- •2.2 Нормальний розподіл (Гауса)
- •Розподіл Вейбулла
- •Характер зміни основних параметрів об’єктів до моменту виникнення відмови.
- •3.2 Відновлювані та не відновлювані об’єкти
- •6. Розрахунок надійності за поступовими відмовами.
- •7. Повний розрахунок надійності
- •8. Вибір показників надійності
- •Помилки програмного забезпечення
- •Основними принципами порушення нормального функціонування програми:
- •1. Можна вирішити класи помилок:
- •Аналітичні моделі надійності програми
- •3.3.2 Модель надійності програми з дискретним збільшенням часу наробітку на відмову.
- •Моделі цифрових пристроїв та їх несправності.
- •Функціональні моделі
- •Моделі послідовних схем
- •Тема6: методи контролю комп’ютерних систем
- •6.2. Кодові методи функційного контролю
- •6.3. Тестовий контроль
- •6.4 Ймовірнісний метод тестового контролю
- •6.5 Сигнатурний метод текстового контролю
- •Особливості і види діагностування.
- •3.3 Діагностичне забезпечення
- •4.1. Методологія тестового діагностування. Класифікація методів діагностування компютерних засобів (рис4.1)
- •4.2. Особливості комп’ютерних систем як об’єктів діагностування
3.3.2 Модель надійності програми з дискретним збільшенням часу наробітку на відмову.
Передбачається, що між двома послідовними відмовами Ті є випадковою величино, яку можна представити у виді суми двох випадкових величин Т(і)=Т(і-1)=∆Т(і), де випадкові величини ∆Т(і) незалежні і мають однакові математичні очікування H[∆Т] і середнє квадратичне відхилення ∆Т.
Т∞= ]
Застосування стійких де збоїв програм
Задача про знаходження можливості ділянок заслуговує уваги на які варто розбивати програму.
При яких Т-час рішення буде мінімальним
Введемо позначення
Т – час рішення задачі при однократному рахунку
t – тривалість обчислень одній ділянці
Р(t) – ймовірність відсутності збоїв за час t
Тоді T/t = числу ділянок на які розбивається програма.
Розглянемо ймовірність двох,трьох, або в загальному випадку крайнього розриву якої небцд ділянки.
Математичні моделі оцінювання і прогнозування надійності програмного забезпечення
Розрізняють такі моделі:
Модель Шумана
Модель Мілса
Тестування модулів
Модуль – це елемент (компонент) програми стандартизований за формою запису та зовнішніми зв’язками.
Тестування програмного забезпечення здійснюють на основі відповідних методів тестування.
Статичне – тестування полягає втому що одним з критеріїв обрання шляхів у структурі програми при тестуванні є за діяння всіма операторами хочаб один раз обраних шляхів.
Динамічне - тестування вимагає обрання таких щляхів, які перекривають усі гілки програми або розгалуження у всіх напрямках.
Критерій охоплення рядків вимагає щоб кожен рядок коду програми був виконаний хоча б один раз.
Критерій охоплення розгалужень застосовують для грунтовнішогодіагностування модулів – тобто перевірки всіх складових кожної логічної умови.
Програму тестують за допомогою функційного, структурного символьного і регресивного тестування
За фунуційного тестування кожну функцію програми тестують введенням її вхідних данних і аналізук вихідних.
При структурному тестування найкраще здійснювати математичне моделювання.
Символьне тестування застосовують для діагностування модулів програмного забезпечення.
Регресивне тестування полягає в повторному використанні тестів.
Проектування тестів
Проктування тестів полягає у виборі множини шляхів, що цілком перекривають граф програми, і візначення вхідних данних на основі яких ці шляхи реалізують.
В математичному вигляді граф подають як упаковану матрицю суміжності.
А={a-ij}, і – вершинами
Ступінь - α входу (Vj)
α входу (Vi)
Кожен рядо матриці заповнюють довільно номерами вершин, що суміжні з і-тою вершиною.
Для тестування обирається критерій гілок.
Для побудови мінімального покриття графу, граф ділять на DD-шляхи з використанням сумісної матриці вхідного графа.
D –позначають вершини, де d вих (Vi)>1 та вхідну і вихідну вершину.
Алгоритми мінімального покриття графу.
Етап_1:
Розглядають і-ту вершину, і визначають сумісну j-ту вершину. Номер якої є максимальними серед номерів сумісних вершин.
(і є {1, N-1} (інферт.)), де N –кількість вершин графа.
Етап_2:
Розглядають дугу (Vi, Vj), якщо d вих. (Vi)>1, і d вх (Vj)>1, то дугу q (Vi, Vj) виключають з цього графу.
Якщо dвих (Vi)>1, i d вх (Vj)=1, то дугу h (Vi, Vj) залишають.
Етап_3:
d вих (Vi)=1, то на шляху немає дуги типу q, то дугу виключають, а також дугу типу h, що була відмічені на етапі_2.
Етап_4:
i=j, то повторюють етапи від 1 до 3, до того часу поки j не дорівнюватиме кінцевій вершині. Шляхи фіксують у вигляді послідовностей j.
Етап_5:
Повторюються етапи з 1 по 4 доти, поки в побудованому шляху не залишуться дуги типу q i h.
Вираз на обчислюванні вхідних даних, що дають змогу реалізувати і-тий шлях яка забезпечує переключанню в потрібному напрямку.