70.Революції і громадянська війна в Росії (1917-21).

). Революція поставила завдання ліквідації самодержавства і перехід до парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринкових відносин; вирішення аграрного питання; демократизації; гарантії захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвитку націй, що населяли Росію; вихід країни з війни. 23 лютого-3 березня - повалення монархії; березень — липень 1917р. — двовладдя; жовтень 1917 р. — червень 1918р. — становлення диктатури більшовиків; червень 1918р. — березень 1921 р. — громадянська війна. 3 березня 1917 р. Микола ІІ мав разом із сім'єю залишити Росію і вирушити до Англії, але 7 березня його заарештували. 2 березня створено Тимчасовий революційний уряд. Очолив - Львов. Утворилось "двовладдя": влада робітників та солдатів була зосереджена в радах, а владу ліберальної інтелігенції, промисловців та частини землевласників уособлював Тимчасовий уряд. У серпні 1917 р. більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання з метою повалення Тимчасового уряду і захоплення політичної влади. Тимчасовий уряд оголосив Росію республікою і призначив вибори до Установчих зборів. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію ("Раду п'яти") на чолі з О. Керенським. 26 жовтня заарештували Тим-часовий уряд. А II з'їзд рад продовжував свою роботу. Підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в Росії партії ліворадикального крила соціалістичного табору — більшовиків. Жовтневий переворот став початком революції, яка докорінно змінила соціально-економічне життя країни і справила величезний вплив на розвиток світу у подальші десятиліття.

10)

28.Велика хартія Вольностей та формування парламенту в Англії.

Реформи Генріха II і впорядкована ними система управління і правосуддя досить швидко вкоренилися в Англії. Проте при ньому і за його наступників зростають крайні прояви монархічної влади- накладення на Англію інтердикту.

15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, - Велику хартію вольностей (Magna Charta), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів.

Вона обмежувала права монарха, захищала права на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму.

Найважливіші постанови:

1) За англіканською церквою закріплено всі давні права й вольності, а передусім вільний вибір єпископів.

2) Податки король буде накладати за згодою ради королівства, до якої входять єпископи, графи, барони і безпосередні королівські васали, тільки у трьох випадках король може сам наложити данину: для викупу себе з неволі; коли вводять первородного сина у лицарський стан; коли віддає заміж найстаршу доньку,

3) Місто Лондон і всі менші міста та містечка отримують свої давні права.

4) Васали мають виконувати на своїх землях тільки таку службу, яка їм була назначена; забороняється примушувати лицаря до грошових оплат, коли він хоче службу виконувати особисто.

5) Вільної людини не можна ув'язнити або жодним іншим способом покарати без судового присуду.

6) Накладати кару можна тільки на основі свідчень присяжних свідків; забороняється забирати в засудженого майно, потрібне для його утримання.

7) Забороняється забирати ліс на будову замків без згоди власника; забороняється брати у вільної людини коней і вози без її дозволу.

8) Усі права має охороняти колегія, складена з 25 баронів (вельмож); коли король або котрий з урядовців порушить закон, барони мають короля про це повідомити; коли ж король не направить кривди впродовж 40 днів, барони разом з усім населенням можуть його примушувати і зневолювати всякими можливими способами, займаючи королівські землі, замки й маєтності, аж поки король не приверне справедливості. Але особи короля, королеви і королівських дітей лишаються незаймані.

Початок парламентаризму в Англії було покладено підписанням королем Іанном Безземельним саме Великої Хартії вольностей 1215 року, а сама назва "парламент" походить від давньофранцузького слова "parler" - говорити. Британський парламент складається з трьох гілок: Палата лордів (House of Lords), Палата громад (House of Commons) та Корони (Sovereign)

 Генріх ІІІ і Едуард І. У 1352 р. парламент було поділено на 2 палати – палату лордів і палату общин. До палати лордів входили аристократи: герцоги, маркізи, графи, віконти і барони, до другої набиралися представники шляхом виборів. – закони(біль)

Палата общин як окрема парламентська структура оформлювалась поступово, на протязі другої половини XIV століття. Члени нижньої палати отримували за роботу заробітну платню. Палата общин засідала в капітулі Вестмінстерського абатства.

У 1265 році Симон де Монфор, 6-й граф Лестерський, зібрав перший виборний Парламент. Майновий ценз на парламентських виборах у графствах був однаковим у всій країні: голосувати могли ті, хто володів ділянкою, яка приносила щорічну ренту в 40 шилінгів. У містах майновий ценз розрізнявся, різні міста мали різні правила. 

56.Об’єднання Італії: передумови та етапи.

Після революції 1848-1849 pp. Іта-лія залишалася роздробленою країною, більша частина якої пере-бувала під владою австрійських Габсбургов.

Важливі для всієї Італії зміни : сталися в 50-ті роки з приходом до влади в П'ємонті глави поміркованих лібералів, графа Камілло Кавура.

уряд П'ємонту уклав торгові угоди з провідними європейськими державами, знизив митні тарифи, посприяв буд-ву залізниць, шосе, каналів, було зміцнено фінансову систему.

1856 року П'ємонт відкрито виступив на захист національних інтересів Італії. 50-х років XIX століття під час об'єднання Італії утворилися дві течії: респуб-лікансько-демократична і по-мірковано-ліберальна.

Біля джерел республіканізму в Італії стояв Джузеппе Мадзіні - один з лідерів революційної орга-нізації «Молода Італія» - революційний терор як форму боротьби з політичним ре-жимом, який порушував права людей, рух зазнав невдачі й розколовся.

1857 року під керівництвом К.Кавура у П'ємонті було створено «Італійсь-ке національне товариство», гаслом якого стало об'єднання Іта-лії на чолі з Савойською династією. Щ до цього товариства запросили народ-ного героя Італії Джузеппе Гарібальді, який обійняв посаду віце-голови.

Католицька церква, очолювана папою Пієм IX, чинила опір об'єд-нанню, однак Наполеон III одурив Кавура та Савойську дин, підписавши перемир'я з австр. імп: всі території, крім Ломбардії, знову поверталися Габсбургам, увесь центр Італії віддавався в руки Пія IX. У знов повернутих Австрії державах скла-лися такі умови, що відновити вла-ду австрійських герцогів стало неможливо. Всі вони висловилися за приєднання до П'ємонту.

У квітні 1860 - повстання в Палермо, на півдні Італії. На допомогу повстанцям із Генуї були одягнуті здебільшого в червоні сорочки - звідси той термін, що за-кріпився в історії, — «червона тисяча». На острові Сицилія до них приєдналися селяни. Скрізь, де відбува-лися бої «тисячі», гарібальдійцям допомагало місцеве нас. На початку вересня 1860 року Гарібальді урочисто вступив до столиці Королівства Обох Сицилій - м. Неаполя. Дж.Гарібальді вдалося вигнати з півдня війська Бурбонів. Успіхи, досягнуті Гарібальді на півдні, а також його бажання здійснити похід на Рим - опір з боку «Італ. Нац. товариства». - 1860 року армія П'ємонту перепинила шлях повстанцям. Дж. Гарібальді не став до повного вигнання австрійців і французів виявляти опір регулярній національній армії, без боротьби поступившись владою Віктору Еммануїлу II. Наприкінці жовтня 1869 року «Італійське Національне товариство» провело референдум на півдні Італії. Внаслідок його регіон перейшов під владу Савойської династії. Конституцію – за зразком П'ємонтської 1848 року. В об'єднаній Італії:

—встановлювалася конституційна монархія;

— парламент складався з двох па-лат: сенату і палати депутатів, до якої обиралися особи за досить ви-соким майновим цензом;

— король здійснював виконавчу владу, мав право розпускати парла-мент на власний розсуд;

- судді в судах були незмінні;

- громадянські права надавалися народові тільки формально.

Після подій 1860 року об'єднання Італії все ще не завершилося. У Венеціанській обл..панували Габсбурги, в Римі - папі Пію IX(охорона фр)

1866 року Віктор Еммануїл II - договір з Бісмарком про участь Італії у війні проти Австрії. Савойська династія була пов'я-зана договором із Наполеоном III і не могла розпочати звільнення «вічного міста». Цю місію - Гарібальді. Влітку 1862 року він спробував провести другу експедицію на Рим,. Невдалою була і третя спроба 1867 року.

Перебуваючи під опікою Другої імперії, римський папа - заборонні укази під загрозою відлу-чення від церкви.

Лише восени 1870 року після поразки Франції у війні з Пруссією було усунено останню перепону для нац. об'єднання. Війська Віктора Еммануїл а II наприкінці вересня увійшли в Рим, став столицею Об'єднаного королівства, територію папи -резиденції у Ватикані.