54. Предмет і метод правового регулювання. Правовий режим.

Предмет правового регулювання – це те, що регулює право, на що спрямовано його регулятивний вплив, тобто суспільні відносини. Але ними не можуть бути всі суспільні відносини. Цим відносинам притаманна низка специфічних ознак, а саме:

• вони є найбільша важливими, значущими для суспільства

• мають однорідний типовий вираз (н-д, коли відносини певного роду мають майновий чи управлінський характер);

• виникають в суспільстві у зв’язку з проявом цілеспрямованої свідомо вольової діяльності людей і набувають стійкого, сталого характеру, тобто є такими, що постійно повторюються у повсякденній практиці;

• придатні для регулювання нормами права;

• мають певний зовнішній прояв і придатні для контролю з боку інститутів суспільства і держави.

Предмет правового регулювання вважається матеріальним, об’єктивним критерієм розподілу і згрупування норм права за його структурними частинами тому, що зміст і особливості усталених, типових суспільних відносин виникають в площині людських потреб і не залежать від законодавця.

Предмет правового регулювання має власну структуру, яка охоплює такі елементи:

• Суб’єктів – індивідуальних і колективних;

• Поведінку суб’єктів ( їх свідому діяльність);

• Об’єкти – предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди свідомо вступають у взаємозв’язок;

• Соціальні факти, які є безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин;

Метод правового регулювання дає відповідь на запитання: яким чином право регулює суспільні відносини. Зміст методу – це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на однорідні суспільні відносини. Метод є юридичним критерієм, який значною мірою залежить від предмета, визначається ним.

Ознаки методу правового регулювання:

• Визначає особливості: порядку, нормативних підстав та юридичних фактів, необхідних для виникнення і реалізації учасниками суспільних відносин відповідних юридичних наслідків – їх суб’єктивних прав, обов’язків або юридичної відповідальності. Такі підстави можуть виникати із закону, договору, правопорушення;

• Встановлює коло і правовий статус суб’єктів права, зміст та обсяг їх прав та і обов’язків. Норми права можуть: 1) вичерпно визначати права і обов’язки суб’єктів в законі; 2) надавати їм можливість самостійно вирішувати питання щодо обсягу цих прав і обов’язків. Тому суб’єкти права вступають в правові відносини або як підпорядковані, або як рівноправні сторони;

• Використовує головні прийоми, що утворюють відповідний метод – дозволи, зобов’язання, заборони, по-різному поєднуючи їх в галузях права залежно від мети правового регулювання;

• Передбачає галузеві особливості процедур реалізації прав, обов’язків та відповідальності учасників відносин;

• Закріплює різні способи захисту прав та забезпечення виконання юридичних обов’язків, які здійснюються в різному порядку.

Головні методи правового регулювання:

• Імперативний метод ( відносини зверху донизу регулюються владно-імперативним шляхом. Головний інструментарій – зобов’язання та заборони;

• Диспозитивний метод ( застосовується до юридично рівних суб’єктів у відносинах, що складаються на основі доброї волі учасників. Правомірні дії суб’єктів права, здійснювані ними за власним розсудом і ініціативою, тут виступають вже як не владне, а індивідуальне, «автономне» і добровільне джерело юридично значущих вчинків. Головний інструментарій – дозвіл.

Методи,що застосовуються до тих чи інших якісно своєрідних, відносно самостійних груп суспільних відносин:

• Метод матеріального і морального заохочення

• Метод рекомендацій( характерний для підприємницької, корпоративної та інших галузей приватного права. Держава може впливати на них лише шляхом дозволів, сприяння, надання організаційної допомоги, виданням рекомендаційних актів, які містять норми права і застосування яких покладено на розсуд цих організацій.

55. Система законодавства, її співвідношення з системою права.

Система законодавства – уся система чинних, взаємодіючих нормативно-правових актів – форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті. Нормативні приписи, нормативно-правові акти, інститути та галузі законодавства. Ознаки: 1 ) є елементом правової системи більш широкої за обсягом 2 ) має вертикальну (ієрархічну) будову. Розташування НПа залежно від юридичної сили. 3 ) горизонтальну структуру системи законодавства мають його галузі. 4 ) характеризується цілісністю, системністю, єдиною спрямованістю. 5 ) має інтегративний характер. Водночас є і юридичним джерелом права і формою його існування. Співвідношення між системою права і системою законодавства. Однією з форм взаємодії права і законодавства є їх взаємовплив у процесі форм та розвитку. Законодавство може істотно впливати на розвиток формування права. Система законодавства і система права є поняттями одного ряду, але вони не тотожні. Їх слід розглядати як відносно самостійні категорії, ознаки яких містять у собі показники відмінностей між ними: 1) якщо система права має об’єктивний характер, то система законодавства залежить від суб’єктивного чинника – діяльності законодавця, інших суб’єктів правотворчих повноважень; 2) право як явище завжди виступає системою норм, а законодавство – системою НПА; 3) різняться за своїми первинними елементами для системи права первинним елементом є її норма, то системи законодавства – нормативно-правовий припис; 4) система законодавста і система права не збігаються за обсягом. Система законодавства є ширшою за систему права, оскільки дуже часто включає те, що не може бути віднесеним до норм права, - різні програмні положення, вказівки на мету і мотиви видання тих чи інших актів; 5) ці системи різняться за значенням і роллю, які мають для них предмет і метод правового регулювання. Якщо, наприклад, для галузі права характерні однорідність суспільних відносин, що нею регулюються, а також застосування одного головного методу правового регулювання, то для галузі законодавства це необов’язково. Предмет галузі законодавства становлять різнорідні суспільні відносини, а саме: відносини в державному управлінні, відносини в народному господарстві, види господарської діяльності тощо. Різними в цьому разі є і методи, що застосовуються для регулювання суспільних відносин галузями законодавства; 6) система права і система законодавства різняться за своєю внутрішньою (вертикальною) будовою. Так, відносно системи права поняття «вертикальна структура» має умовний характер, для неї характерна логічна побудова за обсягом – норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права. Вертикальна ж структура системи законодавства має ієрархічний характер, оскільки її побудовано відповідно до юр сили нормативно-правових актів, яка передусім визначається місцем правотворчого органу в державному механізмі.