§ 20. Творення фразем на базі народних оповідань

Оскільки тип фразеотворення на базі народних оповідань не можна інтерпретувати за допомогою тих чи інших мовних явищ або за допомогою відомих логіко-семіотичних (логіко-синтаксичних) закономірностей, його називають екстралінгвістичним, оскільки "його витоки завжди перебувають за межами самої мови й тих про­цесів, які в ній відбуваються" [229: 93]. Деталізуючи дериваційну базу подібного фразеотворення, М. Демський називає його "творен­ням фразем на базі анекдотів, небилиць, нісенітниць, казок" [74: 46], а М. Номис — "побрехеньками". Фразеологічні конденсати, а то й буквальні цитати, імпліцитно збагачені контекстами-переказа-ми {Так то так, та з хати як; Не вважайте, люди добрі, що я швець: говоріть зі мною, як з простим; На злодієві шапка горить!; Ні сюди, Микито, ні туди, Микито', і я не я і кобила не моя; іде (ква­питься, лізе) як рак з дріжджами), істотно поповнюють загально­народну пареміологію та ідіоматику. їх дериваційною базою стали фрагменти тексту, уживані в народному оповіданні. Ось як постала перша з названих тут приповідок.

Один скупердяй попросив чоловіка, щоб сплів йому ясла для худо­би. Коли зайшло про плату, то скупар загадав, щоб чоловік робив за "так", тобто дурно. Подумавши, чоловік погодився. Наніс до хати лози та й став плести ясла. За якийсь час і сплів. Та як їх винести з хати? Ні у вікна, ні у двері не лізуть. Чоловік і каже скупарю: "Оце маєте ясла за "так ". Господар почухав потилицю та й собі каже: "Так то так, та з хати як? " Ці слова й стали приповідкою, яку вживають, зустрівши перешкоду в своїх намірах [106: 158—159].

Але й метафоричні фразеологічні відповідники збагачуються конотаціями всього дискурсу — відповідних текстів малих жанрів.

Мабуть, найбільше фразем утворилося з анекдотів, цікавих бу­вальщин, що їх І. Франко назвав "народною белетристикою". З піє­тетом ставився до них також іспанський лексикограф X. Касарес: "Забуті перекази, викорінювані забобони, обряди, звичаї, народні ігри, занедбані ремесла, суперництво між сусідніми селами, незнач-

142

Структурно-екстралінгвістична підоснова фразеологізмів

ні події, пам'ятні в житті лише одного села чи однієї родини... вся психологія, усе приватне й громадське життя, уся нефіксована істо­рія наших предків залишали слід у цих еліптичних формулах, які були відшліфовані й залишені в спадщину нащадкам" [109: 255]. Пам'ятним, наприклад, лише для жителів містечка Красноріченсь-кого Кремінського р-ну Луганської обл. став вислів Клепачева сви­та. Значення його — "даремна справа" (" — Якщо в цьому місяці майстер не дасть роботи, то піду до директора. — Та це ж Клепачева свита. Вони ж з директором приятелі") — пов'язане з місцевим фактом, коли бідний чоловік Клепач, не домігшись правди в дер­жавних установах, змушений був зі злості й відчаю бити свою свиту [303:213].

Чи не найбільше "фразеопродуктивних" жанрів малої форми по­в'язано, мабуть, з поведінкою цигана. Принаймні О. Потебня вва­жав їх "численними" й називав "оповіданнями" і "байками". При­родно, що вони зустрічаються в багатьох варіантах, а це є ознакою фольклорного джерела. Ось у яких різновидах фіксує автор "Укра­їнських приказок" стійку жартівливу фразу пішли наші вгору:

...по два на вірьовку. — "Цигане, он твого батька повісили!"

— "О! пішли наші вгору! "...догори, по два на шибеницю; по три на шнурок; по три на вірьовку; з тюрми на шибеницю; по два на мотузку; усподі утинають, а вгорі латають; в долині ріжуть, а вгорі латаються; вгору, але вірьовки тріщать...[310, № 988].

На багато з них накинута когнітивна "сітка" "тепло / циган / при­хисток", результатом чого стали жартівливі фразеологічні відшару­вання (зафіксовані й незафіксовані): тепло, як циганові під вьяти-ринкою з поясненням фольклориста: "Либонь, якийсь навісний ци­ган заховався од холоду під въятирину, и виткне оце палець крізь вічко надвір: "ух", каже, "як там холодно!" [310, № 642]; нагрівся як циган під ятером "замерз", загрівся як циган у в 'ятері, затишно як циганові за драбиною [335: 159]. Одному з авторів посібника дове­лося на Сумщині почути такий дотепний анекдот: "Поїхав циган у поле орати. Раптом піднявся сильний холодний вітер. Поставив ци­ган сторч борону, намагаючись захиститися од вітру. "Що воно так дме?" — Оглядівся. — "А, ось зубок випав!" Такі гумористичні контексти прояснюють внутрішню форму уживаних і на Луганщині компаративем сховався як циган за бороною, бути як циган за боро-ною, "Мені так тепло, як циганові за бороною!" [164: 138].

143

Розділе

Вислів ори, мели, їж постав як відшарування анекдота про цига­на (О. Потебня вважав його спільним для сербських і українських оповідань), який розказував хліборобові, скільки йому, бідолашно­му, роботи. "Мені", каже, "дути!., кувати., ухналі робити!., на базар носити, хліб купувати, дітей годувати!.. А тобі що?., ори-мели-їж!" Часом сими словами жартують, як хто дорікає, що, мов, тобі так, а мені он як!" [310, № 929]. В авторському мовленні спостерігаються випадки різних інтерпретацій змісту і форми усталеного вислову, що свідчить про його питомий характер у фразеологічному фонді: " — Як живеться, Дмитре? — Як? Наше діло, казав циган, просте: ори, мели, їж"; " — Та наше діло, як той казав, просте: ори, жни, мели, їж, — усе товчемось біля землі..." (М. Стельмах); " — Двоє б'ються — третій не втручайся! — каже. — Без тебе обійдеться! Ти — ори, мели, їжі" (А. Головко).

Широковживана фразема (крутити, вертіти) як циган сонцем, за­фіксована в багатьох фразеографічних працях [317; 605; 262], так пояснюється в збірнику М. Номиса: "Циган пішов на заклад, що буде косити до західсонця; але, притомившись добре, і почав його благати й репетувати, щоб мерщій заходило" [310, № 10057].

Народне оповіданя про коваля-цигана дало багато похідних зі значенням "досягти мізерних результатів при великих затратах": звести на пшик; кувати, гріти та й на пшик звести', перевівся (пе­рейшли) на циганський (ковальський) пшик [310, № 1858], "[Стар­шина перший:] Ох, старі голови та розумні; та й зроблять з лемеша швайку" (Т. Шевченко); "В голову лізли самі дурниці. — Іти на Косів — в тім був і початок, і середина, і кінець. А як що, чи буде з того хосен, чи зійде все на пшик або ще на що гірше — до того мисль не доходила" (Г. Хоткевич); "Ти не хихикай, розуме недоспі­лий, бо покладу на санки і в повіт завезу! — Великий крик за малий пшик! — ображено заметались вузькі присмоктані уста" (М. Стель­мах). Екстралінгвістичною підосновою для цих ФО було народне оповідання про невдаху-коваля (нерідко цигана, адже ковалями найчастіше були цигани), який замість лемеша брався послідовно викувати чересло, сокиру, долото (іноді серп), швайку, шило. А коли й цього не зумів, тоді, розжаривши шматок металу, швидко всунув його у воду й видобув "пшик". Узус знає багато інтерпрета­цій наведеної вихідної прототипічної структури. І. Франко записав галицьке із шини пшик "із великої річи [речі] дрібниця", прокомен-

144

Ртруктурно-екстралінгвістична підоснова фразеологізмів

тувавши словами "натяк на оповідання про невченого коваля" [49, XXVIII: 337]. А ось один із варіантів, записаний етнографом В. Іва­новим на Слобожанщині ще в кінці XIX ст.:

"А то як коваль з пуда заліза зробив пшик. Один хлібороб каже ковалю: "Вийде з пуда заліза леміш? " — "Вийде та ще й добрий ". — "Ну, на залізо, роби ". От він робив, робив. — "Ні, каже, не вийде леміш, а вийде чересло*'. — "Ну, роби чересло". Робив, робив. — "Ні, каже, не вийде чересло, а вийде сокира ". — "Ну, роби сокиру ". Робив, робив. — "Ні, каже, не буде сокира, а буде долото ". — "Ну, роби долото ". Робив, робив. — "Ні, каже, не буде долото, а буде шквайка (швайка)". — "Роби шквайку". Робив, робив. — "Ні, не вийде шквайка, буде шило ". — "То роби й шило ". Заплескав, устро­мив у воду загартувать — воно й зашипіло. Мужик: "Еге! Бач, каже, що воно вийшло — пшик!" [93: 16—17].

У виразі помаленьку, бо спинку зломиш! (або ще: а не сідай, а не сідай!., бо спинку зломиш!) сконденсований зміст народного опові­дання про циганську сім'ю. "То циганчата хвалились, — перепові­дає укладач "Українських приказок", — як вони їздитимуть верхи на теляті, що колись буде; а старий циган почув та й почав їх чух­рать, так приговорюючи" [310, № 2618].

У багатьох варіантах у різних ареалах інтерпретується народне оповідання про "стрижене" й "голене":

"У жінки з чоловіком спорка вкоїлась; він каже голено, вона — стрижено; вже він її і бив, і чого не робив, — хоч що хоч! Ну, каже, коли так, — і повів її топить; так і тут тієї ж! А як уже вершки спли-ли, що не можна більш казать, — висунула руку з води й двома пальцями, мов ножицями: стрижено, мов..." [310, № 2656].

Ось деякі варіанти фразеологізованого конденсату, що засвід­чують продуктивність моделі в багатьох етнокультурах. "Стриже­не^" — "Голенеї" (на Звенигородщині й Чернігівщині); "Ти йому стрижено, а воно тобі голено" (у Прилуках і на Лубенщині). "Стри­женої" — "Голеної" — "Але ж стриженої" — "Ні, таки голеної" (Брацлавщина). "Таки бо стриженої" — "Таки бо голеної" — Це вже Проскурів. На Переяславщині М. Номис записав діалог нібито згоди: "А голеної" — "Голеної" — "А стриженої" — "Стриженої" Зате на Слободах (Південна Україна) — знову незгода й навіть дещо інше лексичне наповнення: "Кошеної" — "Стриженої" Почуємо також "Острижене!", "Смаленої"; "Стрижене, а не смаженеї"

145

___ Розділ^

[310, № 2656]; ти йому стрижене, він тобі смалене "про впертого" (м. Брянка Луганської обл.). М. Міхельсон, навівши вираз "Стри­жено; нет, брито''' (про суперечку), пояснює, що це одна з багатьох приказок, яка має на меті ілюструвати безпредметні суперечки між чоловіком і жінкою, сюди належать приказки російські та українсь­кі про гречку, рибу й рака, жито й мак. Проте ареал цієї схеми ман­дрівного сюжету ширший. У збірнику білоруських прислів'їв І. Но-совича читаємо: не стрижено, дак голено [195: 103]. X. Касарес наводить провербіальне словосполучення tijeretas han de ser, доел. "це — ножиці", тому що ці слова концентрують у собі весь смисл знаменитого оповідання про те, як один чоловік, котрому остогидла суперечка зі своєю жінкою, яка вбила собі в голову, що вусики ви­ноградної лози треба називати не інакше, як tijeretas "ножиці", теж повів її до річки. Вона, уже зовсім занурившись у воду, вистромля­ла два пальці руки й почергово то з'єднувала, то розсовувала їх, зображаючи ножиці" [109: 204—205]. Те саме і в польській мові: "А golono? Golono. A strzyzono? Strzyzono." Акад. Й. Кжижановський зазначає, що названа гумореска про суперечку чоловіка з упертою жінкою знана в усій Європі на тему, чи пса поголено, чи постриже­но. Зустрічається вона і в латинській та інших мовах [342].