§ 27. Евфемізація як засіб формування фразеологічних універсали

На ділянці фразеології можна виділити особливо насичені ва­ріантно-синонімічні серії (термін А. Гвоздарьова, Л. Івашко). Не­рівномірний розподіл ФО в різних групах зумовлений конотативни­ми характеристиками: розряди з пейоративною ("делікатною", "за­бороненою для прямої номінації*") семантикою представлені в літе­ратурній мові й діалектах значно повніше, ніж розряди з меліора­тивною (позитивною) семантикою.

196

формування української фразеології

Роздвоєність основного номінативного ядра ФО, у якому співіс­нують архісеми (загальні семи родового значення) й диференціаль­ні семи видового значення, уможливлюють формування розгалуже­них серій указаних розрядів. Перші передають загальну інформацію для всієї серії ФО, другі виконують розрізнювальну функцію. Про­дукування ФО за участю евфемізації — практично невичерпне дже­рело й важливий семантичний засіб безперервного поповнення на­званих серій. Окремі з таких особливо розгалужених рядів фактич­но набувають статусу фразеологічних універсалій. їх аналіз дає змогу: 1) показати частку в них загальномовних, локальних і мікро-локальних ФО; 2) висвітлити образну й етимологічну основу націо­нальних ФО на тлі споріднених і неспоріднених мов та діалектів (див. у зв'язку з цим інтенсифікацію досліджень "етнокультурного компонента ФО", "культурно-національного компонента ФО", "мов­ної картини світу", "фразеологічної картини світу", зокрема праці Б. Ажнюка, Д. Добровольського, В. Коваля, В. Конобродської, Б. Сихти, С Флорина, Т. Черданцевої та ін.); 3) звернути увагу на дрібніші семантико-тематичні підгрупи (мікрогрупи, моделі), серед яких чи за участю яких і відбувається власне фразеотворення.

Л. Скрипник у монографії "Фразеологія української мови" нази­ває насамперед три сфери, які потребують евфемістичної заміни: наближення фатальної розв'язки, тему смерті та поняття "зраджу­вати в коханні, у подружньому житті" [246: 218—219].

Сферу "бути близьким до смерті", наближення фатальної розв'язки становлять "заборонні" поняття "мало залишилося жити", "доживати останні дні", "безнадійно хворий", які звичайно різною мірою завуальовуються: на далекій (на великій) путі стояти, на шерті бути, час не довгий (чий), не довго воює гуляти по світі (кому), на тонку пряде (хто), сидіти на санях (істор.), лежати при смерті (на смерті, на вмерті), лежати на смертельній (на смерт­ній) постелі, стояти (бути) на Божій дорозі [45: 235,437]; душа на одній нитці (павутинці) держиться (тримається) (у кого, чия), ледве душа держиться в тілі, душа прощається (розлучається) з тілом [317]. ФО, які належать до цієї сфери, можуть передавати різ­ні прикмети наближення фатального кінця, включені до семантики стійких виразів за дотичністю, на основі метонімії. "Дивитися на смереку, — пояснює І. Франко в "Галицько-руських народних при­повідках" (Ей, ви сі тепер на смереку дивите\), — значить дожидати

197

Розділ^

смерті, буцімто роздивляти ту деревину, з якої має бути зроблена домовина" [49, XXVII: 124]. Хоча, як свідчить аналіз фразеологіз-мів-мікролокалій, тут можливе й інше тлумачення: поглядати на кладовище, поросле смереками. Деякі з репрезентантів цієї сфери в слов'янських мовах, зокрема в українській та кашубській, дуже близькі за структурою та характером образного мотивування: зби­ратися на небо (до Бога, до святих) — vzerac do Abrama [350], зби­ратися в інший світ, поліс, собирайіц ':а на тої с'в'т — veberac sq па dr'egi svat, стояти (перебувати) над ямою (над гробом) — stac nad grobem, стояти одною ногою в могилі (в ямі) — stacjednq nogq v grobe. Очевидно, для української мови (як і для інших східно­слов'янських) характерна образна мотивація ФО скоро будуть білі лапті; для кашубської — x°dzec v ostatne/ bota/, x°dzec па ostatnix korkax, тобто "ходити в останніх пантофлях" (korka — пантофля з дерев'яною підошвою і шкіряним верхом).

З погляду діахронії (когнітивної семантики) важливо окреслити образи (стрижневі компоненти-концепти), які лягли в основу ев-фемізованих висловів-перифраз. Цілком природно, що ФО аналізо­ваної підгрупи пов'язуються з елементами-поняттями могила, гроб: стояти на краю могили, обома ногами вже в могилі, в могилу дивитися (поглядати), скоро і в могилу, бути на краю могили; сто­яти над гробом, до гробу недалеко (кому) [45: 235]; діал. поліс, адна нага у магйл 7; адна нага у магйл 'і, а друга удома [123: 431]; яма, домовина: скоро і в яму, стояти на краю ями, скоро понесуть до ями; "Думка одна вже в мене тепер: поганяй доями\" (А. Тесленко); сет. яма по йому плаче; поліс, адна нага у йам 7, одною погою у йам 7; пора лягати в домовину; земля, пісок: скоро зариють у зем­лю, наполовину в землі (хто), лице покрилось землею (в кого); діал. поліс, земл'ёйу од.айё, земнёйу пахнйт\ з'амл*6їберёца; сел. готу­ватися (збиратися) на пісок "бути близьким до смерті", сет. землею взялась^ пор. біл. зямлёй пахнуць [146, II: 168], грод. смярдзець зям-лей [70: 174]; рос. (костр.) земля выступила на лице (у кого-либо) "про наближення смерті важкохворого" [253, XI: 256]; вінок: ссл. вінками пахне (с. Нижньотепле Станично-Луганського р-ну Лу­ганської обл.). У словнику А. Кримського вміщено такі ФО: він уже на цьому світі не житець, уже він (вона) на Божій дорозі, уже він смертенний лежить, уже на ладан дихає, йому (їй) вже не животі-

198

Формування української фразеології

ти, вже на тонку пряде, вже рясту не топтатиме, лагодитися в божу путь [234: 286, 186].

Можна виокремити значний ареал реалізації структурно-семан­тичної моделі "пахнути (смердіти і т. ін.) + назва реалії, яка стосу­ється обряду поховання" зі значенням "бути близьким до смерті, старим, хворим, немічним", "про кого-небудь дуже старого, безна­дійно хворого, хто перебуває при смерті" [260], "бути дуже старим, близьким до смерті; конати" [18], "відчувати загрозу смерті" [121], "наближення фатальної розв'язки" (Л. Скрипник), "хто-небудь мо­же померти, близький до кончини, загибелі", "хто-небудь дуже ста­рий, близький до смерті" [317]: "Од неї пахне вже землею, Уже й мене не пізнає" (Т. Шевченко); "Од вас вже землею смердить" (М. Кропивницький); домовиною (гробом, сосною) пахнути', гробом чути (зафіксоване І. Франком), особливо зі словом земля: ссл. зем­лею (землицею) чути (від кого), сирою землею пашить (від кого) [ВК]; рос. гробом пахнуть, стоять одной ногой в гробу, глядеть в гроб [45: 235]; дубовыми досками пахнуть, кутьей пахнуть; біл. грабніцай пахнуць, зямлей пахнуць; трьі чвзрці (да смерці) [146, II: 454], грод. сушыць доскі "чекати близької смерті" [70: 177]; чес. smrdet hrobem. Численні вислови для номінації поліського похо­вального обряду ("безнадійно хворий, умираючий") записують до­слідники поліських говірок: при смерті, на смерті, блізко до смер­ти, дожидаєця смерці, землёю пахне, землёю смердит, земльдю взялась, зямльой берёца та ін. [123: 429—431].

В основі внутрішньої форми фразеологізмів виділеної сфери пе­ребувають як матеріальні, предметні, так і реалії духовного світу. Чисниця для прядільниць звичайно небагато, як і три чи дві чисниці. Звідси й квантитативна основа денотата ФО три чисниці (рідше дві чисниці) до смерті, три чисниці до віку, три чисниці життя "хто-небудь дуже старий або безнадійно хворий і скоро помре" [317], три чисниці (півчверті) до віку (до смерті) (кому). У головах тяжко хворого звичайно горіла лампадка з ладаном, а тому природним ви­дається метонімічний фразеологічний образ на ладан дихати "бути близьким до смерті" [260], ладаном дихати [207: 121], пор. заст. дбати про ладан і домовину "готуватися до смерті". Пізніше вирази Щи чисниці до смерті, на ладан дихати поширили валентні зв'язки; вони стали вживатися й на означення істот взагалі ("Он мило з ко­ней летить" — "Бо є з чого летіти... А з ваших і пара не йде, на ладан

199

Розділ9

дихають", В. Минко) і навіть неістот ("Тоталітаризм дихав на ла­дан', йому залишилось три чисниці до смерті" [305: 215]); хатчині три чисниці до смерті (Б. Грінченко); Польща на ладан дихає (Р. Іваничук), тобто "на грані зникнення"; бекеша вже на ладан ди­хає (В. Земляк) — "ветха, стара, скоро розлізеться".

Обряд взування покійника відображають вислови з компонен­том, що називає взуття: ссл. (охт.) скоро лапті сплетуть [ВК], поліс. скоро будуть лапті (В. Конобродська). Здавна уявлялося, що смерть постійно чигає на людину й стоїть (часто з косою) десь неподалік: смерть заглядає в очі (кому), смерть занесла свою гостру косу (над ким), смерть стоїть з косою за плечима (в кого), смерть потрясла косою [317]; чес. smrt ти stoji v hlavach [352: 109] ("смерть стоїть у нього в головах").

Варіантно-синонімічна серія "померти ", "помирати", "бути мерт­вим" включає метафоричні ФО — вислови, що постали на основі подібності (аналогії). При цьому можна виділити такі групи: 1) ФО, у яких смерть подана як згасання полум'я життя: життя погасло (догоріло), свічка (чия) згасла (погасла); 2) ФО, у яких смерть зоб­ражується як зміна помешкання: луг. віднести до нової хати [302: 179]; 3) ФО, у яких смерть представлена як розлука із цим світом: розпрощатися з світом, лишити цей світ; покинути світ, зійти з світу (з блиску-світу) [45: 778]; 4) ФО, у яких смерть зображується як перехід людини на той світ: переставитися на той світ, попа­сти на той світ [317], піти на той світ [45: 778]; 5) ФО, які зобра­жують смерть як з'єднання з рідними, предками: піти до прабать­ків, піти (полетіти) до праотців (О. Довженко), піти "ад Патрес" (І. Микитенко), схоже і в італійській — andare a Patrasso [324: 42], доел, "піти в Патрас" (піти до прабатьків), піти до прадідів [45: 705]; біл. (грод.) пайсці да сваіх [70: 149]; 6) ФО, які подають смерть як подорож: іти в далеку путь, ступити в божу путь [254, IV: 223], проводжати в далеку (останню) дорогу; 7) ФО, які називають смерть сном, спокоєм: заснути довіку, сплющити навіки очі, скле­пити очі, заслати очі [254, II: 101], "Біла борідка стриміла вгору, а дідусь мій спав одвічним сном" (Ю. Збанацький), заст. почити в Бозі; 8) ФО, які подають смерть як переломний момент в існуванні людини: піти сиру землю їсти, гал. пішов перед чьисом сиру землю гризти [49, XXVIII: 31], луг. кеди в куток поставити [302: 90]. За цією ж семантичною моделлю побудовано кашуб. odlozyc fyzk%,

200

формування української фразеології

досл. "відкласти ложку" (бо вже не буде потрібна), те саме у фран­цузькій мові — laisser ses bottes, досл. "залишити своє взуття", пол. rzucic palenie, досл. "перестати палити" [341: 65], gryzcpiasek, досл. "гризти пісок" [349, І: 664] (вислови сигналізують про зміни зви­чайних умов існування людини); 9) ФО, які репрезентують вічне пристановище для людини: відійти у вічність, до свого берега при­чалив навіки [254, III: 451], додому йти [53: 338], кашуб. zaberac sq, zabrac sq dodom [350, II: 224], пор. в Ю. Мушкетика в "Позиції*" — вирушити в своє останнє, з якого вже не вертаються, відрядження; 10) ФО, що подають смерть як весілля: біл. (грод.) пайсці за Абрама замуж "померти" [70: 149].

Згідно з християнським ученням, тіло має повернутися до землі, з котрої воно бере свій початок, а душа — до Бога (на небо, до свя­тих, до раю, у країну вічного щастя тощо). Звідси численні вислови з концептами Бог, рай, небо: віддати Богу душу, Бог (Господь) при­йняв [душу] до себе, піти до Бога, міф. душа відійшла до А'їда [317].

Метонімічні фразеологічні евфемізми формуються насамперед за участю лексем-концептів, дотичних до поховального обряду, як-от: земля, глина: лягати в землю, піти в сиру землю, покритися землею, "Бо ти мусиш, мій коханий, в сирій землі гнити"; "Нехай достанеться Гриць сирій землі" [14: 60, 64], насипати землі на гру­ди, засипати землею (кого), віддати тіло землі; пор. хере, піти в (у) земоддєл [322: 107]; охт. іти в глину (в глинище) [ВК], "А летіла зо­зулечка через Верховину, Пішли обоє молоденькі через любов в гли­ну" [14: 187]; рос. глйнский садик "кладовище" [315: 170], чес. uzje па пет kopec hliny, byt v [сете] Mine, prdet do hliny, sel hlidat hlinu [352: 109—ПО]; пісок, порох: піску (пороху) насипати на очі (на груди), очі (груди) піском засипати, піти в пісок, лежати в піску, гал. як засиплют піском очи, не глянеш ніколи [49, XXIV: 544], від­правитися на піски [302: 140]; рос. діал. глаза песком засыплют (кому-н.), пойти на прах [100:43]; пол. nasypac komupiasku па oczy; nasypalipiasku! (прокляття) [349,1:, 664], який С. Скорупка подає з позначкою "евфемістичне"; могила, яма, гріб, труна, домовина: сира могила узяла (прийняла) (кого), лягти в труну (домовину, гріб, *му, могилу) [121: 128], потрапити (піти) в яму (у могилу), "Моло­дого Івасенька до гробу провадять" [14: 59]; рос. лечь в гроб (в мо­гилу), пек. ложиться в яму [253, XXVII: 109]; біл. яма узяла (возь-

201

Розділ^

ме) (каго) [145: 98]; бопг.легнавгроба [236: 342—343]; пол. chowac w mogile [349,1: 455]; трава, мурава, дерен: піти під траву (мура-ву), порости травою (муравою); "Вдовиного сина та до шлюбу ве­дуть; А поповича під мураву везуть" [190: 64], лемк. піти під зелену муравку "померти" [36: 87], гал. виспиш сі під дерном [49, XXVII: 155] (тут метафора спати поєднана з метонімічним перенесенням назви — під дерном); чес. byt (odpocivat, lezet, spat) pod drnem "бути мертвим" [352: 78].

Констатація нерухомості, характерного положення тіла, вигляд покійника спричинили численні номінації стану покійника, які фор­муються навколо соматизмів нога, борода, ніс, око, зуб та ін. Не­природно випростані ноги, піднята борода, гострий ніс, скляні очі чи закриті повіки та ін. стали референтом-реалією, вербалізованою багатьма висловами з названими образами. Наприклад: простягти (випростати, витягти) ноги, задерти ноги (п *яти), ногами накри­тися; відкинути ноги (копита, ратиці), зневажл. [317], бойк. здерти ноги [201,1: 305], луг. посушити ноги [294: 31]; рос. протянуть ноги (лапы, дрыгалы); біл. ножацкі скорчиць; задерти бороду, пор. чес. тії bradu vzhury, bradou zemi ryti [352: 46], лягти носом доверху; біл. легчы носам кверху; підкотити очі під лоба, див. поліс, заслепить очі "померти" [150: 80], вишкірити зуби, усміхнутися на кутні (власне, на кутні зуби), лемк. затяти зубы [36: 60].

ФО відкинути ноги (копита, хвости), поділ, копита (пяти) від-кинути [80: 16], лемк. копыта выставйти, копытами двері пуд-пёрти [36: 71], ратиці (ратички) повідкидати тощо первісно по­в'язані зі спостереженнями за тваринами, а потім перенесені з однієї концептосфери на іншу, як-от: " — 3 такою ідейністю, натураль­но, можна й копита відкинути" (М. Стельмах); " — Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаємо?" (Григорій Тютюнник).

Поняття "померти" в межах варіантно-синонімічної серії пред­ставляється за участю евфемістично поданого атрибута процесу по­ховання — домовини і її субститутів: зіграти в ящик, луг. зато­рохтіти в ящик [304: 347] (пор. назви труни як вмістилища для покійника: пол. skrzynia "ящик, коробка, сундук": нім. truha "сун­дук, скриня, ящик"), злягти в короб, зіграти у дві дошки [302: 103, 70] (первісно про дно й кришку труни), донец. заказати домівку з двома кришками [302: 69], гуц. штирі дошки й землі трошки ("Це

202

формування української фразеології

була Смерть, яка всіх наділяла зрівна... штирі дошки й землі трошки, як кажуть гуцули...", О. Івченко); пор. чес. dostalse mezi ctefi dlouhe a dve kratke [352: 73] (вираз мотивується тим, що в домовині чотири дошки довгі, а дві — короткі). Рос. сиб. в доски уйти [315: 203] мо­тивується просто матеріалом для домовини. Уявлення про домовину як бушлат чи костюм реалізоване у висловах, зафіксованих на Луганщині: вдягнути дерев'яного бушлата ("Мій сусід уже вдяг дерев ^Уяного бушлата"}, зіграти в дерев 'яний бушлат ("Та вже та­кий зробився, що, мабуть, зіграє в дерев 'яний бушлат"), дерев 'яний костюм одягти ("Скоро дід Пилип одягне дерев 'яний костюм — ледве ноги переставляє", с. Невське Кремінського р-ну Луганської обл.) [602: 34, 105]. Сама міфологема домовина означає "дім, замкнутий простір, що належить померлому й у деяких випадках розширюється до того світу в цілому". Міфологічний зв'язок домо­вини з домом підтверджується термінологічно (пек., смолен, дом, хоромина, поліс, дом, домдука, доломйна, домовина, дамауё "ха­та") [248: 553].

В евфемізмах цієї серії переважно метонімічно закарбувалися найрізноманітніші повір'я, вірування, звичаї, обряди. Смерть віщу­ють, наприклад, крики сови, ворона, пугача. Звідси також заст. зозу­ля закує (по кому) "хтось помре" [317] — згідно з народними пові­р'ями, зозуля могла навіщувати, скільки людині залишилося жити [256: 56]. У кожного на небі є своя зоря-заступниця. Згасне вона — людина помре: "Коли твоя зоря на небі згасне, Ударить крик з гру­дей дітей і вдів..." (Н. Поклад). Обряд складати руки покійникові відбитий у творі Панаса Мирного "Без роду, без пристановища — хоч під тином складай рукіГ. Покійникові звичайно закривають очі (щоб не видивлявся нової жертви). Звідси закривати очі (кому) "пе­ребувати біля постелі вмираючого до останньої хвилини", закрив очі "хто-н. помер". Мотивувальну екстралінгвістичну ознаку — на­тягати на ноги покійника спеціальне взуття — віддзеркалюють луг. купити білі танки, зав 'язати кеди "померти" [302: 171, 90], можли­во, запоріз. витяжки замовити "померти" [61: 128]. Луг. пошити витяжки "померти" [602: 39] поєднує й семи положення тіла покій­ника — воно витягується. Тоді у вислові обрядовий ритуал сумі­щається з каламбурним обігруванням дієслова. Вираз топтати ряст, на думку білоруського дослідника В. Коваля, пов'язаний з ри­туальною (обереговою) дією. Топтання рясту розумілось як "магіч-

203

Розділ 9

г." X

ний акт, який сприяв здоров ю, продовженню життя и уписувалося в семантичну модель "здійснювати пасивну оберегову дію = забез­печувати життєздатність, благополуччя, безпеку" [115: 119]. Тоді природно, що ФО не топтати рясту "померти" [254, IV: 94], ма­буть, уже йому ряету не топтати [310, № 8228], не довго вже ряст топтати (кому) [45: 235] асоціюються зі смертю.

Домінантним чинником виступає евфемізація й при формуванні варіантно-синонімічної серії "дурний", "придуркуватий", "недале­кий, розумово обмежений, нерозумний"; "дурень". У народному мовленні ці поняття як на лексичному, так і на фразеологічному рів­нях чітко не розрізняються й уживаються як синоніми, що дає змогу розглядати їх спільно "без детальної семантичної диференціації" [102: 23]. До цієї серії, зокрема, належать численні розгалужені ряди стійких висловів.

1. Іменні ФО з опорним словом голова й ад'єктивним кваліфіка-тором (такі ФО найчастіше реалізують модель "прикметник + імен­ник"): дурна (слабка, капустяна, рідко садова) голова, зневажл. (саме такі ФО об'єднані поняттям "дурень" у "Словнику фразеоло­гічних синонімів" М. Коломійця та Є. Регушевського [121: 42]), ку­ряча голова, зневажл. ("Не плачте, курячі голови! Вам треба радува­тись, а не плакати...", П. Куліш), нерозумна (ялова) голова, зневажл., дубова голова, лайл., порожня (пуста) голова, зневажл., слабка (слаба) голова [317], цвілі голови [309: 385]. Пор. метонімічні суб­ститути слова голова: мідний лоб, мідяне чоло (у кого), ірон., пустий лоб (у кого), зневажл. [317] чи метафоричні замінники: пуста макіт­ра {макітра перен., ірон. — "про голову людини" [260, IV: 603]), капустяний качан [45: 215]. Використовуються й дещо віддалені асоціації: "Де зберуться два-три дурні, безпросвітні тумани, зараз кажуть, що на світі наймудріші — то вони" (А. Кримський). Серед них рідше зустрічаємо вирази з поширеним кваліфікатором {голова з вухами, лайл. [121: 42]) чи метафорично й граматично ускладнені сполуки {капустяний качан на в 'язах).

2. ФО, у денотативно-сигніфікативній основі яких лежить показ якоїсь нестачі (найчастіше через образ голови). При цьому образни­ми конкретизаторами виступають лексеми клепка: у тебе однії клёпки в голові нема, тобі треба клёпку вставити [254, IV: 358], без (третьої, сьомої'та т.) клепки (клепок) (у голові, у тім "і), зневажл., нема (немає, не було, не вистачає, не хватає, бракує і т. т.) однієї

204

формування української фразеології

(третьої десятої і т. \н.) клепки (кількох клепок) (у голові, у тім "і і т. ін.) (у кого, кому), зневажл. "хто-небудь дурний, розумово обме­жений, ненормальний", позбутися клепки [317], "Ні, він [Коська] таки без десятої клепки, цей хлопець!" (Ю. Збанацький); "Ех ти, голова, голова! Клепки не хвата, а на трона поліз" (О. Ковінька). Такі самі й рос. "У него клёпки не хватает [в голове]" [311, II: 340]; пол. brak ти piqtej klepki (klapki) w glowie [343: 139]; кашуб. пі тес vsetkix betkovv grepe [350]; дошка: гал. немає єдної дошки, не стає му четвертої дошки (пор. Франкове пояснення мотивації вислову: "уявляється голова як коробка, збита з чотирьох дощок"), не стає му третьої дошки в голові [49, XXIV: 45, 46]; коліщатко: лемк. мати о єдно колечко менєй в голові, єдной коліща менше має (в го­лові) [36: 68, 69], кашуб. majedno kolecko za malo v glove [350, II: 191].

3. ФО, що представляють розумові здібності через певні не­справності [в голові]: запоріз. клёпки порозсихалися, клёпки роз­сипалися, шарики за рдліки зайшли, шарики не роблять [322: 70, 153]; біл. (грод.) не хапає (хватає) аднаго роліка (шурупа) (у каго), шарьікі заролікі зайшлі (заехали закаціліся) (у каго), шарьїкзаролік зайшоу (заскочыу) (у каго) [70: 134, 206].

4. ФО, що характеризують людину, яка втратила розумові здіб­ності внаслідок якогось удару (найчастіше по голові): ударений по голові, як обухом лигнули (луснули, хто лигнув, хто луснув) по голові (кого) [317], ударений порожньою торбою по голові (М. Івасюк), мішком прибитий, мішечком прикритий, мішком з-за угла приби­тий [310, № 6244], "На Христю — як найшло що: безпам'ятна, наче з-за угла прибита,.." (Панас Мирний).

5. ФО, що вказують на утрату розумових здібностей людини внаслідок її падіння: харк. з бика впав, з печі звалився [333: 204, 206], з припічка впасти "бути недоумкуватим" [302: 147], лемк. впав із пёца, на голов впав [36: 101,41], донец. з балкона впав, луг. із скирти впав [302: 24, 163]; біл. (грод.) з вышакупау, з дубаляснуу, з дубаупау (зваліуся) [70: 79, 80].

6. ФО, які значення розумової неповноцінності метонімічно пе­редають назвою вмісту голови, не властивого для людини: голова набита (начинена) вітром (клоччям, пір'ям, половою) (у кого) [121: 42], голова набита (напхана, начинена) порохнею [45: 215], у голові ряска (пір % каша гарбузяна) (Остап Вишня), голови напхані дертю

205

Розділ^

та половою (І. Нечуй-Левицький); у прислів'ї: у кого в голові капус­тяна розсада, тому не дасть ума і посада [45: 289], голова соломою набита (в кого), джмелі гудуть у голові (чиїй), жуки в голові (у кого) ("Нехай дурні собі пустують: У них, видно, жуки в головї\ Л. Глібов), зайчики в голові стрибають, горобх(і цвірінькають у го­лові (у макітрі) (кому, чиїй) [317], младенці в голові [310, № 6250 — як асоціація з розумом дитини], лемк. в голові конячкы мати, пи-ловйна (полова) в голові, січка в голові, мати в голові черепйну, мати отруби в голові, в голові тендерща (тендерща — "кукурудза") [36: 40,41,131].

7. ФО, які брак розумових здібностей образно передають через відсутність якоїсь особи в сімейному колі: не всі дома (вдома) (в кого), брат у командировці (М. Білкун), харк., луг. дев'яносто дев'ять на фронті, один на ремонті [333: \9Щ, рідня на фронті (в кого) [ВК], батько в гості поїхав (у кого), один в армії (ъ кого), всі піиїли на фронт (у кого) [303], нема всіх дома (вдома) [310, № 6256]. Подібні нарощення жартівливо конкретизують, розгортають дещо затемнену внутрішню форму усталеного фрагмента не всі дома (вдома) (в кого).

8. ФО, в основі яких лежить топонім — назва міста, села чи се­лища з психіатричною лікарнею: наче з Кирилівки вискочив (район м. Києва, де розташована психіатрична лікарня;), із Сабурівки (хто) (район м. Харкова, де розташована психіатрична лікарня), з Високо­го (хто), пора на Високе (кому) (у с Високому Охтирського р-ну на Сумщині знаходиться 2-га обласна психіатрична лікарня). Для по­збавлених розуму, божевільних на Луганщині функціонує досить розгалужений ряд АФО, які групуються навколо назв міст (місте­чок) — відправити в Сватове (кого), жити в Сватовім "бути дур­нуватим", пора в Сватове (кому), Сватове плаче (за ким, по кому), в Сватове за білетом відправитися "збожеволіти" (подібні хворі мають спеціальну довідку), утекти із Сватова, як з Сватова, на­віть жартівливе проситися на сватівське Останкіно "ставати дур­нуватим, пришелепуватим" (асоціація з московським Останкіно: на горі в Сватовім знаходяться психіатрична лікарня й телевежа) [302: 158, 134]. Поряд з такими евфемізованими топонімічними вислова­ми назвемо й місцеві ФО з іншими локальними "прикметами". Бол­гарські дослідники перекладу С. Влахов та С. Флорин повідомляють про "четвертий кілометр" — евфемізм у значенні "божевільня" (за

206

формування української фразеології

4 км від м. Софії й поблизу села Карлукове розташовані великі психіатричні лікарні) [46: 71]. У Москві відома в цьому значенні "Канатчикова дача", а в Харкові — "Сабурова".

Серед проаналізованих вище ФО помітно виділяється розряд висловів, у яких не евфемізується, а швидше дисфемізується їх не­приваблива семантика. Роль експлікатора при цьому відіграють компоненти дурень, дурний, як-от: набитий (битий, непоправний, безнадійний, заплішений) дурень, грубо "дуже обмежена, тупа, не­далека людина" [317], великий дурень, несосвітенний (непроторен­ний, заплішений) дурень, від світа дурень, кругом дурень, такого дурня пошукати [45: 289], дурному він брат [310, № 6447], дурний піп хрестив (кого), дурні куми тримали (кого), дурень ярмарковий, дурний зверху [309: 387], дурне сало "тупоголовий, дурень" [254, IV: 97]; чес. chodit v hloupych cizmach [352: 75; cizmy — "боти"].

Евфемізація — це значною мірою соціальний чинник, що най­тісніше переплітається із такими семантичними чинниками, як ме­тонімізація і метафоризація, виявляє органічний зв'язок узусного й локального, лінгвістичного й екстралінгвального. її зорієнтованість на людину й потреби комунікації особливо відчутна в межах широ­кого, порівняно однорідного матеріалу, якими є фразеологічні серії-універсалії. Вони не тільки ілюструють особливості національної фразеологічної картини світу, а й свідчать про типологічні збіги споріднених і далеких мов (діалектів).