Розділ 12. Еволюція неокласичного напряму в першій половині XX ст.

"Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості" Е. Чемберліна (1933)

Е. Чемберлін визначає монополістичну конкуренцію як такий стан ринку, коли існує диференціація продукту, тобто товари різнорідні, але призначені для подібного, схожого використання.

Сутність монополії, за Е. Чемберліном, — контроль над пропозицією товару та його ціною, який досягається завдяки диференціації продукції. Монополія пов´язується з контролем над "диференційованим продуктом", а конкуренція — з наявністю існуючих та потенційних товарів-замінників (субститутів).

Е. Чемберлін доводить тезу про двоїстий вплив монополії на ринок: з одного боку, вона обмежує пропозицію товару, а з іншого — спричиняє організацію попиту.

Е. Чемберлін висловив упевненість у природній суті монополії в конкурентному середовищі, у тому, що підприємництво значною мірою є "спробою кожного підприємця створити власну монополію, розширити її наскільки можливо і захистити від спроб інших підприємців розширити свої монополії". 

Е. Чемберлін вважає теорію монополістичної конкуренції більш загальною, ніж теорію чистої конкуренції з таких причин:

перша містить у собі і монополію, і конкуренцію та сполучає їх у різних формах, повністю охоплюючи всю економічну систему; монополістична конкуренція спирається на гетерогенність (диференціацію), а не на гомогенність (однаковість) продукту; теорія монополістичної конкуренції поширюється на випадок наявності однієї фірми, обмеженої або значної кількості підприємців у галузі; монополістична конкуренція охоплює й збутову діяльність, враховуючи невиробничі витрати.

Е. Чемберлін робить висновок, протилежний традиційному уявленню економічної теорії: чим більш концентроване виробництво, тим більшою мірою стандартизований продукт; чим більш подрібнене виробництво, тим глибша диференціація продукту і монополізація влади, і, таким чином, зі зростанням концентрації виробництва "сукупна монопольна могутність" не посилюється, а зменшується.

Дж. Робінсон "Економічна теорія недосконалої конкуренції" (1933).

Центральна тема праці "Економічна теорія недосконалої конкуренції" — ринкові аспекти монополізації, механізм формування цін та реалізації монопольного прибутку в умовах недосконалої конкуренції.

Новаторство Дж. Робінсон полягало у тому, що процес ціноутворення розглядався за умови, коли кожен виробник виступає як монопольний володар свого власного продукту.

Провідний метод дослідження Дж. Робінсон — частково-рівноважний підхід до ситуацій досконалої та недосконалої конкуренції.

Недосконала конкуренція характеризується тенденцією до застосування захисних заходів та стимулює спеціалізацію, що дає змогу реалізувати економію від масштабу виробництва.

Недосконала конкуренція стимулює цінову дискримінацію, яка виникає, коли ринки відокремлені один від одного географічно або за допомогою тарифних бар´єрів, а переміщення товарів пов´язане зі значними витратами. Дж. Робінсон причинами цінової дискримінації вважає відмінності товарів щодо якості, товарної марки, оформлення, тобто всього того, що Е. Чемберлін визначав як диференціацію продукту й розглядав основою монополії.

Монополія як контроль над пропозицією розглядається Дж. Робінсон на рівні галузі, жодного разу не вивчається окрема фірма всередині галузі або її продукт. 

Чиста монополія — це ситуація, коли одна фірма є єдиним виробником (продавцем) продукту, у якого немає близьких замінників. Виникнення чистої монополії пов´язане з утворенням бар´єрів входження до галузі, монополією виробників сировини тощо. 

Дж. Робінсон вказувала на дію ефекту економії від масштабу. 

Олігополія — ринковий стан, що характеризується невеликою кількістю потужних фірм-виробників зі значними обсягами виробництва (найтиповіша, найпоширеніша ситуація на думку Дж. Робінсон). 

Монопсонія — тип ринкової структури, що визначається існуванням монополії єдиного покупця певного товару. 

Вплив монополії Дж. Робінсон розглядає як дилему: ефективність чи справедливість.