8. Франкська держава за Карла Великого

Внутрішня політика Карла Великого.

Найбільше піклувався про армію франків. -поміняв сист військ. орг.. франків. - далі військо набиралося з вільних франків. Але розвиток великого землеволод. дозволив монархові тримати значну к-сть важкоозброєних вершників. Ядром війська стала не піхота з ополченців-селян, а васальні дружини королівських бенефіціаріїв. Змінився і вигляд пішого воїна – вони були озброєні бойовими сокирами і списами зі щитами, одягнені в міцні шкіряні захисні сорочки. З бідніших селян формувалися лучники- лук. дві тятиви і 12 стріл. Той, хто звільнявся від участі в військовому поході, був зобов’язаний озброїти і забезпечити воїна-сусіда, що відправлявся на війну. Всякий вільний франк, що мав 3–5 мансів землі, був зобов’язаний на заклик короля виступити в похід. За наявності 2 мансів у кожного з двох вільних франків один з них споряджав іншого воїна.

Перекладаючи витрати на озброєння і спорядження на плечі самих воїнів, король запроваджував феодальну систему. Кожен, хто з’явився на військову службу, був зобов’язаний мати при собі провіант на термін до 6 місяців. Карл прагнув напасти на ворога раптово, походи здійснював декількома маршрутами, і до місця вирішальної битви його численна армія сходилася одночасно.

Карл Великий будував кам’яні замки і сторожові вежі. В гирлах судноплавних річок стояли військові флотилії для захисту від нападів з моря войовничих норманів. У прикордонній смузі і у великих містах-фортецях розміщувалися постійні військові загони – скари, з професійних воїнів.

Розпочав буд-во марок – укріплених прикордонних рубежів, територій під особливим правлінням маркграфів (маркізів), у чиєму розпорядженні були значні військові сили і повноваження. Ці марки склалися в систему, здатну, як вважалося, забезпечити державі спокій. Перш за все, Франкфуртським капітулярієм 798 р. він забезпечив зовнішнє становище духовенства, перетворивши звичайну сплату десятини на користь церкви на державний закон. Карл сам призначав єпископів на місця й наділяв їх бенефіціями разом з колом обов’язків.

Поширення церковне будівництво (27 кафедральних соборів і 232 монастирі). Прагнучи бути більшим католиком, ніж сам папа, Карл Великий стежив за дотриманням кліриками приписів церкви, підтримував проповідь місцевими діалектами задля більшої їх зрозумілості населенням, особливо нещодавно наверненим у християнство. Втручався він і в богословські суперечки: боровся з адоптіанами (доводили, що Ісус Христос “адоптований”, тобто усиновлений син Божий) на чолі з єпископом Феліксом Урхельським в Іспанії (792–799); видавав укази про безшлюбність духовенства, на два з половиною століття випередивши вирішення цього питання. У 809 р. ахенський церковний собор з його подання затвердив нове тлумачення “Filioque”, згідно з яким “Святий Дух походить від Отця і Сина” одночасно. Це був перший камінь в майбутній розкол західної та східної християнської церкви (1054). Карл намагався покласти край всякому втручанню Церкви в політику, стверджуючи, що папа повинен займатися лише церковними справами.

Війни Карла Великого. Розширення території держави. Успадкувавши величезне королівство, Карл зробив все для його розширення.  Карл дотримувався концепції, згідно з якою шляхом завоювань і приборкань зрештою мав встановитися міцний мир, результатами якого скористається якщо не він сам, то його наступники. Всього за час свого правління він організував 53 походи (у 27 з них він брав участь особисто), не рахуючи дрібних експедицій. З 772 р. почався період безперервних воєн та каральних походів Карла Великого. Умовно їх поділяють на

• Італійську (773–787): Карл Великий був проголошений “королем франків і лангобардів” і коронований “залізною” короною лангобардів (свою назву ця насправді коштовна й інкрустована корона отримала за впаяний іржавий залізний цвях, яким начебто розпинали Ісуса Христа); Карл коронував у Римі свого сина Піпіна на “короля лангобардів”.

• Саксонську (772–804): супроводжувана майже щорічними походами у землі саксів з прочісуванням значної території, нищенням поганських капищ, насильним навертанням на християнство, бранням заручників і залишенням на окупованій території гарнізонів в нашвидкоруч збудованих фортецях => вибух всенародного повстання. У 783–785, 794–799 рр. тривали найбільш жорстокі безперервні акції придушення опору саксів. Відбувалися масові страти, виселення захоплених саксів у внутрішні райони Франкської держави. 782 0 верденська різня – 4,5 тис сакс знаті вирізали.і 1й Сакс кривавий капітулярій –посягання на адміністр 0 смерть

• Аварську (788–796) кампанія : Приводом став виступ проти Карла Великого баварського герцога Тассіло ІІІ, який діяв спільно з аварами. “Аварська” кампанія Карла поступалася лише “Саксонській”.

• ряд дрібніших військових виправ.

• У 789–806 рр. відбувся ряд каральних військових походів франків та їх союзників у слов’янські землі: проти вільців-лютичів, чехів, лужицьких сорбів (здебільшого у відповідь на їхні вилазки). Цікаво, що Карл не намагався включити слов’янські землі до складу Франкської держави. За його розумінням “Град Божий на землі” мав бути створений виключно на основі романо-германської єдності.

Внаслідок завоювань територія Франкської держави збільшилась вдвічі. Це була найбільша варварська держава того часу. Її межі: від Шлезвіга на півночі до р. Ебро на півдні, від Атлантики на заході до Паннонії на сході. Верховну владу Карла Великого визнавали королі Галісії й Астурії на території сучасної Іспанії. В дружніх відносинах з ним перебували король Шотландії і вожді ірландських племен. Навіть багдадський халіф прагнув союзу з імперією Карла Великого в боротьбі з Візантією і з Кордовським халіфатом в Іспанії, посилаючи монархові багаті подарунки.