачам, тобто не належать до земель запасу. У разі подання заяви про їх приватизацію автоматичного припинення права користування такими землями не відбувається, для припинення необхідна добровільна відмова користувача (ст.142 ЗКУ) або розірвання договору оренди земельної ділянки (ст.ст.31, 32 ЗУ «Про оренду землі»). У разі такої відмови можлива приватизація земельних ділянок за повною процедурою.

«Повна» процедура приватизації застосовується при отриманні земельних ділянок для (1) ведення ФГ, (2) ОСГ, (3) садівництва, (4) будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (5) індивідуального дачного будівництва, (6) будівництва індивідуальних гаражів (ч.6 ст.118, ст.121 ЗКУ), а також (7) при приватизації земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) громадянами України, евакуйованими із зони відчуження, відселеними із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерами з їх числа, які проживають у сільській місцевості (право на приватизацію цих осіб передбачене ст.1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ч.3 ст.35 ЗУ «Про соціальний та правовий статус осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС»).

Можна виділити наступні основні стадії повної процедури:

подача клопотання до «відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування … У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.» (ч.6

ст.118 ЗКУ).

розгляд відповідним органом «клопотання у місячний строк» і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняття «мотивованого рішення про відмову» (ч.7 ст.118 ЗКУ).

замовлення (заявником) і виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗКУ, ст.50 ЗУ «Про землеустрій»). Термін виготовлення регулюється договором (з урахуванням встановленого п.«г» ч.2 ст.28 ЗУ «Про землеустрій» граничного 6- місячного строку складання документації із землеустрою). Типовий договір про розроблення проекту затверджено ПКМ від 04.03.2004 №266.

погодження проекту землеустрою згідно із ст.186-1 ЗКУ.

державна землевпорядна експертиза проекту (необхідність такої експертизи у разі «відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» передбачена ст.9 ЗУ «Про державну експертизу

Форма та порядок надання інформації з моніторингу земель затверджується Мінагрополітики. За результатами оцінки стану земель складаються звіти, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держземагентства для вжиття заходів до запобігання і ліквідації наслідків

негативних процесів.

!

4.Землі енергетики.

Правовий режим визначається ЗК і ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим

розміщення на земельній ділянці інформаційних щитів, попереджувальних знаків, які стосуються будівництва та експлуатації ліній електропередачі;

5.Чи можна приватизувати земельну ділянку 25.000 кв.м. в Ялті?

1 га = 10 000 кв. м. Тому 25 000 кв. м. = 2,5 га.

Цей обсяг перевищує будь-який обсяг, встановлений нормами приватизації однієї

земельної ділянки одного цільового призначення, передбаченими ст. 121 ЗКУ.

!

!

4. Особливості земель природоохоронного фонду.

Відповідно до ст. 43 ЗКУ, землі природно-заповідного фонду - «це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об´єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об´єктів природно-заповідного фонду.»

Слід звернути увагу, що землі природно-заповідного фонду одночасно можуть бути землями історико-культурного (див. ст. 6 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»), лісогосподарського призначення, водного фонду тощо.

Склад земель природно-заповідного фонду Відповідно до ст. 44 ЗКУ, «До складу земель природно-заповідного фонду входять

природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об´єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).»

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

•заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

•пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду:

1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Встановлена

заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об´єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокрема, див. ст. ст.. 7, 9 та ін. ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);

2.деякі об´єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а також положення ст. ст.. 83, 84 ЗКУ щодо об´єктів, що не можуть приватизуватися). Але це правило поширюється не на всі землі природно-заповідного фонду. Більшість із них може перебувати

унедержавній власності;

3.встановлений особливий порядок оголошення територій об´єктами природнозаповідного фонду (ст. ст.. 51-55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);

4.передбачене внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об´єкти природно-заповідного фонду;

5.передбачене влаштування навколо об´єктів природного-заповідного фонду охоронних зон. Розмір охоронних зон визначається ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» та ін. нормативними документами тощо.

Поняття, склад та особливості правового режиму земель іншого природоохоронного призначення

Ч. 1 ст. 46 ЗКУ визначає землі «іншого природоохоронного призначення» дуже нечітко:

землевпорядної документації»). Порядок проведення експертизи визначається ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» та наказом Держкомзему від 03.12.2004 №391 «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»;

затвердження проекту відповідною радою або адміністрацією (у двотижневий строк) (ч.9 ст.118 ЗКУ), яке одночасно є рішенням про передачу земельної ділянки у власність заявнику; державна реєстрація земельної ділянки (ст.79-1 ЗКУ, ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»). Відповідно до ч.1 ст.16 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «[з]аява про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності за письмовою заявою правонабувача може подаватися державним кадастровим реєстратором, який здійснив

державну реєстрацію такої земельної ділянки»; державна реєстрація права власності на земельну ділянку за набувачем (заявником).

Відповідно до ст.125 ЗКУ, право власності на земельну ділянку виникає «з моменту державної реєстрації» цього права. Правові засади реєстрації визначаються ЗУ «Про

державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

!

2.Правові засади Держземкадастру.

Юридичне підґрунтя Держземкадастру – це положення Закону України «Про Державний

створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається

такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Також можна згадати про Постанову КМУ «Про затвердження Порядку ведення

Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 р. № 1051, яка визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру. Основні положення: Держателем Державного земельного кадастру є Держземагентство. Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держземагентством за погодженням з Мінагрополітики державне підприємство, яке належить до сфери управління Держземагентства.

До складу Держземагентства та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора і власну печатку, форми та опис яких визначаються Мінагрополітики.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Під втручанням у діяльність Державного кадастрового реєстратора розуміється прямо не передбачена законодавством дія будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань, яка стосується здійснення Державним кадастровим реєстратором повноважень,

визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

!

3. Земельно-правова відповідальність.

Земельно-правова відповідальність у правовій доктрині визначається, зокрема, як «застосування державно-правових санкцій, що безпосередньо передбачені земельним законодавством, до правопорушника, у результаті чого останній зазнає негативних наслідків земельно-правового характеру».

Таким чином, визнається, що характер (земельно-правовий) юридичної відповідальності обумовлюється тим, що саме земельним законодавством передбачені відповідні санкції.

Виділення земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності залишається спірним питанням. Його вирішення є складовою більш загальної дискусії щодо виділення галузевих видів юридичної відповідальності (сімейноправової, конституційно-правової, фінансової, цивільно-процесуальної тощо). Наприклад, М. В. Шульга висловлює серйозні аргументи на користь того, що специфіка землі підтверджує «тезу не про формування нового виду відповідальності, а про специфіку застосування існуючих видів відповідності за конкретні екологічні (у т. ч. земельні правопорушення». 3 іншого боку, О. А. Вівчаренко вказує, що, наприклад, припинення права користування земельною ділянкою за порушення законодавства врегульоване виключно нормами земельного законодавства, тому можна вести мову про існування «земельної відповідальності».

Під земельно-правовою відповідальністю «традиційно розуміють примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її безоплатного вилучення», передбачене сьогодні ст. ст.. 140,141,143-145,149 та ін. ЗКУ (див. тему «Право землекористування»). Така відповідальність за своєю природою дуже близька до господарсько-правової (у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій) і, на наш погляд, у випадку вчинення земельного правопорушення суб´єктом господарювання припинення права на землю може вважатися «іншою адміністративно-господарською санкцією, встановленою законом» (ст. 239 ПСУ).

Також деякі вчені відносили до заходів земельно-правової відповідальності застосування т. з. «земельно-правової реституції» - повернення земельної ділянки законному користувачу. Такий підхід видається нам сумнівним, оскільки, на наш погляд, взагалі сумнівно говорити про «повернення» у випадку із земельною ділянкою - мова може йти лише про усунення перешкод у користуванні. У будь-якому випадку, «земельно-правова реституція» ґрунтується насамперед на положеннях цивільного законодавства і не може бути віднесено до суто «земельно-правової» відповідальності.

Також у правовій доктрині висловлена думка, за якою до земельно-правової відповідальності слід відносити «систему дій (приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, знесення будинків, будівель і споруд, відновлення межових знаків тощо» (ч. 2 ст. 212 ЗКУ)976. З міркувань, викладених вище, вважаємо, що описані заходи

повністю охоплюються цивільно-правим поняттям реституції.

!

!

держав; опис меж прикордонної смуги; інформація про документи, на підставі яких встановлено державний кордон України; дані щодо демаркації державного кордону України.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць: найменування адміністративнотериторіальної одиниці; опис меж адміністративно-територіальної одиниці; площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; повне найменування суміжних адміністративно-територіальних одиниць; інформація про акти, на підставі яких встановлені та змінені межі адміністративно-територіальних одиниць; відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: відомості про угіддя адміністративно-територіальної одиниці; відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; відомості про бонітування ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об'єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об'єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;

зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

До Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про кадастрове зонування земель в межах території України: номери кадастрових зон та кварталів; опис меж кадастрових зон та кварталів; площа кадастрових зон та кварталів; підстави встановлення

меж кадастрових зон та кварталів.

!

3.Підстави набуття державою права власності на землю.

Ст. 84 ЗК України:

5. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними

громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.

Згідно із ч. 6 ст. 41 Конституції України, "[конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановле¬них законом". Законом, який передбачає "випадки, обсяги та порядок" конфіскації майна, є насамперед

Білет 29

1. Підзаконні акти як джерело ЗП.

Існують різні розуміння джерел права. У рамках даного питання під джерелом (формою) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм (загальнообов´язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави).

Підзаконні правові акти як джерела земельного права — це правові акти, що виражають земельну політику держави, не суперечать Конституції України, Земельному кодексу України, законам України і розвивають та деталізують їх положення.

Види підзаконних ПА: 1) постанови ВРУ; 2) Укази ПУ; 3) постанови КМУ; 4) акти (накази) центральних органів викон.влади (напр. - Держ.агенство земельних ресурсів); 5)ПА суб'єктів місцевого самоврядування.

Підзаконні акти як джерела земельного права утворюють складну ієрархічну систему. їх можна класифікувати за різними критеріями:

1) за суб'єктами видання — земельно-правові акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2)за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта — загальні, відомчі, локальні.

До перших належать, зокрема, нормативні акти, наприклад, Президента, уряду, які обов'язкові для виконання на всій території держави. Відомчими джерелами земельного права є земельно-правові акти органів спеціальної компетенції (міністерстві державних комітетів), які поширюються тільки на організації та осіб даного міністерства. Існують і міжвідомчі джерела земельного права. До локальних джерел земельного права належать нормативні акти місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, сфера дії яких обмежена відповідною територією;

3)за зовнішньою формою акта—укази, постанови, розпорядження, рішення, накази і т. ін.;

4)за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

5)за часом дії — постійні й тимчасові;

6)за порядком прийняття — земельно-правові акти, видані особисто (наприклад, керівником міністерства), і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів).

Сфери дій указів ПУ та постанов ВРУ не співпадають, а тому за юр. силою вони неспіввідносні. Постанови ж КМУ мають підпорядкований характер щодо №1 та №2, що закріплено у ч.2 ст.113 КУ. Водночас, є й виключна компетенція №3(ст.116 КУ), в яку ані №1, ані №2 втручатись не можуть.

До №4 належать також т.зв. «нормативні документи», які затверджуються відомчими актами. Це, зокрема, стандарти – документи, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального та багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим» (ст.1 ЗУ «Про стандартизацію»). Дане положення стосується ТІЛЬКИ СТАНДАРТІВ, а не НД як таких. +не впливає на обов’язковість абсолютної більшості стандартів, так як «вимоги державних та інших стандартів, обов’язкові для виконання та є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших НПА» (розділ 7 «Прикінцеві положення» ЗУ «Про стандартизацію».

Види НД: 1) зі стандартизації (насамперед – стандарти); 2) у галузі будівництва (насамперед – будівельні норми та правила); 3) НД у галузі забезпечення санітарногігієнічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) із забезпечення

4. Нормативна оцінка земель.

Правові засади проведення оцінки земель визначені Законом України “Про оцінку земель” (далі - Закон). Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Регулюється оцінка Наказом Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів і Наказом Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), а також Постановою КМУ Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів).

4. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (Цн) визначається за формулою Цн = Пд х Рд х Ск х Км х Кв х Кмц х Кі, де Пд - площа земельної ділянки;

Рд - рентний дохід для відповідної категорії земель (у гривнях на рік); Ск - строк капіталізації (у роках); Км - коефіцієнт, який враховує місце розташування земель;

Кв - коефіцієнт, який враховує вид використання земельної ділянки і встановлюється залежно від складу угідь земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру;

Кмц - коефіцієнт, який враховує належність земельної ділянки до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель.

!

5.Приватизація землі кримськими татарами в Кримському заповіднику.

Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю

або частково вилучені з господарського обороту.

Стаття 45 ЗКУ передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом з тим, основний нормативний акт у сфері земельних відносин не визначає форм власності на землі для кожної з категорій територій та об‘єктів природно-заповідного фонду.

Частина 3 статті 83 ЗКУ встановлює, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об‘єктами природнозаповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не

передбачено законом.

! !

!

!

!

!

!

!

Кримінальний кодекс України (далі - КК України). Загальні положення про конфіскацію як кримінальне покарання вміщені до ст. 59 КК України. Вона може бути застосована "за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. "

Зокрема, конфіскація майна передбачена за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК України), торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людьми при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 149 КК України), крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК України) та ін.

На наш погляд, як конфіскацію можна розглядати також стягнення в доход держави одержаної стороною (належної стороні) земельну ділянку за господарським зобов'язанням, що "визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства" за рішенням суду (ч. 1 ст. 208 ГК України). Водночас, можливість застосування даної норми ГК України щодо угод про відчуження земельних ділянок ставиться під сумнів положеннями ч. 1 ст. 4 кодексу, які виключають земельні відносини з

предмету регулювання кодексу.

!

4.Особливості правового режиму земельних ділянок, призначених для садівництва.

Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва

1.Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

2.Іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

3.Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур,

атакож для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

4.До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку.

Положення коментованої частини, за якими "землі загального користування садівницького товариства є його власністю", сприймати буквально не можна. ЗКУ не передбачив переходу цих земель у власність садівницьких товариств безпосередньо на підставі закону (ipso iure). Більш того, ЗКУ не передбачає і будь-якої процедури, за якою садівницьке товариство могло б отримати землі загального користування у власність.

5.Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Даною нормою цілком слушно передбачено, що приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється "без згоди на те інших членів цього товариства". На наш погляд, із цього випливає також те, що приватизація здійснюється і без згоди самого товариства (яке в багатьох випадках формально є користувачем усієї території колективних садів - як земель загального користування, так і ділянок, розподілених між окремими членами товариства; така ситуація має місце, якщо ділянка була надана відповідно до ст.ст. 19, 51 ЗКУ 1970 року) та без застосування процедури припинення права користування товариства.

пожежної безпеки; 5)НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя; 6) з охорони праці тощо.

Спільними рисами НД є їх переважно вузькоспеціалізований, «технічний» характер, об ´єднання у ієрархічно-побудовані та узгоджені системи «під егідою» певного органу (Держспоживстандарту, Міністерства охорони здоров´я (далі - МОЗ), Мінбуду тощо). Характерною формальною, зовнішньою рисою НД є присвоєння кожному нормативному документу цифрово-буквеного шифру (наприклад, «ГОСТ 26640-85», «ДБН А. 1.1-1-93» тощо).

2. Адміністративна відповідальність за порушення зем законодавства.

Вказівки на застосування адміністративної відповідальності за земельні правопорушення містяться в багатьох актах земельного законодавства (наприклад, у ст. 211 ЗКУ). Але більшість таких посилань мають відсильний або бланкетний характер, оскільки самі безпосередньо не встановлюють санкцій.

Більшість же складів адміністративних земельних правопорушень передбачені у главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’ятників історії та культури» КУпАП:

Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель

... забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур´янами - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб´єктів підприємницької діяльності - від п´ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 53. Порушення правил використання земель Використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного

режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п´яти до двадцяти п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п´ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 53-1. Самовільне зайняття земельної ділянки Стаття 53-2. Перекручення або приховування даних державного земельного кадастру

Стаття 53-3. Зняття та перенесення фунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу

Стаття 53-4. Незаконне заволодіння фунтовим покривом (поверхневим шаром) земель Стаття 54. Порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх

у стан, придатний для використання за призначенням Стаття 55. Самовільне відхилення від проектів землеустрою Стаття 56. Знищення межових знаків

Стаття 63. Незаконне використання земель державного лісового фонду Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства може наставати

іза статтями, вміщеними до інших глав КУпАП:

•глави 5 («Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров´я населення»), напр., ст. ст.. 42 («Порушення санітарно-гігієнічних і санітарнопротиепідемічних правил і норм»), 46-1 («Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення»),

Білет 28

1.Юридичні гарантії реалізації земельної реформи.

Земельним законодавством передбачені юридичні гарантії реалізації, охорони та захисту прав відповідних суб'єктів щодо проведення земельної реформи. Правові гарантії земельної реформи являють собою систему способів й засобів реалізації та захисту прав суб'єктів зазначених правовідносин. За своєю сутністю гарантії – це умови, які зобов'язана створити держава для реалізації цих прав. Вони поділяються на нормативно-правові та організаційноправові.

Перші становлять систему норм з реалізації земельної реформи і включають нормипринципи, юридичні обов'язки та юридичну відповідальність.Норми-принципи виходять з основних положень земельного права: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; непорушності приватної власності; невтручання держави у здійснення суб'єктами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законодавством; включення землі у ринковий обіг; соціальної справедливості у перерозподілі земель, що перебувають у державній та комунальній власності; пріоритет вимог екологічної безпеки; забезпечення раціонального використання та охорони земель і т. ін.

Юридичний обов'язок, як складова нормативно-правових гарантій земельної реформи встановлює міру поведінки учасника конкретних правовідносин – носія цього обов'язку. Коло суб'єктів, які беруть участь у земельній реформі, досить широке. Їх обов'язками є додержання строків та порядку набуття права власності на земельні ділянки; відшкодування збитків, що виникли у процесі порушення земельних прав при реформуванні земельних відносин, та ін. Складовою нормативно-правових гарантій виступає також юридична відповідальність за порушення, які сталися при проведенні земельної реформи. Крім того, земельним законодавством передбачена відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та видання ними актів, які порушують права суб'єктів земельної реформи.

Система організаційно-правових гарантій реалізації земельної реформи базується як на діяльності органів, що здійснюють реформування відповідних відносин, так і на правосуб'єктності осіб, в інтересах яких проводиться земельна реформа. Правові гарантії реалізації земельної реформи можна класифікувати і за іншими підставами. Так, їх можливо поділити на: організаційні, процедурні, матеріальні, забезпечувальні та стимулюючі. У

сучасних умовах на перший план виходять стимулюючі гарантії.

!

2.Зміст державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат. До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про картографічну основу: склад відомостей, що відображаються на картографічній основі; дата створення картографічної основи; відомості про особу, яка створила картографічну основу; масштаб (точність) картографічної основи; система координат картографічної основи.

До Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про державний кордон України: графічне зображення державного кордону України; повні назви суміжних іноземних

6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до

закону та статутів цих товариств.

!

5.Чи має право громадянин України приватизувати земельну ділянку у межах населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

Рішення про приватизацію землі для ведення особистого селянського господарства у межах населеного пункту приймає сільська (селищна) рада, а за межами населеного пункту –

райдержадміністрація.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

• глави 8 («Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві тау сфері використання паливно-енергетичних ресурсів») - напр., ст. ст.. 95 («Порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання»), 96 («Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва»), 96-1 («Порушення законодавства під час планування і забудови територій»), 97 («Самовільне будівництво будинків або споруд»), 99 («Порушення Правил охорони електричних мереж»), тощо;

Склади адміністративних земельних правопорушень можуть містити інші акти законодавства: див., напр., ст. 46 ЗУ «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення». У цих випадках загальні правила застосування адміністративної відповідальності визначаються також КУпАП. Згідно із ч. З ст. 2 КУпАП, положення кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, не включеними до кодексу.

Заходи адміністративної відповідальності застосовуються до правопорушників - органами земельних ресурсів згідно зі ст. 2381 КУпАПза правопорушення, передбачені

статтями 52, 53, 531, 53-2, 54, 55, 56, 1885 КУпАП, - інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до ст. 2446

КУпАП за проступки, передбачені статтями 96 і 97 КУпАП, - адміністративними комісіями сільських, селищних рад і виконкомами сільських,

селищних, міських рад згідно зі статтями 218 і 219 КУпАП за правопорушення, передбачені cт. 104 КпАП.

Підставою для розгляду справи про порушення земельного законодавства є протокол.

3.Права та обов'язки власників та користувачів землею.

(зку) Стаття 90 права власників земельних ділянок

1. Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду,заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену

продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній

ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок 1. Власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок. Стаття 95. Права землекористувачів 1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

(Із змінами, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII, враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Стаття 96. Обов'язки землекористувачів 1. Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добро сусідства та обмежень, пов' язаних з встановленнямземельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

!

!

4. Особливості правового режиму земель трубопровідного транспорту.

Як визначає ч. 1 ст. 73 ЗКУ (аналогічне визначення вміщене до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про трубопровідний транспорт»),

«1. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.»

Правового основою цивільно-правової відповідальності в галузі земельних відносин є вимоги ЗК України (статті 156, 157 і 211), статті інших законів, а також норми спеціальних нормативних актів. Проте Земельний Кодекс України і зазначені закони безпосередньо не визначають засобів цивільно-правової відповідальності за порушення земельного

законодавства. Вони містять лише посилання на спеціальні нормативно-правові акти.

!

3.Порядок набуття права власності на с/г землі юридичними особами.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1%; для багаторічних насаджень - 0,03%.

Громадяни України мають право засновувати юридичні особи. Тож розглянемо деякі аспекти права власності на землю юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридичними особами України), які можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

Юридичні особи набувають право власності на землю для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання землі за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Нагадуємо! Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Особливістю набуття землі у власність юридичними особами є те, що земельні ділянки у власність їм надаються тільки для підприємницької діяльності, тобто для здійснення безпосередньої самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зауважимо! Землі сільськогосподарського призначення мають право придбати у власність тільки юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Приватними несільсько-господарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян землі сільськогосподарського призначення можуть бути придбані у власність тільки з метою ведення підсобного господарства.

Договір відчуження земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню!

У випадку, якщо продавцем виступають державні або комунальні органи, вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за відповідною методикою.

Якщо продавцем земельної ділянки виступає юридична або фізична особа, вартість земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може бути меншою, ніж її грошова експертна оцінка.

Обов'язковою умовою для набуття іноземною юридичною особою права власності на земельну ділянку є реєстрація постійного представництва з правом ведення господарської

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод

Стаття 33. Третя зона (зона спостережень)

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.»

ОСОБЛИВОСТІ 1.Безпосереднє відношення до визначення правового режиму земель оздоровчого

призначення також мають положення законодавства, що стосуються режиму територій оздоровчих закладів, напр., Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом МОЗ України від 19.06.1996 №172.

2.Особливий порядок оголошення місцевостей курортами (ст.ст.7-11 ЗУ «Про курорти»). Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВРУ за поданням КМУ (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, Верховна Рада АРК за поданням державних адміністрацій обласного рівня, РМ АРК. Оголошенню передує достатньо складна процедура, що включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу;

3.Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (ст.26 ЗУ «Про курорти», ст.ст.83-84 ЗКУ);

4.Зонування території курортів (див. вище); 5.Пільговий режим оподаткування земельним податком земель оздоровчого призначення.

Земельні ділянки деяких санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку (пп.282.1.4, 282.1.6 ПКУ). З іншого боку, землі курортних населених пунктів оподатковуються за спеціальними, більш високими, ставками (п.275.2 ПКУ); у разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування

здійснюється за підвищеними ставками (п.275.2 ПКУ).

!

3.Право власності на землю територіальних громад.

1.Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

2.У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

3.До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історикокультурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

Ст. 1 ЗУ «Про трубопровідний транспорт» визначає поняття трубопроводів та запроваджує їх поділ на магістральні та промислові:

«магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

промислові трубопроводи - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо;»

Слід зазначити, що для розміщення промислових трубопроводів окремі земельні ділянки здебільшого не відводяться.

Розмір земельних ділянок, що відводяться для магістральних трубопроводів, визначаються СН 452-73 «Норми відводу земель для магістральних трубопроводів», затвердженими Держбудом СРСР 30.03.1973. Норми встановлюють ширину смуг відведення земель для магістральних підземних трубопроводів і розміри земельних ділянок для розміщення запірної арматури вказаних трубопроводів. Ширина смуг відведення для наземних і надземних магістральних трубопроводів встановлюється проектною документацією.

Ч. 2 ст. 73 ЗКУ, ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про трубопровідний транспорт» передбачає встановлення навколо об’єктів трубопровідного транспорту охоронних зон. Розміри та режим охоронних зон визначаються Правилами охорони магістральних трубопроводів, затвердженими ПКМУ від 16.11.2002 № 1747.

5. Чи може юридична особа приватизувати землі для видобування нафти і газу.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

діяльності на території України. Для здійснення угод на придбання у власність земельних ділянок, які перебувають у державній власності, іноземними юридичними особами потребується погодження Верховної Ради України. Для придбання земельних ділянок, які є у

комунальній власності, потребується погодження Кабінету Міністрів України.

!

4.Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів.

Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів

1.Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

2.Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) та гаражнобудівельних кооперативів визначається ЗУ "Про кооперацію", положеннями актів господарського та цивільного законодавства про юридичну особу та підприємство, статутами відповідних кооперативів.

Слід наголосити, що у ч. 1 ст. 41 ЗКУ йдеться саме про приватизацію ділянок кооперативами як юридичними особами. Системне тлумачення ст. 41 ЗКУ у поєднанні з положенням ЗКУ про приватизацію земель громадянами не дає підстав вважати, що земельні ділянки кооперативів можуть бути приватизовані громадянами - членами кооперативу. Ч. З ст. 116 кодексу ("Підстави набуття права на землю") серед різних видів передачі земельних ділянок громадянам не згадує можливість отримання громадянами земельних ділянок житлово-будівельних (житлових) та гаражних кооперативів.

Надання житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок в оренду. Положення коментованої статті щодо можливості оренди земельних ділянок кооперативами мають суто інформаційне значення, наголошуючи на

існуванні можливості отримання кооперативами земельних ділянок в оренду.

!

5.Чи має право Прем’єр-міністр України на земельну частку (пай) ?

Початок паювання земель в Україні цілком справедливо пов’язують з прийняттям Президентом України в середині 90-х років двох указів – про прискорення земельної реформи та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8 серпня 1995 р. Ст. 25 ЗКУ: пай мають право одержати працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, працівники державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю), тому Прем’єр не має на це права.

+

Ні, оскільки новий Земельний кодекс України не передбачає можливості надання земель у колективну власність, а отже й паювання земель через механізм їх передачі в колективну власність. Фактично отримані в результаті паювання колективних земель земельні частки (паї) є свого роду залишком колишнього інституту права колективної власності на землі сільськогосподарського призначення.

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів;

4. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-

правовими угодами;

!

4.Система земельного права.

Система земельного права як галузі права включає в себе правові норми, що об´єднуються в інститути. Норми, що складають правовий інститут, регулюють не будь-які окремі дії, а цілісну однорідну спільність земельних відносин. Так, наприклад, правовий інститут орендних земельних відносин регулює порядок передачі земель в оренду, умови оренди, права і обов’язки орендодавця і орендаря.

Правові інститути, в свою чергу, групуються в загальну та особливу частини. Загальна частина включає в себе такі інститути:

•права власності на землю;

•права землекористування;

•правового забезпечення земельної реформи;

•правового регулювання набуття прав на землю;

•правового регулювання плати за землю;

•правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель;

•правової охорони земель;

•юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Правовими інститутами Особливої частини є: групи правових норм, що установлюють наявність у державному земельному фонді окремих категорій земель та їх правовий режим (ч. 1 ст. 19 ЗКУ), форми і види землекористування, права і обов'язки окремих власників землі і землекористувачів — сільськогосподарських підприємств, організацій, установ колективного, кооперативного, корпоративного та державного типу, а також різних категорій

громадян

! !

!

!

!

!

!

!

!

Білет ххх1

1.Сучасна земельна реформа в Україні.

Прийнято вважати, що зараз в Україні відбувається земельна реформа. Формальний «старт» реформі дала постанова ВРУ від 18.12.1990 «Про земельну реформу», якою всі землі Української PCP з 1991 були оголошені об´єктом земельної реформи.

Особливістю сучасної земельної реформи є те, що вона є складовою частиною економічної реформи в державі. Ця реформа охоплює реформування не тільки земельних відносин, а і відносин власності на засоби виробництва, на відродження власника і хазяїна в сільській місцевості.

Загалом в літературі існує декілька підходів до визначення природи земельної реформи в Україні: 1) як складової частини аграрної реформи (і земельна реформа немає ніякого самостійного значення), 2) як врегулювання відносин власності, 3) як перетворювальні заходи щодо зміни земельних правовідносин, 4) як складова частина економічної, екологічної та правової реформ.

Сучасну земельну реформу умовно можна поділити на такі основні етапи (дуже тісно пов ´язані із перебігом аграрної реформи): (1) передача земель у колективну та приватну власність, (2) паювання (т. з. «сертифікація») земельних ділянок, переданих у колективну власність, (3) розпаювання земель, переданих у колективну власність (виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) в рахунок паїв).

На даному етапі земельна реформа з реформування відносин власності перетворюється на землевпорядну та кадастрову. Станом на 2013 рік набрав чинності Закон «Про Державний земельний кадастр», Закон «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відбувається інформаційне наповнення Державного земельного кадастру, усуваються проблеми з накладанням і некоректним відображенням земельних ділянок. У свою чергу! землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими.

2.Цивільна відповідальність.

Під майновою відповідальністю за порушення земельного законодавства розуміють несприятливі наслідки майнового характеру. При матеріальній відповідальності шкода може бути відшкодована у меншому розмірі.

Підставою відповідальності за порушення земельного правопорядку є не порушення права конкретної особи, а заподіяння шкоди земельним ресурсам, її відшкодування здійснюється з урахуванням природної, а не майнової цінності землі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Цивільно-правова відповідальність настає при укладанні угод щодо земельних ділянок з порушенням встановленого законом порядку. Стаття 210 ЗК України передбачає, що такі угоди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок) визнаються недійсними за рішенням суду.

Загальні підстави і правові наслідки визнання угод щодо земельних ділянок недійсними встановлено цивільним законодавством.

Застосування цивільно-правової відповідальності за земельні правопорушення характеризується тим, що, крім збитків, які виражаються в грошовій формі, внаслідок неправомірних дій можливе заподіяння екологічної шкоди, яка полягає у погіршенні якісного стану довкілля. Така шкода може бути спричинена забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства.

Білет ххх2

1.Плата за землю.

Плата за землю – це «загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Згідно із ПКУ, земельний податок – це «обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» (пп.14.1.72 ст.14 ПКУ); орендна плата [за земельні ділянки державної і комунальної власності] - це «обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою» (пп. 14.1.136 ПКУ).

Платниками цього податку можуть бути лише зазначені у ст.301 ПКУ суб’єкти (визначальний критерій – отримання доходу переважно (понад 75%) за рахунок виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції). Перехід на оподаткування фіксованим податком відбувається на добровільній основі за бажанням платника, податок характеризується особливими правилами обчислення та порядком справляння тощо.

Об’єкти оподаткування. Ст.270 ПКУ визначає об’єктами плати за землю земельні ділянки, а також земельні частки (паї). Ці положення вступають у суперечність із ч.1 ст.206 ЗКУ («[о]б’єктом плати за землю є земельна ділянка»), проте саме вони підлягають застосуванню, оскільки ПКУ прийнятий пізніше від ЗКУ. Слід з жалем констатувати, що, таким чином, встановлюється подвійне оподаткування: земельний податок слід платити і за земельну ділянку, і за право на земельну частку (пай), об’єктом якого є ця земельна ділянка.

Платниками податку ст.269 ПКУ називає (1) власників земельних ділянок, (2) власників земельних часток (паїв) та (3) землекористувачів. Останню позицію слід розглядати звужено, з урахуванням наведеного у пп.14.1.72 ст.14 ПКУ визначення земельного податку, згідно з яким податок повинні сплачувати лише постійні землекористувачі.

Ставки земельного податку визначаються ст.ст.272-280 ПКУ. Ставки встановлюються диференційовано щодо різних категорій земель, причому диференціація не повною мірою співпадає із передбаченим чинним ЗКУ (ст.19) поділом земель за категоріями. Зокр., встановлюються окремі ставки для оподаткування земель у межах населених пунктів (див.

ст.ст.275, 276 ПКУ).

У переважній більшості випадків земельний податок встановлюється у певному процентному відношенні до нормативної грошової оцінки земельних ділянок (ст.201 ЗКУ),

що оподатковуються, або оцінки одиниці площі ріллі по області.

!

2.Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.

Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення 1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях

оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (ч.1 ст.48 ЗКУ). Більш детальний перелік обмежень та заборон вміщений у ст.ст.31-33 ЗУ «Про курорти», які визначають правовий режим різних зон округу санітарної (гірничосанітарної) охорони курорту:

«Стаття 31. Перша зона (зона суворого режиму)

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

Стаття 32. Друга зона (зона обмежень)

Білет ххх3

1.Підстави виникнення, зміни, припинення земельних відносин.

Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на землю залежать від суб’єктного складу правовідносин.

Відповідно до ст. 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно їх правосуб’єктності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Ст. 82 ЗК: Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах здійснюється у формі аукціону.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Ст. 83: Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності;

б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-

правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними

громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного Кодексу.

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Тобто необхідне внесення відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку (Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню.);

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб

д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у

встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Білет ххх4

1.Правова природа приватизації та роздержавлення земель.

Існуючи точки зору можна умовно поділити на широкий та вузький підходи:

1)Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб.

2)За вузького підходу приватизація розглядається як безоплатне, одноразове (в межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам (в такому розумінні приватизація буде розглядатися і у даному питанні теми).

У теорії земельного права прийнято виділяти різні «моделі» приватизації земельних ділянок. Можна виділити:

• т.з. повну модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок в порядку відведення;

• спрощену модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані в користування особам, що бажають їх приватизувати (заявникам);

• ускладнену модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших осіб (не заявника);

• приватизацію земельних ділянок колективами громадян (по суті – юридичними особами);

• приватизацію земельних ділянок для ведення ФГ.

Під суб'єктами приватизації землі слід розуміти громадян, юридичних осіб та органи влади, які беруть участь у приватизації земельних ділянок. Громадяни та юридичні особи, які

єземлекористувачами, становлять найчисленнішу групу суб'єктів приватизації землі.

ОКРІМ : 1) землі атомної енергетики та космічної системи; 2) землі під державними

залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; землі оборони; 3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України; 5) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; 6) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 7) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Крім того, не можуть виступати об'єктом приватизації ряд земель, що перебувають у комунальній власності. Як передбачено ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: 1) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); 2) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; 3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; 4) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; 5) землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України; 6) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; 7) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Білет ххх5

1.Метод земельного права.

Метод правового регулювання у правовій доктрині прийнято визначати як правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини, поведінку їх учасників, їх певну сферу, соціальне середовище.

У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін.

Такий підхід є вираженням існуючої у теорії права тенденції, за якою для виділення галузі права обов´язкова наявність свого специфічного методу (методів) правового регулювання. Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод субординації), де перевага надається приписам та заборонам. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи.

Відповідно, для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного), виділення окремого «земельно-правового методу» є недоцільним.

Приєднуючись до такого підходу, вважаємо, що визначальною для визнання земельного права окремою галуззю права є наявність специфічного кола однорідних земельних суспільних відносин (предмету правового регулювання), що на спільних засадах врегульовані

системою правових норм.

!

2.Правові форми набуття права землекористування.

Підставами виникнення права землекористування є певні юридичні склади, які мають багато спільного із підставами набуття права власності.

Процедура виникнення права землекористування регламентується ст. ст.. 123, 126, 151 ЗКУ, ст. ст.. 50, 56 ЗУ «Про землеустрій», ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», ПКМ від 04.03.2004 № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», ПКМ від 26.05.2004 № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», наказами Держкомзему від 03.12.2004 №391 «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації», від 07.02.2003 № 174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», від 04.05.1999 № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі».

Стаття 116. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності 1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених

цим Кодексом або за результатами аукціону.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у

разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і

хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріальнопаразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у

встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

!

2.Право власності іноземних юридичних осіб.

Ч.2 ст.82 ЗКУ передбачає, що іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Правила щодо набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину, передбачені ч.4 ст.82 ЗКУ, ідентичні тим, що встановлені для іноземних громадян

та осіб без громадянства

!

3.Юрисдикція виконавчої влади у регулюванні земельних відносин.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади

району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

4.Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі

восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

!

2.Державна реєстрація права власності на землю.

Реєстрація права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до ст. 125 ЗКУ, право власності на земельну ділянку виникає «з моменту державної реєстрації» цього права. Правові засади реєстрації визначаються ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З початку 2013 року зареєструвати власність чи інші права (включаючи, оренду, сервітут, суперфіцій, емфітевзис і т.і.) на землю можна через Державну реєстраційну службу України (Укрдержреєстр), яка адмініструє Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Саме після реєстрації в Укрдержреєстрі виникає, змінюється чи припиняється відповідне право.

Якщо згадати, то до 2013 року право власності на землю підтверджувалось державним актом про право власності на земельну ділянку, який можна було отримати в місцевому органі Держкомзему.

Далі необхідно підготувати документи для подачі до місцевого органу Укрдержрестру, який включатиме:

-витяг з Державного земельного кадастру (ДЗК); -заява про реєстрацію права власності на земельну ділянку; -копію та оригінал паспорту заявника; -копію та оригінал ідентифікаційного номеру;

-підтвердження оплати за видачу витягу з Державного реєстру прав (120 грн.); -підтвердження оплати держмита (119 грн.); -документ - підстава виникнення права на ділянку (договір купівлі-продажу (дарування,

міни і т.і.), рішення суду, свідоцтво на спадщину, тощо); -довіреність, якщо документи подаються представником (нотаріально засвідчена, якщо від

фізичної особи); -оригінал та копію паспорту, ідентифікаційного номеру представника, якщо документи

подаються представником.

!

3.Підстави виникнення права власності осіб на землю.

Щодо громадян України обмеження по об’єктному складу земель, що можуть перебувати у їх власності, практично відсутні (див. ч.1 ст.81 ЗКУ).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч.2 ст.81 ЗКУ, можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в

межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на такі земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільноправовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

З ч.4 ст.81, ст.145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов’язані їх відчужити. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені п.«д» ст.143 ЗКУ наслідки,

а саме,!право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене.

!

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 125. Виникнення права на земельну ділянку Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право

оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

!

3.Правовий режим зв’язку.

Суб’єкт – дана категорія земель може перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Об’єкт - земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Існує думка, що землі зв’язку включає в себе поняття «землі телекомунікацій», а також землі поштового зв’язку. До земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій. Значна частина об’єктів зв’язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок.

Об’єкти поштового зв’язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Окрім охоронних зон, навколо об’єктів зв’язку встановлюються також санітарно-захисні

зони.

!

4.Грошова оцінка (поняття).

Правові засади проведення оцінки земель визначені Законом України “Про оцінку земель” (далі - Закон).

Відповідно до статті 5 Закону грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об’єкта оцінки.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільноправових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Статтею 15 Закону визначено, що підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

8. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки

4.Особливості правового режиму земель фермерських господарств.

Оскільки фермерське господарство є різновидом підприємств (див. визначення підприємства, наведене у ст. 62 ГКУ), на землі фермерських господарств поширюються положення ст. 28 ЗКУ - сільськогосподарські підприємства.

Особливості правового режиму земель фермерських господарств покликаний визначити розділ IV Закону України "Про фермерське господарство", проте більшість його положень повторюють загальні норми, що визначають права і обов'язки власників землі та землекористувачів (зокрема, ст. ст. 90, 91, 95, 96 ЗКУ). Специфікою характеризуються лише положення, які обмежують здійснення права загального землекористування на землях фермерських господарств (ст. 17 Закону) - воно дозволяється лише за згодою власників, а також встановлення нормативів мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується.

Правовий режим земельних ділянок, що використовуються для ведення фермерського господарства, визначається земельно-кадастровою документацією, їх належністю до певних видів сільськогосподарських або несільськогосподарських угідь. Планування території фермерських господарств здійснюється відповідно до ДБН Б.2.4-4-97 "Планування і забудова

малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських)господарств".

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

4.Правова природа земель наданих для городництва.

З правової точки зору під городництвом слід розуміти непідприємницьку сільськогосподарську трудову діяльність, яка здійснюється громадянином індивідуально або у складі об’єднання, пов’язана з використанням на умовах оренди земельних делянок, за загальним правилом, сільськогосподарського призначення (а саме - орних угідь) для вирощування сільськогосподарських городніх рослинницьких культур та подальшим переважно особистим споживанням городницької продукції суб’єктом права користування земельною ділянкою для городництва та членами його сім’ї. При формулюванні цього поняття акцентована увага в першу чергу на природних властивостях і якісних характеристиках земельних ділянок для городництва, а саме орних угіддях, які використовуються для вирощування городніх культур, а також характерним специфічним правовим режимом, який спрямований на збереження цих угідь, як найбільш цінних земель.

Крім того, враховується і другий чинник – сільськогосподарська праця, сутність якої складає землевикористання. Саме органічний нерозривний взаємозв`язок двох зазначених факторів: сільськогосподарських угідь та праці на них людини як симбіоз одержання споживчих вартостей у формі рослинницької продукції взятий за основу при визначенні городництва в правовому сенсі.

Є дві самостійні організаційно-правові форми городництва – індивідуальне та колективне, які відрізняються між собою суб’єктним складом, формою реалізації земельних прав громадян та деякими іншими ознаками. При індивідуальному городництві суб’єктом права орендного землекористування виступає громадянин, який самостійно або разом з членами сім’ї реалізує свої земельні права. При цьому права громадян України на земельні ділянки для городництва розглядаються як спеціалізована складова громадянських прав. Що ж стосується колективного городництва, то суб’єктом права користування закон вважає об’єднання громадян, яке створюється для спільного господарювання на городній землі.

Поряд з відмінностями індивідуальному та колективному городництву притаманні і загальні риси. Так, єдиною правовою підставою використання земельних ділянок для городництва (індивідуального і колективного) може виступати згідно із законодавством лише оренда відповідних земельних ділянок. Крім того, здійснення індивідуального чи колективного городництва спрямоване на досягнення однієї мети – вирощування продукції рослинництва та переважно особисте споживання цієї продукції суб`єктом городництва та

членами його сім`ї.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду.

Згідно із статтею 18 Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України “Про землеустрій”.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог цього Закону, Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, а також інших нормативно-правових актів та державних стандартів, норм і правил (стаття 19 Закону).

Відповідно до вимог статей 20, 23 Закону за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населеного пункту складається технічна документація, яка затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. За результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

У пункті 2¹ Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 визначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки видається територіальним органом Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує семи робочих днів з дати надходження відповідної заяви. Згідно із додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 р. № 835 “Деякі питання надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами адміністративних послуг” ця послуга

надається на безоплатній основі.

!

5. Там была тупость мол на какой высоте в Карпатах гуцулам разрешено займатись сіл гос!(что то в этом плане) там ответ 1348 м.

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

Білет ххх6

1.Етапи реформ земельного права в України.

Основу землеволодінь феодального суспільства в Україні становили землі української старшини, шляхти і духовенства. Поряд феодальною існувала одноосібна власність селян та козаків, заснована на їхній особистій праці. Визвольна війна 1648-1654 років та приєднання України до Росії призвели до перерозподілу землі та формування певних земельних відносин.

19 лютого 1861 Державна Рада опублікувала "Маніфест про звільнення". Основними принципами реформи були:

•кріпосне право на поміщицьких селян скасовується назавжди і їм надається особисте та майнове право сільських жителів.

•усі землі, що перебувають у користуванні поміщика, так і селянина, визнаються власністю поміщика.

Реформа 1861 р., не будучи достатньо економічно та екологічно обґрунтованою, призвела до утворення економічно неефективних господарств, що не були здатні забезпечити раціональне використання земель.

Реформа, що отримала назву «столипінської», була спрямована на ліквідацію недоліків у землекористуванні за допомогою сприяння виходу з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін. заходів. 04.03.1906 було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського банку, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, сприяння переселенню на казенні землі Азіатської Росії, сприяння покращенню селянського землекористування, сприяння ліквідації черезсмужжя.

Радянський період. Одним з перших актів радянської влади став Декрет «Про землю» від 26.10.1917 (передбачив скасування права власності на землю та запровадив принцип безоплатного землекористування; згодом став тлумачитися як такий, що запровадив націоналізацію всіх земель).

У 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР. 10.06.1977 прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення державного земельного кадастру». На її підставі створена єдина загальносоюзна методика з оцінки земель.

Наступна реформа в Україні відбулася в 1917-1918 рр., коли був проголошений Дефект про землю. Згідно з ним ліквідовуються поміщицькі і церковні землі, а також державні, створюються передумови для розвитку індивідуального, артільного, кооперативного селянського господарства.

В 1918-1921 рр. продовжувалась соціалізація сільського господарства.

Реформи 1921-1928 рр. характеризувалися новою економічною політикою (НЕП). При ньому набули розвитку всі форми господарювання: індивідуальні, артільні, дрібноселянські, збереження елементів общинного. Цей період характеризується активним зростанням аграрного виробництва, рівня благополуччя в селі і місті.

Найбільш тривалою і ганебною реформою (1929-1935 рр.) була колективізація. Вона передбачала створення державного феодального ладу в селі на основі формування великих державних систем (державні господарства – радгоспи, колективні господарства – колгоспи), закріпачення в них селян з невеликими присадибними ділянками.

У 70–80-х роках розвиток земельного законодавства почав спрямовуватися у бік кооперування селян. Поступове колгоспне законодавство затіняє земельне. У 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР. 10.06.1977 прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення державного земельного кадастру». На її підставі створена єдина загальносоюзна методика з оцінки земель.

4.Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.

(регул. ЗКУ, ЗУ "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону археологічної спадщини", "Про природно-заповідний фонд України", "Про поховання та похоронну справу", "Про музеї і музейну справу")

Стаття 53. ЗКУ

1.ЗКУ До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть належати одночасно і до інших категорій земель, насамперед, земель природно-заповідного фонду та житлової і громадської забудовию

Землі історико-культурного призначення займають 43,7 тис. га, на яких під охороною держави перебуває понад 140 тис. об'єктів нерухомих пам'яток культурної спадщини.

Стаття 54. ЗКУ

1.Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2.Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

3.Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Істотні особливості правового режиму цих земель безпосередньо випливають із цільового

призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історикокультурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. ст. 91, 96 ЗКУ).

Встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст. ст. 13 - 15, 33 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об'єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 Закону України "Про музеї та музейну справу". Землевпорядні особливості визначення меж та організації територій земель історико-культурного призначення визначаються постановою КМУ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 N 1094.

Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст. 298 КК України передбачає склад злочину "Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини"; ст. 92 КУпАП - склад адміністративного правопорушення "Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини". Ст. ст. 44 - 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачають господарськоправову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу

(фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

!

! !

!

!

4. Сервітут.

До прав на чужі речі належить земельний сервітут (гл.16 ЗКУ, гл.32 ЦКУ), емфітевзис (ст. 102-1 ЗКУ, гл.33 ЦКУ), суперфіцій (ст.102-1 ЗКУ, гл.34 ЦКУ).

ЦКУ передбачає також існування права володіння чужим майном як речового права (гл. 31), втім, як видається, щодо нерухомого майна в сучасних умовах (за умов реєстрації речових прав на нерухоме майно) таке речове право по відношенню до нерухомого майна позбавлене сенсу.

Права на чужі земельні ділянки є речовими правами виключного або невиключного (сервітут), постійного або строкового, первинного та зазвичай оплатного користування чужою земельною ділянкою для визначених потреб.

Земельний сервітут – «право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)» (ст. 98 ЗКУ).

Емфітевзис – «відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб» (ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.407 ЦКУ). Правовому режиму емфітевзису присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.33, ст.ст.407-412 ЦКУ.

Суперфіцій – відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови (таке визначення випливає із ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.413 ЦКУ). Суперфіцію присвячено

ст.102-1 ЗКУ, гл.34, ст.ст.413-417 ЦКУ.

!

5. Про гуцулів, які втрачають худобу в кара горах, на якій висоті

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

!

Сучасну земельну реформу умовно можна поділити на такі основні етапи (дуже тісно пов ´язані із перебігом аграрної реформи): (1) передача земель у колективну та приватну власність, (2) паювання (т. з. «сертифікація») земельних ділянок, переданих у колективну власність, (3) розпаювання земель, переданих у колективну власність (виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) в рахунок паїв).

На даному етапі земельна реформа з реформування відносин власності перетворюється на землевпорядну та кадастрову. Станом на 2013 рік набрав чинності Закон «Про Державний земельний кадастр», Закон «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відбувається інформаційне наповнення Державного земельного кадастру, усуваються проблеми з накладанням і некоректним відображенням земельних ділянок. У

свою чергу землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими.

!

2.Засади правової охорони земель.

Ст. 162 ЗКУ: «Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.»

ст. 164 ЗКУ: «1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого

їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення,

переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь; Ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних

ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.»

«Система заходів у галузі охорони земель включає:

•державну комплексну систему спостережень;

•розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;

•створення екологічної мережі;

•здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

•економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і

підвищення родючості ґрунтів.

!

3.Договір оренди: поняття, зміст, передумови укладання.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства» (ст. 13 ЗУ «Про оренду землі»).

Білет ххх7

1.Грошова оцінка земель.

Правові засади проведення оцінки земель визначені Законом України “Про оцінку земель” (далі - Закон).

Відповідно до статті 5 Закону грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Статтею 15 Закону визначено, що підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування.

Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір,

який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду.

Згідно із статтею 18 Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться

юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України “Про землеустрій”.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог цього Закону, Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, а також інших нормативно-правових актів та державних стандартів, норм і правил (стаття 19 Закону).

Відповідно до вимог статей 20, 23 Закону за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населеного пункту складається технічна документація, яка затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. За результатами проведення експертної грошової

оцінки земельних ділянок складається звіт.

!

2.Суб’єкти земельних правовідносини.

Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами земельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України та іноземні), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через відповідні органи державної влади).

Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий статус, що складається з певних правомочностей, на які впливають вид суб'єкта, його поведінка, особливості об'єкта та обстановка, у якій діє цей суб'єкт. Так, згідно зі ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. З наведеного прикладу

Билет ххх8

1.Судова практика як Джерело ЗП.

У земельно-правовій доктрині України судові акти (судові рішення по конкретним справам, акти узагальнення судової практики) традиційно не визнають джерелами земельного права. Між тим, у правовій доктрині країн близького зарубіжжя, зокрема, еколого-правовій, деякі авторитетні дослідники впевнено відносять судові рішення до джерел права.

Судові акти можна розділити на дві великі групи: (1) акти-узагальнення судової практики та (2) акти, пов'язані із вирішенням конкретних судових справ (т. з. судові прецеденти).

Акти-узагальнення судової практики – рекомендаційні роз’яснення вищих спеціалізованих судів з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції, а також роз’яснення ВСУ судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства (для правового регулювання земельних відносин важливе значення має постанова Пленуму ВСУ від 16.04.2004 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"). Попри закріплений законодавчо рекомендаційний характер таких актів, фактично акти-роз'яснення набувають

обов’язкового характеру (випливає з можливості судів вищого рівня скасувати або змінити рішення суду нижчого рівня, що не відповідає позиції суду вищої ланки).

Можна віднести до джерел права судові акти щодо вирішення конкретних спорів, якщо йдеться про визнання нормативних актів недійсними (незаконними, неконституційними) у формі скасування акта судом та його анулювання (визнання нечинним з моменту ухвалення

акта, що дозволяє відновити порушені права)

!

!

2.Правова природа емфітевзису і суперфіцію.

До прав на чужі речі належить земельний сервітут (гл.16 ЗКУ, гл.32 ЦКУ), емфітевзис (ст. 102-1 ЗКУ, гл.33 ЦКУ), суперфіцій (ст.102-1 ЗКУ, гл.34 ЦКУ).

ЦКУ передбачає також існування права володіння чужим майном як речового права (гл. 31), втім, як видається, щодо нерухомого майна в сучасних умовах (за умов реєстрації речових прав на нерухоме майно) таке речове право по відношенню до нерухомого майна позбавлене сенсу.

Права на чужі земельні ділянки є речовими правами виключного або невиключного (сервітут), постійного або строкового, первинного та зазвичай оплатного користування чужою земельною ділянкою для визначених потреб.

Земельний сервітут – «право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)» (ст.

98ЗКУ).

Емфітевзис – «відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб» (ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.407 ЦКУ). Правовому режиму емфітевзису присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.33, ст.ст.407-412 ЦКУ.

Суперфіцій – відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови (таке визначення випливає із ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.413 ЦКУ). Суперфіцію присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.34, ст.ст.413-417 ЦКУ.

Важливою ознакою прав на чужі речі є визначення їх переліку виключно законом шляхом формулювання закритого переліку (numerus clausus). Оскільки ці права є абсолютними, тобто встановлюють обов’язок для невизначеного кола осіб, ці особи повинні бути поінформовані

про зміст і види таких прав шляхом вказівки у законі.

!

За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму (глава 58 ЦКУ), тому, якщо земельне законодавство не передбачає спеціальних положень про оренду землі, можуть застосовуватися положення цивільного законодавства.

Договір оренди є консенсуальним (тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі), ошатним, двостороннім та строковим. Форма договору є письмовою (ст. 14 ЗУ «Про оренду землі»).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, що пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Якщо особа не звертається за укладенням договору оренди земельної ділянки, проект відведення щодо якої затверджено належними чином, то орган місцевого самоврядування як сторона договору, повинен діяти наступним чином, а саме: надіслати контрагенту пропозицію укласти договір оренди землі.

Так, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Законом України «Про оренду землі» визначено наступні умови договору оренди:

• об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

• строк дії договору оренди;

• орендна плата із зазначенням її розміру, індексацію, форм платежу, строку, порядку ї внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

• умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

• умови збереження стану об’єкта оренди;

• умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

• умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

• існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

• визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини;

• відповідальність сторін;

• умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід’ємною частиною договору оренди землі є:

• план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

• кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

• акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

• акт приймання-передачі об’єкта оренди;

• проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

!

!

!

!

випливає, що суб'єктом відносин власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України та юридичні особи України. Але придбати такі землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть лише такі громадяни України, які мають відповідну освіту або досвід, а юридичні особи повинні мати відповідні цілі, закріплені в установчих документах.

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти земельних правовідносин поділяються на чотири категорії: органи державної влади і місцевого самоврядування, що мають право на регулювання використання земель; власники землі і землекористувачі — носії прав та обов'язків з раціонального використання і охорони земель; громадські екологічні об'єднання, наділені правом громадського контролю за використанням земель; органи судовопрокурорського нагляду, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних

правовідносин.

!

3.Землі водного фонду.

Стаття 58. Склад земель водного фонду 1. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

2.Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Стаття 59. Право на землі водного фонду

1.Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2.Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

3.Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

4.Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

5.Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою

їх власників або за погодженням із землекористувачами.

!

!

!

3.Зони із особливими правовими режимами в складі земель водного фонду.

Землі, зайняті водними об´єктами Правовий режим земельних ділянок, зайнятих водними об´єктами, визначається ст. 86

ВКУ:

«На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об’єктів можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.»

Прибережним захисним смугам присвячено ст. 60 ЗКУ:

«1. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження

їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

2.Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

3.Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.»

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах

забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

Ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.» Пляжна зона

Поняття «пляжна зона» визначена ст. 1 ВКУ - це «прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності».